Постанова

від 03.03.2020 по справі 152/317/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 152/317/19

Провадження № 22-ц/801/416/2020

Категорія: 32

Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаровський І. В.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 березня 2020 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Стадника І.М. (судді-доповідача),

суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.,

з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2

апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес

на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Войнаровського І.В., повний текст якого складено 29 листопада 2019 року

в справі №152/317/19

за позовом ОСОБА_1 (позивач)

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес (відповідач),

про визнання договору оренди землі недійсним,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до районного суду з позовом до ТОВ Прогрес про визнання договору оренди землі недійним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серія та номер 1-107, виданого державним нотаріусом Шаргородської державної нотаріальної контори Масилюк Р.М. 30.01.2015 вона є власником земельної ділянки, площею 1,7241 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0525381400:02:002:0081, розташованої на території Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області. Право власності на цю земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності під номером 8557537, що підтверджується витягом з Державного реєстру, індексний номер 32932584.

Згідно з Договором оренди землі від 18 квітня 2015 року, земельна ділянка була передана позивачем в оренду ТОВ Прогрес , строком на 10 років з правом пролонгації, з правом передачі в піднайом (суборенду).

02 травня 2018 року Договір оренди землі був зареєстрований Стрижавською селищною радою Вінницького району Вінницької області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису 25992307.

Вказує, що зазначений договір вона не підписувала, не приймала участі в його складанні, не була ознайомлена з обсягом прав та обов`язків, покладених на сторони договору та не уповноважувала будь-яких осіб на його підписання.

Тому просила суд визнати недійсним договір оренди землі від 18 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Прогрес на оренду земельної ділянки кадастровий номер 0525381400:02:002:0088, загальною площею 1,7241 га, яка розташована на території Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі б/н від 18 квітня 2015 року земельної ділянки, кадастровий номер 0525381400:02:002:0088, загальною площею 1,7241 га, яка розташована на території Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Прогрес .

Стягнуто з ТОВ "Прогрес" на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768 грн 40 коп., витрати за надання правничої допомоги в сумі 6900 грн та витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в сумі 4710 грн.

Не погодившись із судовим рішенням, відповідач СТОВ "Прогрес" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, просило скасувати рішення та ухвали нове про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи, який покладено судом в основу свого рішення, складено з порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.

Крім того вважає безпідставним стягнення на користь ОСОБА_1 судових витрат за надання правничої допомоги.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначила, що апеляційна скарга є необґрунтованою, вважає судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача СТОА Прогрес адвокат Путілін Є.В. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити.

Представник позивача - адвокат Костриця В.С. проти вимог апеляційної скарги заперечував, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися за засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання правочину недійсним.

Статтею 204 ЦПК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 7 Постанови від 06.11.2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Нормами частин 1-3 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 1,7241 га, розташованої на території Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0525381400:02:002:0088, яка належить їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 258046, виданого Шаргородською райдержадміністрацією Вінницької області 15.07.2008 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01:08:814:00402.

18 квітня 2015 року від імені орендодавця ОСОБА_1 і орендаря ТОВ Прогрес укладено договір оренди землі, об`єктом якого є земельна ділянка, яка належить позивачу.

Договір зареєстрований державним реєстратором Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області Луценком Є.В., про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право за № 25992307

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначала, що зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки, нею шляхом його підписання не укладався.

Отже між сторонами у справі виник спір з приводу дійсності правочину - договору оренди земельної ділянки від 18 квітня 2015 року.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Підстави та порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами встановлено Земельним Кодексом України.

Частиною першою статті 93 ЗК України, як один з видів права на землю, визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України).

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі (далі - Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону).

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина перша статті 4 Закону ).

Положеннями частини першої статті 16 Закону передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, враховуючи висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 09.09.2019, проведеної на підставі ухвали експертами Вінницького відділення КНДІСЕ, якою встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 під договором оренди земельної ділянки б/н від 18 квітня 2015 року, укладеного від її імені з Сільськогосподарським товариством Прогрес в розділі Реквізити та підписи сторін на лінії під графою орендодавець - виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою, дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність вимогам закону правочину щодо передачі в оренду земельної ділянки. Позивач особисто не підписував договір оренди землі, повноваження на це в установленому законом порядку іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність волі орендодавця на його укладення, а тому наявні правові підстави для визнання його недійсним.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Доводи апеляційної скарги про порушення експертами ВВ КНДІСЕ вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року, є безпідставними.

На думку апелянта експертами не виконано вимоги п. 1.5, 1.8 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі - Рекомендації) та 2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (далі - Інструкція), проте не зазначено у чому саме полягає таке порушення.

Так, відповідно до пунктів 1.3, 1.4, 1.5, 1.8 Рекомендацій для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (буквені та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження в справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов`язані з обставинами цієї справи, або виконані після відкриття провадження у справі, але не в зв`язку з її обставинами; експериментальні зразки почерку - це такі, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв`язку з призначенням даної експертизи.

Перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) пред`явити їх особі, яка підлягає ідентифікації, а потім позначити кожний зразок, тобто указати, що це вільний зразок почерку (підпису) певної особи (указати її прізвище, ім`я, по батькові), та посвідчити це своїм підписом.

Вільні зразки по змозі повинні відповідати об`єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості тощо), за його змістом та цільовим призначенням (п.1.5)

Як вільні, так і експериментальні зразки буквеного або цифрового письма бажано надавати не менше ніж на 15 аркушах. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. Вільні зразки підпису надаються по змозі не менше ніж на 15 документах, експериментальні - у кількості не менше 5 - 8 аркушів (п.1.8)

Експериментальні зразки підпису відбираються і посвідчуються у порядку, передбаченому пунктами 1.6, 1.7 науково-методичних рекомендацій.

При цьому вимога щодо відповідності наданих експерту вільних зразків за часом виконання об`єкту, який досліджується, носить рекомендаційний характер і не є обов`язковою.

Відповідно до п. 2.2 Інструкції експерт зобов`язаний повідомити в письмовій формі органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), про неможливість її проведення та повернути надані матеріали справи та інші документи, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення поставленого питання, а витребувані додаткові матеріали не були надані;

В описовій частині висновку експертами зазначено, що в якості зразків підпису та почерку ОСОБА_1 для порівняння досліджувалися її підписи у таких документах: вільні - у копії її паспорта серії НОМЕР_1 , у копії записів із журналу для реєстрації нотаріальних дій Джуринської сільської ради за 2014 рік; умовно-вільні - у позовній заяві від 12.03.2019, у списку осіб попереджених про слухання справи без дати, у витязі з договору про надання правової (правничої) допомоги та представництво від 02.04.2019, у заяві про заміну назви відповідача та збільшення підстав позовних вимог від 10.04.2019, у довіреності від 09.11.2018, у клопотанні про приєднання до матеріалів справи документів в підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу від 23.04.2019, у розрахунку суми гонорару (понесених витрат) за надану правничу допомогу (послуги) адвоката від 23.04.2019, у списку осіб попереджених про слухання справи без дати; експериментальні зразки на 8 аркушах.

До того ж у пункті 1.13 Методичних рекомендації вказано, що достатність та якість наданих для проведення експертизи зразків почерку та підпису особи визначаються експертом у кожній конкретній експертній ситуації.

У матеріалах справи відсутнє клопотання експерта про надання додаткових зразків почерку та підпису позивача, що може свідчити про достатність наданої судом кількості зразків для проведення призначеної експертизи.

Відповідно до статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Апелянтом не доведено необґрунтованості чи суперечності висновку експертизи від 09.09.2019 іншим матеріалам справи та не спростовано викладених у ньому обставин.

Доводи заявника про те, що зазначена експертиза проведена з порушення вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, не заслуговують на увагу, оскільки в суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про призначення додаткової чи повторної експертизи, а сама по собі незгода з попереднім висновком експертизи не може бути підставою для його відхилення судом.

Отже висновок судово-технічної та почеркознавчої експертизи Вінницького відділення КНДІСЕ є належним та допустимим доказом, оскільки його отримано за результатами експертного дослідження, призначеного судовим рішенням та проведено атестованими судовими експертами.

Також підлягають відхиленню доводи апелянта про безпідставність стягнення з нього судових витрат понесених позивачем, які на його думку є завищеними.

Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням.

Згідно із статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

До суду першої інстанції на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: витяг з договору про надання правничої допомоги адвокатом Чаленко Н.В., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та квитанцію про оплату гонорару в сумі 700 грн за підготовку позовної заяви до Шаргородського райсуду; витяг з договору про надання правової (правничої) допомоги адвокатом Костриця В.С., ордер адвоката від 02.04.2019, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, розрахунок суми гонорару (понесених витрат) за надану адвокатом Костриця В.С. послуг з детальним описом цих послуг, часу витраченого на їх виконання та вартості, а також додано квитанцію про оплату цих послуг на суму 4000 грн; додатковий розрахунок суми гонорару (понесених витрат) за надану адвокатом Костриця В.С. послуг з детальним описом цих послуг, часу витраченого на їх виконання та вартості та квитанцію про оплату цих послуг на суму 2200 грн.

Виходячи із положень статей 133, 137, 141 ЦПК України, статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Враховуючи складність справи та виконані адвокатами роботи, розмір яких є доведеним і обґрунтованим, колегія суддів вважає, що позивачем надано до суду необхідні докази понесення нею витрат за надання правової допомоги, тому остання має право на компенсацію таких витрат за рахунок відповідача.

Отже колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, Суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Прогрес залишити без задоволення, а рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді Ю.Б. Войтко

І.В. Міхасішин