Рішення

від 18.02.2020 по справі 909/960/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.02.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/960/19 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Івано-Франківської міської ради,

вул. Грушевського, буд.21, м.Івано-Франківськ, 76004;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантехцентр",

вул. Коновальця, буд.207, м. Івано-Франківськ, 76018;

про стягнення 145 798,77грн,

за участю:

від позивача: Буджак Віктор Миколайович - начальник відділу представництва Департаменту правової політики, (положення про Департамент правової політики №24-36 від 24.01.2020; посвідчення №685);

від відповідача: Савчук Василь Романович - адвокат, (ордер серія АТ №1001161 від 10.12.2019; посвідчення №001191 від 14.06.2017).

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківська міська рада звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантехцентр" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 145 798,77грн.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

В судових засіданнях 10.10.2019, 19.11.2019 оголошувались перерви до 24.10.2019, до 12.12.2019.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, обґрунтовує їх тим, що ТОВ "Сантехцентр" є власником нерухомого майна - приміщення складу запчастин та фактичним користувачем земельної ділянки площею 0,7933га кадастровий номер 2610100000:20:005:0204 по вул.І.Макуха 9 в м.Івано-Франківськ без правовстановлюючих документів. Вважає, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки - територіальної громади міста Івано-Франківська, зберіг у себе кошти у розмірі орендної плати за період з 24.06.2016 по 31.12.2018 в сумі 145 798,77грн, які позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги мотивує нормами статті 1 Закону України "Про оренду землі", статті 206 Земельного кодексу України, статей 190, 1212-1214 Цивільного кодексу України, статті 174 Господарського кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, свої заперечення виклав у відзиві на позов б/н від 25.09.2019 (вх№16527/19 від 26.09.2019). Вважає, що земельна ділянка кадастровий номер 2610100000:20:005:0204 за користування якою без правовстановлюючих документів позивач просить суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати в сумі 145 798,77грн, в період з 24.06.2016 по 31.12.2018 - не була сформованою, оскільки зареєстрована в Державному земельному кадастрі тільки 03.07.2018, а тому спірна земельна ділянка не була об"єктом цивільних прав в розумінні статей 79, 79-1 Земельного кодексу України, що виключає можливість нарахування безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю. Просить суд відмовити в позові.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно повідомлення Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради №20/34.3-02/18в від 11.01.2019, направленого рекомендованим листом на адресу ТОВ "Сантехцентр" (а.с.12), на підставі статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Положення про Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від №42-2 від 22.12.2015, Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м.Івано-Франківську, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради №1508-47 від 28.08.2014 із змінами №64-11 від 15.03.2017 - інспектором з самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління самоврядного контролю Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради в присутності свідків, обстежено земельну ділянку по вул.І.Макуха 9 в м.Івано-Франківськ з кадастровим номером 2610100000:20:005:0204. Обстеженням встановлено, що вказана земельна ділянка використовується ТОВ "Сантехцентр" для обслуговування виробничо-складських приміщень без наявності без правовстановлюючих документів, про що складено акт №209 від 25.01.2019 з план схемою земельної ділянки (а.с.13-15), який направлено рекомендованою кореспонденцією на адресу відповідача (а.с.16-17).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №152467492 від 14.01.2019 (а.с.22-23) вбачається, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Сантехцентр" на праві колективної власності належить нерухоме майно - приміщення складу запчастин по вул.І.Макуха 9 в м.Івано-Франківськ (дата державної реєстрації права власності 04.04.2004).

Існування відносин оренди землі площею 0,7933га по вул.І.Макуха 9 в м.Івано-Франківськ між сторонами у справі випливає з договору оренди земельної ділянки від 21.11.2005 укладеного між Івано-Франківською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сантехцентр" (орендар). Додатковою угодою до договору оренди землі від 21.11.2005, укладеною в судовому порядку постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2013 у справі №5010/933/2012-з-14/37, строк дії договірних відносин між сторонами продовжено до 07.12.2014.

Державна реєстрація 07.12.2005 речового права оренди ТОВ "Сантехцентр" земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:20:005:0204 вбачається з інформації відділу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №0-9-0.31-19/106-19 від 21.01.2019 (а.с.37-38), а державна реєстрація договору оренди земельної ділянки під №040529400430 засвідчено головою Івано-Франківської міської ради (а.с.28-30).

Право оренди земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:20:005:0204 з 05.03.2019 за ТОВ "Сантехцентр" на підставі договору оренди землі від 14.12.2018 зафіксовано в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №182161620 від 24.09.2019 (а.с.79).

Водночас наявності правовстановлюючих документів за період з 24.06.2016 по 31.12.2018

на право користування земельною ділянкою площею 0,7933га по вул.І.Макуха 9 в м.Івано-Франківськ - не встановлено. ТОВ "Сантехцентр" протягом 2016-2018 років декларує та сплачує податкові зобов"язання за користування цією земельною ділянкою, зокрема за 2016 сплачено - 118 860,00грн, за 2017 рік - 70 820,00грн, за 2018 рік - 77 085,00грн (інформація Головного управління ДФС в Івано-Франківській області а.с.41).

Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області у витягах з технічної документації (а.с.39, 119, 120) встановлено нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:20:005:0204, з місцерозташуванням вул.І.Макуха 9 в м.Івано-Франківськ, площею 0,7933га, відповідно: станом на 2016 рік - 3 925 696,12грн; станом на 2017рік - 4 160 360,64грн; станом на 2018 рік - 4 160 360,64грн.

Розрахунком (а.с.21) позивачем визначено розмір безпідставно збережених коштів за використання землі ТОВ "Сантехцентр" без правовстановлюючих документів з 24.06.2016 по 31.12.2018 у сумі 145 798,77грн.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в розмірі 145 798,77грн.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Приписами частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 цього Кодексу).

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

ТОВ "Сантехцентр" (відповідач у справі) є власником нерухомого майна - приміщення складу запчастин по вул.І.Макуха 9 в м.Івано-Франківськ, розташованих на земельній ділянці площею 0,7933га кадастровий номер 2610100000:20:005:0204. Водночас договору оренди земельної ділянки між ТОВ "Сантехцентр" та Івано-Франківською міською радою в період з 24.06.2016 по 31.12.2018 - не укладено, державної реєстрації права оренди - не проведено, а відтак відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави здійснюючи плату у вигляді земельного податку за період з 2016 по 2018 роки.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна врегулювано главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав і важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Таким чином до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Така ж правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Частиною 1 статті 21 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

З аналізу вищенаведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Водночас частиною 6 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Згідно з частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено положеннями частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Матеріалами справи документально підтверджено те, що земельна ділянка по вул.І.Макуха 9 в м.Івано-Франківськ, за користування якою позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, як в період зазначений у позові, так і на сьогоднішній день є сформованим об`єктом цивільних прав. Зокрема земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2610100000:20:005:0204; визначено її площу - 0,7933га; форму власності - комунальна; земельну ділянку зареєстровано в Державному земельному кадастрі. Саме лише зазначення у Витягу з Держаного земельного кадастру №НВ-2603714592018 від 04.07.2018 (а.с.87) дати державної реєстрації земельної ділянки 04.07.2018 (тотожна даті формування витягу) за наявності державної реєстрації 07.12.2005 речового права оренди земельної ділянки площею 0,7933га по вул.І.Макуха 9 в м.Івано-Франківськ, не може слугувати підставою для висновку про те, що спірна земельна ділянка в період з 24.06.2016 по 31.12.2018 не була об"єктом цивільних прав в розумінні статей 79, 79-1 Земельного кодексу України. Позиція представника відповідача про несформованість земельної ділянки суперечить фактичним обставинам справи, не підтверджена будь-якими документальними доказами (як-от наявність іншого кадастрового номеру у земельної ділянки по вул.І.Макуха 9 в м.Івано-Франківськ, тощо), а наявні докази свідчать про протилежне.

Поряд з цим основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з положеннями частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України "Про оренду земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Крім того приписи статті 288 Податкового кодексу України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

В матеріалах справи наявні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,7933га кадастровий номер 2610100000:20:005:0204 станом на 2016 рік - 3 925 696,12грн, станом на 2017 рік - 4 160 360,64грн, станом на 2018 рік - 4 160 360,64грн.

Водночас слід сказати, що предметом спору у цій справі є стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати, а предметом дослідження, у відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, Верховного Суду, зазначеної у постановах від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17, від 29.05.2019 у справі № 922/955/18, від 06.08.2019 у справі №922/3560/18, від 12.09.2019 у справі №922/2927/18, є факт використання земельної ділянки; формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав; наявність нормативно грошової оцінки земельної ділянки, оформленої у вигляді витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, тому судом взято до уваги, документальні докази, наявні в матеріалах справи, які підтверджують вище визначені факти та слугують підставою для висновку про правомірність стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування спірною земельною ділянкою в період з 24.06.2016 по 31.12.2018 без правовстановлюючих документів.

Судом здійснено перевірку правильності проведеного позивачем розрахунку (а.с.21) та встановлено, що при здійсненні нарахування безпідставно збережених коштів в період з 24.06.2016 по 31.12.2016 позивачем невірно визначено розмір орендної плати за вказаний період, як і не враховано, і відповідно не зменшено суму сплаченого (а не задекларованого) відповідачем земельного податку у 2016 - 2018 році (а.с.41). Усунувши вказані порушення судом встановлено, що стягненню з відповідача в судовому порядку підлягають 100 627,52грн - безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. В частині стягнення 45 171, 25грн - відмовити.

Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"). Водночас вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтею 129 1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, статтями 1212 Цивільного кодексу України, статтями 79, 79-1, 93, 96, 120, 125, 141, 206 Земельного кодексу України, статтями 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Івано-Франківської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантехцентр" про стягнення 145 798,77грн - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантехцентр", вул. Коновальця, буд.207, м. Івано-Франківськ, 76018 (ідентифікаційний код 30610024) на користь Івано-Франківської міської ради, вул. Грушевського, буд.21, м. Івано-Франківськ, 76004 (ідентифікаційний код 33644700) 100 627,52грн (сто тисяч шістсот двадцять сім грн 52коп.) - безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, 1 509,41грн (одну тисячу п"ятсот дев"ять грн 41коп.) - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 45 171, 25грн - безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 28.02.2020

Суддя С.Кобецька