Постанова

від 21.05.2020 по справі 910/13650/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2020 р. Справа№ 910/13650/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Алданової С.О.

Попікової О.В.

при секретарі Гуцал О.В.

за участю представників

від позивача: Бойко С.В., дов. № 03-017-03 від 13.01.2020р.

від відповідача: Топчій О.В., дов. № 02-29/43 від 12.05.2020р.

розглянувши у відкритому судовому

засіданні апеляційні

скарги Державного підприємства "Дирекція будинку державних художніх колективів"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2020р.

у справі № 910/13650/19 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Державного підприємства "Дирекція будинку державних

художніх колективів"

до Інституту культурології Національної академії мистецтв

України

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Дирекція будинку державних художніх колективів" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Інституту культурології Національної академії мистецтв України про зобов`язання включити витрати зі сплати земельного податку пропорційно до займаної ним площі у Будинку державних художніх колективів до переліку витрат, що відповідач має відшкодовувати позивачу за договорами про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна і надання комунальних послуг орендареві та згідно з законом відшкодовувати зазначені витрати відповідно до рахунків позивача.

09.12.2018 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, що фактично є заявою про зменшення. Відповідно до вказаної заяви позивач просить зобов`язати відповідача включити витрати зі сплати земельного податку пропорційно до займаної ним площі у Будинку до переліку витрат, що він має відшкодовувати позивачеві за договором від 18.03.2019 № 5/19 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого державного нерухомого майна та надання комунальних послуг орендареві.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.02.2020р. у справі № 910/13650/19 у задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Дирекція будинку державних художніх колективів" відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Дирекція будинку державних художніх колективів" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 року у справі № 910/13650/19 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2020 апеляційну скаргу Державного підприємства "Дирекція будинку державних художніх колективів" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Мартюк А.І., судді Попікова О.В., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2020р. у справі № 910/13650/19 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду за апеляційною скаргою Державного підприємства "Дирекція будинку державних художніх колективів" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 року у справі № 910/13650/19 на 21.05.2020 р.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив суд її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 № 905-р "Про передачу приміщень у відання Академії мистецтв для розміщення Інституту культурології" Міністерством культури і туризму України та Академію мистецтв України видано наказ від 05.11.2007 № 70/52/10, відповідно до пункту 3 якого Дирекції будинку художників колективів після завершення процесу передачі приміщень наказано укласти із Інститутом культурології АМУ договір на утримання інженерних мереж та відшкодування комунальних послуг.

Згідно з актом приймання-передачі від 10.12.2007 Академії мистецтв України передано приміщення (загальною площею 540 кв.м.: приміщення І поверху № 110, загальною площею 60 кв.м., приміщення VII, загальною площею 480 кв.м.) за адресою: м. Київ, б-р Т. Шевченка, 50-52 Будинку державних художніх колективів.

Відповідно до витягу з бази даних Державного земельного кадастру станом на 05.03.2008 землекористувачем земельної ділянки 88:196:083 по б-р. Т. Шевченка, 50-52, значиться позивач.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.08.2016 між позивачем, як балансоутримувачем, та відповідачем, як користувачем, укладено договір про відшкодування земельного податку № 01, за умовами якого останній бере участь у витратах балансоутримувача зі сплати ним земельного податку та оплачує балансоутримувачеві частину цих витрат.

Згідно з пунктом 2 договору розмір відшкодування користувачем витрат балансоутримувача зі сплати останнім земельного податку визначається пропорційно до займаної площі (505,1 кв.м.) користувачем у будівлі будинку державних художніх колективів, що знаходиться за адресою: м. Київ, б-р. Т. Шевченка, 50-52.

Строк чинності вказаної угоди згідно з пунктом 4 становив до 31.12.2016 року.

Позивач надав до матеріалів справи довідки за підписом директора та головного бухгалтера, за якими визначений борг відповідача за 2013-2015 та 2016 рік із відшкодування земельного податку.

Також між сторонами 22.08.2017 укладений договір оренди № 7904 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до пункту 1.1 якого Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києва, як орендодавець, передало, а відповідач, як орендар, прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 412,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, б-р Т. Шевченка, 50-52, на 1-му та 7-му поверхах будівлі, що перебуває на балансі позивача, як балансоутримувача.

Згідно з пунктом 10.1 договору останній укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 22.08.2017 по 22.07.2020 включно.

Факт передачі майна в оренду підтверджується відповідним актом приймання-передавання від 22.08.2017, підписаним трьома сторонами договору.

18.03.2019 між позивачем, як балансоутримувачем, та відповідачем, як орендарем, укладено договір № 3/19 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого державного нерухомого майна та надання комунальних послуг орендареві, за умовами якого балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію і ремонт будівлі Будинку державних художніх колективів, що знаходиться за адресою: м. Київ, б-р Т. Шевченка, 50-52, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної орендарем площі в цій будівлі.

Перелік таких робіт і послуг, порядок та умови їх оплата встановлені в додатку № 1 до договору, якими є: теплопостачання, водопостачання, інші комунальні послуги (вивіз сміття), електроенергія.

Строк дії договору становить з 01.01.2019 по 31.12.2019 та вважається продовженим на той самий термін та умовах, які буди передбачені договором (пункти 6.1, 6.4).

На підтвердження сплати позивачем земельного податку за період з 01.09.2016 по 01.09.2019 позивач надав лист Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому зазначені сплачені за кожний рік суми податку, а також податкові декларації із квитанціями про реєстрацію.

18.03.2019 між сторонами укладено аналогічний за змістом договір № 5/19 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого державного нерухомого майна та надання комунальних послуг орендареві, комунальні послуги за яким у додатку № 1 становлять обслуговування ліфтів та дератизація.

У відповідь на неодноразові звернення позивача щодо відшкодування земельного податку відповідач у листах зазначав, що є неприбутковою установою, яка звільнена від сплати земельного податку.

У зв`язку з цим позивач звертався 20.09.2018 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо надання податкової консультації, у відповіді якої податковий орган вказав, що пільги на сплату земельного податку визначені статтею 282 Податкового кодексу України. При цьому, питання цивільно-правових відносин при відшкодуванні земельного податку особами, що орендують приміщення, та зазначені в запиті, регулюються нормами цивільного законодавства та не належать до компетенції контролюючих органів.

Також позивач звертався до відповідача з листом від 28.01.2019 щодо переукладення договорів від 29.01.2018 № 4/18 та 5/18 зі включенням до Переліку (додатку № 1) витрат зі сплати земельного податку пропорційно до займаної відповідачем площі в будинку.

Відповідач надав до матеріалів справи довідку від 19.12.2019 Національної академії мистецтв України, відповідно до якої відповідач є закладом науки, підвідомчою бюджетною науковою установою, що фінансується та утримується за рахунок коштів Державного бюджету України. Крім того, надав рішення від 22.09.2016 № 240/26-59-12-25 Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо присвоєння установі ознаки неприбутковості, кошторис на 2019 рік та щомісячний план використання бюджетних коштів на 2019 рік, за якими відповідачу грошові кошти на сплату земельного податку не виділялися.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 зазначеного Кодексу).

Отже, у розумінні наведених положень правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти Украни" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Звернувшись із даним позовом до суду, позивач просив зобов`язати відповідача включити витрати зі сплати земельного податку пропорційно до займаної ним площі у Будинку до переліку витрат, що він має відшкодовувати позивачеві за договором від 18.03.2019 № 5/19.

Згідно з положеннями статті 282 ПК України від сплати земельного податку звільняються заклади культури, науки, освіти тощо, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, та безпосередньо яким земельні ділянки надані у власність (користування).

Водночас, у разі надання в оренду земельних ділянок, окремих будівель (споруд), їх частин власниками та землекористувачами, приписи статті 287 ПК України передбачають, що податок на надані в оренду площі обчислюється з дати укладення відповідного договору оренди.

У той же час, додатком № 1 до договору від 18.03.2019 № 5/19 визначаються конкретні роботи та послуги, умови та порядок їх оплати відповідачем у певному розмірі.

Як слідує із положень вказаного договору, останній не містить жодних умов, які би визначали порядок та розмір сплати відповідачем відшкодування земельного податку.

Наведені положення також не були сформульовані позивачем при звернені з даним позовом до суду, а відтак обраний позивачем спосіб захисту не призведе до реального відновлення прав позивача, оскільки не визначає конкретний розмір (формулу обчислення) відшкодування відповідачем земельного податку, порядок оплати тощо.

Крім того, такий спосіб захисту як включення до переліку витрат на відшкодування законом або самим договором, у додаток до якого позивач просить включити витрати зі сплати земельного податку, без визначення розміру останнього, порядку його сплати не є таким, що направлений на захист конкретного порушеного права.

Одночасно, пунктом 6.2 договору від 18.03.2019 № 5/19 встановлено, що зміни або доповнення до нього допускаються за взаємною згодою сторін. Такі зміни розглядаються протягом одного місяця з дати їх надання на розгляд іншою стороною.

За приписами частин 1 та 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним та з огляду на невизначеність позовної вимоги не призведе до реального поновлення прав позивача.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи відповідача.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 р. у справі № 910/13650/19 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Дирекція будинку державних художніх колективів" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2020 р. у справі № 910/13650/19 - без змін.

2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Дирекція будинку державних художніх колективів".

3. Матеріали справи № 910/13650/19 повернути до Господарського суду м. Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повнй текст постанови складений 26.05.2020р.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді С.О. Алданова

О.В. Попікова