Рішення

від 30.01.2020 по справі 5015/6509/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2020 справа № 5015/6509/11

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Демчук А.П. розглянув матеріали

за позовом: Малого приватного підприємства «Гро» , м. Львів

до відповідача: Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, м. Дрогобич Львівської області,

про стягнення: 73 970 грн. 39 коп.,

за участю представників:

позивача : Гарбузюк Ростислав Олексійович - директор,

відповідача : не з`явився.

ПРОЦЕС

31.10.2011 року до Господарського суду Львівської області звернулося Мале приватне підприємство «Гро» із позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції про стягнення 28 189 грн. 94 коп. збитків від майнової шкоди.

Ухвалою Господарського суду від 01.11.2011 року порушено провадження у справі.

Ухвалою суду від 27.12.2011 року зупинено провадження у справі до вирішення Господарським судом Львівської області справи № 8/32(10) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Дія» .

Ухвалою суду від 16.10.2019 року поновлено провадження у справі № 5015/6509/11, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання призначено на 06.11.19 р. Відповідна ухвала суду отримана представником позивача нарочно 18.10.2019 року, відповідачем - 22.10.2019 року, що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення.

07.10.2019 року позивачем подано заву про збільшення розміру позовних вимог і про заміну відповідача.

У судове зсідання 06.11.2019 року з`явилися представники сторін, представник позивача підтримав клопотання про збільшення розміру позовних вимог. Судом задоволено заяву про збільшення позовних вимог, про що постановлено відповідну ухвалу.

У судове зсідання 20.11.2019 року з`явилися представники сторін. Представник відповідача подав клопотання про долучення додаткового пояснення. У судовому засіданні судом визнано безпідставним клопотання позивача про заміну відповідача, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 11.12.2019 року. Розгляд справи неодноразово відкладався, що відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

У судове засідання 30.01.2020 року з`явився представник позивача. Представник відповідача не з`явився, 28.01.2020 року на електронну адресу суду подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи наведене, беручи до уваги обізнаність відповідача про дату та час судового засідання та подання ним клопотання про розгляд справи без його участі, суд не вважає неявку представника відповідача у дане судове засідання перешкодою для вирішення справи по суті в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 30.01.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник внаслідок невиконання відповідачем виконавчих документів, виданих на виконання судового рішення у справі № 23/272, стягувачем по яких є позивач. Так, позивач стверджує, що відповідачем 18.05.2009 року відкрито виконавче провадження про стягнення на користь позивача 24 558,96 грн. та стягнення 17,00 грн. у справі № 23/272. У зв`язку зі спливом строку для виконання виконавчого документа позивач у 2010 році звертався до суду зі скаргою на дії державного виконавця, яка була частково задоволена. 15.12.2010 року виконавче провадження закінчене без виконання рішень у зв`язку з відкриттям ліквідаційної процедури щодо боржника. Позивач вважає, що йому завдано збитків у вигляді майнової шкоди в розмірі 24 575,96 грн. невиконанням рішення суду, що стало підставою для звернення до суду. Крім цього, на переконання позивача, збитки підлягають відшкодуванню з урахуванням офіційного індексу інфляції, у зв`язку з чим крім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення також 3 613,98 грн. інфляційних втрат. У процесі розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог до 73 970,39 грн., здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з листопада 2009 року по травень 2019 року.

Відповідач стосовно позовних вимог заперечив. Стверджує, що позивачем не надано доказів, які б доводили обставину можливого виконання рішення суду за рахунок майна боржника - ТОВ Дія на час пред`явлення до виконання виконавчих документів. Крім цього, у справі № 8/32 (10) вимоги Малого приватного підприємства «Гро» на суму 31 225,96 грн. визнано погашеними. Відтак, просить у задоволенні позову відмовити.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

18.05.2009 року державним виконавцем у межах виконавчого провадження № 12846486 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за наказом № 23/272 від 14.05.2009 року, виданим Господарським судом Львівської області, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дія» (82100, м. Дрогобич, вул. Тураша, 28, Ідентифікаційний код 30444898) на користь Малого приватного підприємства «Гро» 5 976,9 грн. попередньої оплати, 185,69 грн. процентів, нарахованих на суму попередньої оплати, 18 071,64 грн. збитків, 242,34 грн. державного мита та 82,39 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

18.05.2009 року державним виконавцем також відкрито виконавче провадження у межах виконавчого провадження № 12846722 по виконанню наказу № 23/272 від 14.05.2009 року, виданого Господарським судом Львівської області, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дія» на користь Малого приватного підприємства «Гро» 17 грн. витрат, здійснених при отриманні довідки про включення Товариства з обмеженою відповідальністю «Дія» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

09.06.2009 року стягувачем - Малим приватним підприємством «Гро» подано державному виконавцю листа з вимогою встановити реальний майновий стан боржника та звернути стягнення на заборгованість третіх осіб перед боржником.

27.04.2010 року Господарським судом Львівської області частково задоволено скаргу Малого приватного підприємства «Гро» на дії ДВС та зобов`язано Дрогобицьке міськрайонне управління юстиції Львівської області витребувати у ТОВ Дія за період з 01.01.2009 року по 01.01.2010 року фінансові звіти, розшифровку дебіторської і кредиторської заборгованості із зазначенням повних назв контрагентів, часу, сум та підстав їх виникнення, розшифровку наявних в обліку основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних матеріальних активів, матеріалів, малоцінних швидкозношувальних предметів, готової продукції із зазначенням її номенклатури, найменувань, кількості, облікової ціни, місця зберігання та матеріально-відповідальної особи, на підзвіті якої знаходяться матеріальні цінності, бухгалтерську довідку про рух коштів по касі, а також первинні бухгалтерські документи на підтвердження цих даних. У частині вимог про зобов`язання державного виконавця повно вчинити інші виконавчі дії, передбачені Законом України Про виконавче провадження , необхідні для виконання судових рішень, провадження припинено, у задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

У мотивувальній частині вказаної ухвали суд дійшов висновків про безпідставність вимоги про звернення стягнення на майно та кошти ТОВ Дія від третіх осіб, про застосування примусового приводу директора та головного бухгалтера, оскільки на день розгляду скарги судом майно та грошові кошти боржника не виявлені.

У подальшому стосовно боржника по виконавчих документах - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дія» відкрито ліквідаційну процедуру та визнано товариство банкрутом, що вбачається з постанови Господарського суду Львівської області від 30.11.2010 року у справі № 8/32 (10).

15.12.2010 року виконавче провадження № 12846486 та № 12846722 закінчено у зв`язку з наявністю обставин, передбачених п. 7 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження , тобто передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом.

17.11.2011 року Господарським судом Львівської області переглянуто за нововиявленими обставинами ухвалу суду 27.04.2010 року, частково задоволено заяву: визнано протиправною бездіяльність Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області в частині не витребування документів, вказаних у клопотанні Малого приватного підприємства Гро № 40 від 09 червня 2009 р., а також в частині не вчинення дій по виявленню належного боржнику майна, а саме: шафи роздільна в кількості 10 шт., пакувальної машини, професійного строгального верстата Ledinek УП-216 з паркетним кінцерівнячем ТНГ та ріжучим інструментом Р-18, ВК-18, паркетного кінцерівняча, пристрою для вимірювання вологості, свердлильного верстату СВА-3, рейсмусового станка, фрезерно-шліфувального станка ФС-1, станка повздовжньої розпилки деревини, торцювального станка по дереву, станка токарного по дереву, станка фугувального, станка рейсмусного, щитової, циркулярки, паркету твердих порід площею 780 м кВ., станка заточного в кількості 3 шт. Стосовно вимоги заявника про зміну резолютивної частини ухвали від 27.04.2010 р. і визнання протиправною бездіяльності в частині звернення стягнення на кошти ТзОВ Дія , у тому числі і тих, які йому належать від інших осіб, то у матеріалах справи відсутні та заявником суду не подані належні і допустимі докази наявності таких коштів у боржника в момент вчинення виконавчих дій. Державним виконавцем були арештовані рахунки боржника, грошові кошти не виявлені.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи балансу ТзОВ Дія за 1-ше півріччя 2009 року, у боржника обліковувалось матеріальних активів на загальну суму 5455 тис. грн. за обліковою вартістю, у тому числі не введеного у встановленому порядку в експлуатацію обладнання на суму 653 тис. грн., основних засобів за залишковою вартістю на суму 3 697 тис. грн., виробничих запасів на суму 342 тис. грн., готової продукції на суму 763 тис. грн. Крім цього, в обліку перебувала і дебіторська заборгованість на суму 642 тис. грн. Тобто, на час здійснення виконавчого провадження у боржника були наявними активи для задоволення вимог стягувача у виконавчому провадженні.

