Постанова

від 26.02.2020 по справі 1.380.2019.003724

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.003724 пров. № 857/13782/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,

з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бейкер-Україна» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,-

суддя в 1-й інстанції - Мричко Н. І.,

час ухвалення рішення - 24.10.2019 року, 14:48 год.,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 04.11.2019 року,

в с т а н о в и в:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бейкер-Україна» звернулося в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області № 0010221414 від 11 липня 2019 року, яким ТОВ «Бейкер-Україна» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток у розмірі 183052,50 грн, з яких 146442,00 грн - за податковим зобов`язанням та 36610,50 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 11 липня 2019 року №0010221414 винесене Головним управлінням ДФС у Львівській області.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що судом першої інстанції не враховано норми ст.55 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб`єктами малого підприємництва є юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму еквівалентну 10 мільйонів євро, визначену за середньорічним курсом НБУ. Водночас, слід врахувати, що середня кількість працівників за звітний період 2018 року ТОВ «Бейкер - Україна» перевищувала 50 осіб та не заперечується позивачем, що в свою чергу свідчить про те, що ТОВ «Бейкер - Україна» не є суб`єктом малого підприємництва. Також не взято до уваги та не надано належної оцінки Кредитним договорам №302.45659/FW 302.1160 від 10 березня 2017 року та №302.45661/FW 302.1161 від 10 березня 2017 року укладеними ТОВ "Бейкер - Україна" із ПАТ "ПроКредит Банк". У підсумку зазначає, що сума банківських відсотків за користування кредитом на придбання та монтаж обладнання підлягає капіталізації в порядку та за правилами, установленими П(С)БО 31 та нормами Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку фінансових витрат, затверджених наказом Міністерства фінансів від 01 листопада 2010 року №1300. ТОВ Бейкер-Україна порушуючи норми П(с)БО 31 та п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України завищила фінансові витрати на суму 813 567 грн, в тому числі за 2017 рік на 269 443 грн та за 9 міс. 2018 року в сумі 544 124 грн за рахунок відображення в складі витрат відсотків по отриманих кредитах, які підлягають включенню до собівартості кваліфікаційних активів. Тому просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказала, що відповідно до п.4 П(с)БО 31 Фінансові витрати (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), фінансові витрати суб`єктів малого підприємництва в будь-якому випадку не підлягають капіталізації, а визнаються витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані. Тобто такі фінансові витрати суб`єктів малого підприємництва не підлягають капіталізації навіть тоді, коли безпосереднє запозичення коштів (укладення кредитних договорів) було здійснено з метою створення кваліфікаційного активу (придбання основних засобів). З огляду на те, що у 2018 році ТОВ БЕЙКЕР-УКРАЇНА було суб`єктом малого підприємництва, то до фінансових витрат ТОВ БЕЙКЕР-УКРАЇНА , а саме нарахованих відсотків по кредитних договорах у 2018 році, взагалі не застосовується капіталізація. Це, в свою чергу, спростовує висновок податкового органу про заниження Товариством фінансового результату до оподаткування за 9 місяців 2018 року на суму 544 124,00 грн. Крім того, зазначає, що оскільки за кредитні кошти, отримані по Кредитних договорах від 10 березня 2017 року, ТОВ БЕЙКЕР-УКРАЇНА не здійснювало оплату за обладнання, вказане податковим органом в Акті перевірки (обертові вали-форми-4 шт....), тому відсотки, нараховані та сплачені Товариством по цих Кредитних договорах, не підлягали капіталізації. Оскільки доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об`єктивно з`ясовано всі обставини справи, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Представник відповідача (апелянта) - ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача - Тищук Л. К. у судовому засіданні не погодилася з доводами апеляційної скарги та вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що у період з 12 лютого 2019 року по 12 березня 2019 року (із продовженням перевірки на 10 робочих днів з 13 березня 2019 року) службові особи Головного управління ДФС у Львівській області проводили документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Бейкер - Україна» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотримання якого покладено на органи державної фіскальної служби за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2018 року.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт №507/14.14/32296918 від 02 квітня 2019 року, в якому зазначено про порушення підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 ПК України, П (С) БО 31, в результаті чого занижено фінансовий результат до оподаткування (прибуток на збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності всього на 2442319,00 грн., в тому числі за 2016 рік на 649228,00 грн., за 2017 рік на 949594,00 грн., та за 9 місяців 2018 на 843497,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток всього на 439617,00 грн., в тому числі за 2016 рік 116861,00 грн., за 2017 рік на 170927,00 грн., за 2018 рік 151829,00 грн.

