Постанова

від 30.06.2020 по справі 5015/6509/11

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул. Личаківська, 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2020 р. Справа № 5015/6509/11

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Данко Л.С.,

суддів: Мирутенка О.Л.,

Скрипчук О.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області № 12376 від 11.03.2020 року (вх. № ЗАГС 01-05/1096/20 від 19.03.2020 року),

на рішення Господарського суду Львівської області від 30 січня 2020 року (повний текст рішення складено 28.02.2020 року, м. Львів, суддя Матвіїв Р.І.)

у справі № 5015/6509/11

порушеній за позовом

позивача: Малого приватного підприємства ГРО , м. Львів,

до відповідача: Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, м. Дрогобич, Львівської області,

про стягнення 73970,39 грн,

ВСТАНОВИВ :

31.10.2011 року Мале приватне підприємство ГРО звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції збитки від майнової шкоди в сумі 28189,94 грн (а. с. 4-7).

Позовна заява мотивована тим, що відповідачем не виконано наказ на примусове стягнення, стягувачем яким був позивач, відповідно останній вважає, що йому завдано збитків у вигляді майнової шкоди відповідно до ст. 1166, 1173 ЦК України в розмірі 24575,96 грн невиконанням рішення суду, що стало підставою для звернення до суду про стягнення зазначеної суми шкоди. Крім цього, на переконання позивача, збитки підлягають відшкодуванню з урахуванням офіційного індексу інфляції, у зв`язку з чим, крім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення з відповідача на свою користь 3613,98 грн. інфляційних втрат.

В процесі розгляду справи, місцевим господарським судом ухвалою від 27.12.2011 року зупинено провадження у даній справі до вирішення Господарським судом Львівської області справи № 8/32(10) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Дія .

07.09.2019 року позивачем збільшено розмір позовних вимог, про що було подано відповідну заяву (вх. № 2704/19)(а. с. 129 - 130), відтак позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 73970,39 грн, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з листопада 2009 року по травень 2019 року.

07.10.2019 року позивачем подано заяву (вх. № 2710/19) про заміну відповідача у справі № 5015/6509/11, а саме, Відділ державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції на Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

Ухвалою суду від 16.10.2019 року поновлено провадження у справі № 5015/6509/11, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання призначено на 06.11.2019 р.

06.11.2019 року ухвалою місцевого суду у справі № 5015/6509/11 (а. с. 207-208) задоволено заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.

За наслідками розгляду даної справи по суті, Господарський суд Львівської області 30.01.2020 року постановив рішення, яким позовні вимоги задоволив частково та присудив до стягнення з Державного бюджету України на користь Малого приватного підприємства ГРО (79014, Львівська обл., місто Львів, вул. Міжгірна, будинок 52, код ЄДР 13797945) 67357,82 грн шкоди, завданої Дрогобицьким міськрайонним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (82100, Львівська обл., місто Дрогобич, вул. 22 січня, будинок 43, код ЄДР 35019539), 281,90 грн в рахунок відшкодування сплаченого державного мита та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача, в силу закону, існував обов`язок вчинити дії, необхідні та достатні для забезпечення виконання рішення господарського суду у справі № 23/272 на підставі пред`явленого до виконання наказу від 14.05.2009 року, виданого Господарським судом Львівської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Дія на користь Малого приватного підприємства ГРО 5976,90 грн попередньої оплати, 185,69 грн процентів, нарахованих на суму попередньої оплати, 18071,64 грн збитків, 242,34 грн державного мита та 82,39 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено неправомірність дій відповідача при здійсненні виконавчого провадження з своєчасного та у повному обсязі виконання судового рішення. Такими діями, у тому числі бездіяльністю виконавця щодо виявлення майна та грошових коштів боржника, відповідач призвів до заподіяння стягувачу шкоди у вигляді не отриманих грошових коштів, присуджених до стягнення на користь стягувача судовим рішенням у справі № 23/272, в сумі 24575,96 грн. Причинно-наслідковий зв`язок між заподіяними збитками та неправомірними діями /бездіяльністю/ також наявний і відповідачем не спростований, адже невиконання рішення суду упродовж шести місяців, як було передбачено чинним на час пред`явлення до виконання наказу законом, пов`язане з бездіяльністю держаного виконавця по виконанню відповідного рішення. Більше того, неналежне здійснення державним виконавцем своїх обов`язків з виконання рішення суду унеможливило виконання рішення і поза визначеними законом строками, так як у зв`язку з відкриттям ліквідаційної процедури стосовно боржника у виконавчому провадженні, виконавче провадження було закінчене без фактичного стягнення грошових коштів на користь стягувача. Відповідні грошові вимоги згідно з ухвалою суду від 09.09.2019 року у справі № 8/32 (10) відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом вважаються погашеними.

Щодо заперечень відповідача місцевий суд дійшов висновку, що оскільки на орган державної виконавчої служби не покладаються зобов`язання ліквідованої юридичної особи і згідно зі ст. 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи, не спростовують наведених вище висновків суду та не спростовують підстав позову - заподіяння шкоди неправомірними діями чи бездіяльністю органу державної влади, а не виконання органом державної влади обов`язку замість боржника. Суд також зазначає, що не констатує допущення державним виконавцем виключно протиправних дій чи виключно бездіяльності при здійсненні виконавчого провадження, оскільки такі висновки можна було б зробити з матеріалів виконавчого провадження, а такі, за твердженнями відповідача, знищені та в межах даної справи не досліджувались. Водночас, встановлені вище обставини в сукупності свідчать про заподіяння у ході виконавчого провадження стягувачу шкоди та виникнення у відповідача деліктного зобов`язання відшкодувати відповідну майнову шкоду.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням суду першої інстанції, апелянт/відповідач: Дрогобицький міськрайонний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області № 12376 від 11.03.2020 року (вх. № ЗАГС 01-05/1096/20 від 19.03.2020 року), просить рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2020 у справі № 5015/6509/11 скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 30 січня 2020 року по справі № 5015/6509/11 повністю та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Малого приватного підприємства ГРО про стягнення з Державного бюджету України 73970,39 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області за період з листопада 2009 року по травень 2019 року відмовити.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що судом першої інстанції при розгляді справи не прийнято до уваги наявність на виконанні зведеного виконавчого провадження, в якому об`єднувались виконавчі документи, видані загальним, адміністративним, господарським судами та іншими органами (посадовими особами), по якому виконавчі дії вчинялись в рамках зведеного (єдиного) виконавчого провадження, а не по кожному окремому виконавчому провадженню, в тому числі на користь МПП ГРО , а також строк здійснення виконавчого провадження (протягом шести місяців з моменту приєднання останнього виконавчого документа) та черговість погашення заборгованості, передбаченої статтями 43, 44 Закону України Про виконавче провадження (у редакції Закону № 606-XIV).

Відповідно апелянт вважає, що починаючи з 05.07.2010 (ухвала суду про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів по справі № 8/32 (10) у державного виконавця були відсутні правові підстави вчинення виконавчих дій, спрямованих на стягнення згідно виконавчих документів.

Разом з тим, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що не подання ним доказів слугувало знищенням матеріалів виконавчого провадження у зв`язку з закінченням строку зберігання.

Окрім того, апелянт стверджує, що він не є боржником і не має обов`язку виконувати рі шення суду у справі № 23/272.

Апелянт також покликається на те, що зобов`язання ТзОВ Дія припини лися у зв`язку з ліквідацією товариства, і рішення суду, постановлене на користь позивача, не може бути виконане, відтак, оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Разом з тим, апелянт вважає, що оскільки оскаржуваним рішенням суду першої інстанції до стягнення присуджено кошти з Державного бюджету України, то незалучення до участі у справі органу Державної казначей ської служби у якості відповідача є також підставою для скасування такого рішення.

12.05.2020 року за вхідним № 01-04/2723/20 на апеляційну скаргу відповідача, Малим приватним підприємством ГРО було подано відзив, в якому останній заперечує доводи апеляційної скарги, зазначивши, що відповідач знав про не завершення розгляду справи судом. До зупинення про вадження у справі ухвалою від 27.12.2011 належних і допустимих доказів на пі дтвердження обставин, на які посилається, не надав. Більше того, документи виконавчого провадження знищив всупереч вимог законодавства, оскільки строк зберігання виконавчого провадження, переданого до архіву, обчислюється після вступу в законну силу останнього рішення у даній справі.

Щодо доводів скаржника, що він не є боржником і не має обов`язку виконувати рі шення суду у справі № 23/272, позивач зазначає, що такі доводи ґрунтуються на невірній оцінці спірного право-відношення.

Крім того, позивач у відзиві звертає увагу суду на те, що доводи скаржника про те, що зобов`язання ТзОВ Дія припини лися у зв`язку з ліквідацією товариства, і рішення суду, постановлене на користь позивача, не може бути виконане, не заслуговує на увагу суду, оскільки зобов`язання відповідача, яке виникло з завдання майнової шкоди позивачу, не припинилося, а тому відповідач є борж ником у грошовому зобов`язанні відшкодування завданої майнової шкоди.

Позивачу у відзиві покликається на те, що всупереч обов`язку, визначеному ЗУ Про виконавче провадження , протягом всього часу здійснен ня виконавчого провадження, в т.ч. і зведеного, відповідач так і не встановив реальний майновий стан боржника та проявивши бездіяльність, не вжив всіх передбачених законом заходів до виконання виконавчих документів.

Щодо повернення без виконання наказу про стягнення на користь боржника коштів з МВТК ПП Корунд у зв`язку з відсутністю коштів та майна, позивач вважає, що належних та допустимих доказів вчинення передбачених законом необхідних виконавчих дій у ході виконавчого провадження у 2012 році про стягнення коштів з МВТК ПП Корунд до повер нення виконавчого документу без виконання у матеріалах справи також відсутні. Разом з цим, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осі б - підприємців та громадських формувань МВТК ПП Корунд не припинене і не перебуває в процесі припинення на даний час. Ці обставини підтверджують проявлену відповідачем бездіяльність щодо звер нення стягнення на кошти, належні боржнику від інших осіб.

Доводи скарги про незалучення до участі у справі органу Державної казначей ської служби у якості відповідача позивач вважає також необґрунтованим.

Враховуючи викладене у відзиві, позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2020 вказану справу було розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді - доповідача) Данко Л.С., суддів Скрипчук О.С. та Мирутенка О.Л.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 року головуючим суддею Данко Л.С., апеляційну скаргу Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області № 12376 від 11.03.2020 року (вх. № ЗАГС 01-05/1096/20 від 19.03.2020 року) залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам статті 258 Господарського процесуального кодексу України.

З підстав зазначених в ухвалі Західного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області та ухвалено здійснити розгляд даної справи на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи з повідомленням сторін.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, дослідивши викладене у відзиві на апеляційну скаргу, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2020 у справі № 5015/6509/11 нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим господарським судом, 18.05.2009 року державним виконавцем у межах виконавчого провадження № 12846486 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за наказом № 23/272 від 14.05.2009 року, виданим Господарським судом Львівської області, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Дія (82100, м. Дрогобич, вул. Тураша, 28, Ідентифікаційний код 30444898) на користь Малого приватного підприємства ГРО 5976,90 грн попередньої оплати, 185,69 грн процентів, нарахованих на суму попередньої оплати, 18071,64 грн збитків, 242,34 грн державного мита та 82,39 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

18.05.2009 року державним виконавцем також відкрито виконавче провадження у межах виконавчого провадження № 12846722 з виконання наказу № 23/272 від 14.05.2009 року, виданого Господарським судом Львівської області, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Дія на користь Малого приватного підприємства ГРО 17 грн витрат, здійснених при отриманні довідки про включення Товариства з обмеженою відповідальністю Дія до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

09.06.2009 року стягувачем - Малим приватним підприємством ГРО подано державному виконавцю лист з вимогою встановити реальний майновий стан боржника та звернути стягнення на заборгованість третіх осіб перед боржником.

Судом також встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 27.04.2010 року Господарським судом Львівської області частково задоволено скаргу Малого приватного підприємства ГРО на дії ДВС та зобов`язано Дрогобицьке міськрайонне управління юстиції Львівської області витребувати у ТОВ Дія за період з 01.01.2009 року по 01.01.2010 року фінансові звіти, розшифровку дебіторської і кредиторської заборгованості із зазначенням повних назв контрагентів, часу, сум та підстав їх виникнення, розшифровку наявних в обліку основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних матеріальних активів, матеріалів, малоцінних швидкозношувальних предметів, готової продукції із зазначенням її номенклатури, найменувань, кількості, облікової ціни, місця зберігання та матеріально-відповідальної особи, на підзвіті якої знаходяться матеріальні цінності, бухгалтерську довідку про рух коштів по касі, а також первинні бухгалтерські документи на підтвердження цих даних. У частині вимог про зобов`язання державного виконавця повно вчинити інші виконавчі дії, передбачені Законом України Про виконавче провадження , необхідні для виконання судових рішень, провадження припинено, у задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

У мотивувальній частині вказаної ухвали суд дійшов висновків про безпідставність вимоги про звернення стягнення на майно та кошти ТОВ Дія від третіх осіб, про застосування примусового приводу директора та головного бухгалтера, оскільки на день розгляду скарги судом майно та грошові кошти боржника не виявлені.

В подальшому стосовно боржника за виконавчими документами: Товариства з обмеженою відповідальністю Дія відкрито ліквідаційну процедуру та визнано товариство банкрутом, що вбачається з постанови Господарського суду Львівської області від 30.11.2010 року у справі № 8/32 (10).

15.12.2010 року виконавче провадження № 12846486 та № 12846722 закінчено у зв`язку з наявністю обставин, передбачених п. 7 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження , тобто передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом.

17.11.2011 року Господарським судом Львівської області переглянуто за нововиявленими обставинами ухвалу суду 27.04.2010 року та частково задоволено заяву: визнано протиправною бездіяльність Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області в частині не витребування документів, вказаних у клопотанні Малого приватного підприємства ГРО № 40 від 09 червня 2009 р., а також в частині не вчинення дій по виявленню належного боржнику майна, а саме: шафи роздільна в кількості 10 шт., пакувальної машини, професійного стругального верстата Ledinek УП-216 з паркетним кінцерівнячем ТНГ та ріжучим інструментом Р-18, ВК-18, паркетного кінцерівняча, пристрою для вимірювання вологості, свердлильного верстату СВА-3, рейсмусового станка, фрезерно-шліфувального станка ФС-1, станка повздовжнього розпилювання деревини, торцювального станка по дереву, станка токарного по дереву, станка фугувального, станка рейсмусного, щитової, циркулярки, паркету твердих порід площею 780 м кВ., станка заточного, в кількості 3 шт.

Стосовно вимоги заявника про зміну резолютивної частини ухвали від 27.04.2010 р. і визнання протиправною бездіяльності в частині звернення стягнення на кошти ТзОВ Дія , у тому числі і тих, які йому належать від інших осіб, то у матеріалах справи відсутні та заявником суду не подані належні і допустимі докази наявності таких коштів у боржника в момент вчинення виконавчих дій. Державним виконавцем були арештовані рахунки боржника, грошові кошти не виявлені.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи балансу ТзОВ Дія за 1-ше півріччя 2009 року, у боржника обліковувалось матеріальних активів на загальну суму 5455 тис. грн за обліковою вартістю, у тому числі не введеного у встановленому порядку в експлуатацію обладнання на суму 653 тис. грн, основних засобів за залишковою вартістю на суму 3697 тис. грн, виробничих запасів на суму 342 тис. грн, готової продукції на суму 763 тис. грн. Крім цього, в обліку перебувала і дебіторська заборгованість на суму 642 тис. грн. Тобто, на час здійснення виконавчого провадження у боржника були наявними активи для задоволення вимог стягувача у виконавчому провадженні.

Водночас в ході проведення ліквідаційної процедури ліквідатором було виявлено майно боржника, яке прийнято ним по акту від 24.12.2010 року, вартість якого визначена висновками ПП Каштан-ЛВ від 11.03.2011 року. Більше того, один з об`єктів - трансформатор 1974 р.в. ТМ-250/6 продано 12.05.2011 року за ціною 6333,00 грн.

Згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 24.11.2011 року у справі № 5015/5725/11 на користь ТОВ Дія стягнуто дебіторську заборгованість з Малого виробничого торгово-комерційного підприємства Корунд в розмірі 191566,81 грн.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально учасниками судового процесу не спростовувались.

Вищенаведені обставини також не заперечуються апелянтом/відповідачем у тексті апеляційної скарги.

Однак, позивач вважає, що у зв`язку із невиконанням виконавчих документів, йому завдано збитків у вигляді майнової шкоди в розмірі 73790,39 грн (з урахуванням інфляційних втрат) невиконанням рішення суду, що стало підставою для звернення до суду.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно зі ст. 5 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Ст. 25 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

Як вбачається з обставин справи, у відповідача в силу закону існував обов`язок вчинити дії, необхідні та достатні для забезпечення виконання рішення господарського суду у справі № 23/272 на підставі пред`явленого до виконання наказу від 14.05.2009 року, виданого Господарським судом Львівської області, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Дія на користь Малого приватного підприємства ГРО 5976,90 грн попередньої оплати, 185,69 грн процентів, нарахованих на суму попередньої оплати, 18071,64 грн збитків, 242,34 грн державного мита та 82,39 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Як уже було зазначено вище, виконавче провадження з виконання рішення суду про стягнення 24575,96 грн було відкрите упродовж травня 2009 року - грудня 2010 року, тобто понад півроку. Як вірно зазначено судом першої інстанції, на даний час відсутні можливість та підстави дослідження всього ходу виконавчого провадження по виконанню рішення суду у справі № 23/272, оскільки, за твердженнями відповідача, виконавче провадження на даний час знищене за терміном 3-річного зберігання.

З приводу зазначеного слід звернути увагу на те, що відповідно до абзацу другого п.9.8. Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 25.12.2008 № 2274/5, за умови оскарження у судовому порядку виконавчих дій, у тому чи слі до Європейського суду з прав людини, строк зберігання виконавчого провад ження, переданого до архіву, обчислюється після вступу в законну силу остан нього рішення по даній справі.

Відповідач знав про не завершення розгляду справи судом. До зупинення провадження у справі ухвалою від 27.12.2011 належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які посилається, не надав. Документи виконавчого провадження знищив всупереч вимог законодавства.

Крім цього, всупереч вимог ч. 3 ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга не містить доказів неможливості подання суду першої інстанції доказів, які додатково додано до апеляційної скарги, що унеможливлює їх прийняття судом.

Разом з тим, із матеріалів справи також вбачається, що виконавче провадження здійснювалося з порушеннями приписів законодавства та порядком вчинення виконавчих дій, що підтверджується судовими рішеннями.

Так, 27.04.2010 року Господарським судом Львівської області частково задоволено скаргу Малого приватного підприємства ГРО на дії ДВС та зобов`язано Дрогобицьке міськрайонне управління юстиції Львівської області витребувати у ТОВ Дія за період з 01.01.2009 року по 01.01.2010 року фінансових документів.

17.11.2011 року Господарським судом Львівської області переглянуто за нововиявленими обставинами ухвалу суду 27.04.2010 року та частково задоволено заяву, а саме визнано протиправною бездіяльність Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області в частині не витребування документів, а також в частині не вчинення дій по виявленню належного боржнику майна.

Крім того, як підтверджено актом інвентаризації матеріальних цінностей ТОВ Дія від 24.12.2010 року, в ході проведення ліквідаційної процедури було виявлене майно боржника, яке було наявним та належним боржнику, вартість якого визначена висновками ПП Каштан-ЛВ від 11.03.2011 року. Також з вказаного акта вбачається, що згідно з даними бухгалтерського обліку товариства (баланс Ф-1) станом на 30.09.2010 року наявна дебіторська заборгованість в розмірі 582, тис. грн., готова продукція у розмірі 762,9 тис. грн. та виробничі запаси у розмірі 342,3 тис. грн.

Так, як зазначено в ухвалі суду від 17.11.2011 року, стосовно визнання протиправною бездіяльності в частині звернення стягнення на кошти ТзОВ Дія , у тому числі і тих, які йому належать від інших осіб, то у матеріалах справи відсутні та заявником суду не подані належні і допустимі докази наявності таких коштів у боржника в момент вчинення виконавчих дій. Проте, із описаного вище акта та судового рішення можна дійти висновку, що на виявлення відповідної обставини державним виконавцем не вчинялося відповідних дій, що майно, виявлене ліквідатором, було наявним у боржника станом на 2010 рік. Водночас, судовим рішенням від 17.11.2011 року було встановлено не вчинення державним виконавцем дій по виявленню належного боржнику майна. Наведене підтверджує твердження позивача про те, що судове рішення не виконане саме з тих причин, що державний виконавець не звернув стягнення на наявне у боржника майно та майнові права, та спростовує заперечення відповідача про те, що позивачем не доведено можливість виконання рішення суду за рахунок майна боржника ТОВ Дія .

Тобто боржник був фінансово спроможним погасити всі зобов`язання.

Ці обставини спростовують бездоказові доводи відповідача про неможливість виконання всіх виконавчих документів у зведеному виконавчому провадженні.

Докази з матеріалів справи (а.с. 132) підтверджують, що всупереч обов`язку, визначеному ЗУ Про виконавче провадження , протягом всього часу здійснен ня виконавчого провадження, в т.ч., і зведеного, відповідач так і не встановив реально майновий стан боржника та проявивши бездіяльність, не вжив всіх передбачених законом заходів до виконання виконавчих документів.

Крім активів, наведених в ухвалі Господарського суду Львівської області від 17.11.2011 у справі № 23/272, ухвалою від 09.09.2019 (а.с. 167-171) у справі № 8/32 (10) судом встановлено обставини виявлення ліквідатором і реалізацію ак тивів, які також не перебували в заставі: трансформатор ТМ-250, 70 шт, плит залізобетонної огорожі довжиною 190 м, і асфальтну площадку пло щею 480 м.кв. Не виявити такі активи при огляді неможливо за наявності відо мостей бухгалтерського обліку про наявність на балансі споруд та обладнання.

Доводи скаржника про перебування частини майна в іпотеці не враховують, що від реалізації цього майна могли бути погашені всі вимоги стягувачів-іпотекодержателів, а баланс враховував як всі активи, так і всі зобов`язання.

Ці обставини підтверджують проявлену відповідачем бездіяльність щодо вияв лення активів боржника у ході виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи встановлені вище обставини, а також встановлену судовим рішенням обставину протиправної бездіяльності відповідача в межах здійснення виконавчого провадження по виконанню наказів від 14.05.2009 року, місцевий суд прийшов до вірного висновку про порушення відповідачем своїх зобов`язань по виконанню судового рішення про стягнення 24575,96 грн.

Так, положеннями ч. 1 ст. 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Законом України Про виконавче провадження в редакції, чинній на час здійснення виконавчого провадження та звернення з даним позовом до суду, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом (ст. 86). Законом України Про державну виконавчу службу (ст. 11), чинному на час звернення з позовом у даній справі до суду, також передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Статтею 5 Закону України "Про виконавче провадження" в чинній редакції передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 06.11.2019 року у справі № 924/1022/17).

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Дії (бездіяльність) органів державної влади, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 Цивільного кодексу України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.

При розгляді спорів про стягнення шкоди з органу ДВС у зв`язку протиправністю відповідних дій, рішень чи бездіяльності при здійсненні виконавчого провадження господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази без наявності відповідного судового рішення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, наведена у постанові № 921/346/18 від 19.10.2019 року).

Суд дійшов висновку, що матеріалами справи, підтверджено неправомірність дій відповідача при здійсненні виконавчого провадження по своєчасному виконанню судового рішення, у тому числі бездіяльністю виконавця щодо виявлення майна та грошових коштів боржника, що призвело до заподіяння стягувачу шкоди у вигляді неотриманих грошових коштів, присуджених до стягнення на користь стягувача судовим рішенням у справі № 23/272, в сумі 24575,96 грн.

Отже, причинно-наслідковий зв`язок між заподіяними збитками та неправомірними діями також наявний і відповідачем не спростований, адже невиконання рішення суду упродовж шести місяців, як було передбачено чинним на час пред`явлення до виконання наказу законом, пов`язане з бездіяльністю держаного виконавця по виконанню відповідного рішення. Більше того, неналежне здійснення державним виконавцем своїх обов`язків по виконанню рішення суду унеможливило виконання рішення і поза визначеними законом строками, адже у зв`язку з відкриттям ліквідаційної процедури стосовно боржника у виконавчому провадженні виконавче провадження було закінчене без фактичного стягнення грошових коштів на користь стягувача. Відповідні грошові вимоги згідно з ухвалою суду від 09.09.2019 року у справі № 8/32 (10) відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" вважаються погашеними.

Заперечення відповідача стосовно того, що на орган державної виконавчої служби не покладаються зобов`язання ліквідованої юридичної особи і згідно зі ст. 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи, не спростовують наведених вище висновків суду та не спростовують підстав позову - заподіяння шкоди неправомірними діями чи бездіяльністю органу державної влади, а не виконання органом державної влади обов`язку замість боржника.

Суд також зазначає, що не констатує допущення державним виконавцем виключно протиправних дій чи виключно бездіяльності при здійсненні виконавчого провадження, оскільки такі висновки можна було б зробити з матеріалів виконавчого провадження, а такі, за твердженнями відповідача, знищені та в межах даної справи не досліджувались. Водночас, встановлені вище обставини в сукупності свідчать про заподіяння у ході виконавчого провадження стягувачу шкоди та виникнення у відповідача деліктного зобов`язання відшкодувати відповідну майнову шкоду.

Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах (аналогічні висновки наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі 924/831/17).

Верховний Суд у справі № 924/1022/17 (постанова від 06.11.2019 року) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в ст. 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

Відтак, визначення способу захисту порушеного права є невід`ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді його оцінка відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов`язком суду. З огляду на вказане, беручи до уваги зміст спірних правовідносин, позивачем обрано спосіб захисту права, що відповідає змісту його порушеного права, а також відповідає способам захисту, передбачених законодавством.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 49394,43 грн інфляційних втрат, слід зазначити, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц, відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд зазначає, що у зв`язку із заподіянням позивачу шкоди внаслідок неналежного виконання своїх зобов`язань по виконанню рішення суду у відповідача існує обов`язок перед позивачем по сплаті грошових коштів. Тобто, наявне зобов`язання з відшкодування шкоди. Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, так як одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу. Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц та у постанові від 19.06.2019 року у справі № 703/2718/16-ц.

Як визначено ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Відтак, з метою ефективного захисту та повного відновлення порушених прав позивача, позивачу належить відшкодувати шкоду у повному обсязі, тобто з урахуванням інфляційних втрат.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Водночас у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бізнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Як вбачається з розрахунку позивача, розмір інфляційних втрат визначено, виходячи з сукупного індексу інфляції, помноженого на суму боргу, що відповідає рекомендаціям, викладеним в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, розрахунок інфляційних втрат здійснено позивачем за період грудня 2009 року по травень 2019 року, про те, обраний початковий період на отримання грошових коштів по виконанню рішення суду вже у грудні 2009 року позивачем не доведений. Так, згідно з приписами Закону України "Про виконавче провадження", чинного на час здійснення виконавчого провадження, таке мало бути завершене протягом шести місяців. Однак, згідно з матеріалами справи фактично виконавче провадження тривало до 15.12.2010 року, тобто до цього часу існувала презумпція виконання рішення суду і право позивача на виконання такого рішення не могло вважатися порушеним.

Отже, суд дійшов висновку, що судовому захисту у спосіб стягнення інфляційних втрат підлягає порушене право позивача щодо фактичного невиконання рішення суду, дії по виконанню якого припинилися 15.12.2010 року. Відтак, судом перевірено поданий позивачем розрахунок нарахування інфляційних втрат за період з 16.12.2010 року по травень 2019 року та за наслідками перерахунку судом отримано суму 42781,86 грн, що разом з сумою основного боргу (шкоди) становить 67357,82 грн, про що і зазначено в оскаржуваному рішення суду. Відповідно, задоволенню не підлягає позовна вимога про стягнення 6612,57 грн. інфляційних втрат.

Також суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що апелянта про незалучення до участі у справі органу Державної казначей ської служби у якості відповідача є необґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, колегія суду апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивач довів факт завданих відповідачем позивачу збитків, а відповідач не довів перед судом факт належними та допустимими доказами належного виконання виконавчих документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підсумовуючи вищевказане, необхідно зазначити, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини даної справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.129 ГПК України.

Керуючись ч. 13 ст.8, ст.ст. 12, 86, 129, 236, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 30 січня 2020 року у справі № 5015/6509/11 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя О.Л.Мирутенко

Суддя О.С.Скрипчук