Водночас в ході проведення ліквідаційної процедури ліквідатором було виявлене майно боржника, яке прийнято ним по акту від 24.12.2010 року, вартість якого визначена висновками ПП Каштан-ЛВ від 11.03.2011 року. Більше того, один з об`єктів - трансформатор 1974 р.в. ТМ-250/6 продано 12.05.2011 року за ціною 6 333,00 грн.

Згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 24.11.2011 року у справі № 5015/5725/11 на користь ТОВ Дія стягнуто дебіторську заборгованість з Малого виробничого торгово-комерційного підприємства Корунд в розмірі 191 566,81 грн.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно зі ст. 5 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Ст. 25 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

Як вбачається з обставин справи, у відповідача в силу закону існував обов`язок вчинити дії, необхідні та достатні для забезпечення виконання рішення господарського суду у справі № 23/272 на підставі пред`явленого до виконання наказу від 14.05.2009 року, виданого Господарським судом Львівської області, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дія» на користь Малого приватного підприємства «Гро» 5 976,9 грн. попередньої оплати, 185,69 грн. процентів, нарахованих на суму попередньої оплати, 18 071,64 грн. збитків, 242,34 грн. державного мита та 82,39 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Із матеріалів справи вище встановлено, що виконавче провадження по виконанню рішення суду про стягнення 24 575,96 грн. було відкрите упродовж травня 2009 року - грудня 2010 року, тобто понад пів року. Суд звертає увагу, що на даний час відсутні можливість та підстави дослідження всього ходу виконавчого провадження по виконанню рішення суду у справі № 23/272, оскільки, за твердженнями відповідача, виконавче провадження на даний час знищене за терміном 3-річного зберігання.

Водночас із матеріалів справи також вбачається, що виконавче провадження здійснювалося з порушеннями приписів законодавства та порядком вчинення виконавчих дій, що підтверджується судовими рішеннями. Так, 27.04.2010 року Господарським судом Львівської області частково задоволено скаргу Малого приватного підприємства «Гро» на дії ДВС та зобов`язано Дрогобицьке міськрайонне управління юстиції Львівської області витребувати у ТОВ Дія за період з 01.01.2009 року по 01.01.2010 року фінансових документів. 17.11.2011 року Господарським судом Львівської області переглянуто за нововиявленими обставинами ухвалу суду 27.04.2010 року та частково задоволено заяву, а саме визнано протиправною бездіяльність Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області в частині не витребування документів, а також в частині не вчинення дій по виявленню належного боржнику майна.

Крім цього, як підтверджено актом інвентаризації матеріальних цінностей ТОВ Дія від 24.12.2010 року, в ході проведення ліквідаційної процедури було виявлене майно боржника, яке було наявним та належним боржнику, вартість якого визначена висновками ПП Каштан-ЛВ від 11.03.2011 року. Також з вказаного акта вбачається, що згідно з даними бухгалтерського обліку товариства (баланс ф-1) станом на 30.09.2010 року наявна дебіторська заборгованість в розмірі 582, тис. грн., готова продукція у розмірі 762,9 тис. грн. та виробничі запаси у розмірі 342,3 тис. грн.

Так, як зазначено в ухвалі суду від 17.11.2011 року, стосовно визнання протиправною бездіяльності в частині звернення стягнення на кошти ТзОВ Дія , у тому числі і тих, які йому належать від інших осіб, то у матеріалах справи відсутні та заявником суду не подані належні і допустимі докази наявності таких коштів у боржника в момент вчинення виконавчих дій. Проте, із описаного вище акта та судового рішення можна дійти висновку, що на виявлення відповідної обставини державним виконавцем не вчинялося відповідних дій, що майно, виявлене ліквідатором, було наявним у боржника станом на 2010 рік. Водночас, судовим рішенням від 17.11.2011 року було встановлено не вчинення державним виконавцем дій по виявленню належного боржнику майна. Наведене підтверджує твердження позивача про те, що судове рішення не виконане саме з тих причин, що державний виконавець не звернув стягнення на наявне у боржника майно та майнові права, та спростовує заперечення відповідача про те, що позивачем не доведено можливість виконання рішення суду за рахунок майна боржника ТОВ Дія .

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи встановлені вище обставини, а також встановлену судовим рішенням обставину протиправної бездіяльності відповідача в межах здійснення виконавчого провадження по виконанню наказів від 14.05.2009 року, суд доходить висновку про порушення відповідачем своїх зобов`язань по виконанню судового рішення про стягнення 24 575,96 грн.

Так, положеннями ч. 1 ст. 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Законом України Про виконавче провадження в редакції, чинній на час здійснення виконавчого провадження та звернення з даним позовом до суду, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом (ст. 86). Законом України Про державну виконавчу службу (ст. 11), чинному на час звернення з позовом у даній справі до суду, також передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Статтею 5 Закону України "Про виконавче провадження" в чинній редакції передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 06.11.2019 року у справі № 924/1022/17).

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Дії (бездіяльність) органів державної влади, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 Цивільного кодексу України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.

При розгляді спорів про стягнення шкоди з органу ДВС у зв`язку протиправністю відповідних дій, рішень чи бездіяльності при здійсненні виконавчого провадження господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази без наявності відповідного судового рішення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, наведена у постанові № 921/346/18 від 19.10.2019 року).

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено неправомірність дій відповідача при здійсненні виконавчого провадження по своєчасному виконанню судового рішення. Такими діями, у тому числі бездіяльністю виконавця щодо виявлення майна та грошових коштів боржника, відповідач призвів до заподіяння стягувачу шкоди у вигляді неотриманих грошових коштів, присуджених до стягнення на користь стягувача судовим рішенням у справі № 23/272, в сумі 24 575,96 грн. Причинно-наслідковий зв`язок між заподіяними збитками та неправомірними діями також наявний і відповідачем не спростований, адже невиконання рішення суду упродовж шести місяців, як було передбачено чинним на час пред`явлення до виконання наказу законом, пов`язане з бездіяльністю держаного виконавця по виконанню відповідного рішення. Більше того, неналежне здійснення державним виконавцем своїх обов`язків по виконанню рішення суду унеможливило виконання рішення і поза визначеними законом строками, адже у зв`язку з відкриттям ліквідаційної процедури стосовно боржника у виконавчому провадженні виконавче провадження було закінчене без фактичного стягнення грошових коштів на користь стягувача. Відповідні грошові вимоги згідно з ухвалою суду від 09.09.2019 року у справі № 8/32 (10) відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом вважаються погашеними.

Заперечення відповідача стосовно того, що на орган державної виконавчої служби не покладаються зобов`язання ліквідованої юридичної особи і згідно зі ст. 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи, не спростовують наведених вище висновків суду та не спростовують підстав позову - заподіяння шкоди неправомірними діями чи бездіяльністю органу державної влади, а не виконання органом державної влади обов`язку замість боржника. Суд також зазначає, що не констатує допущення державним виконавцем виключно протиправних дій чи виключно бездіяльності при здійсненні виконавчого провадження, оскільки такі висновки можна було б зробити з матеріалів виконавчого провадження, а такі, за твердженнями відповідача, знищені та в межах даної справи не досліджувались. Водночас, встановлені вище обставини в сукупності свідчать про заподіяння у ході виконавчого провадження стягувачу шкоди та виникнення у відповідача деліктного зобов`язання відшкодувати відповідну майнову шкоду.

Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах (аналогічні висновки наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі 924/831/17).

Верховний Суд у справі № 924/1022/17 (постанова від 06.11.2019 року) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Аналогічні норми містяться також в ст. 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

Відтак, визначення способу захисту порушеного права є невід`ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді його оцінка відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов`язком суду. З огляду на вказане, беручи до уваги зміст спірних правовідносин, позивачем обрано спосіб захисту права, що відповідає змісту його порушеного права, а також відповідає способам захисту, передбачених законодавством.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення 49 394,43 грн. інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Так, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц, відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд зазначає, що у зв`язку із заподіянням позивачу шкоди внаслідок неналежного виконання своїх зобов`язань по виконанню рішення суду у відповідача існує обов`язок перед позивачем по сплаті грошових коштів. Тобто, наявне зобов`язання з відшкодування шкоди. Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, так як одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу. Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц та у постанові від 19.06.2019 року у справі № 703/2718/16-ц.

Як визначено ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Відтак, з метою ефективного захисту та повного відновлення порушених прав позивача, позивачу належить відшкодувати шкоду у повному обсязі, тобто з урахуванням інфляційних втрат.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Водночас у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Як вбачається з розрахунку позивача, розмір інфляційних втрат визначено, виходячи з сукупного індексу інфляції, помноженого на суму боргу, що відповідає рекомендаціям, викладеним в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. Проте, суд звертає увагу, що розрахунок інфляційних втрат здійснено позивачем за період грудня 2009 року-травня 2019 року. Суд зауважує, що не вважає обґрунтованим обраний позивачем період, оскільки не доведено порушення права позивача на отримання грошових коштів по виконанню рішення суду вже у грудні 2009 року. Так, згідно з приписами Закону України Про виконавче провадження , чинного на час здійснення виконавчого провадження, таке мало бути завершене протягом шести місяців. Однак, згідно з матеріалами справи фактично виконавче провадження тривало до 15.12.2010 року, тобто до цього часу існувала презумпція виконання рішення суду і право позивача на виконання такого рішення не могло вважатися порушеним. Тому суд вважає, що судовому захисту у спосіб стягнення інфляційних втрат підлягає порушене право позивача щодо фактичного невиконання рішення суду, дії по виконанню якого припинилися 15.12.2010 року. Відтак, судом здійснено перерахунок інфляційних втрат за період з 16.12.2010 року по травень 2019 року та отримано суму 42 781,86 грн., що разом з сумою основного боргу (шкоди) становить 67 357,82 грн. Відповідно, позовна вимога про стягнення 6 612,57 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно з матеріалами справи при зверненні з позовом до суду позивачем сплачено 281,90 грн. в рахунок відшкодування сплаченого державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що відповідало вимогам чинного на 31.10.2011 року законодавства. При зверненні із заявою про збільшення позовних вимог позивач не здійснював доплати судового збору, оскільки відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України Про судовий збір за подання позову в даній категорії спору судовий збір не сплачується.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне покласти на відповідача відшкодування позивачу понесених ним судових витрат у розмірі 281,90 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Решта судового збору, пропорційна задоволеним позовним вимогам, у розмірі 1 468,13 грн. покладається на відповідача і стягується в дохід Державного бюджету .

Задовольняючи позовні вимоги в даній справі, суд враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 08.07.2019 року у справі № 908/156/18, про те, що резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, а спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Малого приватного підприємства «Гро» (79014, Львівська обл., місто Львів, вул. Міжгірна, будинок 52, код ЄДР 13797945) 67 357,82 грн. шкоди, завданої Дрогобицьким міськрайонним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (82100, Львівська обл., місто Дрогобич, вул. 22 січня, будинок 43, код ЄДР 35019539), 281,90 грн. в рахунок відшкодування сплаченого державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. У задоволенні вимоги про стягнення 6 612,57 грн. інфляційних втрат відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 28.02.2020 року.

Суддя Матвіїв Р.І.