Постанова

від 25.08.2021 по справі 152/317/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 152/317/19

Провадження № 22-ц/801/1726/2021

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаровський І. В.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 рокуСправа № 152/317/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Рибчинського В. П.,

з участю секретаря судового засідання Француза М. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області у складі судді Войнаровського І. В. від 06 липня 2021 року про поворот виконання рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» про визнання договору оренди землі недійсним,

встановив:

31 травня 2021 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (далі СТОВ «Прогрес») звернулось до суду із заявою про поворот виконання рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року.

Вказувало, що цим рішенням задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір оренди землі від 18 квітня 2015 року, без номера, земельної ділянки, кадастровий номер 0525381400:02:002:0088, загальною площею 1,7241 га, яка розташована на території Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ «Прогрес». Стягнуто з СТОВ «Прогрес» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768 грн 40 к., витрати за надання правничої допомоги в сумі 6900 грн 00 к. та витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в сумі 4710 грн 00 к.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2020 року це рішення залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 28 квітня 2021 року рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

На виконання рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року 24 квітня 2020 року СТОВ «Прогрес» перерахувало платіжним дорученням № 7357 кошти в сумі 13841 грн 64 к. у виконавчому провадженні № 61781368 від 09 квітня 2020 року на рахунок Могилів-Подільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління юстиції.

Оскільки Верховний суд не вирішував питання про поворот виконання, то просило стягнути з ОСОБА_1 на користь СТОВ «Прогрес» 13841 грн 634 к.

Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 06 лютого 2021 року заяву СТОВ «Прогрес» залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що рішення суду першої та апеляційної інстанції було скасовано в зв`язку зі зміною судової практики, а встановлені судом обставини залишились незмінними, а тому покладення на позивачку тягаря сплати судових витрат у справі не відповідатиме загальним засади цивільного права принципам справедливості, добросовісності та розумності.

СТОВ «Прогрес» подало апеляційну скарги на цю ухвалу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, просило скасувати ухвалу і постановити нову про задоволення заяви.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалося на ті ж обставини, що й у заяві про поворот виконання рішення. Зазначало, що мотиви скасування судового рішення, яке було виконане, судом касаційної інстанції правового значення не мають, оскільки у зв`язку з таким виконанням відпала правова підстава для набуття позивачкою майна (виконання дій).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Частинами першою третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд установив, що рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір оренди землі від 18 квітня 2015 року, без номера, земельної ділянки, кадастровий номер 0525381400:02:002:0088, загальною площею 1,7241 га, яка розташована на території Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ «Прогрес». Стягнуто з СТОВ «Прогрес» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768 грн 40 к., витрати за надання правничої допомоги в сумі 6900 грн 00 к. та витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в сумі 4710 грн 00 к.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що оспорюваний договір оренди землі підписано не ОСОБА_1 , а тому всупереч приписам частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) було відсутнє її вільне волевиявлення на укладення цього договору, що є підставою його недійсності відповідно до частини першої статті 215 ЦК України. При ухваленні судового рішення у справі суд першої інстанції послався на усталену судову практику у подібних правовідносинах, зокрема висновок Верховного Суду України щодо застосування положень частини першої статті 215 ЦК України до договорів, підписаних не стороною договору, а іншою особою, викладену у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-118цс13.

Постановою Верховного суду від 28 квітня 2021 року рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 19 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Верховний Суд із посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), виходив із того, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачкою у позовній заяві доводи про неукладення нею договору оренди та безпідставне (без договірних відносин) користування належно. їй земельною ділянкою відповідачем, а також заперечення останнього, то зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Оскільки факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 (орендодавця) на укладення оспорюваного договору оренди землі на умовах, що в ньому викладені, підтверджується висновком експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи та почеркознавчої експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 09 вересня 2019 року, то такий договір є неукладеним. Тому ефективним способом захисту прав позивачки є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, а не визнання такого правочину недійсним.

