Постанова

від 24.06.2020 по справі 903/911/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2020 року Справа № 903/911/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Тимошенко О.М. , суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН" на рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2020р. (повний текст - 02.03.2020р.) у справі №903/911/19 (суддя Вороняк А.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН"

до відповідача Приватного підприємства "ВВС"

про стягнення 768238,68 грн.

за участі представників:

позивача - Петренко В.О., ордер №СЕ1006055 від 30.03.2020р.,

відповідача - Людва О.В., ордер №000069031 від 02.06.2020р.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 19.02.2020р. у справі №903/911/19 відмовлено у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН" до Приватного підприємства "ВВС" про стягнення 768238,68 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду.

В скарзі апелянт звертає увагу, що з урахуванням положень ст.165 ГПК України, встановлення судом першої інстанції в підготовчому судовому засіданні 16.01.2020р. факту не надання відповідачем відзиву та факту відсутності у відповідача поважних причин і підстав не подання відзиву, відповідно до положень ч.9 ст.165 ГПК України, суд зобов`язаний був вирішити справу за матеріалами доданими суду позивачем до позову та виходячи з не спростованих відповідачем доводів викладених в позові.

Стосовно поданих суду 16.01.2020р. пояснень та доданих до пояснень копій, а також змісту самих пояснень, позивач вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав брати їх до уваги, та враховувати при винесенні рішення за результатами розгляду справи №903/911/19 виходячи з положень ч.4 ст.165 ГПК України, де прямо вказано, якщо про заперечення чи про незгоду з фактами і обставинами на яких ґрунтуються позовні вимоги відповідач не заявив у відзиві, не надав в обґрунтування заперечень та незгоди допустимі і належні докази, під час розгляду справи по суті відповідач позбавляється права заперечувати проти обставин позову.

Відсутність реагування зі сторони відповідача на лист позивача №13 від 16.05.2019р., яким позивач вимагає від відповідача повернення Договору підряду №48/04/17 від 03 квітня 2017р. та Договору підряду №49/04/17 від 03.04.2017р. є доказом того, що станом на 16.05.2019р. відповідач не повернув позивачу підписані та посвідчені печаткою примірники Договору підряду №48/04/17 від 03.04.2017р. та Договору підряду №49/04/17 від 03.04.2017р. За таких обставин позивач має всі підстави стверджувати, що станом на 16.05.2019р. договірних правовідносин між позивачем та відповідачем не існувало. Відповідно, станом на 03.05.2017р. не існувало і правових підстав для отримання відповідачем коштів заявлених в позові.

За відсутності відзиву та зазначень в поясненнях про дату підписання відповідачем Договору підряду №48/04/17 від 03.04.2017р. та Договору підряду №49/04/17 від 03.04.2017р., зазначень, що станом на 16.05.2017р. згадані договори відповідачем було підписано, відсутність доказів надсилання позивачу підписаних відповідачем примірників Договору підряду №48/04/17 від 03.04.2017р. та Договору підряду №49/04/17 від 03.05.2017р., позивач стверджує, що Договір підряду №48/04/17 від 03.04.2017р. та Договір підряду №49/04/17 від 03.04.2017р. відповідач підписав в січні 2020 року з метою фальсифікації доказів, введення в оману суду з приводу фактичних обставин справи та створення у суду враження про, нібито, існування договірних відносин між позивачем та відповідачем.

Звертає увагу, що відповідач позивачу товарів не відвантажував, послуг не надавав, роботи не виконував. Рахунки посилань на договори не містять, в платіжних дорученнях на перерахування спірних сум відповідачу також посилання на договори відсутні.

Зазначає, що матеріали справи №903/911/19 не містять доказів прийняття відповідачем пропозиції позивача, відсутні докази часткового виконання відповідачем умов зазначених в проектах договорів. Відповідачем допустимими і належними засобами доказування не доведено наявності між сторонами договірного характеру правовідносин як станом на 2017 рік , так і станом на 2020 рік.

На підставі викладеного скаржник просить суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2020р. у справі №903/911/19 і ухвалити нове рішення, яким задоволити позов про стягнення з Приватного підприємства ВВС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КОРСО ТАУН безпідставно набуті кошти в сумі 768238,68 грн. Вирішити питання судових витрат за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Апеляційна скарга надійшла безпосередньо на адресу апеляційного суду 14.05.2020р.

Листом №903/911/19/2885/20 від 14.05.2020р. матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.

20.05.2020р. належним чином оформлені матеріали справи надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН" на рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2020р. у справі №903/911/19 та призначено розгляд апеляційної скарги на 24.06.2020р. об 11:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Роз`яснено відповідачу про його право у строк до 19.06.2020р. подати до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання позивачу копії відзиву та доданих до нього документів.

24.06.2020р. (вх.№1593/20) на адресу суду від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.

Відповідач вважає рішення Господарського суду Волинської області від 19 лютого 2020 року у справі №903/911/19 законним та обґрунтованим, а твердження позивача безпідставними, такими, що не відповідають доказам, які містяться в матеріалах судової справи та такими, що не заслуговують на увагу суду.

Стверджує, що факт укладення договорів підряду не підлягає сумніву, оскільки позивач у апеляційній скарзі підтверджує дані обставини, а саме: відповідно позивач, як замовник, склав та надіслав відповідачу, як підряднику, проекти Договорів підряду від 03 квітня 2017 року для узгодження умов та підписання цих договорів.

Відповідно до умов п.3.1 кожного договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру №СФ0000088 від 13.04.2017р. на суму 1163998,00 гривень та рахунок-фактуру №СФ0000089 від 13.04.2017р. на суму 1163998,00 гривень

На виконання вимог п. 4.2.1 кожного договору підряду позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 384119,34 гривень згідно платіжного доручення №202 від 03.05.2017р. та грошові кошти у розмірі 384119,34 гривень згідно платіжного доручення №203 від 03.05.2017р., що є авансом у розмірі 33% від загальної суми договорів. Тобто, відбулось виконання умов договорів.

Також зазначає, що посилання на договір не є обов`язковим реквізитом рахунку-фактури. Тобто, рахунки-фактури №СФ-0000088 та №СФ-0000089 відповідають всім вимогам до документів первинного бухгалтерського обліку і відсутність у рахунках посилання на договір не свідчить про те, що такі рахунки є неналежним доказом у розумінні ГПК.

Оскільки, як зазначає позивач, договори йому були надіслані на початку квітня 2017 року, а аванс перерахований відповідачем позивачу - 03.05.2017р., а тому дані обставини безперечно підтверджують факт прийняття пропозиції, укладення договорів та часткове виконання умов зазначених договорів, яке виразилося у сплаті позивачем авансу за виконання робіт.

Відповідач посилається на судову практику, а саме: постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17, постанову Верховного Суду від 05.12.2018р. у справі №367/6344/16-ц

Тому вважає рішення господарського суду Волинської області від 19 лютого 2020 року у справі №903/911/19 законним та обгрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Щодо строку подання відзиву відповідач зазначає, що ухвали суду про відкриття апеляційного провадження, апеляційної скарги позивача з доданими до неї документами відповідач не отримував. З матеріалами апеляційної скарги відповідач ознайомився 22 червня 2020 року в системі Електронний суд , про що свідчить подана представником відповідача відповідна заява від 22.06.2020р.

З огляду на викладене відповідач просить суд: поновити приватному підприємству ВВС строк на подання відзиву на апеляційну скаргу; залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю КОРСО ТАУН без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2020р. у справі №903/911/19 - без змін.

Щодо строку подання відзиву на апеляційну скаргу колегія суддів зазначає, що про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним, у розумінні ст.ст.120, 242 ГПК України та ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень", чином, на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: Волинська область, м.Луцьк, вул.Сосюри, 2.

Однак, як вбачається з довідки ПАТ "Укрпошта" лист за ідентифікатором 330010399344 повернувся відправнику без доказів отримання відповідачем.

Колегія суддів також приймає до уваги, що відповідно до пп.3 п.11 Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (№540-IX) у Господарському процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2017р., №48, ст.436) розділ X "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту:

"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням внесених змін, установлено з 12.03.2020р. до 31.07.2020р. на території України карантин.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що строк на подання відзиву продовжено скаржнику в силу положень пп.3 п.11 Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) , а тому приймає відзив до уваги.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 24.06.2020р. представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2020р. у справі №903/911/19 та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, надав пояснення по справі. Просив суд апеляційну скаргу ТОВ "КОРСО ТАУН" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2020р. у справі №903/911/19 - залишити без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

На початку квітня 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН" склали та надіслали Приватному підприємству "ВВС" проекти двох Договорів підряду №48/04/17 та 49/04/17 з ціною робіт на загальну суму 2327996 грн. для узгодження умов та підписання.

ПП ВВС 13.04.2017р. виставив позивачу для оплати рахунки - фактури №СФ-0000088 на суму 1163998,00 грн. та №СФ-0000089 на суму 1163998,00 грн. (арк.справи 8,9).

Позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 384119,34 грн. згідно платіжного доручення №202 від 03.05.2017р. та грошові кошти у розмірі 384119,34 грн. згідно платіжного доручення №203 від 03.05.2017р. (арк.справи 10,11).

В платіжному дорученні №202 (#7115055925) від 03.05.2020р., в графі "Призначення платежу" зазначено: "аванс 33% по рах.№СФ-0000089 від 13.04.2017р. в т.ч. ПДВ 20% - 64019,89гр . В платіжному дорученні №203 (#7115063325) від 03.05.2020р., в графі "Призначення платежу" зазначено: "аванс 33% по рах.№СФ-0000088 від 13.04.2017р. в т.ч. ПДВ 20% - 64019,89гр .

Листом від 16.05.2019р. за вих.№13 позивач звернувся до відповідача з проханням повернути екземпляри Договору підряду №48/04/17 від 03 квітня 2017 року та Договору підряду №49/04/17 від 03 квітня 2017 року, які належать ТОВ КОРСО ТАУН (арк.справи 14).

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН" звернулося до Господарського суду Волинської області про стягнення з Приватного підприємства "ВВС" 768238,68 грн. безпідставно набутих коштів.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд звертає увагу на те, що підставою виникнення зобов`язання та права вимагати його виконання є, зокрема, правочин, який зумовлює виникнення прав і обов`язків.

Як встановлено ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Правочин є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків. Такі права й обов`язки реалізуються в межах цивільних правовідносин і вони є, відповідно, його складовими елементами. Не можуть розглядатися як правочини факти, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов`язків (ч.2 ст.205 ЦК України).

Згідно ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (ч.8 ст.181 ГК України).

Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як встановлено ст.640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За приписами ст.642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Зі змісту зазначених статей вбачається, що для їх застосування необхідно встановити факт надсилання оферти іншій стороні правочину.

Відповідач з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17 вказує, що ним було виставлено позивачу рахунки-фактури №СФ-0000088 на суму 1163998,00 грн. та №СФ-0000089 на суму 1163998,00 грн. від 13.04.2017р. та надіслано позивачу Договори підряду №48/04/17 та 49/04/17 від 03.04.2017р., а перерахування позивачем відповідачу коштів свідчить про фактичне укладання вказаного договору, оскільки позивач здійснив дії щодо його виконання.

Колегія суддів не погоджується із твердженнями відповідача, оскільки докази підписання відповідачем договорів підряду саме в період з його отримання та до виставлення рахунків відсутні, так як не надано належних та допустимих доказів надсилання відповідачем позивачу відповіді про прийняття Договору підряду №48/04/17 від 03.04.2017р. та Договору підряду №49/04/17 від 03.04.2017р. в порядку ст.640 Цивільного кодексу України.

Крім цього, відповідачем не надано жодних доказів виконання вказаних у договорах підряду робіт з моменту переказу коштів позивачем до розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Також слід зазначити, що рахунки-фактури №СФ-0000088 на суму 1163998,00 грн. та №СФ-0000089 на суму 1163998,00 грн. від 13.04.2017р., а також платіжні доручення №202 (#7115055925) від 03.05.2020р. та №203 (#7115063325) від 03.05.2020р. не містять посилань на Договір підряду №48/04/17 від 03.04.2017р. та Договір підряду №49/04/17 від 03.04.2017р.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність таких тверджень відповідача.

Щодо правового висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17, колегія суддів зазначає, що обставини у справі №903/911/19 є відмінним від обставин у справі №338/180/17, оскільки у останній між сторонами існували передумови для укладання договору (погодження креслення, переліку робіт та ціни будівельних матеріалів) та обидві сторони вчиняли дії щодо виконання договору (позивач - оплата авансу; відповідач - виготовлення та доставка частин брусу). З огляду на викладене, правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17 не може бути застосований до спірних правовідносин.

Підсумовуючи викладене, апеляційний господарський суд констатує, що відповідачем не доведено факту укладання між сторонами Договорів підряду №48/04/17 та №49/04/17 від 03.04.2017р., а відповідно і наявності підстав для отримання грошових коштів в сумі 768238,68 грн.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань (кондикційне зобов`язання) виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 768238,68 грн.

Колегією суддів встановлено відсутність доказів на підтвердження того, що між сторонами існували договірні відносини на виконання котрих позивач міг би перерахувати вказані кошти.

Відсутність господарських зобов`язань, які б виникали з правочинів чи інших передбачених законом актів, як на час перерахунку коштів так і на час розгляду справи, свідчить про безпідставність утримання коштів в сумі 768238,68 грн. відповідачем, які в силу ст.1212 ЦК України, підлягають поверненню позивачу.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 768238,68 грн. безпідставно отриманих коштів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відтак, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2020р. у справі №903/911/19 скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН" до Приватного підприємства "ВВС" про стягнення 768238,68 грн.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН" задоволити.

Рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2020р. у справі №903/911/19 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задоволити.

Стягнути з Приватного підприємства "ВВС" (Волинська обл., м.Луцьк, вул.Сосюри, 2, код ЄДРПОУ 21742266) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН" (Чернівецька обл., м.Чернівці, вул.Ярослава Мудрого, 76, код ЄДРПОУ 40631522) грошові кошти в розмірі 768238 (сімсот шістдесят вісім тисяч двісті тридцять вісім) грн. 68 коп. та 11523 (одинадцять тисяч п`ятсот двадцять три) грн. 58 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Приватного підприємства "ВВС" (Волинська обл., м.Луцьк, вул.Сосюри, 2, код ЄДРПОУ 21742266) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСО ТАУН" (Чернівецька обл., м.Чернівці, вул.Ярослава Мудрого, 76, код ЄДРПОУ 40631522) 17285 (сімнадцять тисяч двісті вісімдесят п`ять) грн. 37 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду Волинської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.06.2020р.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.