Рішення

від 25.02.2020 по справі 910/13529/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.02.2020Справа № 910/13529/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю ., за участі

секретаря судового засідання Максимець В.О. розглянувши в порядку загального

позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агроброкер

до Державного агентства резерву України

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета

спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Ніжинський комбінат

хлібопродуктів"

про стягнення 1 884 490,68 грн.,

за участі представників:

позивача - Рабушко В.С.,

відповідача - Висотенко І.М.,

третьої особи - Кочмарьова Т.С.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю Агроброкер звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 1 884 490, 60 грн., у тому числі 1 335 000, 00 грн. коштів попередньої оплати, 434 943, 00 грн. інфляційних втрат та 114 547, 68 грн. 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за укладеним сторонами у справі договором купівлі-продажу жита.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю Агроброкер залишено без руху на підставі статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви.

Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 17.10.2019 позивачем надано суду письмову заяву про усунення недоліків позову з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13529/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено дату підготовчого засідання та залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державне підприємство Ніжинський комбінат хлібопродуктів .

Відповідачем 07.11.2019 надано суду відзив, яким заперечено позовні вимоги повністю з огляду на належне виконання своїх зобов`язань за господарським договором шляхом надання третій особі у справі розпоряджень на відпуск матеріальних цінностей.

Крім того, відповідачем 07.11.2019 надано суду письмове клопотання про витребування у третьої особи у справі додаткових доказів (завірених копій листів).

Клопотання відповідача судом задоволено, зобов`язано третю особу надати необхідні відповідачу для захисту його прав документи.

Третьою особою у справі 11.11.2019 надано суду письмові пояснення, якими заперечено наявність будь-яких правовідносин з позивачем в частині відповідального зберігання жита, у зв`язку з відсутністю у позивача складських квитанцій чи інших, визначених Законом України Про зерно та ринок зерна в Україні документів.

Представник третьої особи 11.11.2019 подав до суду клопотання про відкладення підготовчого засідання, призначеного на 12.11.2019, яке суд задовольнив та відклав підготовче засідання на 03.12.2019.

Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 18.11.2019 представник позивача подав відповідь на відзив.

Третьою особою у справі 02.12.2019 надано суду письмові заперечення, у яких зазначено, що позовні вимоги необґрунтовані та не підтверджені належними доказами.

За результатами підготовчого засідання 03.12.2019 суд, не виходячи в нарадчу кімнату, постановив ухвалу про продовження підготовчого провадження строком на 30 днів. Підготовче засідання відкладено на 21.01.2020.

Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 13.01.2020 представник третьої особи подав витребувані судом докази.

За результатами підготовчого засідання 21.01.2020 судом оголошено ухвалу, не виходячи до нарадчої кімнати, про закриття підготовчого провадження та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні 04.02.2020.

На електронну адресу суду 04.02.2020 від представника позивача надійшло клопотання (підписане з використанням електронного цифрового підпису) про відкладення судового засідання, призначеного на 04.02.2020.

Суд розглянув дане клопотання та задовольнив його. Розгляд справи по суті відкладено на 25.02.2020.

У судовому засіданні 25.02.2020 представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача проти задоволення вимог позивача заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, зазначених у письмових поясненнях та запереченнях.

У судовому засіданні 25.02.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Заслухавши представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачем та відповідачем 19.09.2016 укладено договір №Юр-2в/117з купівлі-продажу (відпуску) матеріальних цінностей державного резерву.

Пунктами 1.1 та 1.2 договору №Юр-2в/117з від 19.09.2016 встановлено, що відповідач продає позивачу на умові EXW (правил Інкотермс редакції 2010 року) загалом 1 466, 379 тон жита 2 класу 2009 року закладення, яке знаходиться на зберіганні у третьої особи у справі.

Під умовою EXW (EX Works) Інкотермс-2010 розуміється, що продавець вважається таким, що виконав свої обов`язки з постачання, коли він надав товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (завод, склад тощо).

Моментом виконання зобов`язань продавця є момент приймання товару покупцем або уповноваженим ним перевізником. Прийняття товару покупцем одночасно є моментом переходу права власності на цей товар.

Пунктом 2.1 договору №Юр-2в/117з від 19.09.2016 визначено, що встановлена договірна вартість предмету договору визначена за наслідками проведеного аукціону на підставі протоколу від 06.09.2016 та складає 1 335 000, 00 грн.