18 квітня 2019 року позивач на адресу ГУ ДФС у Львівській області подав заперечення до акта перевірки від 02 квітня 2019 року №507/14.14/32296918.

Відповідно до відповіді на заперечення від 24 квітня 2019 року №22824/10/14.14-13, ГУ ДФС у Львівській області дійшло висновку вважати висновки перевірки правомірними, а заперечення ТзОВ «Бейкер - Україна» залишити без задоволення.

На підставі зазначеного акта перевірки, ГУ ДФС у Львівській області винесло податкове повідомлення -рішення ГУ ДФС у Львівській області № 0006221414 від 24 квітня 2019 року.

Позивач, не погоджуючись із результатами розгляду заперечень до акта перевірки та винесеним податковим повідомленням - рішенням, звернувся до ДФС України із скаргою на спірне податкове повідомлення - рішення.

ДФС України винесла рішення про результати розгляду скарги від 08 липня 2019 року №31159/6/99-99-11-04-01-25, згідно з яким скаргу позивача задовольнила частково, скасувала оскаржуване податкове повідомлення - рішення в частині 293175,00 грн. податку на прибуток та 73293,50 грн. штрафних санкцій, а в іншій частині податкове повідомлення - рішення залишила без змін.

Враховуючи рішення ДФС України за результатами розгляду скарги, ГУ ДФС у Львівській області винесло податкове повідомлення - рішення № 0010221414 від 11 липня 2019 року, яким ТОВ «Бейкер-Україна» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток у розмірі 183052,50 грн, з яких 146442,00 грн - за податковим зобов`язанням та 36610,50 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 1, а. с. 87).

Не погоджуючись з прийнятим ГУ ДФС у Львівській області податковим повідомленням-рішенням № 0010221414 від 11 липня 2019 року та вважаючи його протиправним і таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки станом на 31 грудня 2017 року балансова вартість ТОВ «Бейкер - Україна» за 2017 рік становила менше 4 мільйонів євро, та чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2017 рік був менше 8 мільйонів євро, то у 2018 році ТзОВ «Бейкер - Україна» відносилося до суб`єктів малого підприємництва, а тому у позивача підстав для капіталізації нарахованих відсотків по кредитних договорах у 2018 році не було. Наявними у матеріалах справи доказами спростовуються покликання податкового органу про придбання обертових валів з нержавіючої сталі за кредитні кошти згідно з кредитними договорами №302.45659/FW 302.1160 від 10 березня 2017 року та №302.45661/FW 302.1161 від 10 березня 2017 року, оскільки придбання валюти та оплата за частину обладнання були здійснені позивачем значно раніше, ніж були укладені кредитні договори. В підсумку зазначає, що заниження фінансового результату до оподаткування та придбання позивачем кваліфікаційних активів за кредитні кошти під час розгляду справи не підтверджено, а тому відсутні порушення з боку позивача норм Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» та підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України.

Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до п.135.1 ст.135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 ПК України з урахуванням положень вказаного Кодексу.

Ч.2 ст.6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Так, відповідно до цієї статті затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» , схвалене Методологічною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України.

Згідно з п.1 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про фінансові витрати та її розкриття у фінансовій звітності.

П.3 цього Положення закріплює визначення термінів, що вживаються у ньому, розкрито і зміст терміну «Капіталізація фінансових витрат» - це включення фінансових витрат до собівартості кваліфікаційного активу.

Цим же пунктом надано визначення терміну «кваліфікаційний актив» під яким розуміється актив, який обов`язково потребує суттєвого часу для його створення.

Відповідно до п.5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» капіталізація фінансових витрат застосовується лише до суми тих фінансових витрат, яких можна було б уникнути, якби не здійснювались витрати на створення кваліфікаційного активу. Витрати на створення кваліфікаційного активу для цілей капіталізації включають лише витрати, для здійснення яких сплачуються грошові кошти, передаються інші активи або приймаються зобов`язання з нарахуванням відсотків.

Згідно з п.6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» у разі безпосереднього позичання коштів з метою створення кваліфікаційного активу сумою фінансових витрат, що підлягає включенню до собівартості кваліфікаційного активу, є фактичні, визнані у звітному періоді, фінансові витрати, які пов`язані з цим запозиченням (за вирахуванням доходу від тимчасового фінансового інвестування запозичених коштів).

