Постанова

від 20.02.2020 по справі 910/5622/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2020 р. Справа№ 910/5622/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Буравльова С.І.

За участю секретаря судового засідання : Кулачок О.А.

представників сторін:

від позивача: Палієнко А.В. ( ордер АА №1020092 від 20.01.2020);

від відповідача: Каба Д.В. (довір. №19 від 12.08.2019);

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився;

від третьої особи 3: не з`явився;

від третьої особи 4: не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Брумберг ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019

у справі № 910/5622/18 (суддя Котков О.В.)

за позовом Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Брумберг ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"

третя особа -1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "АН Царьград"

третя особа -2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васько Альбіна Василівна

третя особа -3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа -4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національний банк України

про визнання недійсним договору іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у справі №910/5622/18 відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що:

- позивачем не доведено визначених чинним законодавством підстав для визнання недійсним договору іпотеки №972-260412/1 від 27.04.2012, як і не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладення оскаржуваного договору;

- у зв`язку з тим, що прав та охоронюваних законом інтересів позивача відповідачем не порушено, судом відмовлено позивачу у позові по суті, у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.209 в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким позов про визнання недійсним договору іпотеки задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що:

- ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 27.12.2017 у справі №761/42364/17 встановлено беззаперечний факт підробки ОСОБА_2 довіреності, на підставі якої діяв ОСОБА_1 , підписуючи договір іпотеки, що є підставою для визнання такого договору недійсним та залучення в якості третьої особи ОСОБА_2 до участі у судовій справі за позовом про визнання договору іпотеки недійсним;

- судом не враховано, що учасником справи надається завірена належним чином копія висновку експерта за експертизою, проведеною в рамках іншої судової справи, а також, що цей висновок був використаний Шевченківським районним судом м.Києва під час винесення рішення. Таким чином, до відомостей, отриманих представником позивача з матеріалів судової справи №761/42364/17 та наданих до Господарського суду м. Києва, мають застосовуватись положення статей 91-92 ГПК України;

- позивачем повідомлено суду, що наразі Шевченківським УП ГУ НП у м.Києві здійснюється досудове розслідування за фактом підробки довіреностей, якими позивач надавав ОСОБА_1 повноваження на вчинення правочинів, в тому числі й довіреності від 10.06.2011, на підставі якої діяв ОСОБА_1 , укладаючи від імені позивача договір про внесення змін до договору іпотеки від 06.03.2014;

- укладення ОСОБА_1 правочинів від імені позивача здійснювались за відсутності обізнаності Приватної компанії з обмеженою відповідальністю Брумберг ЛТД про такі дії.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 колегією суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., судді Мартюк А.І., Кропивної Л.В. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватної компанії з обмеженою відповідальністю Брумберг ЛТД , справу №910/5622/18 призначено до розгляду на 27.01.2020.

Від відповідача ( 23.01.2020) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, рішення Господарського суду м.Києва від 05.11.2019 залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про те, що:

- ні мотивувальна частина, ні резолютивна частина оскаржуваного рішення не містять висновків стосовно прав та обов`язків ОСОБА_2 . Вказуючи на те, що оскаржуване судове рішення вплинуло на права, обов`язки та інтереси ОСОБА_2 , апелянт не зазначає, на які саме права та обов`язки вплинуло рішення суду у даній справі, а також яким чином незалучення судом ОСОБА_2 в якості третьої особи до участі у справі вплинуло на законність та обґрунтованість ухваленого рішення;

- в апеляційній скарзі апелянт помилково зазначає, що факт підробки довіреності було встановлено не лише щодо ОСОБА_2, а й щодо особи, яка видала довіреність , здійснювала представництво за такою довіреністю (ОСОБА_1 ), особи, з якою було укладено правочин на підставі такої довіреності (ПАТ Європейський газовий банк ), оскільки жодна із вказаних осіб не була учасником кримінального провадження у справі №761/42364/17, і щодо вказаних осіб Шевченківський районний суд м.Києва не встановлював жодних обставин в ухвалі від 27.12.2017 про закритті кримінального провадження;

- зі змісту ухвали Шевченківського районного суду м.Києва про закриття провадження та звільнення від кримінальної відповідальності у справі № 761/42364/17 не вбачається, що обставини встановлені саме щодо довіреності, на підставі якої був укладений спірний договір іпотеки;

- матеріали справи не містять доказів призначення почеркознавчої експертизи у межах кримінального провадження №12015220490005266 саме судом, а не органом досудового розслідування.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2020 у зв`язку з участю судді Мартюк А.І. у підготовці суддів для підтримання кваліфікації з 27.01.2020 у справі № 910/5622/18 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 24.01.2020 у справі № 910/5622/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Пашкіна С.А., судді: Буравльов С.І., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Брумберг ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у справі № 910/5622/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 оголошено перерву у судовому засіданні до 05.02.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 оголошено перерву у судовому засіданні до 20.02.2020.

В процесі розгляду апеляційної скарги у справі на рішення суду першої інстанції (05.02.2020) від позивача надійшли клопотання:

- про звернення з судовим дорученням до іноземного суду;

- про звернення з судовим дорученням до іноземного суду;

- про долучення письмових доказів до матеріалів судової справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 відмовлено в задоволенні зазначених клопотань.

В судове засідання апеляційного господарського суду 20.02.2020 не заявились представники третіх осіб.

При вирішенні питання про можливість розгляду справи у відсутності представників третіх осіб, судовою колегією встановлено, що:

- Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васько Альбіна Василівна (третя особа 2) звернулась до суду з клопотанням про розгляд справи у її відсутність;

- треті особа 3 та 4 про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свіч дато повідомлення про вручення поштового відправлення;

- щодо третьої особи 1, то процесуальні документи, які були прийняті в процесі розгляду апеляційної скарги у справі та надіслані апеляційним господарським судом на адресу: Чоколівський бульвар,19, м.Київ, 03168 (що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та відомостей, які знаходяться в матеріалах справи, є юридичною адресою третьої особи 1), повернулись з відміткою поштового відділення: не знаходиться , отже судом вчинені всі процесуальні дії, передбачені нормами Господарського процесуального кодексу, вчинені на повідомленні третьої особи 1 про час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що треті особи 1, 2, 3 та 4 про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, явка учасників судового процесу не визнана обов`язковою, неявка представників третіх осіб не перешкоджає розгляду апеляційної скарги у справі по суті, судова колегія ухвалила розгляд апеляційної скарги у відсутності третіх осіб.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача судовою колегією встановлено.

26.04.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Європейський газовий банк", як банком, та Товариством з обмеженою відповідальністю "АН Царьград", як позичальником, укладено кредитний договір № 565-260412, на виконання п. 2.1. якого між ПАТ "Європейський газовий банк" та Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Брумберг ЛТД" 27.04.2012 укладено договір іпотеки № 972-260412/1.

Відповідно до п.1.1. договору іпотеки № 972-260412/1 від 27.04.2012 останній забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору № 565-260412 від 26.04.2012 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Європейський газовий банк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АН Царьград" (позичальник), що надалі іменується боржник, а також всіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору, за умовами якого іпотекодержатель надає боржнику кредит в сумі 53 355 000,00грн. на визначених кредитним договором умовах.

Від імені позивача вказаний договір іпотеки підписано ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності від 20.06.2011 року, засвідченої Джоном Г. Пейном , адвокатом 22.06.2011 року, апостиль Королівства Великобританії та Північної Ірландії в м. Лондон № I916462 від 23.06.2011 року, Печатка Міністерства закордонних справ і у справах співдружності, підпис Г. Маршалл.

В п.1.3. договору іпотеки визначено, що предметом іпотеки за цим договором є нежиле приміщення № 16 (шістнадцять), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (п`ять), третій поверх, загальною площею 976,3 кв.м, номер об`єкта по реєстру прав власності на нерухоме майно 33845262 та належать іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідченого Позняковою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 25.11.2005 року, за реєстровим № 5408, право власності зареєстровано в Комунальному підприємстві "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна " 01" грудня 2005 року та записано в реєстрову книгу №Д16П-239 за реєстровим №5476-П, реєстраційне посвідчення № 005935.

27.12.2017 року Шевченківським районним судом міста Києва постановлено ухвалу у справі № 761/42364/17 про закриття кримінального провадження №12017100100009435.

Відповідно до положень частини шостої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент винесення рішення у даній справі) ухвала про закриття кримінального провадження, яка набрала законної сили, є обов`язковою для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, в питанні чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27.12.2017 року у справі № 761/42364/17 встановлено, зокрема, наступне:

" ОСОБА_2 повідомлено про підозру з огляду на те, що він 22.04.2011р., перебуваючи за адресою: м. Київ, пл. Бессарабська, буд. 2, прийняв пропозицію іншої особи щодо сприяння у видачі довіреності на представлення інтересів іноземної компанії "Brumberg LTD" (Великобританія, Лондон, №5567378) в Україні.

У зв`язку з цим у ОСОБА_2 виник злочинний умисел на вчинення підробки довіреності на представлення інтересів вказаної компанії в Україні.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. о 13.00 год., перебуваючи поблизу буд. 1-А , по вул. Мельникова в м. Києві, ОСОБА_2 вступив у злочинну змову із невстановленою слідством особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, та запропонував останньому за грошову винагороду підробити довіреність на представлення інтересів Іноземної компанії "Brumberg LTD".

Підозрюваний, 26.06.2011 у готелі "Хрещатик" за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 19, поставив у вищевказаній довіреності вигадані підписи від імені директора "Brumberg LTD" "AndreasOcker", міністра закордонних справ і у справах співдружності Об`єднаного Королівства Великої Британії і Північної Ірландії "G Marshall" та адвоката "John H. Payne LL.B", крім цього виконав рукописний цифровий текст від імені адвоката "John H. Payne LL.B".

Згідно з висновком експерта від 17.10.2017 №8-4/1979 підписи від імені директора "Brumberg LTD" "AndreasOcker", міністра закордонних справ і у справах співдружності Об`єднаного Королівства Великої Британії і Північної Ірландії "G Marshall", адвоката "John H. Payne LL.B" та рукописний цифровий текст від імені адвоката "John H. Payne LL.B" виконано ОСОБА_2 .

Дії ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 358 КК України, оскільки останній своїми умисними діями вчинив підробку офіційного документа, який посвідчується установою, яка має право посвідчувати такі документи і який надає права, з метою використання такого документа іншою особою.

Факт вчинення підозрюваним ОСОБА_2 зазначеного кримінального правопорушення підтверджується доказами, зібраними в ході досудового розслідування."

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Щодо порушеного права, то таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частиною другою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 27.12.2017 у справі №761/42364/17 встановлено беззаперечний факт підробки ОСОБА_2 довіреності, на підставі якої діяв ОСОБА_1 , підписуючи договір іпотеки, що є підставою для визнання такого договору недійсним не можуть бути покладені в основу рішення, оскільки обставини, встановлені у даній ухвалі, встановлені виключно щодо ОСОБА_2 , який не є ні стороною оскаржуваного договору іпотеки, ні представником сторони вказаного договору. Також, обставини даної справи не стосуються правових наслідків дій чи бездіяльності громадянина ОСОБА_2 , оскільки він не підписував оскаржуваний договір іпотеки від імені Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Брумберг ЛТД". Тобто, у даному випадку висновки суду, наведені у вищезгаданому судовому рішенні, не є обов`язковими для господарського суду та не мають преюдиційного значення при розгляді даної справи.

Крім того, зі змісту ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 27.12.2017 року у справі № 761/42364/17, слідує, що вона не містить ідентифікуючих даних довіреності, на підставі якої було укладено оскаржуваний договір іпотеки, крім особи довірителя, що позбавляє суд можливості стверджувати, що наведені в даній ухвалі обставини стосуються саме довіреності, виданої 20.06.2011 року Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Брумберг ЛТД." на ім`я ОСОБА_1 .

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що судом не враховано обставин надання учасником справи завіреної належним чином копії висновку експерта за експертизою, проведеною в рамках іншої судової справи, а також, що цей висновок був використаний Шевченківським районним судом м.Києва під час винесення рішення, отже до відомостей, отриманих представником позивача з матеріалів судової справи №761/42364/17 та наданих до Господарського суду м. Києва, мають застосовуватись положення статей 91-92 ГПК України, не можуть бути покладені в основу рішення з огляду на наступне.

Статтею 98 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до висновку експерта як доказу у справі. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Отже, з наведеної норми слідує, що висновок експерта є належним доказом лише за умови його надання в оригіналі, а наявний в матеріалах справи висновок експертизи вказаній статті 98 ГПК України не відповідає, а є копією висновку, яка виготовлена з копії цього документу.

Крім того, щодо копії висновку експерта, слід зазначити про те, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі Дульський проти України від 01.06.2006 (заява №61679/00) експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Однак, матеріали справи не містять доказів призначення почеркознавчої чи іншої експертизи у межах кримінального провадження №12015220490005266 саме судом, а не органом досудового розслідування.

Отже, наявні в матеріалах справи копії висновку експерта від 17.10.2017 року № 8-4/1979, в розумінні ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, не є ані висновком експертизи, що призначена судом в даній справі, ані висновком, наданим на замовлення учасників справи. Будь-яких інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем суду не надано.

