Рішення

від 12.02.2020 по справі 910/6980/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.02.2020Справа № 910/6980/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Дочірнього підприємства "Край Проперті" (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10; ідентифікаційний код 24365189)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10; ідентифікаційний код 34937396)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1. Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, буд. 15; ідентифікаційний код 19019775)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Край" (03057, м. Київ, вул. Довженка, буд. 18; ідентифікаційний код 30222493)

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Край-3" (03187, м. Київ, пр-т. Академіка Глушкова, буд. 13/Б, прим. 9; ідентифікаційний код 32043092)

4. Державна організація (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17; ідентифікаційний код 21708016)

про визнання поруки такою, що припинена,

Представники сторін:

від позивача: Суткевич О.О.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи-1: Бондаренко М.Г.

від третьої особи-2: Завірюха М.І.

від третьої особи-3: не з`явився

від третьої особи-4: Ярошенко А.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2017 року Дочірнє підприємство "Край Проперті" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" про визнання поруки за договором поруки № 48-1 від 26.06.2008 такою, що припинена.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 17.03.2015 без його згоди як поручителя сторони договору про відкриття траншевої кредитної лінії № 48 уклали додатковий договір про внесення змін до договору про відкриття траншевої кредитної лінії, де погодили змінити строк дії кредитного договору та термін повернення наданих траншів, чим зменшили строк виконання зобов`язань за спірним кредитним договором на 11 місяців, тобто, фактично скоротили термін повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення періоду нарахування підвищеної відсоткової ставки та, відповідно, до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Крім того, відповідачем не пред`являлась вимога до позивача як поручителя про виконання ним зобов`язань за договором поруки в установлений для цього строк, тобто в межах строку дії договору поруки та протягом шести місяців з моменту настання строку повернення кредитних коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2017 в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2017 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 18.04.2018 скасовано вищезазначені постанови Київського апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду міста Києва та передано справу № 910/6980/17 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 15.08.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 скасовано повністю, а матеріали справи передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/6980/17 повернулися до Господарського суду міста Києва, за результатами проведення повторного автоматизованого розподілу судових справ, вказану справу передано на розгляд судді Баранову Д.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2019 прийнято справу № 910/6980/17 до свого провадження суддею Барановим Д.О., підготовче засідання призначено на 02.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2019 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 23.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.11.2019.

У судових засіданнях оголошувалися перерви з 20.11.2019 до 11.12.2019, з 11.12.2019 до 15.01.2020, з 15.01.2020 до 24.01.2020, з 24.01.2020 до 31.01.2020 та з 31.01.2020 по 12.02.2020.

07.02.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення позивача щодо зупинення провадження у даній справі.

12.02.2020 до Господарського суму міста Києва надійшло клопотання третьої особи-1 Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 12.02.2020 представник третьої особи-1 надав пояснення по суті поданого клопотання просив суд про його задоволення.

Представник позивача повідомив суд про подачу 07.02.2020 письмових заперечень щодо зупинення провадження у даній справі, та заперечив щодо поданого третьою особою-1 клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник третьої особи-2 заперечив щодо зупинення провадження в даній справі.

Представник третьої особи-4 підтримав клопотання третьої особи-1 щодо зупинення провадження у справі.

Розглянувши клопотання третьої особи-1 про зупинення провадження у справі, суд ухвалив відмовити в його задоволенні, оскільки, суд не позбавлений можливості самостійно встановити обставини справи, що входять до предмету доказування.

Також, у даному судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, та просив суд про їх задоволення.

Представник третьої особи-2 також підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення.

Представники третіх осіб-1 та 4 заперечили щодо задоволення позовних вимог та просили суд відмовити в задоволенні позову.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 12.02.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, третіх осіб-1, 2 та 4, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.06.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Український професійний банк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк"), як Банком, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Край", як Позичальником, був укладений договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 48 (далі - кредитний договір), за умовами якого Банк зобов`язався відкрити Позичальнику мультивалютну траншеву відкличну кредитну лінію з встановленням лімітів у наступних валютах: 30 000 000 грн; 2 035 000 дол. США; 1 200 000,00 євро терміном до 24.06.2010.

Пунктом 1.2. кредитного договору сторони погодили, що зобов`язання Банку щодо надання кредитів та зобов`язання Позичальника щодо повернення кредитів та сплати процентів, а також інші права та зобов`язання сторін, передбачені цим договором, виникають з дати укладення сторонами додаткових договорів про надання кредитів, які є невід`ємними частинами цього договору, в сумах, зазначених у таких додаткових договорах. Строк користування кожним окремим кредитом у межах загальної суми, встановленої п. 1.1. цього договору, визначається додатковими договорами, але не пізніше строку, встановленого п. 1.1. цього договору.

26.06.2008 з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Дочірнім підприємством "Край Проперті", як Поручителем, та Відкритим акціонерним товариством "Український професійний банк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк"), як Банком, був укладений договір поруки № 48-1, за умовами п. 1.2. якого Поручитель взяв на себе зобов`язання в повному обсязі відповідати перед Банком, як солідарний боржник, за кредитним договором, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. договору поруки в разі повного або часткового невиконання Позичальником зобов`язань за кредитним договором, в передбачені кредитним договором строки, Банк має право задовольнити свої вимоги за рахунок грошових коштів Поручителів, а у разі їх недостатності - звернути стягнення на інше майно та цінності Поручителів в порядку, встановленому чинним законодавством України.

17.03.2015 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Край", як Позичальником, було укладено додатковий договір про внесення змін до додаткових договорів від 26.06.2008, 09.07.2008, 23.07.2008, 26.06.2008, 26.12.2008 до кредитного договору, в якому сторони дійшли згоди про внесення змін до п. 1, 3 та 9 додаткових договорів щодо строку повернення конкретно визначеного умовами додаткових договорів траншу, а саме цифри: "17.03.2015" замінили на "17.04.2015".

Також, 17.04.2015 укладено аналогічний додатковий договір про внесення змін до вказаних додаткових договорів, згідно з умовами якого строк повернення конкретно визначеного траншу було продовжено до 15.05.2015.

При цьому строк, визначений у п. 1.1. кредитного договору, з укладенням вищевказаних додаткових договорів про внесення змін до додаткових договорів від 26.06.2008, 09.07.2008, 23.07.2008, 26.06.2008, 26.12.2008 до кредитного договору від 17.03.2015 та від 17.04.2015 не змінювався.

В подальшому, сторонами кредитного договору 17.03.2015 укладено додатковий договір до кредитного договору, яким сторони визначили такий строк дії траншевої кредитної лінії до 16.03.2016.

У відповідності до внесених додатковими договорами змін до кредитного договору, сторонами укладались відповідні додаткові договори до договору поруки.

28.05.2015 між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк", як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", як новим кредитором, був укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Край", а новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права грошової вимоги кошти у сумі, визначеній в п. 5 цього договору, у порядку та строки, встановлені цим договором, та набуває права вимоги первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за договором про відкриття траншевої кредитної лінії від 26.06.2008 № 48 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, договором застави майна від 22.04.2013 № 48-14, договором застави майна від 22.04.2015 № 48-15, договором застави майна від 25.01.2013 № 703-4.

Надалі, 02.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", як первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика", як новим кредитором, було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор у повному обсязі набуває право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Край" за вищевказаними кредитним договором та договорами застави майна.

Предметом даного спору є вимоги позивача (поручителя за договором поруки) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" (новий кредитор) про визнання поруки за договором поруки № 48-1 від 26.06.2008 такою, що припинена.

Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує, що 17.03.2015 без його згоди, як поручителя, сторони договору про відкриття траншевої кредитної лінії № 48 уклали додатковий договір про внесення змін до договору про відкриття траншевої кредитної лінії, де погодили змінити строк дії кредитного договору та термін повернення наданих траншів, чим зменшили строк виконання зобов`язань за спірним кредитним договором на 11 місяців, тобто, фактично скоротили термін повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення періоду нарахування підвищеної відсоткової ставки та, відповідно, до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Позивач також стверджує, що відповідачем не пред`являлась вимога до позивача, як поручителя, про виконання ним зобов`язань за договором поруки в установлений для цього строк, тобто, в межах строку дії договору поруки та протягом шести місяців з моменту настання строку повернення кредитних коштів.

У поданому відзиві відповідач вказує, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, посилаючись на те, що позивачем не наведено достатніх доводів на підтвердження того, що зміна сторонами кредитного договору термінів кінцевого погашення кредиту призвело до погіршення становища Дочірнього підприємства "Край Проперті", як поручителя.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2017 в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2017 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 18.04.2018 скасовано вищезазначені постанови Київського апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду міста Києва та передано справу № 910/6980/17 на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 15.08.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 скасовано повністю, а матеріали справи передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи судові рішення, суд касаційної інстанції вказав, що судами попередніх інстанцій не виконано вказівки Верховного Суду викладені в постанові від 18.04.2018 чим порушено принцип повноти оцінки доказів та їх відображення у судовому рішенні, тому постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відтак, виконуючи вказівки, що містяться у постановах касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 та від 15.08.2019, судом встановлено наступне.

Як про це вказувалось вище, 26.06.2008 між третьою особою-1 (Банк) та третьою особою-2 (позичальник) укладено договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 48, за умовами якого Банк зобов`язався відкрити позичальнику мультивалютну траншеву відкличну кредитну лінію з встановленням лімітів в наступних валютах: 30 000 000 грн; 2 035 000 доларів США; 1 200 000,00 Євро терміном до 24.06.2010.

В рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем (поручитель) та третьою особою-1 (Банк) 26.06.2008 укладено договір поруки № 48-1, за умовами якого по договору траншевої кредитної лінії № 48 від 26.06.2008 Банк відкрив позичальнику мультивалютну траншеву відкличну кредитну лінію з встановленням лімітів терміном до 24.06.2010. Поручитель відповідно до пункту 1.2. договору взяв на себе зобов`язання в повному обсязі відповідати перед Банком, як солідарний боржник, за договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 48.

Судом встановлено, що за договорами відступлення прав вимоги від 28.05.2015 між третьою особою-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК "Аурум Фінанс", від 02.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК "Аурум Фінанс" та відповідачем та договором про переведення боргу від 06.07.2015 між відповідачем, третьою особою-2 та третьою особою-3, третя особа-3 замінила первісного боржника (третя особа-2) у зобов`язанні, що виникло із кредитного договору і прийняла на себе обов`язок первісного боржника по сплаті суми боргу у гривнях, еквівалентної 2 246 582,01 дол. США, та суми боргу у гривнях, еквівалентної 2 223 506,85 Євро, за курсом НБУ станом на 28.05.2015.

Відтак, укладенням численних додаткових договорів до кредитного договору сторони змінювали строк, на який відкрито кредитну лінію, встановлений пунктом 1.1. кредитного договору.

Так, направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції вказав, що судам попередніх інстанцій слід встановити строк повернення кредиту, врахувавши при цьому додатковий договір від 17.03.2015 до кредитного договору та додаткові договори від 17.03.2015 та 17.04.2015 до додаткових договорів від 26.06.2008, 09.07.2008, 23.07.2008, 26.06.2008, 26.12.2008 до кредитного договору, то в залежності від встановленого слід обраховувати строк пред`явлення вимоги про виконання поручителем зобов`язань за договором поруки.

Отже виконуючи дану вимогу суду касаційної інстанції, суд зазначає, що сторонами кредитного договору 17.03.2015 укладено додатковий договір до кредитного договору, яким сторони визначили такий строк до 16.03.2016, а також сторонами укладались відповідні додаткові договори до договору поруки.

При цьому, пунктом 1.2. кредитного договору сторони погодили, що зобов`язання Банку щодо надання кредитів та зобов`язання позичальника щодо повернення кредитів та сплати процентів, а також інші права та зобов`язання сторін, передбачені цим договором, виникають з дати укладення сторонами додаткових договорів про надання кредитів, які є невід`ємними частинами цього договору, в сумах, зазначених в таких додаткових договорах. Строк користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої пунктом 1.1. цього договору, визначається додатковими договорами, але не пізніше строку, встановленого пунктом 1.1. цього договору.

Отже суд вказує, що зі змісту пунктів 1.1. та 1.2. кредитного договору вбачається, що кошти в кредит надаються частинами, розмір та строк користування якими визначається у відповідній додатковій угоді, проте, строк повернення таких коштів не може бути пізніший, ніж визначений в пункті 1.1. кредитного договору, тобто, у строк до 16.03.2016 року.

Пунктом 1.1. кредитного договору та пунктом 1.1. договору поруки, визначено, що Банком відкрито Позичальнику кредитну лінію до 16.03.2016 (додаткові договори від 17.03.2015 до договорів поруки та кредитного договору).

Тобто, умовами даних пунктів договорів визначено строк повернення кредитних коштів в цілому, який лише співпадає зі строком дії договору, проте, є відмінним поняттям від строку дії договору та не залежить від строку повернення кредитних коштів, встановленого пунктами 1.1. зазначених договорів.

У зв`язку з чим суд вказує, що строк дії кредитного договору не є тотожним поняттям строку повернення кредиту.

17.03.2015 Банк та позичальник уклали додатковий договір про внесення змін до додаткових договорів від 26.06.2008, 09.07.2008, 23.07.2008, 26.06.2008, 26.12.2008 до кредитного договору, в якому дійшли згоди про внесення змін до пунктів 1, 3 та 9 та 4 додаткових договорів щодо строку повернення конкретно визначеного умовами додаткових договорів траншу, а саме цифри: "17.03.2015" замінили на "17.04.2015".

Також 17.04.2015 укладено аналогічний додатковий договір про внесення змін до вказаних додаткових договорів, згідно з умовами якого строк повернення конкретно визначеного траншу було продовжено до 15.05.2015.

Відтак суд вказує, що шляхом укладання додаткових договорів від 17.03.2015 та 17.04.2015 до додаткових договорів до кредитного договору змінюється лише строк повернення чергового траншу. Тоді як строк кредитного договору залишається незмінним до 16.03.2016.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що з огляду на те що строк повернення конкретно визначеного траншу було продовжено до 15.05.2015, то за умови не повернення такого траншу позичальником в означений строк, починаючи з 16.06.2015 позичальник є таким, що прострочив виконання зобов`язань щодо повернення траншу.

Як про це зазначає позивач 14.12.2016 на адресу Дочірнього підприємства "Край Проперті" надійшла вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" від 13.12.2016 за № 13-12-16-кд про виконання зобов`язань за кредитним договором, так як позичальник не виконав їх вчасно, а саме до 15.05.2015, як погоджено сторонами.

Частиною 4 ст.559 Цивільного Кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірного зобов`язання) встановлено , що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Втім суд вказує, що з огляду на пред`явлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" вимоги про виконання зобов`язань за кредитним договором 14.12.2016 та враховуючи, що перебіг прострочення позичальником зобов`язань щодо повернення такого траншу почався з 16.06.2015, то за таких обставин Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" пропущено шестимісячний строк для пред`явлення вимоги про виконання основного зобов`язання.

Також суд зазначає, що слід врахувати, що з огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Разом з тим, це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Частиною 1 статті 559 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірного зобов`язання) визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

В той час суд звертає увагу, що твердження позивача щодо погіршення становища поручителя, яке на його думку полягає в неможливості вчасно виконати зобов`язання позивальника без застосування штрафних санкцій та нарахування додаткових грошових зобов`язань (процентів) за прострочення їх виконання судом не приймається, оскільки погіршення такого становища може бути у разі якщо кредитор звернеться з відповідною вимогою саме у судовому порядку.

При тому, встановлення факту прострочення виконання основного зобов`язання та відповідно у зв`язку з його простроченням застосування таких штрафних санкцій та стягнення додатково нарахованих процентів за прострочення виконання зобов`язань можливе за рішенням суду.

Позивачем не доведено, що у зв`язку із зміною зобов`язання без його згоди, відбулось реальне збільшення обсягу його відповідальності.

Відтак з огляду на відсутність таких встановлених фактів у судовому порядку, в даному випадку, суд не вбачає за можливе визнати обґрунтованими та документально підтвердженими доводи позивача щодо погіршення становища поручителя. У зв`язку з чим такі твердження є безпідставними.

Так, судом касаційної інстанції у постанові від 15.08.2019 вказано, що суди попередніх інстанцій здійснили оцінку порушеного права позивача крізь призму оцінки відповідності договору про відступлення права вимоги від 28.05.2015 вимогам законодавства, зазначивши, що даний договір є нікчемним та не породжує жодних юридичних наслідків.

Однак такі висновки судів попередніх інстанцій є безпідставними, оскільки за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Колегія суддів у даній справі акцентувала увагу на тому, що укладений за наслідками нікчемного правочину від 28.05.2015 договір купівлі-продажу права вимоги, яким у даному випадку є договір про відступлення права вимоги від 02.07.2015 є оспорюваним договором та може визнаватись недійсним відповідно до частини 5 статті 216, статті 658 ЦК України як такий, що укладений в процесі виконання нікчемного правочину (аналогічна правова позиція щодо оспорюваності договорів укладених в процесі виконання нікчемних правочинів викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/10364/16, від 01.08.2019 у справі № 910/7085/16).

До того ж, Верховний судом було зазначено, що чинним законодавством не встановлено наступної нікчемності правочинів.

Так, суд зазначає, що у наявних в матеріалах справи поясненнях уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" вказується про ознаки нікчемності правочину в даному випадку договору відступлення права вимоги від 28.05.2015 укладеного між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" що були зафіксовані у вигляді наказу Уповноваженої особи Фонду від 16.07.2015 № 78/ТА.

Приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на наявність пояснень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, враховуючи наведені процесуальні норми та зважаючи на характер та предмет спірних правовідносин, суд з метою повного всебічного та об`єктивного розгляду спору вважає за необхідне з`ясувати обставини щодо нікчемності правочину в даному випадку договору відступлення права вимоги від 28.05.2015 укладеного між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" з наданнями їм правової оцінки, оскільки, з`ясування таких обставин та надання їм правової оцінки впливає на результат розгляду справи.

Як вже було вказано вище, 28.05.2015 між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк", як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", як новим кредитором укладено договір про відступлення прав вимоги відповідно до умов якого Банк відступив (передав) Товариству з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" належні йому майнові права за договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 48 від 26.06.2008. Одночасно з відступленням права вимоги за Кредитним договором відбулось відступлення прав за договорами забезпечення.

Втім, постановою Правління Національного банку України від 28 травин 2015 року № 348 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних", Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних (далі за текстом - Постанова № 348).

Винесенню вказаної постанови передувало ухвалення Правлінням Національного банку України Постанови від 30 квітня 2015 року № 293/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", відповідно до якої було установлено цілий ряд обмежень у здійсненні діяльності вказаного Банку, запроваджено особливий режим контролю за його діяльністю та призначено куратора Національного банку України.

На підставі Постанови Правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 28.05.2015 № 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Український професійний банк".

Даним рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015 по 28.08.2015 (включно). Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "УПБ" було призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіну Л.О.

За наслідком запровадження у ПАТ "УПБ" тимчасової адміністрації та на виконання своїх обов`язків, передбачених ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", п. 1.18. Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2 "Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 за № 1581/21893, уповноваженою особою Фонду, наказом № 26/ТА від 29.05.2015 було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "УПБ", якою було здійснено перевірку усіх правочинів (договорів), укладених Банком з іншими контрагентами протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації.

Метою проведення такої перевірки було виявлення правочинів, у тому числі тих, які сприяли настанню негативних для неплатоспроможного банку наслідків, забезпечували виведення кредиторами та пов`язаними особами банку коштів з неплатоспроможного банку, та в подальшому унеможливили виконання цим банком зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами.

Під час здійснення перевірки було виявлено, що договір про відступлення прав вимоги 28.05.2015 є нікчемним, оскільки при укладені даного договору було допущено ряд порушень норм чинного законодавства України, обмежень, встановлених Національним банком України, до того ж, було встановлено, що такий правочин має ознаки нікчемності, визначені частиною 3 статті 38 Закону № 4452-VI, оскільки має безоплатний характер, що зумовило неможливість виконання Банком зобов`язань перед іншими кредиторами та направлений на позачергове задоволення вимог одного з кредиторів неплатоспроможного банку.

Результати роботи комісії було оформлено відповідним Протоколом № 5 від 30.06.2015. Даний протокол було затверджено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "УПБ" Пантіною Л.О. 30.06.2015.

Виявлені ознаки нікчемності правочину були зафіксовані у Наказі Уповноваженої особи Фонду від 16.07.2015 за №78/ТА.

На виконання вимог статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 05.07.2012 ПАТ "УПБ" направило на адресу позичальника, поручителів та ТОВ "ФК Аурум Фінанс" повідомлення про нікчемність правочину з вимогою відновити погашення кредитних платежів саме на користь Банку (т. 3, а.с. 76-81, разом з доказами отримання вказаних повідомлень).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Спеціальним законом у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Що стосується наявності ознак нікчемності правочину, визначених у п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд вказує наступне.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції яка діяла на час укладення договору про відступлення прав вимоги від 28.05.2015) визначено як підставу нікчемності правочину те, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Розрахунки за договором про відступлення прав вимоги мали проводитися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "ФК Аурум Фінанс" № НОМЕР_1 , відкритого у ПАТ "УПБ" на транзитний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий також у ПАТ "УПБ".

Позитивний залишок на поточному рахунку ТОВ "ФК Аурум Фінанс" № 2650262536 утворився внаслідок здійснення штучної транзакції з переоформлення заборгованості на рахунках банку з рахунку пов`язаної з банком юридичної особи, за Договором про залучення фінансових активів.

Ці кошти обліковувалися на депозитному рахунку пов`язаної з Банком юридичної особи, яка більш ніж 8 років була клієнтом ПАТ "УПБ" (що підтверджується випискою по рахунку ТОВ "ФК Аурум Фінанс", яка наявна в матеріалах справи), отже такі кошти не можна вважати високоліквідними.

Вказані кошти було розміщено ТОВ "ФК Аурум Фінанс" на його депозитний рахунок, відкритий згідно договору строкового банківського вкладу "Депозитна лінія "Гнучка" № 245 від 20.05.2015.

Транзакцію з перенесення обліку грошового зобов`язання в балансі банку з депозитного рахунку ТОВ "ФК Аурум Фінанс" на його поточний рахунок № НОМЕР_1 було здійснено 25.05.2015.

При цьому, під час здійснення усіх цих коригувань, у самого банку - платника був недостатній залишок коштів на рахунку, що унеможливлювало проведення таких операцій (належні та допустимі докази наявні в матеріалах справи, зокрема - довідки, видані Національним банком України про стан кореспондентського рахунку ПАТ "УПБ").

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року № 280, за дебетом балансового рахунку 1200 "Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України" проводяться суми коштів, які надходять на користь банку та його клієнтів, за кредитом рахунку проводяться суми коштів, які списуються Національним банком України за дорученням банку - власника рахунку за власними операціями, операціями його клієнтів.

На кореспондентському рахунку відображаються фактичні надходження і видатки грошових коштів з/на рахунок Банку, це означає, що всі кошти, які надходить па користь Банку та його клієнтів зараховуються на кореспондентський рахунок Банку в Національному Банку України, а для обліку коштів, які надходять на користь клієнтів, Банк відкриває на своєму балансі аналітичні рахунки балансових рахунків (поточні рахунки) тощо.

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

З аналізу вказаної норми вбачається, що у банківській системі кошти клієнтів обліковуються як запис, однак, за відсутності коштів у банку платника, такі кошти не можуть перераховуватись на будь який інший рахунок.

Так, в силу приписів Інструкції, затвердженої Постановою НБУ "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" від 21.01.2004 за № 22, безготівкові розрахунки це - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Преамбулою цієї ж Інструкції визначено, що розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

У свою чергу платіжне доручення це - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Так з метою перерахування коштів зі свого поточного рахунку на рахунок ПАТ "УПБ" в рахунок оплати за договором відступлення ТОВ "ФК Аурум Фінанс" було оформлено платіжне доручення № 82 від 28.05.2015.

Натомість п. 1.12 Інструкції визначений алгоритм дій банку у разі неможливості виконання платіжного доручення клієнта через відсутність коштів на кореспондентському рахунку.

Таким чином визначено, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку платіжне доручення клієнтів не виконується.

Так, станом на 28.05.2015 залишок коштів на кореспондентському рахунку ПАТ "УПБ" складав 291 732,91 грн.

Отже за відсутності коштів на кореспондентському рахунку, Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" не мало можливості виконати платіжне доручення № 82 від 28.05.2015 р. з перерахування коштів та власне перерахувати такі кошти.

Таким чином фактично кошти до банку не надходили, однак, відбулося коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань.

Щодо застосування положень Постанови Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", суд зазначає слідуюче.

Положення даної постанови містили чітку заборону на проведення розрахунків у порядку іншому, аніж через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному банку України (п. 6 Постанови).

Положення статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (редакція якої діяла на момент прийняття такої постанови) встановлюють, що Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Тобто, заборона проведення розрахунків через консолідований кореспондентський рахунок та заборона використання прямих кореспондентських рахунків не є тотожними поняттями.

Поняття консолідованого кореспондентського рахунку закріплено в Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, що затверджена Постановою Національного банку України від 16.08.2006 № 320.

Так консолідований кореспондентський рахунок - кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку і на якому об`єднані кошти банку та його філій для роботи банку у системі електронних платежів, тобто, саме з цього рахунку мали б списуватись кошти під час проведення транзакцій з перерахування коштів, з рахунків клієнтів банку, і саме на цьому рахунку кошти мали б відображатись, у разі їх реального переведення.

Для відображення коштів на кореспондентському рахунку ТОВ "ФК Аурум Фінанс" мало здійснити перерахування коштів з власного поточного рахунку, в будь якому іншому банку та лише тоді ПАТ "УПБ" отримало високоліквідні кошти, що могли б бути направлені на задоволення кредиторських вимог.

Наведене підтверджуються і змістом самої Постанови, пунктом 5 якої встановлено заборону використовувати прямі кореспондентські рахунки (даний пункт стосується міжбанківських операцій), в свою чергу, пунктом 6 регулятор фактично зобов`язав банк здійснювати будь-які розрахунки виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Враховуючи, що достатнього залишку коштів на кореспондентську рахунку ПАТ "УПБ" не було і фактично провести транзакцію з оплати договору про відступлення прав вимоги було неможливо, Банк, всупереч положень постанови № 293/БТ, здійснив штучну транзакцію з перенесення обліку коштів з рахунку ТОВ "ФК Аурум Фінанс" на зазначений у договорі про відступлення прав вимоги, рахунок.

Таким чином, укладений Банком договір відступлення права вимоги має ознаки нікчемності, визначені у п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції яка діяла на час укладення Договору про відступлення прав вимоги від 28.05.2015 (банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог).

Щодо наявності ознак нікчемності правочину, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд вказує наступне.

Відповідно до пунктом 2 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції яка діяла на час укладення Договору про відступлення прав вимоги від 28.05.2015) встановлено, що правочин неплатоспроможного банку є нікчемним якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Як про це зазначалося вище, Постановою № 293 Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк"було віднесено до категорії проблемних та запроваджено особливий режим контролю за його діяльністю.

Положеннями статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що проблемний банк зобов`язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів.

Згідно з приписам п. 12.5. Розділу II Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 № 346, Банк (філія іноземного банку) подає у строк, визначений статтею 75 Закону про банки: заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства; план фінансового оздоровлення, розроблений та затверджений згідно з вимогами, викладеними в розділі IV цього Положення, якщо віднесення банку до категорії проблемних пов`язане з погіршенням фінансового стану банку.

Відповідно до пп. 2.1., 2.2., 2.3. Глави 2 Розділу IV вказаного Положення, план фінансового оздоровлення банку має передбачати комплекс заходів окремого банку, спрямованих на поліпшення його фінансового стану, а також на усунення порушень, причин і умов, що призвели до погіршення фінансового стану та має включати, у тому числі заходи щодо покращення фінансовано стану з визначенням кількісних та/або якісних показників діяльності банку та строки їх виконання.

При цьому, прогнозні кількісні показники мають відображати: дотримання обов`язкових економічних нормативів; підвищення рівня капіталізації банку (програма капіталізації); підвищення рівня ліквідності; покращення якості активів.

Положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що фінансове оздоровлення банку - відновлення платоспроможності банку та приведення фінансових показників його діяльності у відповідність із вимогами Національного банку України.

Разом з тим, під поняттям платоспроможності законодавець розуміє - спроможність банку виконати законні вимоги кредиторів. При цьому, платоспроможність банку характеризується рівнем забезпеченості фінансових зобов`язань банку власним капіталом (ліквідними активами). Неплатоспроможність банку визначається як його неспроможність протягом одного місяця в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше третини суми, встановленої Національним банком як мінімально необхідної.

Пунктом 1.1. Глави 1 Розділу V Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368 визначено, що ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов`язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Так зі змісту Постанови Правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних" вбачається, що однією з підстав віднесення банку до категорії неплатоспроможних стало те, що на момент прийняття такої постанови обсяг високоліквідних коштів (готівка та кошти на кореспондентському рахунку в Національному банку України) значно зменшився, що унеможливлювало виконання зобов`язань Банку перед його кредиторами.

Відповідно до п. 2.2. Глави 2 Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні (затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368) високоліквідними коштами (тобто коштами, якими в подальшому реально можливо здійснювати погашення грошових зобов`язань) є: готівкові кошти (кошти, що перебувають у касі банку), і безготівкові кошти, що обліковуються на кореспондентському рахунку, відкритому в Національному банку України.

Враховуючи, що за наслідком укладення між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" договору про відступлення прав вимоги, кошти не були відображені ані на кореспондентському рахунку, ані у касі банку - такі кошти не є високо ліквідними, а отже, не можуть бути направлені на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до положень статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" підставою віднесення проблемного банку до категорії неплатоспроможних є, у тому числі, невиконання банком протягом п`яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів не відображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк.

Відтак за наслідком дій з відчуження активів не було підвищено ані ліквідність, ані платоспроможність проблемного банку, що зумовило віднесення Банку до категорії неплатоспроможних, тобто, підставою неплатоспроможності Банку, стало, у тому числі, й укладення між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" договору про відступлення прав вимоги від 28.05.2015.

Нормами спеціального Закону, зокрема, п. 2 ч. 3 ст. 38 (у редакції яка діяла на час укладення Договору про відступлення прав вимоги від 28.05.2015) регламентовано нікчемність правочину у разі якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання (у даному випадку уклав правочин), внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Враховуючи те, що уклавши з Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" договір про відступлення прав вимоги Банк здійснив відчуження власних активів, що жодним чином не покращило його ліквідність та призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторам в частині суми відступлення - такий правочин є нікчемним.

Стосовно наявності ознак нікчемності правочину, визначених у п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд вказує таке.

Пункт 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції яка діяла на час укладення Договору про відступлення прав вимоги від 28.05.2015) регламентує, що правочин є нікчемним у разі, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування), майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Пункт 14.1.71 Податкового кодексу України, дає визначення поняттю звичайної ціни, за яким звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з пунктом 14.1.219. Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Ціна за відступлення, яку Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" повинно сплатити на користь Банку, згідно умов договору про відступлення прав вимоги (п. 5 договору) становить 5 000 000,00 грн, тоді як, сума майнових вимог Банку до позичальника становить 2 248 285,81 доларів США та 2 225 073,98 Євро (еквівалент згідно курсу НБУ станом на дату відступлення становив 98 165 667,87 грн.).

Згідно з висновком суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "Е.P.C.Т.Е.", що діє на підставі сертифікату Фонду державного майна України від 12.08.2014 № 16812/14, договору на проведення оцінки з ПАТ "УПБ", про вартість майна (що виступало забезпеченням виконання кредитних зобов`язань Позичальника) станом на 27.05.2015 ринкова вартість майнових прав за кредитною угодою складала 69 391 347,00 гри, (еквівалент згідно курсу НБУ становив 3 239 034,00 дол. США).

Таким чином, Банк, уклавши правочин відступлення права вимоги, здійснив відчуження майна (майнових прав) за ціною, що є значно нижчою від звичайної (більше ніж на 20%), що у свою чергу є підставою нікчемності правочину.

Що стосується наявності ознак нікчемності правочину, визначених у п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", то варто вказати слідуюче.

Пункт 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції яка діяла на час укладення договору про відступлення прав вимоги від 28.05.2015), як одну з ознак нікчемності правочину неплатоспроможного банку визначає наступну: банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" є кредитором Банку за відповідними договорами, зокрема, за договором № 315-УОК на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування суб`єктів господарювання від 18.05.2015 та депозитним договором № 245 строкового банківського вкладу "Депозитна лінія "Гнучка" від 20.05.2015.

На передодні укладення договору про відступлення на депозитному рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" відповідно до умов депозитного договору № 245 обліковувався позитивний залишок.

За наслідком здійснення транзакцій з перенесення обліку грошового зобов`язання, запис про безготівкові кошти було перенесено з депозитного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" на його поточний рахунок, з якого в подальшому й було здійснено транзакції в рахунок оплати договору про відступлення прав вимоги.

Згідно ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов`язань.

Положеннями статті 175 Господарського кодексу України, визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відтак з урахуванням наведених вище приписів чинного законодавства, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" є саме кредитором банку.

При тому проведення реальної оплати такого договору не вбачалося можливим, оскільки Банк перебуваючи на межі неплатоспроможності не здійснював виконання зобов`язань перед клієнтами саме через відсутність у банка коштів, наслідком чого стало запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

Означене знайшло своє відображення у Постанові Правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015, якою Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" було віднесено до категорії неплатоспроможних та запроваджено у ньому тимчасову адміністрацію.

Так, вказаною Постановою Правління НБУ визначено, що Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" неспроможне своєчасно та в повному обсязі виконувати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів.

В силу приписів положень статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кредиторські вимоги юридичних осіб до неплатоспроможного банку задовольняються в межах ліквідаційної процедури в сьому чергу, з коштів, що отримані з реалізації майна неплатоспроможного банку.

З наведено вище слідує, що договір відступлення було укладено з метою надання ТОВ "ФК Аурум Фінанс" можливості позачергово задовольнити свої грошові вимоги, що зумовило зміну черговості задоволення вимог кредиторів за зобов`язаннями, що виникли до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку.

Наразі поняття надання переваг чи пільг певному кредитору неплатоспроможного банку імперативно закріплено лише в частині 8 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, під наданням переваг чи пільг окремим кредиторам розуміється укладення правочину (у тому числі договору), що спрямований на забезпечення виконання зобов`язань банку чи третьої особи перед окремим кредитором, що вчинений (укладений) до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку, а також укладення правочину (у тому числі договору), що спричиняє чи може спричинити зміну черговості задоволення вимог кредиторів за зобов`язаннями, що виникли до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку.

Товариство обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", будучи кредитором Банку за укладеними з ним договором № 315-УОК на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування суб`єктів господарювання від 18.05.2015 та депозитним договором № 245 від 20.05.2015, та розрахувавшись за договором про відступлення прав вимоги з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальності "ФК Аурум Фінанс", відкритому в Банку, фактично, в рахунок погашення майнових вимог на суму більш ніж 10 000 000 грн, отримав право майнової вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Край" за договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 48 від 26.0.6.2008 та відповідно, враховуючи віднесення Банку до категорії неплатоспроможних, отримав переваги щодо задоволення майнових вимог перед іншими кредиторами Банку, які (переваги) невстановлені для Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" законодавством чи внутрішніми документами Банку.

Нормами ст. 215, 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом (пункт 4 постанови).

Отже з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що договір про відступлення прав вимоги від 28.05.2015 є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Крім того суд звертає увагу, що така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16 (провадження № 12-15гс18), від 04.07.2018 у справі № 819/353/16 (провадження № 11-163апп18) та від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15 (провадження № 11-1080апп18), від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16 (провадження № 11-775ас18).

Як про це вже вказувалося судом вище, 02.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика", як новим кредитором, було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор у повному обсязі набуває право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Край" за вище означеними кредитним договором та договорами застави майна.

Так, суд касаційної інстанції у постанові від 15.08.2019 скасовуючи судові рішення у даній справі вказав, що суди попередніх інстанцій здійснили оцінку порушеного права позивача крізь призму оцінки відповідності договору про відступлення права вимоги від 28.05.2015 вимогам законодавства, зазначивши, що даний договір є нікчемним та не породжує жодних юридичних наслідків.

Також суд вказав, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Крім того, колегія суддів акцентувала увагу на тому, що укладений за наслідками нікчемного правочину від 28.05.2015 договір купівлі-продажу права вимоги, яким у даному випадку є договір про відступлення права вимоги від 02.07.2015 є оспорюваним договором та може визнаватись недійсним відповідно до частини 5 статті 216, статті 658 ЦК України як такий, що укладений в процесі виконання нікчемного правочину (аналогічна правова позиція щодо оспорюваності договорів укладених в процесі виконання нікчемних правочинів викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/10364/16, від 01.08.2019 у справі № 910/7085/16).

Таким чином врахувавши висновки викладені у постанові суду касаційної інстанції від 15.08.2019, суд, перевіривши доводи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" щодо нікчемності правочину від 28.05.2015, встановив нікчемність такого правочину, а саме, договору про відступлення прав вимоги від 28.05.2015 в силу закону з моменту його укладення на підставі ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що були викладені у мотивувальній частині рішення.

В той час, оскільки договір про відступлення права вимоги від 02.07.2015 укладений за наслідками укладення нікчемного правочину від 28.05.2015, виходячи з предмету позову та беручи до уваги необхідність встановлення належної особи кредитора та особи боржника /поручителя, суд вважає за необхідне надати правову оцінку правовим підставам переходу прав вимоги за договором про відступлення права вимоги від 02.07.2015.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Як передбачено ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 236 Цивільного кодексу України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з частинами 1, 4 та 5 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Незважаючи на те, що законом прямо не встановлено наступної нікчемності правочинів, та позивачем не заявлено вимогу у даній справі про визнання договору відступлення прав вимоги від 02.07.2015 недійсним, суд не позбавлений права, та, по суті, зобов`язаний встановити правові підстави виникнення права власності на майно (майнові права є різновидом майна) та законність переходу такого права з метою встановлення особи - належного кредитора та належного боржника/поручителя у зобов`язанні. Зважаючи на предмет позову - визнання поруки припиненою, суд зобов`язаний встановити особу кредитора та особу боржника/поручителя, які і мають бути належними позивачами/відповідачами за таким позовом.

