Рішення

від 19.02.2020 по справі 903/911/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 лютого 2020 року Справа № 903/911/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН"

до відповідача: Приватного підприємства «ВВС»

про стягнення 768238,68 грн.

суддя Вороняк А.С.

секретар судового засідання Чорний С.О.

за участю учасників справи:

від позивача: Петренко В.О. - адвокат, ордер серії СЕ №1002601 від 17.12.2019;

від відповідача: Людва О.В. - адвокат, ордер серії ВЛ №000,038725 від 20.09.2018.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН" звернулось з позовом до Приватного підприємства «ВВС» про стягнення 768238,68 грн. безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст.1212 Цивільного кодексу України та вказує, що на початку квітня 2017 склав та надіслав відповідачу проекти договорів для узгодження умов та підписання. Без підписання договорів відповідач 13 квітня 2017 виставив позивачу для оплати рахунки - фактури № СФ-0000088 на суму 1163998,00 грн. та № СФ-0000089 на суму 1163998,00 грн.. При цьому відповідач запевняв, що найближчим часом надішле підписані примірники отриманих проектів договорів. Не отримавши від відповідача підписаних примірників проектів договорів, але маючи необхідність в якнайшвидшому початку виконання робіт, позивач 03.05.2017 платіжними дорученнями № 202 та № 203 перерахував 768238,68 грн. на рахунок відповідача.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 22.11.2019 за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.12.2019.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 18.12.2019 повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН" та Приватне підприємство «ВВС» , що розгляд підготовчого засідання відбудеться 16.01.2020.

В судовому засіданні 16.01.2020 оголошено перерву до 29.01.2020.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 29.01.2020 повідомлено учасників судового процесу, що розгляд справи по суті відбудеться 12.02.2020.

У судовому засіданні 12.02.2020 судом оголошено перерву до 19.02.2020.

19.02.2020 на електронну адресу суду від позивача поступила промова на дебати, яка не скріплена електронним цифровим підписом.

Згідно ст.7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Статтею 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" визначено, що електронний цифровий підпис це вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ч.2 ст.4 вказаного Закону, електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Згідно ч.8 ст. 42 ГПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Згідно ч.3 ст.91 ГПК України учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст.232 ГПК України, процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

В силу приписів ч.2 ст.170 ГПК України, письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (ч.4 ст.170 ГПК України).

Враховуючи викладене, оскільки оригіналу документу в паперовій формі до суду не надійшло, надісланий електронною поштою без електронного цифрового підпису клопотання не може вважатися офіційним.

В судовому засіданні 19.02.2020 суд постановив вказану промову на дебатах залишити без розгляду.

Адвокат позивача в судовому засіданні 19.02.2020 позов підтримав, вимоги просив задовольнити. Додатково повідомив суд не вправі посилатися на докази, надані відповідачем у судовому засіданні у підготовчому провадженні у справі, оскільки такі докази не додавалися до відзиву на позовну заяву. Відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Адвокат відповідача в судовому засіданні 19.02.2020 у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Додатково повідомив, що насправді між сторонами у справі 03.04.2017 було укладено два Договори підряду №48/04/17 та 49/04/17 з ціною робіт на суму 2327996 грн., які були підписані відповідачем після їх надіслання позивачем. На виконання п.4.2.1 зазначених Договорів підряду позивачем перерахований аванс у розмірі 33% ціни робіт, що становить ціну позову 768238,68 грн.. Позивач у позовній заяві та додатках до неї навів достатньо доказів, які підтверджують факт існування договірних відносин між сторонами.

Беручи до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, господарський суд -

встановив:

На початку квітня 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН" склали та надіслали Приватному підприємству «ВВС» проекти двох Договорів підряду №48/04/17 та 49/04/17 з ціною робіт на загальну суму 2327996 грн. для узгодження умов та підписання.

ПП ВВС 13 квітня 2017 виставив позивачу для оплати рахунки - фактури № СФ-0000088 на суму 1163998,00 грн. та № СФ-0000089 на суму 1163998,00 грн.(а.с.8,9).

На виконання умов зазначених договорів позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 384119,34 грн. згідно платіжного доручення №202 від 03.05.2017 та грошові кошти у розмірі 384119,34 грн. згідно платіжного доручення №203 від 03.05.2017(а.с.10,11).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України( далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору . Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ч.2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (ч. 3 ст. 642 ЦК України).

Частиною другою статті 644 ЦК України передбачено, якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі , договір є у кладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений. - протягом нормально необхідного для цього часу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 у справі №338/180/17, зазначено, що згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.

Як стверджує позивач, Договори підряду №48/04/17 та 49/04/17 з ціною робіт на загальну суму 2327996 грн. були надіслані ними на початку квітня 2017, рахунки - фактури № СФ-0000088 на суму 1163998,00 грн. та № СФ-0000089 на суму 1163998,00 грн. ПП ВВС виставив ТОВ "КОРСО ТАУН" для оплати 13 квітня 2017, а аванс(33% ціни робіт) перерахований відповідачем позивачу - 03 травня 2017, а тому дані обставини підтверджують факт прийняття пропозиції, укладення Договорів підряду №48/04/17 та 49/04/17. Часткове виконання умов зазначених договорів, яке виразилося у сплаті позивачем авансу за виконання робіт свідчить, що відносини між сторонами носять договірний характер.

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеними Договори підряду №48/04/17 та 49/04/17 з ціною робіт на загальну суму 2327996 грн. після його часткового виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені в ч.2 ст. 11 ЦК України.

Верховний Суд України у Постанові від 24.09.2014 №6-122цс14 зробив правовий висновок, зазначивши, що ст. 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс 18) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України .

Таким чином, оскільки між сторонами існують договірні правовідносини відповідно до умов Договору підряду №48/04/17 від 03.04.2017р. та Договору підряду №49/04/17 від 03.04.2017р., а тому спір між сторонами договорів унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави , а саме ст.1212 ЦК України.

Згідно з положеннями ст. 13 Господарського процесуального кодексу України( далі-ГПК України), судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються , крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 165 ГПК України до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Судом не приймаються до розгляду подані відповідачем копії Договорів підряду №48/04/17 від 03.04.2017р. та №49/04/17 від 03.04.2017р., з підстав пропуску останнім процесуального строку на подання таких доказів, без обгрунтування причин пропуску такого строку.

Проте, копією листа від 16.05.2019 за вих. №13 з проханням повернути екземпляри Договору підряду №48/04/17 від 03 квітня 2017 року та Договору підряду №49/04/17 від 03 квітня 2017 року, які належать ТОВ КОРСО ТАУН , що доданий позивачем до позовної заяви , стверджується існування зазначених договорів(а.с.14).

Щодо тверджень представника позивача про те, що суд не повинен брати до уваги пояснення представника відповідача, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

У відповідності до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Згідно ч.2 ст.208 ГПК України у вступному слові учасники справи в усній формі стисло викладають зміст та підстави своїх вимог і заперечень щодо предмета позову, дають необхідні пояснення щодо них .

Згідно ч.5 ст.161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Згідно ч.1 ст.210 ГПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи , викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Згідно ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення , ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні , з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Приписами ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі Лазаренко та інші проти України (№70329/12, п. 37) суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід`ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).

У своїй діяльності Європейського суду з прав людини виходить з того, що бажання зекономити час і прискорити провадження не обґрунтовує невиконання такого фундаментального принципу, як право на змагальні провадження (Niderцst-Huber v. Switzerland (Нідерьост-Хубер проти Швейцарії), заява №104/1995/610/698, п. 30). Застосовуючи зазначений підхід, Верховний Суд у постанові від 3 жовтня 2018 року у справі №134/18/13-ц, виходив також з того, що у пункті 1 статті 6 Конвенції гарантується процесуальна справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece №54111/07); справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом загалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (рішення Mirolubovs and Others v. Latvia , №798/05, №103).

Враховуючи принципи змагальності, рівності сторін, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін, з метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин у справі, що представник позивача не заперечував у судовому засіданні щодо прийняття даних письмових пояснень, суд приходить до переконання про відхилення тверджень представника позивача про те, що суд не повинен брати до уваги пояснення представника відповідача. Крім того, обсяг поданих позивачем доказів, дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), що є предметом судового розгляду.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Також, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Беручи до уваги договірний характер спірних правовідносин, наявні в матеріалах справи докази, пояснення сторін, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку про відмову позивачу у позові через безпідставність.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України, у зв`язку із прийняттям судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, сплата судового збору покладається на позивача, за результатами розгляду позовної заяви.

Керуючись ст.73-79, 86, 232, 236, 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН" до Приватного підприємства «ВВС» про стягнення 768238,68 грн. - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено

02.03.2020

Суддя А. С. Вороняк