Рішення

від 19.02.2020 по справі 927/1004/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

19 лютого 2020 року м. Чернігівсправа № 927/1004/19

Господарський суд Чернігівської області у складі головуючого судді Фесюри М.В секретар судового засідання Сиворакша Т.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Приватно-орендного підприємства ім. Герасименка,

вул. ім. Герасименка, буд. 26, с. Анисів, Чернігівський район, Чернігівська

область, 15560, код ЄДРПОУ 03795508

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод ,

вул. Івана Мазепи, буд. 10, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 00447971,

фактична адреса: вул. Любецька, 76, м. Чернігів, 14021

про стягнення 1 223 331,83 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Василенко А.А.

від відповідача: не з`явився.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача 1 223 331,83 грн на підставі Договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №10-ТП від 04.01.2016, в тому числі, 1 142 998,75 грн заборгованості за товар, 73 244,86 грн пені, та 7 088,21 грн трьох відсотків річних.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2019 справа № 927/1004/19 передана на розгляд судді Фесюрі М.В.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 16.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом ухвалено здійснювати розгляд даної справи у порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 08.01.2020 та встановлено позивачу та відповідачу строки подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень, додаткових документів тощо.

08.01.2020, до початку підготовчого засідання від відповідача надійшов відзив вих.28/12/19 від 28.12.2019 на позов.

В поданому відзиві відповідач наполягає на безпідставності заявлених позивачем вимог з огляду на те, що позивачем в порушення умов договору при поставці товару не гадано відповідачу та не додано до матеріалів справи жодної товарно-транспортної накладної на перевезення молочної сировини в якій би було зазначено висновки щодо показників лабораторного аналізу та номер пломби продавця, якою в момент відправки мала бути опломбована відповідна цистерна, а також не було передано при поставці товару відповідачу ветеринарне свідоцтво за формою №2 та довідку про основну діяльність, що такий товар є продукцією власного виробництва.

Разом з тим, позивач звертає увагу суду на те, що позивачем на підтвердження заявлених вимог не додано ні видаткових накладних, ні довіреностей на осіб, які отримували товар, а наявні в матеріалах справи квитанції та товарно-транспорті накладні не містять реквізитів договору, довіреності на особу, яка приймала товарно-матеріальні цінності, тощо.

З огляду на вищенаведене відповідач вважає безпідставними доводи позивача про те, що за наявними в матеріалах справи документами товар був належним чином переданий відповідачу, так і те, що такий товар був прийнятий останнім.

Окрім того, відповідач просить суд при розгляді справи не приймати до уваги акт звірки взаєморозрахунків в якості належного доказу на підтвердження наявності заборгованості, оскільки такий акт є зведеним обліковим документом, відображаючим загальну суму заборгованості, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов`язків сторін, в той час як зобов`язання сторін підтверджуються первинними документами - договором, видатковими накладними, рахунками, товарно-транспортними накладними тощо.

Підсумовуючи наведені у відзиві доводи відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

08.01.2020, до початку підготовчого засідання від позивача надійшла відповідь б/н від 04.01.2020 на відзив.

У відповіді на відзив позивач наполягає, що додані до матеріалів позовної заяви товарно-транспортні накладні містять усі необхідні реквізити та відомості, визначені ч.2. ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п.11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, а отже на підставі таких накладних можливо здійснювати бухгалтерський облік товару за договором №10-ТП від 04.01.2016.

Також, вимогам ч.2. ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо необхідних реквізитів та відомостей відповідають і прийомні квитанції, а тому такі квитанції є належним доказом, підтверджуючим факт поставки позивачем товару та отримання його відповідачем, а також наявний розмір заборгованості.

Не погоджуючись з доводами відповідача щодо не прийняття до уваги акта звірки взаєморозрахунків позивач звертає увагу суду на те, що заборгованість за товар підтверджується первинними документами, тоді як поряд з цим, акти звірки взаєморозрахунків підтверджують визнання відповідачем факту отримання товару та свідчать про визнання останнім суми боргу.

Підсумовуючи вищевикладене позивач вважає доводи і міркування відповідача такими, які жодним чином не спростовують факти та обставини, викладені у позовній заяві.

Відзив на позов та відповідь на відзив разом з доданими документами долучено судом до матеріалів справи.

За результатами розгляду справи в підготовчому засіданні 08.01.2020, суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 20.01.2020 до 14:30год.

14.01.2020 на адресу господарського суду від позивача надійшло клопотання від 13.01.2020 в якому позивач просить суд поновити встановлений ухвалою суду від 16.12.2019 строк для надання суду додаткових документів, що стосуються предмету позовних вимог та долучити до матеріалів справи додані до клопотання копії податкових накладних.

Обґрунтовуючи прохання на поновлення строку подання таких доказів позивач зазначає, що він отримав можливість ознайомитись з відзивом відповідача лише 04.01.2020, тоді, як відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.10.2019 №995-р Про перенесення робочих днів у 2020 році безперервні вихідні припали на період з 04.01.2020 по 07.01.2020 включно, у зв`язку з чим позивач не мав можливості підготувати та подати документи у строк, встановлений ухвалою суду від 16.12.2019.

Приписами ст. 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази, заяви, клопотання, надавати пояснення суду, свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду.

Відповідно до ч. 2, 8, 10 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, зобов`язаний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Відповідно до ч.1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Причини поважності пропуску строку встановленого судом, оцінюється судом виходячи з обґрунтованості поважності цих причин та наданих доказів за правилами ст.86 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, для повного та всебічного розгляду справи, суд визнає причини неподання вказаних доказів разом з позовною заявою поважними, задовольняє клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів.

Після оголошеної перерви, в підготовчому засіданні 20.01.2020, судом постановлено протокольну ухвалу про задоволення клопотання позивача, поновлення строку на подання доказів, долучив подані з клопотанням докази до матеріалів справи та постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.02.2020.

Відповідача належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою від 20.01.2020 (т.3 а.с.83), однак уповноважений представник відповідача в судове засідання 19.02.2019 не з`явився, причини неявки не повідомив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив:

Відповідно до ч.1 ст. 202 та ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтею 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується, і він вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

17.10.2015 між Приватно-орендним підприємством ім. Герасименка (продавець, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством Чернігівський молокозавод (покупець, відповідач у справі) було укладено Договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №97-ТП за умовами якого продавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених договором передати у власність покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров`яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ№3662-97, надалі товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар (п.1.1. договору).

Строк дії договору визначено сторонами - з моменту підписання до 31.12.2015, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Протягом жовтня-грудня 2015 року на виконання вищезазначеного договору, позивач поставляв, а відповідач приймав та оплачував молоко, в результаті чого як зазначає позивач, станом на 01.01.2016 за відповідачем обліковувалась заборгованість за Договором №97-ТП від 17.10.2015 на суму 9 680,39 грн.

Продовжуючи співпрацю 04.01.2016 Приватно-орендне підприємство ім. Герасименка (як продавець, позивач у справі) та Публічне акціонерне товариство Чернігівський молокозавод (як покупець, відповідач у справі) уклали Договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №10-ТП за умовами якого продавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених договором передати у власність покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров`яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ№3662-97, надалі товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар (п.1.1. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору №10-ТП від 04.01.2016 оплату за товар Покупець проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному Протоколі погодження ціни, який є невід`ємною частиною до даного Договору.

На підставі п. 2.1. Договору №10-ТП від 04.01.2016 сторонами підписано Протоколи на погодження вільних відпускних цін на закупівлю молока згідно ДСТУ 3662-97, які введені в дію з 29.12.2016, 01.04.2017, 20.04.2017, 01.05.2017, 15.08.2017, 01.09.2017, 23.10.2017, 06.11.2017, 23.01.2018, 26.02.2018, 19.03.2017, 17.04.2018, 02.05.2018, 01.06.2018, 15.09.2018, 29.10.2018, 05.11.2018, 20.11.2018, з 04.02.2019, з 01.04.2019, з 01.05.2019 та з 01.08.2019 відповідно.

На виконання умов Договору №10-ТП від 04.01.2016 позивачем за прийомними квитанціями та товарно транспортними накладними за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 поставлено відповідачу молока на суму 3 548 445,53 грн, за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 на суму 5 586 480,83 грн, за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 на суму 4 475 493,19 грн, з 01.01.2019 по 13.09.2019 поставлено молока суму 3 167 315,79 грн.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 2.3. Договору сторони погодили, що при проведенні розрахунку за товар покупець може сплачувати продавцеві аванс, розмір та умови отримання якого узгоджуються сторонами окремо у додаткових угодах.

Разом з тим граничний строк здійснення оплати відповідачем отриманого товару спірний договір не містить.

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару та водночас виконання постачальником обов`язку з поставки товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань від 17.12.2013 № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

Таким чином, беручи до уваги, що строку здійснення відповідачем оплати в тому числі і сплати авансу сторонами у Договорі не встановлено, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був розраховуватись за поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто у день поставки товару.

В порушення умов договору відповідач розраховувався за отриманий товар несвоєчасно та не у повному обсязі, перерахувавши позивачу протягом 2016 року 3 383 000,00грн, протягом 2017 року 5 277 031,00грн, 2018 року 4 406 385,98 грн., за період з 01.01.2019 по 13.09.2019 на загальну суму 2 298 000,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача за отриманий товар станом на 13.09.2019 становила 1 422 998,76 грн.

Для узгодження стану проведення розрахунків за Договором закупівлі сільськогосподарської продукції (сировини) №10-ТП від 04.01.2016 сторонами було складено, підписано та завірено печатками Акт звірки взаєморозрахунків за період: 2019 рік, відповідно до якого за даними позивача заборгованість відповідача становить 1 422 998,76 грн, а згідно з даними відповідача заборгованість за отриманий товар складає 1 422 804,86 грн.

18.09.2019 Позивачем на адресу відповідача направлено Претензію щодо погашення заборгованості за поставлену продукцію (сировину) від 18.09.2019 (поштове відправлення № 1401706471837), яку отримано відповідачем 19.09.2019

Після підписання акту звірки та отримання претензії, Відповідач здійснював часткове погашення заборгованості за Договором, так уповноваженими представниками сторін було підписано Акт звірки взаєморозрахунків за період 2019 рік за Договором №10-ТП від 04.01.2016 відповідно до якого, за даними бухгалтерського обліку позивача заборгованість відповідача становить 1 252 998,76 грн, тоді як за даними відповідача заборгованість перед позивачем складає 1 252 804,86грн (т.1 а.с. 60).

З врахуванням здійснених протягом 14.09.2019-03.12.2019 оплат, станом на 04.12.2019 заборгованість Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод перед Приватно-орендним підприємством ім. Герасименка за Договором закупівлі сільськогосподарської продукції (сировини) №10-ТП від 04.01.2016 склала 1 142 998,75 грн.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити, перелік яких визначено ч.2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, а саме: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4. глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За приписами п.2.5. глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплено печаткою.

Позивачем окрім актів звірки взаєморозрахунків, підписаних та скріплених печаткою відповідача до матеріалів справи додано так само підписані та скріплені печаткою відповідача прийомні квитанції та товарно-транспортні накладні, підтверджуючи поставку товару позивачем відповідачу. Доказів відмови відповідача від приймання товару, претензій щодо якості такого товару, актів невідповідності товару, як передбачено п.3.3.1-3.3.3 Договору, претензій щодо комплектності документів, які супроводжували товар при його прийманні відповідачем - матеріали справи не містять.

Відповідно до п.201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 201.7. ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (абзац 1 п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України).

Як слідує із матеріалів справи, позивачем були складені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні (т.3. а.с.5-76).

Згідно з абзацом 2 п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.16. ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Механізм зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначено Порядком зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №117.

Відповідачем суду не надано доказів скасування проведення в податковому обліку господарських операцій за податковими накладними зареєстрованими позивачем у відповідності до приписів Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

04.12.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові у справі № 916/1727/17 (ЄДРСРУ № 86075502) виклав правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Таким чином, вищенаведені докази, додані позивачем до матеріалів справи підтверджують отримання відповідачем поставленого товару та спростовують твердження останнього щодо неприйняття Публічним акціонерним товариством Чернігівський молокозавод сільськогосподарської продукції (сировина - молоко коров`яче) поставленої позивачем. Разом з тим, контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу відповідачем суду також не надано.

Зважаючи на документальне підтвердження здійснення поставок товару матеріалами справи вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 142 998,75 грн заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

За визначенням статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом п.4.2. Договору сторони погодили за несвоєчасне, понад встановлений даним Договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець вправі вимагати від покупця сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Позивачем в порядку п.4.2. Договору позивачем нараховано до сплати відповідачу за період з 26.10.2019-04.12.2019 73 244,86 грн пені.

Окрім пені позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача 7 088,21 грн - 3% річних

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зокрема, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, або законом.

За приписами статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частинами 4 та 6 статті 231 та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Разом з тим, з урахуванням визначених у розрахунку строків прострочення оплати товару, термінів здійснення відповідачем часткової оплати за отриманий товар, вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в межах заявлених вимог, а саме 73 244,86 грн пені та 7 088,21 грн - 3% річних.

З огляду на вищевикладене позов Приватно-орендного підприємства ім. Герасименка до Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод про стягнення 1 142 998,75 грн заборгованості за товар, 73 244,86 грн пені, та 7 088,21 грн трьох відсотків річних на підставі Договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №10-ТП від 04.01.2016 підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 18 349,96 грн судового збору.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Чернігівський молокозавод , (вул. Івана Мазепи, буд. 10, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 00447971) на користь Приватно-орендного підприємства ім. Герасименка, (вул. ім. Герасименка, буд. 26, с. Анисів, Чернігівський район, Чернігівська область, 15560, код ЄДРПОУ 03795508) 1 142 998,75 грн боргу, 73 244,86 грн пені, 7 088,21 грн - 3% річних та 18 349,96 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 02 березня 2020 року.

Суддя М.В. Фесюра

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/