Як встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Бейкер - Україна» та ПАТ «ПроКредит Банк» за період, що перевірявся, укладено кредитні договори №302.46045/FW 302.1236 від 20 грудня 2017 року, №№302.45659/FW 302.1160 від 10 березня 2017 року та №302.45661/FW 302.1161 від 10 березня 2017 року.

Відповідно до наявного у матеріалах справи акта перевірки, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на те, що позивачем було віднесено до суми витрат грошові кошти, а саме: відсотки за кредитом, які в свою чергу підлягають капіталізації, чим було занижено фінансовий результат до оподаткування.

Позивач не заперечує укладення кредитних договорів з ПАТ «ПроКредит Банк» , однак наголошує, що фінансові витрати, відcотки, нараховані та сплачені ним за користування цим кредитом, не підлягають капіталізації.

Відповідно до п.3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» , фінансові витрати - це витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов`язані із запозиченнями.

П.4 цього Положення (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) передбачає, що фінансові витрати визнаються: юридичними особами, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визнані мікропідприємствами, малими підприємствами, непідприємницькими товариствами, підприємствами, які ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат відповідно до податкового законодавства, а також представництвами іноземних суб`єктів господарської діяльності - витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов`язаннями); іншими юридичними особами витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов`язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.

Таким чином, враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що банківські відcотки або відображаються у складі фінансових витрат звітного періоду, або капіталізуються, тобто включають до собівартості кваліфікаційних активів.

Вибір потрібного варіанту обліку фінансових витрат залежить від виду підприємства. Якщо підприємство належить до суб`єктів малого підприємництва, його фінансові витрати не підлягають капіталізації.

Разом з тим, необхідно зазначити, що ст.2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що малими є підприємства, які не відповідають критеріям для мікропідприємств та показники яких на дату складання річної фінансової звітності за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із таких критеріїв: балансова вартість активів - до 4 мільйонів євро; чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - до 8 мільйонів євро; середня кількість працівників - до 50 осіб.

Відповідно до звіту балансу (Звіт про фінансовий стан) ТОВ «Бейкер - Україна» за 2017 рік (а.с. 93-94) чистий дохід підприємства за вказаний період становив 108100000,00 грн. Середній курс гривні до євро за 2017 рік, розрахований на підставі курсу Національного Банку України, становив 30,0042 грн. за 1 євро, тому балансова вартість активів ТОВ «Бейкер - Україна» в євро станом на дату складання річної фінансової звітності за 2017 рік становила 3534738,46 євро, а чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - 3602828,93 євро.

Таким чином, з наведеного вбачається, що оскільки станом на 31 грудня 2017 року балансова вартість ТОВ «Бейкер - Україна» за 2017 рік становила менше 4 мільйонів євро (3534738,46 євро), та чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2017 рік був менше 8 мільйонів євро (3602828,93 євро), то у 2018 році ТОВ «Бейкер - Україна» відносилося до суб`єктів малого підприємництва, а тому підстав для капіталізації нарахованих відсотків по кредитних договорах у позивача в 2018 році не було.

Також щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції при прийнятті спірного рішення не враховано, що ТОВ «Бейкер - Україна» не є суб`єктом малого підприємництва відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 Листа Міністерства юстиції України № 758-0-2-08-19 від 26 грудня 2008 року Щодо практики застосування норм права у випадку колізії , при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , на відміну від Господарського кодексу України, є спеціальним законом, яким врегульовуються питання (правила) ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності.

Таким чином, у сфері бухгалтерського обліку, з метою віднесення суб`єкта господарювання до певного виду (мікропідприємства, малого, середнього або великого підприємства) застосовуються критерії, які передбачені саме Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а не Господарським кодексом України.

Отже, відповідно до п. 4 П(с)БО 31 Фінансові витрати (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансові витрати суб`єктів малого підприємництва в будь-якому випадку не підлягають капіталізації, а визнаються витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані. Тобто такі фінансові витрати суб`єктів малого підприємництва не підлягають капіталізації навіть тоді, коли безпосереднє запозичення коштів (укладення кредитних договорів) було здійснено з метою створення кваліфікаційного активу (придбання основних засобів).

Аналізуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки у 2018 році ТОВ «Бейкер - Україна» було суб`єктом малого підприємництва, то до фінансових витрат ТОВ БЕЙКЕР-УКРАЇНА , а саме: нарахованих відсотків по кредитних договорах у 2018 році взагалі не застосовується капіталізація, тому висновок податкового органу щодо заниження ТзОВ «Бейкер - Україна» фінансового результату до оподаткування за 2018 рік на суму 544124,00 грн є помилковим.

Щодо висновків податкового органу про придбання основних фондів за рахунок отриманих кредитних коштів у ПАТ «ПроКредит Банк» , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до акту перевірки позивач за отримані кредитні кошти згідно з кредитними договорами №302.45659/FW 302.1160 від 10 березня 2017 року та №302.45661/FW 302.1161 від 10 березня 2017 року придбав обладнання, а саме: обертові вали - форми - 4 шт., діаметром - 260 мм, шириною - 1030 мм, виготовлені з нержавіючої сталі з бронзовими вставками і пластиковими синіми формами, призначені для формування тіста у прямокутні форми - Limo/Лімо, RUD/Рудь, Laska/Ласка, круглі форми Laska/Ласка вартістю 20000 євро.

На спростування зазначеного позивачем було долучено до матеріалів справи копію контракту купівлі - продажу № 30/01/2017 від 30 січня 2017 року (т. 1, а. с. 95-99).

Згідно з цим контрактом ТОВ «Бейкер - Україна» придбало у компанії Errebi Technjlogy SRL (місто Бадія Полезіне, Італія) чотири роторних формовочних вали для виготовлення печива, що передбачені в специфікаціях до контракту (т. 1, а. с. 100-103).

Відповідно до п.4.1 вказаного контракту оплата за товар згідно зі специфікацією №1 мала проводитися у 100 % розмірі від суми, зазначеної у специфікації на рахунок продавця протягом 10 днів з моменту підписання специфікації, на підставі інвойсу, виставленого покупцем, на умовах попередньої оплати.

У матеріалах справи містяться дві специфікації № 1 та № 2, оплата по яких на загальну суму 10000,00 євро повинна здійснюватися на умовах 100 % авансових платежів.

Оскільки 30 січня 2017 року (в день укладення Контракту) сторонами було підписано дві Специфікації (№1 та № 2), то оплата по двох Специфікаціях на загальну суму 10 000,00 євро повинна була здійснюватися на умовах 100% авансових платежів.

На виконання п. 4.1. Контракту 10 лютого 2017 року Товариством було перераховано компанії ERREBI TECHNOLOGY SRL (Італія) грошові кошти за 2 (два) вали в сумі 10 000,00 євро, що підтверджується випискою по рахунку ПАТ КРЕДОБАНК за 10 лютого 2017 року (т. 1, а. с. 104). З виписки вбачається, що Товариство 08 лютого 2017 року звернулося до Банку із заявкою №9 на придбання іноземної валюти в сумі 10 000,00 євро. Заявка була виконана Банком 10 лютого 2017 року. Цього ж дня грошові кошти в сумі 10 000,00 євро були перераховані компанії ERREBI TECHNOLOGY SRL (Італія).

Враховуючи наведене, матеріалами справи стверджується факт того, що придбання іноземної валюти (євро) та оплата за частину обладнання були здійснені ще задовго до того, як Товариство отримало кредитні кошти по Кредитному договору №302.45659/FW302.1160 від 10 березня 2017 року та Кредитному договору №302.45661/FW302.1161 від 10 березня 2017 року та до укладення цих кредитних договорів.

Також матеріалами справи стверджується, що аналогічним чином Товариство здійснювало оплату (10 000,00 євро) за решту обладнання - 2 вали згідно зі Специфікацією №3 від 07 лютого 2017 року та Специфікацією №4 від 08 лютого 2017 року. 09 березня 2017 року (тобто до укладення Кредитних договорів від 10 березня 2017 року) Товариство подало до Банку заявку №15 на придбання іноземної валюти в сумі 10 000,00 євро. Ця Заявка була виконана Банком 13 березня 2017 року. Цього ж дня грошові кошти в сумі 10 000,00 євро були перераховані компанії ERREBI TECHNOLOGY SRL (Італія) (т. 1, а. с. 105-106).

Також додатковим підтвердженням того, що ТОВ «Бейкер - Україна» мало власні кошти для придбання іноземної валюти з метою здійснення розрахунку за обладнання (обертові вали-форми-4 шт...), є наявні у матеріалах справи копії банківських виписок по рахунку позивача від 08 лютого 2017 року та 09 березня 2017 року (т. 1, а. с. 201-202), з яких вбачається, що станом на дати подання заявок на придбання іноземної валюти, у ТОВ «Бейкер - Україна» були наявні власні грошові кошти в національній валюті України для виконання цих заявок.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що обладнання, яке вказане в акті перевірки як таке, що придбане за кредитні кошти, придбавалося позивачем за власні кошти до укладення кредитних договорів.