Відповідно до умови пункту 3.2 позивач зобов`язався сплатити повну вартість майна протягом 30-ти календарних днів з дати укладення договору.

Платіжними дорученнями №1092 від 27.10.2016 на суму 420 000,00 грн., №1093 від 28.10.2016 на суму 782 358,20 грн. та №1036 від 02.09.2016 на суму 132 641,80 грн. (гарантійний внесок для участі в аукціоні, зарахований відповідно до умови пункту 2.2 договору як останній платіж оплати вартості товару) позивачем загалом було перераховано відповідачу 1 335 000,00грн.

Таким чином, при виконанні позивачем своїх зобов`язань за договором №Юр-2в/117з від 19.09.2016 мало місце прострочення на 8 календарних днів, що не могло надати відповідачу права застосувати правовий механізм пункту 5.2 укладеного сторонами у справі договору.

Пунктом 3.3 договору №Юр-2в/117з від 19.09.2016 відповідач зобов`язався протягом 5 робочих днів з дати отримання грошових коштів передати позивачу два примірника розпорядження (наряду) на відпуск оплачених матеріальних цінностей.

Розпорядження №0.64/62 складене відповідачем 27.10.2016, що знаходиться у межах встановлених договором строків, проте розпорядження №0.64/63 складене відповідачем на восьмий робочий день - 09.11.2016, що є фактичним простроченням виконання.

Таким чином, судом встановлено, що обидві сторони договору на початковій стадії його виконання допустили незначні прострочення виконання своїх зобов`язань, які не могли перешкодити виконанню умов договору в цілому.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За наведеним законодавчим визначенням основними обов`язками сторін договору купівлі-продажу є:

- для продавця - передати майно (товар);

- для покупця - сплата його вартості.

Відповідно, належне виконання сторонами цих обов`язків є, у перш за все, предметом доказування у даній справі.

У даному випадку, виконання основного обов`язку покупця (позивача) є доведеним належними доказами та не заперечується жодним з учасників судового розгляду спору.

У той же час, спір має місце в частині виконання відповідачем свого основного обов`язку - передати визначене договором майно.

За твердженням відзиву, відповідач вважає цей обов`язок виконаним належним чином, оскільки ним було надано представнику позивача розпорядження, визначені пунктом 3.3 укладеного договору, на підставі яких третьою особою у справі було відпущено позивачу за актами №17 та 18 належну кількість зерна (сторінки 3 та 4 відзиву).

З цим твердженням суд не може погодитись, оскільки останнє базується на помилковому висновку про основне зобов`язання продавця за договором передати два примірники розпорядження.

Додаткове зобов`язання або спосіб виконання зобов`язання не можуть підмінити основне договірне зобов`язання, яким є передача майна, що визначене укладеним договором. Враховуючи, що предметом купівлі-продажу були не розпорядження відповідача, а 1 466, 379 тон жита 2 класу 2009 року закладення, суд відхиляє відповідні доводи відповідача про належність його виконання за укладеним ним договором.

Крім того, актами №17 та №18, на які посилається відповідач як на доказ отримання саме позивачем відповідної кількості жита, жодним словом не визначається отримувачем зерна саме позивач.

За текстами актів №17 та №18, які складені виключно співробітниками третьої особи у справі, вбачається лише, що ці посадові особи на підставі отриманих розпоряджень відпустили зазначені в цих актах матеріальні цінності, які знаходились на відповідальному зберіганні. При цьому отримувача цього зерна не визначає жодний з наведених актів.

Списання зерна з обліку відповідача не може вважатись належним виконанням за договором купівлі-продажу, оскільки у даному випадку має доводитись факт отримання цього зерна покупцем, при цьому, без суттєвих заперечень в частині якості та кількості.

Наведені відповідачем акти №17 та №18 не підтверджують ці обставини.

Статтею 2 Закону України Про державний матеріальний резерв визначено, що відпуском матеріальних цінностей з державного резерву є реалізація чи безоплатна передача матеріальних цінностей державного резерву визначеному одержувачу (споживачу) або реалізація їх на ринку.

За змістом односторонніх актів №17 та №18, складених співробітниками третьої особи у справі, взагалі не можливо зрозуміти значення застосованого терміну відпустили , оскільки ці документи не тільки не містять підпису особи, що отримала відпущені матеріальні цінності державного резерву , а й взагалі не містять жодної вказівки на особу, що отримала ці відпущені матеріальні цінності.

Єдине що доводять ці акти - факт списання визначеного ними обсягу зерна з обліку державного резерву.

Відповідно до наявних у матеріалах справи письмових пояснень третьої особи у справі, остання взагалі не є стороною договору купівлі-продажу жита та не має перед позивачем жодних зобов`язань в частині зберігання цього жита, оскільки позивачем не надано складські квитанції на це жито.

Таким чином, наведена у письмових поясненнях третьої особи у справі правова позиція повністю спростовує доводи відзиву про факт передачі позивачу права власності на зерно, що знаходиться у зерносховищі та підтверджує відповідність вимог позову дійсним фактичним обставинам.

Суд не може не погодитись з правовою позицією третьої особи у справі, оскільки відповідно до статті 3 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні дія цього нормативно правового акту поширюється на всіх суб`єктів ринку зерна.

Відповідно до статті 24 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи (частина сьома статті 24).

Статтею 35 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні встановлено обов`язок зернових складів за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився. У цьому разі володілець складського документа зобов`язаний відшкодувати зерновому складу витрати, спричинені достроковим припиненням зобов`язання, якщо інше не передбачено договором складського зберігання.

Частиною першою статті 37 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні визначено виключний перелік складських документів, що можуть підтвердити права власника зерна: Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів :

- подвійне складське свідоцтво;

- просте складське свідоцтво;

- складську квитанцію затвердженої Кабінетом Міністрів України форми.

Доказів надання позивачу будь-якого документу з наведеного законодавчо встановленого переліку матеріали справи не містять.

Відповідно, відсутні підстави для твердження про наявність права вимоги у позивача до третьої особи у справі як до власника зерносховища, в якому зберігається визначене договором №Юр-2в/117з від 19.09.2016 жито.

Таким чином, надані відповідачем позивачу розпорядження №0.64/62 від 27.10.2016 та №0.64/63 від 09.11.2016 не є документами, які підпадають під визначення статті 37 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні , і не могли самі по собі стати належною юридичною підставою переходу права власності на зерно, що знаходилось на зберіганні у зерносховищі третьої особи у справі.

Для виконання свого основного обов`язку за укладеним договором купівлі-продажу в частині передачі товару, відповідач мав забезпечити або реальну можливість отримання майна позивачем або належне оформлення визначених Законом документів.

У той же час, в обґрунтування власної правової позиції відповідач посилається до Постанови Кабінету міністрів України №1078 від 25.08.2004 (абзаци 1,2 та 5 сторінки 2 відзиву, абзац 4 сторінки 5 відзиву), якою затверджено Порядок реалізації матеріальних цінностей державного резерву.

За твердженням відзиву, застосуванню підлягає та норма Порядку (абзац 4 сторінки 5 відзиву), де визначено, що у разі невиконання відповідальним зберігачем розпорядження Держрезерву до переможця аукціону переходять усі права Держрезерву щодо відповідального зберігача як до боржника.

Суд припускає, що відповідачем мався на увазі пункт 25 Порядку реалізації матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №1078 від 25.08.2004, оскільки інші норми цього нормативно-правового акту не підпадають під наведене відповідачем визначення.

За умовою пункту 25 Порядку Держрезерв протягом п`яти робочих днів після виконання переможцем аукціону умов договору купівлі-продажу матеріальних цінностей щодо оплати їх вартості видає розпорядження відповідальному зберігачеві про їх відпуск переможцю аукціону. У разі невиконання відповідальним зберігачем розпорядження Держрезерву до переможця аукціону переходять усі права Держрезерву щодо відповідального зберігача як до боржника.

Наведена норма підзаконного нормативно-правового акту не визначає ні момент, ні механізм переходу права власності на зерно, придбане у Держрезерву за договором купівлі-продажу.

Побудоване на цій нормі підзаконного нормативного акту твердження про набуття позивачем права власності на зерно є помилковим.

Правовий режим власності відповідно до частини сьомої статті 92 Конституції України визначається виключно законами.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.

У випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону застосовуються норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Відповідачем наведено текст норми загального характеру підзаконного нормативного акту, яка не регулює питання набуття власності і не може підмінювати або спростовувати вимоги щодо документів складського обліку, встановлені Законом України Про зерно та ринок зерна в Україні .

За відсутності доказів передачі позивачу зерна або переоформлення на нього прав власника за складськими документами відповідно до вимог статті 37 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні суд не може визнати твердження відповідача про належне виконання ним своїх зобов`язань за договором №Юр-2в/117з від 19.09.2016 таким, що відповідає дійсним обставинам.

Крім того, суд визнає помилковим застосування до даних правовідносин відповідачем (в якості правової підстави переходу права власності на зерно, що знаходиться на зберіганні) правових приписів частини другою статті 334 Цивільного кодексу України, оскільки передане позивачу розпорядження не є коносаментом чи іншим прирівняним до нього товарно-розпорядчим документом. Крім того, у даному випадку взагалі відсутні відносини перевезення, пересилання тощо.

У даному випадку сторони договору №Юр-2в/117з від 19.09.2016 мали застосовувати та виконувати правові норми параграфу першого глави 54 Цивільного кодексу України, якими прямо врегульовано правовідносини сторін за договором купівлі-продажу.

Зокрема, відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України Обов`язок продавця передати товар покупцеві продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Судом забезпечено відповідачу та іншим учасникам процесуальні можливості належними доказами підтвердити власну правову позицію щодо предмету спору, у тому числі і шляхом витребування необхідних доказів.

Зокрема, за письмовим клопотанням відповідача судом зобов`язано надати необхідні відповідачу для доведення власних доводів документи - п`ять листів, якими мали спростовуватись вимоги позову.

Третьою особою у справі витребувані відповідачем листи надано та додатково - лист №6 від 15.01.2018, при цьому жодного доказу (поштові квитанції, опис вкладення, розписка про отримання тощо) направлення цих документів позивачу чи їх отримання останнім суду не надано.

Зміст листів №23 від 19.01.2017, №42 від 02.02.2017, №125 від 20.03.2017, №164 від 11.05.2017, №280 від 24.07.2017 та №6 від 15.01.2018 може свідчити про неналежне зберігання зерна третьою особою у справі, яка допустила його зараження довгоносиком та іншими шкідниками, проте не доводить факт передання жита за договором купівлі-продажу №Юр-2в/117з від 19.09.2016 у кількості 1 466, 379 тон жита 2 класу 2009 року закладення.

За змістом листів мова йде про жито того ж року закладення у кількості 3 275,172 тон, що значно перевищує загальний обсяг жита за договором, який є предметом даного судового дослідження. Крім того, у порівнянні залишків жита, що відображаються у листах, вбачається значне його скорочення у досить короткий термін. Зокрема, листом №23 стверджується, що залишок жита станом на 19.01.2017 складає 3 275,172 тони, а листом №42 залишок станом 01.02.2017 визначається у розмірі 3 094,4 тони.

Пояснення такої динаміки зниження кількості зерна у сховищі (180,772 тони за 13 днів) третьою особою у справі суду не надано, при цьому, наданими суду письмовими поясненнями третя особа взагалі заперечила факт наявності у неї будь-яких зобов`язань перед позивачем в частині зберігання зерна у зв`язку з відсутністю у останнього визначених Законом складських документів.

Твердження у листах (яке не доведено відповідно належними обліковими складськими документами) про наявність більшої ніж визначено договором купівлі-продажу кількості зерна дозволяє припустити, що визначений договором обсяг є складовим більшого обсягу жита, проте таке припущення не може бути покладено в основу прийнятого судом рішення у справі, оскільки останнє має ґрунтуватись виключно на встановлених фактах, які є доведеними належними доказами.

Суд має відзначити, що здійснюючи зберігання чужого зерна, третя особа у справі має основне право на отримання вартості послуг від власника цього зерна. Жоден з наданих відповідачем та третьою особою у справі листів не містить прямої вимоги з розрахунком сплатити вартість наданих послуг. Здійснення підприємницької діяльності на безоплатній основі викликає обґрунтований сумнів у фактичному здійсненні такої діяльності.

У будь-якому випадку, вимога про вивезення зерна зі сховища, послідовно повторювана протягом року у наданих суду листах не відповідає встановленому Законом порядку, у тому числі правовому регулюванню частини другої статті 27 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні : якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.

Відповідно до частин другої та третьої статті 31 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні зерновий склад зобов`язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна. кщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна.

У будь-якому випадку, надані за вимогою відповідача листи не доводять, що мова в них йдеться про жито, яке передане відповідачем позивачу за договором купівлі-продажу, що є предметом даного судового дослідження.

