Постанова

від 25.02.2020 по справі 618/156/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року

м. Харків

справа № 618/156/19-ц

провадження № 22ц/818/1382/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Кіся П.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Колосовської А.Р.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство Сільськогосподарська виробнича фірма Агро ,

третя особа - Дворічанська районна державна адміністрація Харківської області

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми Агро на рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 20 листопада 2019 року в складі судді Гніздилова Ю.М.

в с т а н о в и в:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми Агро , третя особа: Дворічанська районна державна адміністрація Харківської області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки площею 5,4110 га, кадастровий номер 6321882500:04:000:0034. Під час реалізації правомочностей йому, як власнику земельної ділянки, стало відомо, що вже зареєстровано договір оренди земельної ділянки б/н від 15 січня 2014 року між ним та Приватним підприємством Сільськогосподарською виробничою фірмою Агро .

Вказав, що договір б/н від 15 січня 2014 року з Приватним підприємством Сільськогосподарською виробничою фірмою Агро він не підписував, тобто не мав волевиявлення на його укладення, що свідчить про його недійсність.

Просив, з урахуванням заяви про збільшення розміру судових витрат від 23 вересня 2019 року та заяви про виправлення технічної помилки від 07 листопада 2019 року, визнати договір оренди земельної ділянки площею 5,4410 га, кадастровий номер 6321882500:04:000:0034 б/н від 15 січня 2014 року між ним та Приватним підприємством Сільськогосподарською виробничою фірмою Агро недійсним; витребувати з користування Приватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми Агро земельну ділянку площею 5,4410 га, кадастровий номер 6321882500:04:000:0034, на його користь; стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, а саме суму сплаченого судового збору у розмірі 1536,80 грн та витрати, пов`язані з проведенням судової почеркознавчої експертизи у розмірі 7850,00 грн.

Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 20 листопада 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено; визнано недійсним договір оренди землі б/н від 15 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та Приватним підприємством Сільськогосподарською виробничою фірмою Агро щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 5,4410 га, яка розташована на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області, кадастровий номер 6321882500:04:000:0034; зобов`язано Приватне підприємство Сільськогосподарська виробнича фірма Агро повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,4410 га, кадастровий номер 6321882500:04:000:0034; стягнуто з Приватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми Агро на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1536,80 грн та суму витрат, пов`язаних із проведенням судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 7 850,00 грн, всього - 9 386,80 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду Приватне підприємство Сільськогосподарська виробнича фірма Агро подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, вважав, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що спірний договір виконувався сторонами понад чотири роки та позивач приймав сплачену ним орендну плату, що підтверджується довідкою про сплату орендної плати та відомостями про виплату продукції в рахунок розрахунків за оренду; що позивач звернуся до суду за захистом своїх прав з пропуском строку, оскільки оспорюваний договір укладено та зареєстровано у 2014 році, а позов пред`явлено у 2019 році, тоді як позивач зобов`язаний самостійно відслідковувати стан своїх майнових прав; що вільних зразків підпису позивача надано лише на чотирьох аркушах, а експериментальні зразки підпису не були відібрані у передбаченому законодавством порядку.

17 лютого 2020 року до суду апеляційної інстанції від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважав апеляційну скаргу необґрунтованою та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Вказав, що факт відсутності волевиявлення позивача на укладення оспорюваного договору оренди землі підтверджено висновком судово-почеркознавчої експертизи. Зазначив, що відповідач не заявляв клопотання про призначення повторної експертизи чи виклик експерта, не брав участі у судових засіданнях, не скористався правом надати відповідний висновок експерта з цих самих питань, тому доводи його апеляційної скарги є безпідставними.

В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. Заяв про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Приватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми Агро необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого судова колегія погоджується, мотивовано тим, що ОСОБА_1 оспорюваний договір оренди не підписував, отже не мав волевиявлення на його укладення, що свідчить про недійсність такого правочину та безпідставність користування відповідачем спірною земельною ділянкою.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,4410 га, яка розташована на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області, КСП Хвиля Революції , кадастровий номер земельної ділянки - 6321882500:04:000:0034, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 211867 від 10 серпня 2005 року, виданим на підставі розпорядження голови Дворічанської райдержадміністрації від 12 січня 2005 року № 5 (а. с. 7).

15 січня 2014 року між Приватним підприємством Сільськогосподарська виробнича фірма Агро в особі генерального директора Лапти Т. М. та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі без номеру, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 5,4410 га, кадастровий номер 6321882500:04:000:0034, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області. Договір укладено строком на 10 років. Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі за погодженням сторін (усним або письмовим) в грошовій або натуральній формі у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 3834,82 грн на рік. Договір зареєстровано у Дворічанській районній державній адміністрації Харківської області 28 серпня 2014 року (а. с. 48, 49-50).

Як вбачається з акта приймання - передачі об`єкта оренди від 15 січня 2014 року, складеного орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем - Приватним підприємством сільськогосподарською виробничою фірмою Агро в особі генерального директора Лапти Т.М. на виконання пункту 20 договору оренди землі від 15 січня 2014 року, орендодавець передав, а орендар прийняв земельну ділянку площею 5,4410 га, в тому числі, ріллі 5,4410 га, яка виділена в натурі (місцевості) у встановленому законом порядку і має 5 поворотних точок, та є придатною для сільськогосподарського використання (а. с. 54).

15 січня 2014 року орендодавець ОСОБА_1 , власник земельної ділянки № НОМЕР_1 (рілля) за Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 211867, та орендар - Приватне підприємство сільськогосподарська виробнича фірма Агро , в особі генерального директора Лапти Т.М., склали акт про визначення меж земельної ділянки площею 5,4410 га, у тому числі ріллі 5,4410 га, в натурі (на місцевості) із земель приватної власності, яка розташована на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області за межами населеного пункту (а. с. 53).

З довідки щодо нарахування та виплати орендної плати за договором оренди землі № 2 від 20 березня 2019 року вбачається, що за 2014 - 2018 роки ОСОБА_1 виплачувалась орендна плата у натуральній та грошовій формах у повному обсязі (а. с. 37).

Із відомості Приватного підприємства Сільськогосподарська виробнича фірма Агро вбачається, що на видачу кукурудзи у рахунок розрахунків за оренду земельних паїв за 2019 рік ОСОБА_1 отримав 500 кг та 295 кг кукурудзи, а також 1180,00 грн в рахунок оплати за оренду земельних паїв (а. с. 135-136).

Ухвалою Дворічанського районного суду Харківської області від 09 квітня 2019 року у справі призначено судову почеркознавчу експертизу (а. с. 65-66).

Як вбачається з висновку судово-почеркознавчої експертизи № 10330 від 28 серпня 2019 року за цивільною справою № 618/156/19, складеного судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса, підписи від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі від 15 січня 2014 року на зворотній стороні аркуша 2: в рядку підпис (під записом ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), в рядку підпис (під записом … щодо даної земельної ділянки мною не укладалось. ), - виконані не ОСОБА_1 (а. с. 93-104).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України ).

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України , Законом України Про оренду землі .

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на час укладення спірного договору оренди землі, передбачено істотні умови договору оренди землі, а саме: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема, якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов`язань сторін, порядок страхування об`єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об`єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Відповідно до статті 17 Закону України Про оренду землі об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

У статті 19 цього Закону у редакції, чинній на час укладення договору оренди землі, передбачено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, закон виключає дійсність договору, який не підписувався стороною, тобто, за умови відсутності волевиявлення учасника правочину на його укладення.

У частині першій статті 236 ЦК України зазначено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Матеріали справи свідчать про те, що 15 січня 2014 року між Приватним підприємством сільськогосподарською виробничою фірмою Агро в особі генерального директора Лапти Т.М. та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі без номеру, відповідно до умов якого належна ОСОБА_1 земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 5,4410 га, кадастровий номер 6321882500:04:000:0034, передана в оренду підприємству строком на 10 років.

Проте, підписи від імені ОСОБА_1 у зазначеному договорі на зворотній стороні аркуша 2: в рядку підпис (під записом ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), в рядку підпис (під записом … щодо даної земельної ділянки мною не укладалось. ), виконано не ОСОБА_1 , що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи № 10330 від 28 серпня 2019 року, складеним судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса (а. с. 93-104).

Враховуючи викладене, при задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним спірного договору суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що оскаржуваний договір оренди № б/н від 15 січня 2014 року особисто ОСОБА_1 не підписував, що свідчить про відсутність волі орендодавця на його укладення.

Оскільки спірний договір оренди землі укладено від імені ОСОБА_1 , однак підписано не ним, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про його недійсність на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України .

Аналогічних висновків у спорах з подібних правовідносин дійшов й Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 624/652/16-ц, провадження № 61-19442св18; Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 грудня 2019 року у справі № 152/1500/17, провадження № 61-41434св18; Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 395/405/17, провадження № 61-46340св18; Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 лютого 2020 року, справа № 387/710/18, провадження № 61-5268св19.

Крім того, у позовній заяві ОСОБА_1 просив витребувати з користування відповідача належну йому земельну ділянку.

За змістом статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У пункті 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав роз`яснено, що особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку підтверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку, договір оренди від 15 січня 2014 року він особисто не підписував, повноваження на це в установленому законом порядку іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність волі орендодавця на його укладення та безпідставність користування підприємством спірною земельною ділянкою. За таких умов, враховуючи, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, висновок суду щодо покладення на відповідача обов`язку повернути земельну ділянку, яка є предметом оспорюваного договору оренди землі, її власнику ОСОБА_1 , також є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги, що у договорі оренди землі від 15 січня 2014 року міститься підпис ОСОБА_1 , спростовуються матеріалами справи, зокрема, висновком судової почеркознавчої експертизи від 28 серпня 2019 року.

Твердження Приватного підприємства Сільськогосподарська виробнича фірма Агро в апеляційній скарзі щодо порушення порядку проведення експертизи, а саме, що вільних зразків підпису позивача надано лише на чотирьох аркушах, а експериментальні зразки підпису не були відібрані у передбаченому законодавством порядку, судова колегія відхиляє, оскільки як вбачається з висновку експерта, наданих для дослідження зразків було достатньо для проведення експертизи в межах наданого порівняльного матеріалу. Встановлені експертом при порівняльному дослідженні розбіжності загальних та окремих ознак стійкі, суттєві, виходять за межі варіантів підпису та почерку ОСОБА_1 , не є результатом перекручення ним свого підпису і достатні для категоричного висновку, що досліджувані підписи виконані не ОСОБА_1 .

Докази того, що експертний висновок є недостатньо обґрунтованим і суперечить іншим матеріалам справи, викликає сумніви в його правильності, при призначенні та проведенні експертизи істотно порушено процесуальні норми, які регламентують порядок її призначення та проведення, відсутні.

Клопотань щодо проведення додаткової чи повторної експертизи у справі від відповідача ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надходило, що свідчить про його ухилення від обов`язку доказування.

Отже, Приватне підприємство Сільськогосподарська виробнича фірма Агро не надав належних та допустимих доказів, які б спростували висновок експертизи, або підтвердили, що спірний договір підписав позивач, хоча це є його процесуальним обов`язком відповідно до вимог статей 12 , 81 ЦПК України .

Посилання Приватного підприємства Сільськогосподарська виробнича фірма Агро , що земельна ділянка передана у користування за актом приймання-передачі; що спірний договір виконувався сторонами понад чотири роки та позивач приймав сплачену ним орендну плату, тому в задоволенні позову необхідно відмовити, є необґрунтованими, оскільки зазначені обставини не підтверджують дійсність самого договору, який позивач не підписував, а, відтак, і не виражав свою волю на його укладення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року у справі № 485/112/17, провадження № 61-33740св18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 389/499/18, провадження № 61-45174св18.

Крім того, сама по собі довідка підприємства про сплату орендної плати не свідчить про її отримання орендодавцем, оскільки не містить його підписів та складена відповідачем одноособово, а з відомості про виплату продукції в рахунок розрахунків за оренду не вбачається, на виконання якого саме договору виплачено орендну плату у натуральній формі.

Посилання відповідача, що ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав з пропуском строку, оскільки оспорюваний договір укладено та зареєстровано у 2014 році, а позов пред`явлено лише у 2019 році, тоді як він зобов`язаний самостійно відслідковувати стан своїх майнових прав; що позивачем не доведено, коли саме він дізнався про оспорюваний договір, судова колегія відхиляє, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи у відзиві на позов, що надійшов до суду першої інстанції 20 листопада 2019 року, тобто у день ухвалення оскаржуваного рішення суду, відповідач заявив про пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності (а. с. 145-146).

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України ).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18), яка не відступила від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зроблено правовий висновок про те, що оскільки підставами позову було не підписання договору оренди землі, додаткового договору та акта приймання-передачі земельної ділянки, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах, а саме щодо строку договору, то для правильного вирішення вказаної справи, зокрема, у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 взагалі не знав про наявність цих документів, адже їх не підписував, тому визначальним є саме момент, коли він довідався про порушення свого права.

Отже, початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати не з моменту укладання договору оренди, який позивач не підписував, а з моменту коли він дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Належних доказів того, що ОСОБА_1 було відомо про оскаржуваний договір до 2019 року, коли він звернувся до суду з позовом у цій справі, матеріали справи не містять. Спірний договір оренди у 2014 році позивач не підписував, а, відтак, і не міг знати про його укладення, тому підстав вважати, що він звернувся до суду за захистом своїх прав з пропуском строку, не вбачається.

Зазначений висновок також відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленій у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 400/999/17-ц, провадження № 61-37410св18.

Судова колегія звертає увагу на те, що судом першої інстанції відхилено посилання відповідача на пропуск строку позовної давності з тих підстав, що вони викладені у відзиві на позов, який подано з пропуском встановленого судом строку на його подання, однак, згідно вимог частини третьої статті 267 ЦК України заява про сплив строків позовної давності може бути подана у будь-який час до винесення судом рішення.

Разом з тим, помилкове відхилення судом першої інстанції заяви відповідача про сплив строку позовної давності з підстав пропуску строку на її подання, а не з підстав її необґрунтованості, не вплинуло на правильність вирішення справи по суті.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається Приватне підприємство Сільськогосподарська виробнича фірма Агро в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу Приватного підприємства Сільськогосподарська виробнича фірма Агро без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Згідно частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать, витрати, пов`язані з проведенням експертизи.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено, судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто з відповідача судовий збір за розгляд справи та витрати на проведення експертизи у розмірі 7850,00 грн, який підтверджується рахунком № 1091 від 24 травня 2019 року, висновком експерта від 28 серпня 2019 року №10330 та копією квитанції АТ КБ ПриватБанк від 19 липня 2019 року на вказану суму (а. с. 76, 92, 113).

Оскільки апеляційну скаргу Приватного підприємства Сільськогосподарська виробнича фірма Агро залишено без задоволення, підстав для розподілу судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Сільськогосподарська виробнича фірма Агро - залишити без задоволення.

Рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 20 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді П.В. Кісь

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 28 лютого 2020 року.