Ухвала

від 26.05.2020 по справі 910/5622/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 травня 2020 року

м. Київ

справа № 910/5622/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - приватна компанія з обмеженою відповідальністю "БРУМБЕРГ ЛТД",

представник позивача - Палієнко О.А., адвокат (ордер від 23.03.2020 № 1023993, свідоцтво від 08.12.2018 № 21/1811); Палієнко А.В., адвокат (ордер від 25.05.2020 № 1029620, свідоцтво від 27.04.1999 № 1325),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста",

представник відповідача - Олексін С.С., адвокат (довіреність від 12.05.2019 № 74, свідоцтво від 24.09.2009 № 4091/10),

третя особа-1 - товариство з обмеженою відповідальністю "АН Царьград",

представник третьої особи-1 - не з`явився,

третя особа-2 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васько Альбіна Василівна,

представник третьої особи-2 - не з`явився,

третя особа-3 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

представник третьої особи-3 - не з`явився,

третя особа-4 - Національний банк України,

представник третьої особи-4 - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу приватної компанії з обмеженою відповідальністю "БРУМБЕРГ ЛТД"

на рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2019 (головуючий суддя Котков О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 (головуючий Пашкіна С.А., судді: Кропивна Л.В. і Буравльов С.І.)

у справі № 910/5622/18

за позовом приватної компанії з обмеженою відповідальністю "БРУМБЕРГ ЛТД" (далі - Компанія)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (далі - ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста"),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) товариство з обмеженою відповідальністю "АН Царьград" (далі - ТОВ "АН Царьград");

2) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васько Альбіна Василівна (далі - Нотаріус);

3) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд);

4) Національний банк України (далі - НБУ),

про визнання недійсним договору іпотеки.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ТОВ "АН Царьград", Нотаріуса, Фонду та НБУ, про визнання недійсним договору іпотеки від 27.04.2012 № 972-260412/І (далі - Договір), укладеного публічним акціонерним товариством ?Європейський газовий банк? та Компанією.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний Договір за своїм змістом суперечить вимогам статей 207, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставою для визнання його недійсним, оскільки Договір від імені Компанії було підписано ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на підставі підробленої довіреності від 20.06.2011, факт підробки якої підтверджується ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27.12.2017 у справі № 761/42364/17.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.11.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2020, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що Компанією не доведено визначених чинним законодавством підстав для визнання недійсним Договору, як і не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів Компанії внаслідок укладення оскаржуваного Договору.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами ухвалено оскаржувані рішення без врахування висновків, викладених у постановах Верховного суду України та Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки, викладені у постановах Верховного суду України від 25.05.2016 у справі № 6-2612цс16 та Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 752/22080/16-ц щодо застосування статті 241 ЦК України у подібних правовідносинах.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.04.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 910/5622/18 за касаційною скаргою Компанії та призначено її розгляд у судовому засіданні.

05.05.2020 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" надійшло заперечення проти відкриття касаційного провадження, яке відхиляється Касаційним господарським судом у зв`язку з його необґрунтованістю. Крім того, вказане заперечення надійшло після прийняття судом ухвали про відкриття касаційного провадження, якою підтверджується дотримання скаржником норм процесуального законодавства при оформленні та зверненні з касаційною скаргою.

ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від ТОВ "АН Царьград", Нотаріуса, Фонду та НБУ відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, Касаційний господарський суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Позивач у касаційній скарзі посилається на те що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки, викладені у постановах Верховного суду України від 25.05.2016 у справі № 6-2612цс16 та Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 752/22080/16-ц щодо застосування статті 241 ЦК України у подібних правовідносинах.

Водночас у даній справі № 910/5622/18 судами встановлено, що довіреність, яка видана 20.06.2011 Компанією, містить всі необхідні реквізити для даного одностороннього правочину, що визначені статтями 245-247 ЦК України, та легалізована у відповідності до положень Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 шляхом проставлення апостилю.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 02.04.2019 у справі № 908/6214/14, від 12.06.2019 у справі № 922/2178/18 та від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18.