Відсутність підтвердження належними доказами факту направлення та отримання цих листів позивачем, заперечення позивачем факту отримання жита від третьої особи та відповідача за договором купівлі-продажу, заперечення третьою особою у справі існування будь-яких зобов`язань перед позивачем в частині визначеного договором №Юр-2в/117з від 19.09.2016 жита у кількості 1 466, 379 тон унеможливлюють прийняття судом листів №23 від 19.01.2017, №42 від 02.02.2017, №125 від 20.03.2017, №164 від 11.05.2017, №280 від 24.07.2017 та №6 від 15.01.2018 в якості належних доказів будь-яких обставин у даній справі. Відповідно, суд не може враховувати тексти цих документів при прийнятті остаточного рішення.

Крім того, пряме заперечення у наданих суду третьою особою у справі факту наявності будь-яких господарсько-правових відносин зі зберігання майна позивача спростовує доводи відповідача про належну передачу цього майна за договором купівлі-продажу.

Як зазначалось раніше, за умовою EXW (EX Works) Інкотермс-2010 суттєве значення має факт приймання товару покупцем (або уповноваженим ним перевізником), а не факт його відпуску продавцем невизначеній особі.

Заперечення зберігачем зерна факту виникнення у нього будь-яких зобов`язань перед покупцем спростовує і доводи представника відповідача, наведені у судовому засіданні, про підтвердження позивачем факту отримання зерна за укладеним договором листом від 23.11.2018. Зазначений документ своїм змістом лише підтверджує, що станом на листопад 2018 року позивач вважав зобов`язання відповідача виконаними належним чином, що, в свою чергу, також пояснює тривалий час затримки звернення за примусовим захистом права.

Суд частково погоджується з доводами, наведеними на п`ятій сторінці відзиву, що найбільш вірогідно винною особою у виникнення даного спору є третя особа у справі.

Проте, достеменно встановити цю обставину у межах даного судового дослідження суд не має процесуальної можливості.

Крім того, суд не може не зважати, що правова позиція третьої особи є юридично обґрунтованою. Третя особа на стороні відповідача не є учасником договору купівлі-продажу зерна №Юр-2в/117з від 19.09.2016, відповідно, не має перед позивачем будь-яких зобов`язань в частині передачі цього зерна. Наявність або відсутність зобов`язань третьої особи у правовідносинах з відповідачем не може бути предметом даного судового дослідження, оскільки у даному провадженні судом з`ясовуються лише факти належного чи неналежного виконання своїх зобов`язань лише учасниками договору №Юр-2в/117з від 19.09.2016.

Даний договір відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України не може створювати будь-якого обов`язку для третьої особи у справі.

У даному випадку, відповідальною особою за дії ДП Ніжинський комбінат хлібопродуктів є відповідач.

Виходячи з наведеного, суд встановлює, що відповідачем не доведено належними доказами факт виконання свого основного зобов`язання за договором купівлі-продажу №Юр-2в/117з від 19.09.2016 в частині передачі 1 466, 379 тон жита 2 класу 2009 року закладення.

Відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи наявність у позивача позитивного права вимагати повернення суми попередньої оплати, суд задовольняє відповідну вимогу про стягнення 1 335 000, 00 грн.

Частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Стаття 536 Цивільного кодексу України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства

За узагальненим правовим висновком Великої палати Верховного суду (пункт 34 постанови від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17) термін користування чужими коштами використовується у двох значеннях:

1) при одержанні боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу;

2) при простроченні грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

За висновком пункту 41 цієї ж постанови Великої палати Верховного суду стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки укладеним сторонами у справі договором не встановлено інший строк нарахування, відповідно до вимог статті 693 Цивільного кодексу України на суму одержаної відповідачем попередньої оплати нараховуються проценти від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Виходячи з наведеного, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Встановивши наявність покладених в основу позову фактичних обставин та наявність порушеного відповідачем права позивача суд задовольняє позов повністю.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 238, 241-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства України (01601, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 28, ідентифікаційний код 37472392) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агроброкер (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 37-41, офіс 32, ідентифікаційний код 38920475) 1 335 000 (один мільйон триста тридцять п`ять тисяч) грн. 00 коп. - основного боргу, 434 943 (чотириста тридцять чотири тисячі дев`ятсот сорок три) грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 114 547 (сто чотирнадцять тисяч п`ятсот сорок сім) грн. 68 коп. - 3 % річних та 28 267 (двадцять вісім тисяч двісті шістдесят сім) грн. 36 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 02.03.2020 .

Суддя Т.Ю.Кирилюк