Ще одним доказом того, що кредити, отримані по Кредитних договорах від 10 березня 2017 року, не були використані Товариством на придбання обладнання, про яке в Акті перевірки та апеляційній скарзі зазначає податковий орган, є наступне.

Кредитні договори від 10 березня 2017 року були укладені із AT ПроКредит Банк в порядку рефінансування (перекредитування) для погашення заборгованості Товариства по кредитних договорах, укладених із ПАТ КРЕДОБАНК у 2012 році та 2016 році.

Кредити, отримані Позичальником ТОВ «Бейкер - Україна» по Кредитних договорах від 10 березня 2017 року, були повністю використані Товариством на погашення кредитної заборгованості перед ПАТ КРЕДОБАНК як рефінансування (перекредитуванням) у AT ПроКредит Банк , зокрема: для погашення кредитної заборгованості перед ПАТ КРЕДОБАНК , Позичальником ТОВ «Бейкер - Україна» 13 березня 2017 року перераховано 99 283,70 Євро, отриманих по Кредитному договору № 302.45659/FW302.1160 від 10 березня 2017 року; для погашення кредитної заборгованості перед ПАТ КРЕДОБАНК , Позичальником ТОВ «Бейкер - Україна» 13 березня 2017 року перераховано 125 000,00 Євро, отриманих по Кредитному договору №302.45661/FW302.1161 від 10 березня 2017 року (т.1, а. с. 107-108).

Вказане підтверджується банківською випискою по банківському валютному рахунку ТОВ «Бейкер - Україна» за 10 березня 2017 року (т.1, а.с.110) та за 13.03.2017 (т. 1, а. с. 111), платіжними дорученнями (т.1, а. с. 107-108), а також листом АТ «ПроКредит Банк» вих. №114-2/19/124 від 17.04.2019 (т. 1, а. с. 112).

Таким чином, кредити, отримані по Кредитних договорах від 10 березня 2017 року, не були використані Товариством для придбання основних засобів - обладнання, про яке зазначає податковий орган в Акті перевірки (обертові вали-форми - 4 шт....), тому відсотки, нараховані та сплачені Товариством по цих Кредитних договорах, не підлягали капіталізації.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки, зроблені податковим органом про неправомірне віднесення Товариством до витрат відсотків по цих кредитних договорах, є помилковими.

Щодо покликань апелянта на те, що судом першої інстанції не взято до уваги та не надано належної оцінки Кредитним договорам від 10 березня 2017 року, а саме на думку податкового органу, проігноровано той факт, що цільовим призначенням відповідно до вказаних кредитних договорів визначено купівлю основних засобів (п. 2 Договору), колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Бейкер - Україна» надано докази того, що кредитні кошти, отримані по Кредитних договорах від 10 березня 2017 року, були спрямовані саме на погашення заборгованості перед ПАТ КРЕДОБАНК по кредитних договорах, які були укладені між ТОВ БЕЙКЕР-УКРАЇНА та ПАТ КРЕДОБАНК у 2012 році та у 2016 році. Оскільки цільовим призначенням кредитів, отриманих ТОВ БЕЙКЕР-УКРАЇНА від ПАТ КРЕДОБАНК у 2012 році та у 2016 році, було придбання основних засобів, то в подальшому, коли здійснювалося перекредитування з метою рефінансування, цільове призначення кредитів зазначалося аналогічне - для придбання основних засобів.

Враховуючи факт доведення позивачем того, що за кредитні кошти, отримані по Кредитних договорах від 10 березня 2017 року, ТОВ «Бейкер - Україна» не здійснювало оплату за обладнання, вказане податковим органом в Акті перевірки (обертові вали-форми-4 шт....), тому висновки податкового органу щодо капіталізації фінансових витрат по цих Кредитних договорах від 10 березня 2017 року є помилковими.

Аналізуючи вищенаведені правові норми, встановлені обставини справи та наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними, оскільки суб`єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 11 липня 2019 року № 0010221414, тому таке правильно визнано протиправним та скасовано.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 1.380.2019.003724 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий- суддя О. І. Мікула Судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 02 березня 2020 року.