При цьому, листом № 27833/2018/1-кп/761/1866/2017 від 29.05.2018 року (у відповідь на заяву щодо отримання оригіналу довіреності) Шевченківський районний суд міста Києва повідомив представнику Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Брумберг ЛТД." наступне:

"Відповідно до інкримінованого ОСОБА_2 кримінального правопорушення предметом підробки виступала довіреність на представлення інтересів Іноземної компанії "Brumberg LTD" (Великобританія, Лондон, № 5567378), у якій підозрюваний проставив вигадані підписи від імені директора "Brumberg LTD" "Andreas Ocker", міністра закордонних справ і у справах співдружності Об`єднаного Королівства Великої Британії і Північної Ірландії "G Marshall" та адвоката "John H.Payne LL.B", крім цього виконав рукописний цифровий текст від імені адвоката "John H.Payne LL.B". Наведене свідчить, що вказана довіреність є підробленим документом, через що виключається йог використання у цілях, відмінних від завдань кримінального провадження. Оскільки зазначена довіреність є підробленим документом, відсутній її володілець, тобто особа, яка може володіти цим документом на законних підставах. Викладені обставини унеможливлюють задоволення Вашого клопотання.".

Отже, виходячи зі змісту вищенаведеного листа № 27833/2018/1-кп/761/1866/2017 від 29.05.2018 року Шевченківського районного суду міста Києва та за відсутності оригіналу довіреності Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Брумберг ЛТД" від 20.06.2011 року на ім`я ОСОБА_1 суд позбавлений був можливості призначити судову почеркознавчу експертизу в межах даної справи, оскільки проведення судової експертизи можливе лише за наявності оригіналу об`єкту дослідження.

Натомість, довіреність, видану 20.06.2011 року Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Брумберг ЛТД." на ім`я ОСОБА_1 , містить всі необхідні реквізити для даного одностороннього правочину, що визначені ст.ст. 245- 247 Цивільного кодексу України, та легалізована у відповідності до положень Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 року шляхом проставлення апостилю.

При цьому, згідно зі ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/11079/17, від 02.04.2019 року у справі № 908/6214/14, від 12.06.2019 року у справі № 922/2178/18 та від 01.10.2019 року у справі № 910/8287/18.

Судовою колегією встановлено, що матеріали справи містять договір про внесення змін до договору іпотеки від 06.03.2014 року, який було підписано представником ОСОБА_1 на підставі іншої довіреності, виданої Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Брумберг ЛТД." 29.07.2013року. Вказаний договір від 06.03.2014 року позивачем не оскаржується, як і довіреність, на підставі якої його було підписано цей договір представником. До того ж, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що в день укладання позивачем договору про внесення змін від 06.03.2014 року до договору іпотеки від 27.04.2012 року, позивачем було здійснено перенесення інформації про право власності на іпотечне майно з Реєстру прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 33845262, реєстратор: Комунальне підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 308218780000, номер запису про право власності: 4899381).

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вказані дії позивача свідчать, що ним було схвалено оскаржуваний договір іпотеки, що виключає можливість визнання його недійсним з підстав відсутності повноважень представника на його підписання.

Частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Разом з цим, в абз. 2 ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України встановлено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, частина третя статті 92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з третьою особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши розумну обачність, знати про це.

Отже, договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях представника юридичної особи. Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 92 Цивільного кодексу України викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі № 904/9795/16.

Суд апеляційної інстанції вважає, що за вказаних обставин слід застосувати принцип доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів визнання недійсною довіреності від 20.06.2011 року, виданої Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Брумберг ЛТД" ОСОБА_1 станом на дату укладення оскаржуваного договору іпотеки. Водночас, позивачем не доведено обізнаності чи можливості обізнаності відповідача щодо можливої відсутності у представника позивача повноважень на підписання оскаржуваного договору іпотеки, оскільки матеріали справи зворотного не містять.

З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, про те, що не доведено позивачем і матеріалами справи не підтверджується, визначених вимогами чинного законодавства підстав для визнання недійсним договору іпотеки № 972-260412/1 від 27.04.2012 року, як і не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладення оскаржуваного договору.

Щодо заяви про застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог суд зазначає наступне .

У статті 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В статті 267 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування ним матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і прокурором, який звертається до суду із заявою про захист державних інтересів.

Стаття 261 Цивільного кодексу України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права. Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Для правильного застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права й обов`язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері зазначених відносин (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі №6-152цс14).

Водночас практикою Верховного Суду визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить у позові, відповідачем не порушено, і позивачу відмовлено у позові по суті у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, з яким погоджується судова колегія, що питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Враховуючи викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273-279, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Брумберг ЛТД" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у справі № 910/5622/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/5622/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

В разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 02.03.2020

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді Л.В. Кропивна

С.І. Буравльов