Ухвала

від 02.03.2020 по справі 922/2836/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/2836/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги заступника прокурора Харківської області

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020

за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №3 Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельної фірми "Рекорд",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельної фірми "Камєя",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрістар"

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 760 414,05 грн,

ВСТАНОВИВ:

31.01.2020 (згідно з поштовими відмітками на конверті) заступник прокурора Харківської області звернувся із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 (повний текст постанови складено 13.01.2020) через суд апеляційної інстанції до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.11.2019 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельна фірма "Рекорд" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 388 128,30 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича фірма "Камєя" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 304 235,68 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрістар" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 68050,07 грн. Також, стягнуто з відповідачів судовий збір пропорційно задоволеним вимогам.

Оскарженою постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 05.11.2019 по справі №922/2836/19 скасовано. Прийнято нове судове рішення, яким у позові відмовлено. Судові витрати за подання позову та за подання апеляційних скарг покладено на позивача.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, з урахуванням правових висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справі № 922/207/15, від 12.04.2017 у справі № 922/5468/14, дійшов висновку, що оскільки суду не надано технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки на якій розташоване майно відповідачів, розробленої відповідно до статей 25, 26, 50 Закону України "Про землеустрій", тобто земельна ділянка визначена у акті обстеження від 14.05.2019 площею 0,1040 га по Стадіонному проїзду, 3 та Стадіонному проїзду, 1-А у м. Харкові не була сформована як об`єкт цивільних прав (відсутні відомості про реєстрацію у Державному земельному кадастрі), та оскільки суду не надано технічну документацію з нормативно грошової оцінки землі або Витягу з нормативно грошової оцінки земельної ділянки, яку займають відповідачі, у зв`язку з чим розрахунок вартості безпідставно збереженого майна у розмірі орендної плати здійснений без врахування вимог діючого законодавства, тому визнаний судом необґрунтованим та не підтвердженим належними та допустимими доказами.

Такі висновки, суду апеляційної інстанції відповідають правовим висновкам викладеним у постановах Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі №3-476гс15; Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №804/7823/14, від 30.10.2018 у справі №804/2111/14, а також правових висновках викладених у постановах Верховного Суду від 11.02.2019 у справі №922/391/18, від 11.06.2019 у справі №922/551/18.

У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що судом апеляційної інстанції невірно застосовані норми матеріального права, у зв`язку з чим зроблено неправильний висновок про недоведеність розміру заявленої до стягнення суми безпідставно збережених коштів за відсутності сформованої земельної ділянки та Витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку землі, оскільки спірні правовідносини є позадоговірними (кондикційними), тому для розрахунку безпідставно збережених коштів не потрібен факт наявності сформованої земельної ділянки як об`єкту цивільних прав, а потрібно встановити фактичну площу земельної ділянки, яку використовує набувач (власник) майна та розмір безпідставно збережених коштів - розрахунок яких здійснено виходячи з нормативно-грошової оцінки тієї чи іншої земельної ділянки відповідно до формули, яка визначена Порядком нормативно грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженим Наказом Мінагрополітики від 25.11.2016 № 489, а тому, з урахуванням висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, і зокрема, що у спорах про стягнення безпідставно збереженого майна за використання земельних ділянок застосовується фактичний розмір земельної ділянки, а сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати може розраховуватись міською радою, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 05.11.2019.

Перевіривши доводи заявника касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області виходячи з наступного.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" (далі - ЄСПЛ) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яка є джерелом права, умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

За змістом пункту 1 частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд вже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до частини сьомої статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2 102,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується.

Предметом спору у даній справі є стягнення у розмірі 760 414,05 грн, а отже, ціна позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на момент звернення з касаційною скаргою становив 1 051 000,00 грн (2 102,00 грн х 500).

Таким чином, наведені правові положення надають Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений пунктом 1 частини другої статті 293 наведеного Кодексу, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Розглянувши доводи касаційної скарги, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення та враховуючи зміст правовідносин, що склалися між сторонами у даній справі, які є подібними тим, що існували між сторонами спорів у яких приймалися постанови Верховного Суду (про що зазначено вище), Суд вважає, що оскаржуване рішення судом апеляційної інстанції прийнято відповідно до висновків суду касаційної інстанції, викладених у зазначених вище постановах.

Застосування таких правових висновків під час прийняття оскаржуваної постанови повністю відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується з частиною четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, подана касаційна скарга зводиться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, і зокрема, власного трактування висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, та є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

З огляду на те, що ціна позову у справі № 922/2836/19 (760 414,05 грн) не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ця справа не належить до категорії справ, що в обов`язковому порядку розглядаються за правилами загального позовного провадження, а касаційна скарга заступника прокурора Харківської області в розумінні положень пункту 1 частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованою, тому Суд враховуючи також принцип остаточності судового рішення, доходить висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до правових висновків Верховного Суду щодо правильного застосування статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, статей 79-1, 93, 96, 125 Земельного кодексу України, 25, 26, 50 Закону України "Про землеустрій", частини другої статті 20, частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель", Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі №922/2836/19 за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області.

Відповідно до положень частини шостої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №922/2836/19 за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020.

2. Копію цієї ухвали та касаційну скаргу разом з доданими до скарги матеріалами направити заявнику.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов