Рішення

від 19.02.2020 по справі 305/1967/16-ц

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 305/1967/16-ц

Провадження по справі №2/305/15/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2020 Рахівський районний суд Закарпатської області

у складі: головуючої судді - Бліщ О.Б.

за участю: секретаря судового засідання Вербещука В.А.,

прокурора - Савчук Л.Д.

представника позивача - Проць М.Д.

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рахів цивільну справу за позовом прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України, Карпатського біосферного заповідника до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: Державна екологічна інспекція у Закарпатській області про визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Закарпатській області про передачу у власність земельної ділянки площею 0,9313 га. та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

Прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України, Карпатського біосферного заповідника звернулася у суд із позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: Державна екологічна інспекція у Закарпатській області про визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Закарпатській області про передачу у власність земельної ділянки площею 0,9313 га. та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивують тим, що прокуратурою Закарпатської області вивчено стан дотримання вимог законодавства при передачі земельних ділянок у власність та встановлено підстави захисту інтересів держави. У ході вивчення, зокрема, встановлено, що земельна ділянка державної форми власності у протиправний спосіб передана у власність громадянину. Так, наказом Головного управління Держземагентства у Закарпатській області (далі - Головне Управління) від 09.09.2014 № 1212-сг ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність загальною орієнтовною площею 0,9556 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населеного пункту в урочищі Жолоб на території Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області. У подальшому наказом Головного управління від 11.11.2014 № 2028-сг затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку із кадастровим номером 2123684000:02:001:0020 площею 0,9313 га та земельну ділянку із кадастровим номером 2123684000:02:001:0021 площею 0,0243 га. Згідно з висновком Приватного підприємства Експерт-Центр ринкова вартість спірної земельної ділянки площею 0,9313 га складає 1 617 854 грн. Проте даний наказ, у частині надання ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки із кадастровим номером 2123684000:02:001:0020 площею 0,9313 га, суперечить та порушує вимоги чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню з наступних підстав. Вивченням стану дотримання вимог земельного законодавства встановлено, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісового фонду, входила до території кварталу 9 виділу 5 колишнього Костилівського лісництва Великобичківського державного лісомисливського підприємства та 16.09.1997, на виконання Указу Президента України Про розширення території Карпатського біосферного заповідника від 11.04.1997 № 325/97, передана Карпатському біосферному заповіднику. Так, Указом Президента України Про розширення територій Карпатського біосферного заповідника від 11.04.1997 № 325/97 передбачено розширення Карпатського біосферного заповідника за рахунок земель землекористувачів Виноградівського та Рахівського районів Закарпатської області на 24315 гектарів, з яких 12006 гектарів передаються заповіднику у постійне користування, а 12309 гектарів - включаються до його складу без вилучення у землекористувачів. Згідно з переліком землекористувачів, землі яких мають бути надані у постійне користування Карпатському біосферному заповіднику (Додаток 1 до згаданого Указу) із земель, які перебували в користуванні Великобичківського державного лісомисливського підприємства, на території Костилівської сільської ради планувалось до передачі 467 га. Площі земель, рекомендовані до включення в склад Карпатського біосферного заповідника, були погоджені Великобичківським ДЛП, Костилівською сільською радою та Рахівською районною державною адміністрацією. Спірна земельна ділянка, яка розташована в кварталі 9 виділу 5 колишнього Костилівського лісництва Великобичківського державного лісомисливського господарства, також входила до переліку цих земель. Наведене підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, матеріалами таксаційного опису, актом прийому-передачі, листами колишнього держлісгоспу тощо. Зазначають, що факт передачі спірної земельної ділянки, розташованої у кварталі 9 виділу 5 Костилівського лісництва Великобичківського державного лісомисливського господарства, до складу Карпатського біосферного заповідника підтверджено також рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 17.02.2011, яким задоволено апеляційну скаргу Карпатського біосферного заповідника, скасовано рішення Рахівського районного суду від 10.11.2010, яким задоволено змінений позов ОСОБА_3 , визнано частково недійсним та скасовано акт від 16.09.1997, затверджений директорами Великобичківського ДЛМГ та Карпатського біосферного заповідника, про передачу земель Карпатському біосферному заповіднику в частині передачі Великобичківським ДЛМГ біосферному заповіднику земельної ділянки площею 1,2 га у кварталі 9 виділу 5 в урочищі Жолоб с. Костилівка Рахівського району, визнано частково недійсною та скасовано геодезичну зйомку встановлених меж в натурі в частині даної земельної ділянки ДП Закарпатгеоцентр від 28.12.2007 № 254-1 ДСК в Книзі №8, та ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 до Карпатського біосферного заповідника відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.07.2011 касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 17.02.2011 залишено без змін. Аналогічну правову оцінку надано судом при розгляді цивільної справи в„– 2 -38/11, а також під час перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами в порядку адміністративного судочинства (справа № 2н-0770/291/12). Зазначають, що відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Таким чином, рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 17.02.2011 надано оцінку вищенаведеним обставинам, які доказуванню не підлягають. Отже, в силу положень ст.ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України спірна земельна ділянка до фактичної передачі з лісгоспу до Карпатського біосферного заповідника відносилась до земель лісогосподарського призначення та використовувалась для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України. Однак, земельна ділянка з постійного користування Карпатського біосферного заповідника не вилучалась, її цільове призначення не змінювалось та погодження проекту землеустрою з природоохоронним органом не здійснювалось. Вивченням матеріалів також встановлено, що при прийнятті оскаржуваного наказу допущено грубі порушення вимог наведеного законодавства, оскільки Головне Управління у даному випадку вийшло за межі наданих повноважень. До прийняття оскаржуваного наказу, спірна земельна ділянка перебувала у державній власності у постійному користуванні Карпатського біосферного заповідника. Таким чином, Головне Управління не наділено повноваженнями щодо розпорядження вищевказаною земельною ділянкою. У той же час земельна ділянка вибула із державної власності всупереч нормам законодавства України, що дає підстави для пред`явлення вимог про її витребування із чужого незаконного володіння. Так, вивченням встановлено, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування № 334 від 25.02.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , остання набула право власності на оспорювану земельну ділянку площею 0,9313 га з кадастровим номером 2123684000:02:001:0020, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна. Оскаржуване рішення про відчуження спірної земельної ділянки, яка перебувала у державній власності, прийнято Головним Управлінням з перевищенням повноважень, оскільки така належить до категорії земель лісового та природно-заповідного фондів і дозвіл на її вилучення не надавався. Таким чином, згадана земельна ділянка вибула із володіння власника (держави) поза його волею. З урахуванням викладеного наказ Головного Управління підлягає скасуванню як незаконний та прийнятий всупереч вимогам Земельного і Лісового кодексі України, а також наявні правові підстави для витребування вказаної земельної ділянки від добросовісного набувача ОСОБА_1 у порядку ст. 388 ЦК України. З огляду на викладене просили задовольнити позов, визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Закарпатській області Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельних ділянки від 11.11.2014 № 2028-сг у частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки загальною площею 0,9313 га з кадастровим номером 2123684000:02:001:0020, витребувати вказану земельну ділянку від ОСОБА_2 та стягнути з відповідачів судовий збір.

Ухвалою суду від 12.12.2016 відкрито провадження у справі.

09 лютого 2017 року до суду від Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області надійшли письмові заперечення на позовну заяву, згідно яких відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Головним управлінням відповідно до своїх повноважень наказом від 09.09.2014 № 1212 - сг Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_2 , мешканцю АДРЕСА_1 , надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність загальною орієнтовною площею 0,9556 га із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованих за межами населеного пункту в ур. Жолоб на території Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області. На замовлення ОСОБА_2 , на підставі договору № 117, ФОП ОСОБА_4 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) земельну ділянку віднесено до земель сільськогосподарського призначення (секція А). Цільове призначення відповідно до класифікації видів цільового призначення земель - для ведення особистого селянського господарства (підрозділ 01.03). Відповідно до даних річного звіту по формі 6-ЗЕМ земельна ділянка гр. ОСОБА_2 відводиться із земель запасу (шифр рядка 94), сільськогосподарських угідь - сінокіс. Земельна ділянка вільна від обмежень, обтяжень і сервітутів. Складовою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства є Акт прийому - передачі межових знаків на зберігання від 19.09.2014 відповідно до якого, враховуючи суміжних землевласників/ землекористувачів земельних ділянок - Карпатського біосферного заповіднику, межі земельних ділянок за кадастровими номерами діл. № 1 № 212368400:02:001:0020 та діл. НОМЕР_2 № 212368400:02:001:0020, які знаходяться на території Костилівської сільської ради за межами населеного пункту, урочище Жолоб загальною площею 0,9556 га закріплені в натурі (на місцевості) існуючими межовими знаками у кількості 41 шт.- діл. № НОМЕР_1 та 9 шт.- діл. НОМЕР_2. У користувачів земельних ділянок претензій щодо меж та конфігурації земельних ділянок не було. Відповідно до плану меж земельної ділянки та опису, суміжними землекористувачами земельної ділянки є: від А до Б - Карпатський біосферний заповідник; від Б до В - землі загального користування (дорога); від В до Г - землі запасу державної власності; від Г до Д - загального користування (дорога); від Д до А - землі запасу державної власності. Відповідно до норм чинного законодавства та у визначений порядок враховуючи погодження представником Карпатського біосферного заповідника в особі Рибака М.П. меж земельних ділянок № НОМЕР_1 та НОМЕР_2, який засвідчено відтиском печатки Карпатського біосферного заповідника та позитивний висновок Управління Держземагенства у Рахівському районі Закарпатської області від 08.10.2014 № 28-706-0.4-6573/2-14 в подальшому наказом Головного управління від 11.11.2014 № 2028 - сг Про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки затверджено згаданий проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,9556 га (кадастровий номер 2123684000:02:001:0020 та 2123684000:02:001:0021), розташовані за межами населеного пункту на території Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства. Вказують, що у позовній заяві позивач зазначає, що спірна земельна ділянка у власність вказаному громадянину надана за рахунок земель, які відносились до об`єктів права власності держави, а саме, землі лісогосподарського призначення, значилась у кварталі 9 виділ 5 Костилівського лісництва Великобичківського державного лісомисливського господарства та перебувала в постійному користуванні вказаного державного підприємства. Головне управління при прийнятті вищезгаданих наказів, на думку позивача, вийшло за межі власних повноважень, оскільки це компетенція Кабінету Міністрів України. Однак, на підтвердження зазначених у позовній заяві доводів позивачем не надано планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 9 кварталу, де розташована спірна земельна ділянка, а саме планшет лісовпорядкування. Окрім того, із наданих прокуратурою матеріалів не можливо однозначно встановити, що спірна земельна ділянка дійсно входила до складу земель Костилівського лісництва Великобичківського державного лісомисливського господарства лісогосподарського призначення в кварталі 9. Посилання прокурора на те що, спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення спростовується інформацією, яка надана управлінням Держземагенства у Рахівському районі Закарпатської області. Відповідно до даних вказаної Довідки про кількісні та якісні характеристики земельної ділянки (згідно форми 6-зем) (про існуючий стан угідь, з яких відводиться земельна ділянка) від 11.11.2013 № 5095, вказано, що згідно з державною статистичною звітністю з кількісного обліку земель спірна земельна ділянка, розташована за межами населеного пункту на території Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, відводиться із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства. Таким чином, позивач не надав суду достатніх доказів, що спірна земельна ділянка, на час її відчуження, перебувала в державній власності та належить до земель лісогосподарського призначення і використовувалась для ведення лісового господарства Костилівського лісництва Великобичківського державного лісомисливського господарства. Вважають, що Позивач, не обґрунтував у позовній заяві, в чому полягають порушення охоронюваних прав та інтересів Кабінету Міністрів України, адже дана земельна ділянка належить до земель державної власності сільськогосподарського призначення, а розпорядження нею здійснено Головним управління у відповідності до норм чинного законодавства України. У зв`язку з наведеним просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

20 лютого 2017 року від відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надійшли письмові заперечення на позовну заяву, у якій вони просять відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Зазначають, що належним документом, який визначає межі земель Карпатського біосферного заповідника, є Державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗК № 001675 від 24 листопада 2000 року, в якому міститься загальна схема ділянки та План меж землекористування, відповідно до яких спірна земельна ділянка площею 1,2 га урочища Жолоб , квартал 9 виділ 5 Костилівського лісництва - не належить до земель Карпатського біосферного заповідника. Крім того, доказом того, що спірна земельна ділянка не входить до земель Карпатського біосферного заповідника, є інформація, викладена в листі № 126 від 02 червня 2014 року Державного агентства земельних ресурсів України Закарпатський геодезичний центр , згідно якої відповідно до Державного акта І-ЗК №001675 від 24 листопада 2000 року та Технічної документації по складанню державних актів на право постійного користування землею Карпатському біосферному заповіднику, земельна ділянка в урочищі Жолоб за межами населеного пункту села Костилівка, площею 1,2 га, на якій розташована водойма, дрібний золотистий чагарник, а також залишки асфальтового покриття, не входить до складу Карпатського біосферного заповідника оскільки не внесена до Державного акту. Окрім цього, відповідно до Указу Президента України Про розширення території Карпатського біосферного заповідника № 325/97 від 11 квітня 1997 року територію Карпатського біосферного заповідника було розширено на 24315 га, з яких 12006 га передано Карпатському біосферному заповіднику в постійне користування, а 12309 га включені до складу заповідника без вилучення в землекористувачів. Натомість, земельну ділянку площею 1,2 га в урочищі Жолоб , квартал 9 виділ 5 Костилівського лісництва Великобичківським державним лісомисливським господарством ще у 1996 році було передано в довгострокову оренду МП Маклер на 25 років для культурно-оздоровчих цілей, масового відпочинку та ведення підсоби сільського господарства, зокрема, зарибнення. У 1997 році Великобичківським державним лісомисливським підприємством час підбору ділянок для розширення заповідника в акт передачі земель Карпатському біосферному заповіднику, який здійснювався за матеріалами лісовпорядкування працівниками Великобичківського ДЛМП та Карпатського біосферного заповідника дану земельну ділянку також було включено до передачі карпатському біосфери заповіднику. Разом з тим, було встановлено, що дана земельна ділянка перебувала тимчасовому користуванні інших осіб, а тому не може бути включена до складу земель КБЗ без вилучення їх у землекористувачів. Таким чином, спірна земельна ділянка площею 1,2 га, яка була охарактеризована, як озеро, не увійшла до складу земель Карпатського біосферного заповідника. Щодо посилання Позивача на судові рішення, за якими встановлено факт передачі спірної земельної ділянки Карпатському біосферному заповіднику, як на правовстановлюючий документ, який не потребує додаткового доказування при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини зазначають, що відповідачі сторонами по справах. По-друге, предметом судового спору являлися рішення посадової особи, визнання частково недійсними та скасування документів. Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка не входить до земель Карпатського біосферного заповідника, остання не являється землями природо-заповідного фонду, не являється особливо цінними землями, яким би відповідно закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Таким чином вважають, що Головне управління Держземагенства України в Закарпатській області при затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_2 у власність для ведення особи селянського господарства, які розташовані в урочищі Жолоб за межами населеного пункту на території Костилівської сільської ради Рахівського району, Закарпатської області, та передачі їх у власність діяло в межах своєї компетенції та у відповідності вимог чинного законодавства. У зв`язку з наведеним просять відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 22.02.2017 задоволено клопотання представника відповідачів - адвоката Бочкора М.М. про забезпечення доказів. Витребувано від Карпатського біосферного заповідника оригінали документів.

Ухвалою суду від 02.06.2017 по справі призначено проведення будівельно-технічної, у тому числі землевпорядної експертизи. На період проведення експертизи провадження по справі зупинено.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017, відповідно до якого Цивільний процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

У відповідності до п. 9 ч. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувався за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України.

На підставі ухвали суду від 12.10.2018 провадження у справі відновлено у зв`язку з надходженням висновку експертизи.

19 серпня 2019 року на електронну пошту суду від представника Кабінету Міністрів України Андращук Д.С. надійшли письмові пояснення, у яких вона посилаючись на те, що спірна земельна ділянка входила до переліку земель, які на підставі Указу Президента України Про розширення території Карпатського біосферного заповідника від 11.04.1997 № 325/97 були передані Карпатському біосферному заповіднику, належала до земель лісогосподарського призначення та на час передачі перебувала у постійному користуванні Карпатського біосферного заповідника, а тому не могла бути передана у власність ОСОБА_1 . Окрім цього, просить визнати висновок експерта не достатнім доказом, оскільки у ньому міститься відповідь лише на одне питання, з двох. Таким чином він складений не у повному обсязі. З огляду на викладене просила задовольнити позов у повному обсязі.

У судовому засіданні, яке відбулось 18.02.2020, представником відповідачів адвокатом Гудзом Ю.Ю. заявлено клопотання про долучення додаткових доказів, а саме копії постанови про закриття кримінального провадження від 31.01.2019, а також копії листа ДП Великобичківське ЛМГ № 300 від 14.09.2018. Клопотання мотивує тим, що він не міг подати вказані докази раніше, оскільки про їх існування йому не було відомо. На підставі протокольної ухвали вказані докази долучено до матеріалів справи, оскільки судом визнано поважними причини пропуску строків подання доказів.

У судовому засіданні, прокурор Савчук Л.Д. просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві.

Представник Кабінету Міністрів України Андращук Д.С. заявлений прокурором позов просила задовольнити у повному обсязі.

Представник Карпатського біосферного заповідника Праць М.Д. у задоволенні позовних вимог прокурора просив відмовити у повному обсязі, оскільки спірна земельна ділянка не входить до складу заповідника та ніколи не перебувала у його постійному користуванні.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області не з`явився, натомість від представника Костана О.В. надійшла заява про розгляд справи за наявними матеріалами.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідачів - адвокат Гудз Ю.Ю. у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому досліджених наявні у справі доказів вважає, позов таким, що не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі Указу Президента України Про розширення території Карпатського біосферного заповідника від 11.04.1997 № 325/97 передбачено розширення Карпатського біосферного заповідника за рахунок земель землекористувачів Виноградівського та Рахівського районів Закарпатської області на 24315 гектарів, з яких 12006 гектарів передаються заповіднику у постійне користування, а 12309 гектарів - включаються до його складу без вилучення у землекористувачів. Згідно з переліком землекористувачів, землі яких мають бути надані у постійне користування Карпатському біосферному заповіднику (Додаток 1 до Указу) із земель, які перебували в користуванні Великобичківського державного лісомисливського підприємства, на території Костилівської сільської ради планувалось до передачі 467 га. Площі земель, рекомендовані до включення в склад Карпатського біосферного заповідника, були погоджені Великобичківським ДЛП, Костилівською сільською радою та Рахівською районною державною адміністрацією.

На підставі наказу Головного управління Держземагентства у Закарпатській області від 09.09.2014 № 1212-сг ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність загальною орієнтовною площею 0,9556 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населеного пункту в урочищі Жолоб на території Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області. У подальшому наказом Головного управління від 11.11.2014 № 2028-сг затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку із кадастровим номером 2123684000:02:001:0020 площею 0,9313 га та земельну ділянку із кадастровим номером 2123684000:02:001:0021 площею 0,0243 га (т. 1 а.с. 15).

Згідно з висновком Приватного підприємства Експерт-Центр ринкова вартість спірної земельної ділянки площею 0,9313 га складає 1 617 854 гривень (т. 1 а.с. 54).

Окрім цього, судом встановлено, що 25.02.2015 ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування № 334 подарував ОСОБА_1 спірну земельну ділянку площею 0,9313 га з кадастровим номером 2123684000:02:001:0020, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а.с. 52-53).

Оспорюючи правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, прокурор посилається на те, що вказана земельна ділянка на час її передачі належала до земель лісового фонду, перебувала у постійному користуванні Карпатського біосферного заповідника, а тому неправомірно вибула із державної власності.

На підтвердження своєї позиції прокурор посилається на: акт передачі земель в Карпатський біосферний заповідник від 16.09.1997, план лісонасаджень Трибушанського лісництва Карпатського біосферного заповідника Закарпатської області; оглядовий план господарських заходів Трибушанського лісництва Карпатського біосферного заповідника Закарпатської області; план ділянки лісу в кварталі № 9 виділ 5 пл. 1,2 га; план Рахівського лісництва; викопіювання зі схеми земле користувань Костилівської сільської ради; лист Карпатського біосферного заповідника від 11.11.2014 № 758 (т. 1 а.с. 15-28).

Як зазначає прокурор у своїй позовній заяві вказані докази підтверджують те, що спірна земельна ділянка була передана Карпатському біосферному заповіднику на підставі згаданого вище Указу Президента України № 325/97 від 11.04.1997.

Окрім цього, як зазначає прокурор у позовній заяві, факт передачі спірної земельної ділянки до складу Карпатського біосферного заповідника підтверджено також рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 17.02.2011, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.07.2011, рішенням Рахівського районного суду від 07.09.2011 та ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21.12.2011, а також під час перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у порядку адміністративного судочинства (т. 1 а.с. 29-51).

Разом з тим, суд не погоджується із вказаними доводами прокурора з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Згідно з вимогами статті 20 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет, оскільки складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України).

Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно із вимогами статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України).

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 га для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181 - 184, 202 - 204 ЗК України, законів України Про Державний земельний кадастр та Про землеустрій дані державного земельного кадастру це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Разом з тим, прокурором не надано планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 9 кварталу виділ 5 Костилівського лісництва Великобичківського державного лісомисливського господарства, де розташована спірна земельна ділянка, а саме планшет лісовпорядкування.

При цьому, судом встановлено, що спірна земельна ділянка із кадастровим номером 2123684000:02:001:0020 площею 0,9313 га, що розташована в урочищі Жолоб на території Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, не відноситься до земель лісогосподарського призначення та не перебувала в постійному користуванні Карпатського біосферного заповідника.

Наведені обставини підтверджуються копією проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 101-148); листом ДП Закарпатський геодезичний центр від 02.06.2014 №126 (т. 1 а.с. 157, 176, 215, 217); державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК 001675 від 24.11.2000 (т. 1 а.с. 158-159, 211-213); витягом із протоколу № 12 засідання бюро Науково-технічної ради Карпатського біосферного заповідника від 15.11.2016 (т. 1 а.с. 161); листом Управління Держземагенства у Рахівському районі Закарпатської області 29.07.2015 № Р-22/0-20/6-15 (т. 1 а.с. 162-167); копією технічної документації по складанню державних актів на право постійного користування землею Карпатському біосферному заповіднику Рахівського, Тячівського та Хустського районів Закарпатської області (т. 1 а.с. 201-209); листом Карпатського біосферного заповідника 15.11.2016 № 873 (т. 1 а.с. 229); висновком експертів № 5298 від 25.09.2018 (т. 2 а.с. 85-91); копією постанови про закриття кримінального провадження від 31.01.2019 (т. 2 а.с. 217-220) та копією листа ДП Великобичківське ЛМГ від 14.09.2018 № 300 (т. 2 а.с. 221).

Зокрема, з листа ДП Закарпатський геодезичний центр від 02.06.2014 №126 вбачається, що згідно Державного акту І-ЗК 001675 від 24.11.2000 та Технічної документації по складанню державних актів на право постійного користування землею Карпатському біосферному заповіднику, земельна ділянка в урочищі Жолоб , за межами населеного пункту с. Костилівка площею 1,2 га на якій розташована водойма, дрібний болотистий чагарник, а також залишки асфальтового покриття не входить до складу Карпатського біосферного заповідника, оскільки не внесена до Державного акту. Окрім наведеного, спірна земельна ділянка не включена до кадастрового плану ділянки в складі Технічної документації із встановлення (відновлення) меж Карпатського біосферного заповідника.

Також, з копії технічної документації по складанню державних актів на право постійного користування землею Карпатському біосферному заповіднику Рахівського, Тячівського та Хустського районів Закарпатської області, зокрема картографічних матеріалів вбачається, що землі, які перебувають у постійному користуванні Карпатського біосферного заповідника позначені червоним кольором. Проте спірна земельна ділянка таким кольором не відмічена.

З копії витягу із протоколу № 12 засідання бюро Науково-технічної ради Карпатського біосферного заповідника від 15.11.2016 вбачається, що науково-технічна рада Карпатського біосферного заповідника, розглянувши матеріали технічної документації по складанню державних актів на право постійного користування землею Карпатському біосферному заповіднику (1999), лист-роз`яснення ДП Закарпатгеодезцентр від 02.06.2016 № 126 та лист-відповідь управління Держземагенства у Рахівському районі від 29.07.2015 № Р-22/0-20/6-15 прийшла до висновку, що земельна ділянка, площею 0,9313 га з кадастровим номером 2123684000:02:001:0020, яка розташована за межами населеного пункту в урочищі Жолоб на території Костилівської сільської ради Рахівського району та межує з територією Карпатського біосферного заповідника ніколи не входила до складу земель Карпатського біосферного заповідника і тому передача даної ділянки у приватну власність ніяк не стосується заповідника.

З висновку експертів № 5298 від 25.09.2018, складеного за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи вбачається, що спірна земельна ділянка не входить до складу земель, наданих у постійне користування Карпатському біосферному заповіднику.

Разом з тим, судові експерти не змогли відповісти на питання щодо входження спірної земельної ділянки до складу земель, які були передані Карпатському біосферному заповіднику на виконання Указу Президента України № 325/97 від 11.09.1997, оскільки експертам не надано відповідні графічні матеріали до вказаного Указу Президента та до Акту передачі земель в Карпатський біосферний заповідник від 16.09.1997 з каталогами зовнішніх меж землекористування у системі координат СК-63 або УСК-2000.

Щодо посилання прокурора на рішення судів, якими також підтверджено факт передачі спірної земельної ділянки до складу Карпатського біосферного заповідника суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні за змістом вимоги містилися також і у ч. 3 ст. 61 ЦПК України, яка діяла на час звернення прокурора до суду із позовною заявою.

Разом з тим, проведеним аналізом наявних у матеріалах справи копій рішень судів встановлено, що однією із сторін у зазначених справах була ОСОБА_3 . При цьому, ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_1 сторонами у цих справах не були.

Так, преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною першою статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З огляду на викладене, суд вважає, що рішення судів у вказаних вище справах не є преюдиційними при розгляді даної справи.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Протоколів в„– 2 , 4, 7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, а саме право особи на безперешкодне користування, володіння і розпорядження своїм майном, право на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішеннях у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

Разом з тим, судом встановлено, що до прийняття ГУ Держземагенства у Закарпатській області оскаржуваних наказів, спірна земельна ділянка не перебувала у державній власності у постійному користуванні Карпатського біосферного заповідника, що підтверджується картографічними матеріалами, які є наявні у справі. Також встановлено, що земельна ділянка, яка є предметом позову у справі, є не є земельною ділянкою лісового фонду та не відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 спірну земельну ділянку правомірно набув, а тому підстав для скасування оспорюваних наказів ГУ Держземагенства у Закарпатській області, суд, не вбачає.

При цьому, суд, зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Згідно вимог ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Сторонам надано можливість повно реалізувати процесуальні права, надані їм законом, в тому числі надати докази.

Разом з тим, оцінюючи досліджені докази як кожен окремо та і в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги прокурора не підлягають до задоволення, оскільки в судовому засіданні позивачем не доведено, що оспорювані накази прийнято Головним Управлінням з перевищенням повноважень, а судом не здобуто належних та допустимих доказів, які б поза будь-яким розумним сумнівом підтвердили обставини, викладені в позовній заяві. Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

При цьому суд, приймає до уваги, як належний та допустимий доказ, висновок експертів № 5298 від 25.09.2018, складеного за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

При цьому ч. 2 ст. 107 ЦПК України експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв`язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати.

Окрім цього, у ст. 110 ЦПК України регламентовано, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Судові експерти у зазначеному висновку експертизи, надали чітку відповідь на одне з поставлених питань, при цьому навівши у дослідницькій частині висновку докладний опис проведених досліджень, а на інше питання відповідь не надали через відсутність відповідних графічних матеріалів.

Разом з тим, висновок експертів про те, що спірна земельна ділянка не входить до складу земель, наданих у постійне користування Карпатському біосферному заповіднику підтверджується матеріалами справи, а тому у суду відсутні сумніви щодо його обґрунтованості та достатності.

Окрім цього, до аналогічних за змістом висновків прийшов судовий експерт при проведенні земельно-технічної експертизи у рамках кримінального провадження № 42015070140000006 від 24.06.2015 за ч. 1 ст. 364 КК України.

Оскільки позовна вимога про витребування земельної ділянки від ОСОБА_1 є похідною від позовних вимог про скасування наказів ГУ Держземагенства у Закарпатській області у задоволенні яких судом відмовлено, то відповідно суд також відмовляє у її задоволенні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України в разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 13, 19, 20, 21, 55, 56, 57, 149, 164, 181-184, 202-204 Земельного Кодексу України, ст. ст. 5, 7, 8, 27, 31, 46, 48, 49, 51, 63, 164, п. 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового Кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76- 81, 89, 141, 263-265, 273, 293, 294, 315, 316, 319, 354, 355 п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України, Карпатського біосферного заповідника до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: Державна екологічна інспекція у Закарпатській області про визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Закарпатській області про передачу у власність земельної ділянки площею 0,9313 га. та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду або через Рахівський районний суд Закарпатської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 28 лютого 2020 року.

Головуюча: Бліщ О.Б.