При цьому, для встановлення вказаних обставин, які входять до предмету доказування у цій справі, не є обов`язковим наявність окремого рішення суду щодо визнання договору відступлення прав вимоги від 02.07.2015 недійсним. Аналогічним чином, при розгляді віндикаційного позову за наявності декількох наступних договорів (два і більше) щодо відчуження майна суд не повинен визнавати усі такі договори недійсними або відмовляти у позові за відсутності окремих судових рішень, якими б такі правочини визнавались недійсними, так як суду достатньо встановити обставину правомірності перебування майна у відповідача.

Оскільки договір про відступлення права вимоги від 28.05.2015 є нікчемним в силу закону, то за таких обставин Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" не набуло майнових прав за таким договором, а отже у останнього були відсутні правові підстави для відчуження таких прав Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика", у зв`язку з чим договір відступлення прав вимоги від 02.07.2015 суперечить приписам частин 1, 2 ст. 319, ч. 1 ст. 321 та ст. 658 Цивільного кодексу України.

Таким чином, оскільки договір про відступлення прав вимоги від 28.05.2015 через свою нікчемність не створив для його сторін юридичних наслідків, наступне відступлення прав вимоги за договором від 02.07.2015 також не є таким, що створило для сторін юридичні наслідки.

Зважаючи на встановлену судом нікчемність договору про відступлення права вимоги від 28.05.2015 та відсутність у матеріалах справи доказів у підтвердження факту укладення саме Банком будь-якого іншого договору, спрямованого на відчуження майнових прав за кредитним договором, суд дійшов висновку, що Банк є належним кредитором за кредитним договором та договором поруки, який укладено на забезпечення виконання основного зобов`язання, а отже відповідачем за позовом поручителя про визнання припиненої поруки - має бути саме Банк.

Крім того, на розгляді господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/21767/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Край", Товариства з обмеженою відповідальністю "Край-1", Дочірнього підприємства "Край Проперті" про стягнення солідарно з відповідачів як поручителів 2 365 038,66 дол. США та 2 332 461,07 євро.

Станом на момент прийняття рішення у даній справі рішення у справі № 910/21767/15 не прийнято.

Отже виконавши вказівки Верховного Суду викладені в постанові від 15.08.2019, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надавши оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" не набуло прав вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Край" за вищевказаними кредитним договором та договорами застави майна.

Крім того суд вважає за необхідне зауважити, що третьою особою-4 у письмових поясненнях в даній справі, зазначалось про те, що кінцевим бенефіціарним власником (контролером) позивача, відповідача, третьої особи-2 та третьої особи-3 є Юркевич А.І., означене підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Усіх вказаних вище юридичних осіб та громадянина ОСОБА_1 ідентифіковано як пов`язаних осіб із Публічним акціонерними товариством "Український професійний банк" (третя особа-1), згідно визначення ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що відображено в офіційній звітності Національного банку, відповідно до вимог Положення про визначення пов`язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління НБУ від 12.05.2015 № 315; відомостей про остаточних ключових учасників у структурі власності Банку, встановлених Положенням про порядок подання відомостей про структуру власності банку, затвердженого постановою Правління НБУ від 21.05.2015 № 328.

У зв`язку з викладеним вище, у суду наявні обґрунтовані сумніви стосовно того, що поручитель (Край Проперті) не був обізнаний про укладання 17.03.2015 та 17.04.2015 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Край" (позичальником) додаткових договорів про внесення змін до додаткових договорів від 26.06.2008, 09.07.2008, 23.07.2008, 26.06.2008, 26.12.2008 до кредитного договору, в яких сторони дійшли згоди про внесення змін до п. 1, 3 та 9 додаткових договорів щодо строку повернення конкретно визначеного умовами додаткових договорів траншу, а саме цифри: "17.03.2015" замінили на "17.04.2015", а також потім на 15.05.2015.

Частиною 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Приписами статті 2 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, матеріально-правовий аспект захисту прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на пред`явлення позову у особи виникає після порушення її права.

Тобто, захисту в судовому порядку підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому, і щодо якого невідомо, буде воно порушено, чи ні.

Відтак, передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.

Так, при вирішенні спору про визнання поруки припиненою підлягають застосуванню загальні приписи ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов`язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Отже з врахуванням викладеного вище та встановлених обставин, суд дійшов до беззаперечного висновку, що позивачем не доведено порушення, невизнання чи оспорювання його прав саме відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика", зважаючи на те, що кредитором за кредитним договором та договором поруки є Банк.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984 та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" від 28.10.1998 наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (Справа "Хамідов проти Росії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Більш того, у визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станкевич проти Польщі").

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Дочірнього підприємства "Край Проперті" (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10; ідентифікаційний код 24365189) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10; ідентифікаційний код 34937396), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, буд. 15; ідентифікаційний код 19019775), Товариство з обмеженою відповідальністю "Край" (03057, м. Київ, вул. Довженка, буд. 18; ідентифікаційний код 30222493), Товариство з обмеженою відповідальністю "Край-3" (03187, м. Київ, пр-т. Академіка Глушкова, буд. 13/Б, прим. 9; ідентифікаційний код 32043092), Державна організація (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17; ідентифікаційний код 21708016) про визнання поруки такою, що припинена - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 27.02.2020

Суддя Д.О. Баранов