Рішення

від 24.02.2020 по справі 920/1196/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.02.2020 Справа № 920/1196/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1196/19 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Державної екологічної інспекції у Сумській області (40030, м. Суми, вул. Першотравнева, 29, ідентифікаційний код 37970834),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "А-Муссон" (40004, м. Суми, вул. Леваневського, буд. 10/1, офіс 27, ідентифікаційний код 35068151),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: 1) Сумська міська рада (40000, м. Суми, м-н Незалежності, 2, ідентифікаційний код 23823253),

2) Сумська обласна рада (40000, м. Суми, м-н Незалежності, 2, ідентифікаційний код 23826636),

про стягнення 16040,54 грн збитків завданих внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства,

представники учасників справи:

позивача: Матюха Д.М.,

відповідача: Петренко Н.А.

третіх осіб: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, відповідно вимог позовної заяви просить суд стягнути з відповідача 16040,54 грн збитків, завданих внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме: 4812,16 грн - до спеціального фонду Державного бюджету України, 3208,11 грн - до спеціального фонду обласного бюджету Сумської обласної ради, 8020,27 грн - до спеціального фонду місцевого бюджету Сумської міської ради, з початковим зарахуванням стягуваної суми на рахунок Сумської міської ради код бюджетного призначення платежу - 24062100 (грошові стягнення за шкоду заподіяну порушенням природоохоронного законодавства), р/р UA96899998000003311833101800, код ЄДРПОУ 37970593, Державне казначейство України (ЕАП), а також стягнути з відповідача витрати на сплату судового збору в сумі 1921,00 грн (код ЄДРПОУ 37970834, МФО 820172, поточний рахунок 35215012080919, Держказначейська служба України, м. Київ).

Ухвалою господарського суду Сумської області від 13.12.2019 відкрито провадження у справі № 920/1196/19 та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

03.01.2020 відповідачем надано до суду заяву із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 09.01.2020 у справі № 920/1196/19 постановлено задовольнити заяву відповідача, перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження призначивши підготовче засідання на 23.01.2020, 11:00.

09.01.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву № 06 від 09.01.2020, відповідно до якого відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у позові повністю.

22.01.2020 третя особа - Сумська міська рада надіслала електронною поштою до суду пояснення по справі № 144/04-07 від 21.01.2020, відповідно до яких просить розглядати справу без участі представника Сумської міської ради.

22.01.2020 позивач подав до суду відповідь на відзив № 206/12-13 від 17.01.2020, відповідно до якої заперечує проти позиції відповідача у відзиві та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

04.02.2020 ухвалою суду закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

24.02.2020 відповідачем подано до суду Клопотання про залучення документів до матеріалів справи, в тому числі і додаткові пояснення.

Представник позивача проти долучення додаткових документів до матеріалів справи не заперечував.

В судовому засіданні 25.02.2020 представник позивача надав усні пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі та просив суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.02.2020 проти задоволення позову заперечував.

Відповідно до частини першої статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (частини перша, друга статті 114 ГПК України).

При здійсненні судочинства суд застосовує Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

У відповідності до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарським судом встановлені наступні обставини.

Частинами 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачається, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також ддя вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частина 1 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Стаття 20 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища передбачає, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить право пред`являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію у Сумській області від 28.09.2017 за № 652, Інспекція є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища на території Сумської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 28.08.-10.09.2018 року державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Сумської області ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в присутності директора Товариства з обмеженою відповідальністю А-Муссон Олійника О.С. проведено позапланову перевірку по дотриманню вимог природоохоронного законодавства відповідачем, основним видом господарської діяльності якого по КВЕД 38.11 є збирання безпечних відходів.

Актом позапланової перевірки від 28.08-10.09.2018 року встановлений факт забруднення відповідачем прилеглих земельних ділянок біля контейнерних майданчиків витікаючим з контейнерних баків рідким фільтратом за адресами:

- пров. Пляжний, 6 площею - 3 м ,

- вул. Прокоф`єва, 39/2, площею -4м,

- вул. С.Табали, 52, площею - 5 м 2 ,

- вул. Ковпака, 67, площею - 0,25 м 2 ,

- вул. 8 Березня, 22, площею - 0,49 м 2 ,

-вул. Білопільський шлях , 3 площею - 0,25 м 2 ,

нітратами, амонієм, сульфатами, хлоридами, фосфором, що є порушенням вимог ст.ст. 17, 35 1 Закону України Про відходи , ст. 46 Закону України Про охорону земель , ст. 167 Земельного кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Стаття 40 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища передбачається, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог зі здійсненням заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Статтею 1 Закону України Про відходи встановлено, що збирання відходів це - діяльність, пов`язана з вилученням, накопиченням і розміщенням відходів у спеціально відведених місцях чи об`єктах, включаючи сортування відходів з метою подальшої утилізації чи видалення.

Статтею 35 1 Закону України Про відходи передбачається, що власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів укладають договори з виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, здійснюють оплату послуг з поводження з побутовими відходами та забезпечують роздільне збирання побутових відходів.

Поводження з побутовими відходами здійснюється відповідно до державних норм, стандартів і правил.

Пунктом (д) ст. 17 Закону України Про відходи передбачається, що суб`єкт господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов`язаний забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки.

Відповідно до вимог ч. І ст. 55 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища суб`єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення.

Частинами 1, 2 ст. 46 Закону України Про охорону земель передбачається, що при здійсненні господарської діяльності, пов`язаної із зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням і захороненням відходів, забезпечується запобігання негативному впливу об`єктів поводження з відходами, що використовуються для збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення відходів на ґрунтовий покрив прилеглих територій.

Підприємства, установи та організації, а також громадяни, діяльність яких пов`язана з накопиченням відходів, зобов`язані забезпечувати своєчасне вивезення таких відходів на спеціальні об`єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.

Відповідно до вимог ч. І ст. 167 Земельного кодексу України, господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.

Статтею 211 Земельного кодексу України передбачається, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зокрема, за псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами.

Все вище викладене підтверджується матеріалами справи, а саме актом позапланової перевірки від 28.08-10.09.2018 року, приписом № 327/02-16 від 10.09.2018 року, актом відбору проб грунтів від 30.08.2018 № 51-08-18, протоколом вимірювань показників складу та властивостей грунтів від 04.09.2018 року № 51-09-18, актом відбору проб грунтів від 30.08.2018 № 50-08-18, протоколом вимірювань показників складу та властивостей грунтів від 04.09.2018 року № 50-09-18, актом відбору проб грунтів від 29.08.2018 № 49-08-18, протоколом вимірювань показників складу та властивостей грунтів від 04.09.2018 року № 49-09-18, актом відбору проб грунтів від 29.08.2018 № 48-08-18, протоколом вимірювань показників , складу та властивостей грунтів від 04.09.2018 року № 48-09-18, актом відбору проб грунтів від 29.08.2018 № 47-08-18, протоколом вимірювань показників складу та властивостей грунтів від 04.09.2018 року № 47-09-18, розрахунками розміру заподіяної шкоди ( а.с. 17-48).

Частиною 3 ст. 56 Закону України Про охорону земель передбачається, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Стаття 68 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища передбачає, що за порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Шкода заподіяна земельним ресурсам розраховується на підставі Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.04.2007р. під № 422/13689, затвердженої наказом Мінприроди 04.04.2007р. №149 (далі - Методика).

Відповідно до Методики, в наслідок забруднення земельних ділянок спричинена шкода, загальним розміром - 16 040 грн. 50 коп.

Підпункт 3 п.2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, в нашому випадку державі.

Статтями 4, 24, 53 ГПК України передбачається, що право на звернення до господарського суду мають державні та інші органи, що не є суб`єктами господарювання і звертаються до суду за захистом не власних прав, а охоронюваних державних інтересів.

Стаття 47 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища передбачає, що для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок частини екологічного податку згідно із законом, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Пунктом 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України передбачено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Пунктом 4 ч. І ст. 69 1 Бюджетного кодексу України передбачено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

За приписами статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

На позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.

Відповідно до пункту 1.6 роз`яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" № 02-5/744 від 27.07.2001, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника (стаття 1166 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відшкодування шкоди на підставі цієї норми здійснюється у разі, наявності у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності: неправомірної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини завдавача шкоди.

При цьому причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише через неправомірну поведінку відповідача а не іншої особи, оскільки сама лише неправомірна поведінка особи, яка не пов`язана із наслідками у вигляді шкоди, не тягне за собою її відшкодування.

Враховуючи вищенаведене та те, що судом встановлено наявність всіх складових правопорушення, а саме, факт неправомірної поведінки відповідача (забруднення прилеглих земельних ділянок біля контейнерних майданчиків витікаючим з контейнерних баків рідкім фільтратом), наявність шкоди (збитки в розмірі 16040 грн 50 коп.) та наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства; самої шкоди. Відповідач відсутність своєї вини належними доказами не спростував.

З урахуванням вищевикладеного та оскільки відповідач належними доказами позовні вимоги не спростував, доказів сплати суми завданої шкоди суду не надав, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди в сумі 16040 грн 50 коп. є законними та обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст.13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів відповідача була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 ГПК України, витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241, 255 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю А-Муссон (вул. Леваневського, буд. 10/1, офіс 27, м. Суми, 40004, код 35068151) 16 040 грн 50 коп. збитків, завданих внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме: 4812 грн 16 коп. - до спеціального фонду Державного бюджету України, 3208 грн 11 коп. - до спеціального фонду обласного бюджету Сумської обласної ради, 8020 грн 27 коп. - до спеціального фонду місцевого бюджету Сумської міської ради, з початковим зарахуванням стягуваної суми на рахунок Сумської міської ради, код бюджетного призначення платежу - 24062100 (грошові стягнення за шкоду заподіяну порушенням природоохоронного законодавства), р/р UA96899998000003311833101800, код отримувача (ЄДРПОУ): 37970593, Державне казначейство України (ЕАП).

3. Стягнути з на користь Державної екологічної інспекції у Сумській області (вул. Першотравнева, буд. 29, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 37970834, МФО 820172, поточний рахунок - 35215012080919, Держказначейська служба України, м. Київ) витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено та підписано суддею 28 лютого 2020 року.

Суддя С.В. Заєць