Частинами другою четвертою статті 380 ЦПК України передбачено, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд ухвалюючи рішення, повинен зобов`язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням, у разі неможливості повернути майно в рішенні або ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації. За судовим рішенням про поворот виконання видається виконавчий лист у порядку, встановленому цим Кодексом.

Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом при новому розгляді справи або судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про повернення стягненого з нього за скасованим рішенням майна розглядається судом, у якому перебуває справа. Заяву про поворот виконання можна подати у межах позовної давності (частина перша статті 381 ЦПК України).

У рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року в справі № 1-25/2011 за конституційним зверненням військової частини НОМЕР_1 щодо офіційного тлумачення положення пункту 28 частини першої статті 293 ЦПК України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України, яке є обов`язковим для застосування на всій території України, роз`яснено, що особливістю ухвал суду щодо повороту виконання рішення є те, що вони приймаються на стадіях виконання судового рішення і оскаржити їх одночасно з рішенням суду неможливо. Згідно зі статтею 380 ЦПК України питання про поворот виконання вирішує також суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Поворот виконання рішення це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.

Таким чином, поворот виконання рішення є способом захисту майнових прав сторони, який не може бути застосований у справах, де предметом спору є немайнові права, зокрема, право на визнання договору оренди недійсним.

Крім того, поворот виконання рішення можливий за будь-якими справами, але за наявності таких умов: 1) щоб позивач отримав від відповідача в порядку виконання рішення майно чи гроші; 2) щоб виконане рішення було скасовано вищестоящим судом повністю чи змінено із задоволенням позовних вимог у меншому розмірі. В усіх інших випадках розгляд питань про повернення стягненого в порядку цивільного судочинства відбуватися не може.

До таких самих по суті висновків прийшов Верховний суд у постанові від 23 січня 2018 року, справа № 203/2612/13-ц та Верховний Суд України у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-53цс15.

Оскільки предметом спору у справі є немайнові права позивачки, рішення про визнання недійсним договору не підлягає примусовому виконанню, зокрема шляхом передання майна відповідачем позивачу чи вчинення на його користь якихось дій, то поворот виконання його неможливий.

При цьому апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що поворот виконання рішення в частині вирішення питання про судові витрати у справі шляхом покладення тягаря цих витрат на позивачку є несправедливим, а тому не відповідатиме принципу верховенства права з огляду на таке.

Поворот виконання рішення є способом захисту майнових прав відповідача від помилкового покладення на нього обов`язку передати майно / сплатити гроші чи виконати певні дії на користь позивача за рішенням суду, яке скасоване судом вищої інстанції, і, відповідно, недопущення безпідставного збагачення за рахунок цього позивача. Тобто поворот виконання рішення покликаний забезпечити баланс прав та інтересів сторін, який був порушений помилковим судовим рішенням.

Як видно з рішення суду першої інстанції сума судових витрат, стягнутих з відповідача на користь позивачки складається із: судового збору в розмірі 768 грн 40 к. та витрат, пов`язаних із розглядом справи: витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6990 грн 00 к. і 4710 грн 00 к. за проведення судово-почеркознавчої експертизи. Також, СТОВ «Прогрес» вказало, що в межах виконавчого провадження з нього було стягнуто 1237 грн 84 к. виконавчого збору та 42 грн 74 к. додаткових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції через обрання неефективного способу захисту права позивачки, Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанції, як щодо факту порушення права позивачки відповідачем, так і в частині підстави позову доведеності обставини, задля доведення якої у справі була проведена судово-почеркознавча експертиза неналежності підпису в оспорюваному договорі оренди землі ОСОБА_1 .

Отже, формальне покладення тягаря судових витрат на позивачку, права якої порушив відповідач, і яка довела факт такого порушення належними допустимими та достатніми доказами, лише з формальних підстав скасування рішення суду першої інстанції Верховним Судом очевидно є несправедливим, а відтак неприпустимим з огляду на порушення установленого преамбулою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, та статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Таким чином, доводи апеляційної інстанції не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» залишити без задоволення, а ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області від 06 липня 2021 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 31 серпня 2021 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. В. Ковальчук

В. П. Рибчинський