Судами встановлено, що матеріали справи містять договір про внесення змін від 06.03.2014 до Договору, який було підписано представником Компанії на підставі іншої довіреності, виданої нею 29.07.2013. Вказаний договір від 06.03.2014 Компанією не оскаржується, як і довіреність, на підставі якої його було підписано такий договір представником. До того ж з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що в день укладання Компанією договору про внесення змін від 06.03.2014 до Договору нею було здійснено перенесення інформації про право власності на іпотечне майно з Реєстру прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 33845262, реєстратор: комунальне підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 308218780000, номер запису про право власності: 4899381).

Тобто вказані дії Компанії свідчать, що нею було схвалено оскаржуваний Договір, що виключає можливість визнання його недійсним з підстав відсутності повноважень представника на його підписання.

Згідно з частиною третьою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

При цьому абзацом другим частини третьої статті 92 ЦК України передбачено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з третьою особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши розумну обачність, знати про це.

Отже, договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях представника юридичної особи.

Тобто у даній справі № 910/5622/18 суди встановили обставини, а саме, що довіреність, яка видана 20.06.2011 Компанією, містить всі необхідні реквізити для даного одностороннього правочину, котрі визначені статтями 245-247 ЦК України, та легалізована у відповідності до положень Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 шляхом проставлення апостилю, до яких застосували положення статей 241, 92 ЦК України.

Водночас у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-2612цс16 судами встановлено, що додаткову угоду від 28.09. 2010 № 1055 до договору оренди землі від 09.01.2008 № 972 було підписано від імені власника земельної ділянки її донькою, яка на момент підписання такої цієї угоди не мала на це жодних повноважень.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, стаття 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а, отже, не могла їх і перевищити.

Тобто у справі № 6-2612цс16 суди встановили обставини, що додаткову угоду від 28.09. 2010 № 1055 до договору оренди землі від 09.01.2008 № 972 було підписано від імені власника земельної ділянки її донькою, яка на момент підписання такої цієї угоди не мала на це жодних повноважень, до яких застосували положення статей 241, 237 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 752/22080/16-ц судами встановлено, що рішенням районного суду міста Кутна Гора Чеської Республіки від 20.04.2018, яке набрало законної сили 11.09.2018, встановлений факт відсутності повноважень у представника АТ ?CGM Czech a.s.? на укладення спірного договору, оскільки довіреність від 01.07.2014 ніколи не видавалася повноважними особами товариства, була підроблена та є фіктивною.

Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, врегульовані Законом України ?Про міжнародне приватне право?.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 77 Закону України ?Про міжнародне приватне право? (далі - Закон) підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів у рамках державно-приватного партнерства, укладених Кабінетом Міністрів України, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

За змістом статей 244-245 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина перша статті 241 ЦК України).

Тобто вказана норма презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а, отже, не могла їх перевищити.

Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України наведеним у постанові від 25 .05.2016 у справі № 6-2612цс16.

Тобто у справі № 752/22080/16-ц судами встановлено обставини, що рішенням районного суду міста Кутна Гора Чеської Республіки від 20.04.2018, яке набрало законної сили 11.09.2018, встановлений факт відсутності повноважень у представника АТ ?CGM Czech a.s.? на укладення спірного договору, оскільки довіреність від 01.07.2014 ніколи не видавалася повноважними особами товариства, була підроблена та є фіктивною, до яких застосували положення статей 241, 237 ЦК України та Закону України ?Про міжнародне приватне право?.

Таким чином, у кожній конкретній справі судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались та на підставі встановлених судами обставин, вони приймали відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин у дані справі № 910/5622/18 та у справах № 6-2612цс16, № 752/22080/16-ц, оскільки у них прийняті рішення за результатом дослідження різних доказів, а також за різних об`єктів та предмета правового регулювання..

Проте подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Касаційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою приватної компанії з обмеженою відповідальністю "БРУМБЕРГ ЛТД" на рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 у справі № 910/5622/18.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко