Рішення

від 18.02.2020 по справі 910/13650/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.02.2020Справа № 910/13650/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши матеріали

за позовом Державного підприємства "Дирекція будинку державних художніх колективів"

до Інституту культурології Національної академії мистецтв України

про зобов`язання вчинити дії

за участі представників:

від позивача: Філоненко С.С. адвокат,

від відповідача: Топчий О.В., за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Дирекція будинку державних художніх колективів" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Інституту культурології Національної академії мистецтв України про зобов`язання включити витрати зі сплати земельного податку пропорційно до займаної ним площі у Будинку державних художніх колективів до переліку витрат, що відповідач має відшкодовувати позивачу за договорами про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна і надання комунальних послуг орендареві та згідно з законом відшкодовувати зазначені витрати відповідно до рахунків позивача.

Ухвалою суду від 18.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

09.12.2018 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, що фактично є заявою про зменшення. Дана заява прийнята судом до розгляду. Відповідно до вказаної заяви позивач просив зобов`язати відповідача включити витрати зі сплати земельного податку пропорційно до займаної ним площі у Будинку до переліку витрат, що він має відшкодовувати позивачеві за договором від 18.03.2019 № 5/19 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого державного нерухомого майна та надання комунальних послуг орендареві.

Протокольною ухвалою суду від 12.12.2019 суд частково задовольнив клопотання відповідача про продовження строку підготовчого засідання та залишив без розгляду в частині надання додаткових документів.

У судовому засіданні 09.01.2020 протокольною ухвалою суд відмовив у витребуванні доказів відповідачу.

Ухвалою суду від 16.01.2020 залишено без руху заяву позивача та надано строк для подання доказів сплати судового збору в частині збільшення позовних вимог, заявлених 13.01.2020. Оскільки позивач докази сплати судового збору в установлені судом строки не надав, суд повернув вказану заяву позивачу на підставі ухвали суду від 28.01.2020 року.

16.01.2020 протокольною ухвалою суд відмовив у задоволенні заяви позивача про витребування доказів та відмовив у клопотанні відповідача про колегіальний розгляд справи.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву у встановлений судом строк, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 № 905-р Про передачу приміщень у відання Академії мистецтв для розміщення Інституту культурології Міністерством культури і туризму України та Академію мистецтв України видано наказ від 05.11.2007 № 70/52/10, відповідно до пункту 3 якого Дирекції будинку художників колективів після завершення процесу передачі приміщень наказано укласти із Інститутом культурології АМУ договір на утримання інженерних мереж та відшкодування комунальних послуг.

Згідно з актом приймання-передачі від 10.12.2007 Академії мистецтв України передано приміщення (загальною площею 540 кв.м.: приміщення І поверху № 110, загальною площею 60 кв.м., приміщення VII, загальною площею 480 кв.м.) за адресою: м. Київ, б-р Т. Шевченка, 50-52 Будинку державних художніх колективів.

Відповідно до витягу з бази даних Державного земельного кадастру станом на 05.03.2008 землекористувачем земельної ділянки 88:196:083 по б-р. Т. Шевченка, 50-52, значиться позивач.

Із наявних у матеріалах справи документів убачається, що 25.08.2016 між позивачем, як балансоутримувачем, та відповідачем, як користувачем, укладено договір про відшкодування земельного податку № 01, за умовами якого останній бере участь у витратах балансоутримувача зі сплати ним земельного податку та оплачує балансоутримувачеві частину цих витрат.

Згідно з пунктом 2 договору розмір відшкодування користувачем витрат балансоутримувача зі сплати останнім земельного податку визначається пропорційно до займаної площі (505,1 кв.м.) користувачем у Будівлі будинку державних художних колективів, що знаходиться за адресою: м. Київ, б-р. Т. Шевченка, 50-52.

Строк чинності вказаної угоди згідно з пунктом 4 становив до 31.12.2016 року.

Позивач надав до матеріалів справи довідки за підписом директора та головного бухгалтера, за якими визначений борг відповідача за 2013-2015 та 2016 рік із відшкодування земельного податку.

Також між сторонами 22.08.2017 укладений договір оренди № 7904 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до пункту 1.1 якого Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києва, як орендодавець, передало, а відповідач, як орендар, прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 412,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, б-р Т. Шевченка, 50-52, на 1-му та 7-му поверхах будівлі, що перебуває на балансі позивача, як балансоутримувача.

Згідно з пунктом 10.1 договору останній укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 22.08.2017 по 22.07.2020 включно.

Факт передачі майна в оренду підтверджується відповідним актом приймання-передавання від 22.08.2017, підписаним трьома сторонами договору.

18.03.2019 між позивачем, як балансоутримувачем, та відповідачем, як орендарем, укладено договір № 3/19 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого державного нерухомого майна та надання комунальних послуг орендареві, за умовами якого балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію і ремонт будівлі Будинку державних художніх колективів, що знаходиться за адресою: м. Київ, б-р Т. Шевченка, 50-52, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної орендарем площі в цій будівлі.

Перелік таких робіт і послуг, порядок та умови їх оплата встановлені в додатку № 1 до договору, якими є: теплопостачання, водопостачання, інші комунальні послуги (вивіз сміття), електроенергія.

Строк дії договору становить з 01.01.2019 по 31.12.2019 та вважається продовженим на той самий термін та умовах, які буди передбачені договором (пункти 6.1, 6.4).

На підтвердження сплати позивачем земельного податку за період з 01.09.2016 по 01.09.2019 позивач надав лист Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому зазначені сплачені за кожний рік суми податку, а також податкові декларації із квитанціями про реєстрацію.

Крім того, 18.03.2019 між сторонами укладено аналогічний за змістом договір № 5/19 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого державного нерухомого майна та надання комунальних послуг орендареві, комунальні послуги за яким у додатку № 1 становлять обслуговування ліфтів та дератизація.

У відповідь на неодноразові звернення позивача щодо відшкодування земельного податку відповідач у листах зазначав, що є неприбутковою установою, яка звільнена від сплати земельного податку.

У зв`язку з цим позивач звертався 20.09.2018 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо надання податкової консультації, у відповіді якої податковий орган вказав, що пільги на сплату земельного податку визначені статтею 282 Податкового кодексу України. При цьому, питання цивільно-правових відносин при відшкодуванні земельного податку особами, що орендують приміщення, та зазначені в запиті, регулюються нормами цивільного законодавства та не належать до компетенції контролюючих органів.

Також позивач звертався до відповідача з листом від 28.01.2019 щодо переукладення договорів від 29.01.2018 № 4/18 та 5/18 зі включенням до Переліку (додатку № 1) витрат зі сплати земельного податку пропорційно до займаної відповідачем площі в будинку.

У свою чергу, відповідач надав до матеріалів справи довідку від 19.12.2019 Національної академії мистецтв України, відповідно до якої відповідач є закладом науки, підвідомчою бюджетною науковою установою, що фінансується та утримується за рахунок коштів Державного бюджету України. Крім того, надав рішення від 22.09.2016 № 240/26-59-12-25 Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо присвоєння установі ознаки неприбутковості, кошторис на 2019 рік та щомісячний план використання бюджетних коштів на 2019 рік, за якими відповідачу грошові кошти на сплату земельного податку не виділялися.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 зазначеного Кодексу).

Отже, у розумінні наведених положень правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти Украни" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Звернувшись із даним позовом до суду, позивач просив зобов`язати відповідача включити витрати зі сплати земельного податку пропорційно до займаної ним площі у Будинку до переліку витрат, що він має відшкодовувати позивачеві за договором від 18.03.2019 № 5/19.

Судом ураховано, що згідно з положеннями статті 282 ПК України від сплати земельного податку звільняються заклади культури, науки, освіти тощо, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, та безпосередньо яким земельні ділянки надані у власність (користування).

Водночас, у разі надання в оренду земельних ділянок, окремих будівель (споруд), їх частин власниками та землекористувачами, приписи статті 287 ПК України передбачають, що податок на надані в оренду площі обчислюється з дати укладення відповідного договору оренди.

У той же час, додатком № 1 до договору від 18.03.2019 № 5/19 визначаються конкретні роботи та послуги, умови та порядок їх оплати відповідачем у певному розмірі.

Як слідує із положень вказаного договору, останній не містить жодних умов, які би визначали порядок та розмір сплати відповідачем відшкодування земельного податку.

Наведені положення також не були сформульовані позивачем при звернені з даним позовом до суду, а відтак обраний позивачем спосіб захисту не призведе до реального відновлення прав позивача, оскільки не визначає конкретний розмір (формулу обчислення) відшкодування відповідачем земельного податку, порядок оплати тощо.

Крім того, такий спосіб захисту як включення до переліку витрат на відшкодування законом або самим договором, у додаток до якого позивач просить включити витрати зі сплати земельного податку, без визначення розміру останнього, порядку його сплати не є таким, що направлений на захист конкретного порушеного права.

Одночасно, пунктом 6.2 договору від 18.03.2019 № 5/19 встановлено, що зміни або доповнення до нього допускаються за взаємною згодою сторін. Такі зміни розглядаються протягом одного місяця з дати їх надання на розгляд іншою стороною.

За приписами частин 1 та 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним та з огляду на невизначеність позовної вимоги не призведе до реального поновлення прав позивача, у зв`язку з чим даний позов не підлягає задоволенню.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судові витрати, які складаються зі сплаченої позивачем суми судового збору, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Дирекція будинку державних художніх колективів" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 28.02.2020.

Суддя К.В. Полякова