Постанова

від 04.03.2020 по справі 400/61/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/61/19 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі за позовом Дочірнього підприємства Костянтинівське монтажне управління публічного акціонерного товариства Теплоенергомонтаж до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2018 року № 0026751401,

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Дочірнє підприємство Костянтинівське монтажне управління публічного акціонерного товариства Теплоенергомонтаж звернулось з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2018 р. № 001651401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 106 297,0 грн. і застосовано штрафну санкцію в розмірі 23 766 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час перевірки відповідач дійшов висновку про завищення позивачем витрат у зв`язку із включенням до їх складу сум забезпечення відпусток. Позивач вважає такий висновок відповідача хибним, оскільки забезпечення відпусток є обов`язком підприємства і позивачем не допущено помилок щодо методології визначення його розміру та відображення станом на кінець року. Вважає, що вимоги відповідача про коригування залишку забезпечення відпусток в бік зменшення не відповідають приписам податкового законодавства, а також вимогам бухгалтерського обліку.

Відповідач адміністративний позов не визнав, та зазначив, що ним встановлена суттєва різниця між сумою створеного позивачем забезпечення відпусток та сумою фактично виплачених коштів, у зв`язку з чим позивач на кінець кожного звітного року повинен був коригувати суму такого забезпечення в бік її зменшення.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року позов задоволено. Податкове повідомлення-рішення № 0016751401, прийняте 20 грудня 2018 р. Головним управлінням ДФС у Миколаївській області скасовано.

На вказане рішення Головним управлінням ДФС у Миколаївській області подано апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ДП КМУ ПАТ Теплоенергомонтаж відмовити повністю.

Згідно до вимог ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку ДП КМУ , за результатами якої був складений Акт від 15 серпня 2018 р. № 1974/1429-14-01/36230557, відповідно до висновків якого вказано на такі порушення:

- ст. 44 п. 44.1., п. 44.2., ст. 134 п. 134.1. пп. 134.1.1. ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 359 427,00 грн.;

- ст. 198 п. 198.1., п. 198.3., ст. 200 п. 200.1., п. 200.2. ПК України, що призвело до заниження ПДВ на суму 281 256,00 грн.;

- ст. 168 п. 168.1. пп. 168.1.5., ст. 176 п. 176.2. ПК України, а саме несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб в червні, липні і вересні 2017 р.;

- ст. 49 п. 49.18. пп. 49.18.2., ст. 51 п. 51.1., ст. 176 п. 176.2. пп. 176.2. б ПК України, а саме подання недостовірних відомостей по податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку за 2 і 4 квартали 2016 р., 1, 2, 3 квартали 2017 р.;

- ст. 9 ч. 8 абз. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , що виявилось у порушенні граничних термінів сплати єдиного внеску.

На підставі Акту перевірки, 3 жовтня 2018 р. ГУ ДФС прийнято податкові повідомлення-рішення № 00092001401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 446 475,50 грн. та № 00092011401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 351 570,00 грн.

Не погодившись з цими рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до ДФС України, яка своїм рішенням від 11 грудня 2018 р. скасувала податкове повідомлення-рішення № 00092011401, а рішення № 00092001401 в частині донарахованого податку на прибуток підприємств по взаємовідносинам ДП КМУ з ПП Мельник В.С.

За результатами адміністративного оскарження, 20 грудня 2018 р. на підставі порушення позивачем ст. 44 п. 44.1., п. 44.2., ст. 134 п. 134.1. пп. 134.1.1. ПК України, ГУ ДФС прийняла податкове повідомлення-рішення № 0016751401 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 106 297,0 грн. і застосування штрафної санкції в розмірі 23 766,0 грн., яке позивач оскаржує в даній адміністративній справі.

ОБҐРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту Акту перевірки (а.с. 25-29) вбачаються обставини, з якими апелянт пов`язує порушення вимог податкового законодавства позивачем.

Апелянт вважає, що позивач штучно завищив витрати за 2015-2017 р.р., не відкоригувавши в бік зменшення витрати на оплату забезпечення відпусток на загальну суму 590 545,26 грн., по роках: 62 408, грн. у 2015 р., 381 290,0 грн. у 2016 р. та 146 848,0 грн. у 2017 р.

Відповідач встановив, що за К-т рах. 471 позивачем відображено створене забезпечення відпусток, яке віднесено до складу витрат у відповідних періодах: у 2015 р. в сумі 62 407,82 грн., у 2016 р. в сумі 703 786,62 грн., у 2017 р. в сумі 669 258,25 грн.

Разом з тим, фактичні виплати відпусток склали: у 2015 р. 0 грн., у 2016 р. 322 496,49 грн., у 2017 р. 522 410,94 грн.

Апелянт зазначає, що оскільки суми виплат за відпустками є меншими, ніж суми створеного для їх виплати забезпечення, позивач мав відкоригувати (зменшити) показники рядку 2050 Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) відповідної фінансової звітності за вказані роки, але позивач таке коригування не здійснив, витрати не зменшив, що потягло заниження фінансових результатів у вказаних періодах на різницю між сумами забезпечення відпусток та фактично виплаченими працівникам сумами.

Згідно до п. 13 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31 січня 2000 р. № 20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 р. за № 85/4306 (П(С)БО 11), забезпечення створюються для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат, в тому числі на виплату відпусток працівникам. Суми створених забезпечень визнаються витратами.

Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов`язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена.

Сума забезпечення на виплату відпусток визначається щомісяця як добуток фактично нарахованої заробітної плати працівникам і відсотка, обчисленого як відношення річної планової суми на оплату відпусток до загального планового фонду оплати праці з урахуванням відповідної суми відрахувань на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (п. 14 П(С)БО 11).

Разом з тим, порушень з боку позивача щодо невірного визначення сум забезпечення відпусток, апелянтом не встановлено.

Залишок забезпечення переглядається на кожну дату балансу та, у разі потреби, коригується (збільшується або зменшується). У разі відсутності ймовірності вибуття активів для погашення майбутніх зобов`язань сума такого забезпечення підлягає сторнуванню (п. 18 П(С)БО 11).

Таким чином, обов`язковою умовою для сторнування суми забезпечення є обставини, що свідчать про відсутність ймовірності вибуття активів для погашення майбутніх зобов`язань.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач повинен був відкоригувати суму забезпечення відпусток в бік зменшення лише у тому разі, коли б не мав обов`язку із оплати відпусток, що є порушенням з огляду на гарантію оплати відпочинку.

Також, доводи апелянта про те, що сумою, на яку позивачем мала бути сторнована сума забезпечення, є різниця між сумою забезпечення відпусток та сумою, фактично виплаченою працівникам, не відповідають вимогам чинного законодавства.

За змістом п. 8 пп. 8.2. Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2014 р. за № 1365/26142, залишок забезпечення на виплату відпусток, у тому числі відрахування на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з цих сум, станом на кінець звітного року визначається за розрахунком, який базується на кількості днів невикористаної працівниками підприємства щорічної відпустки та середньоденній оплаті праці працівників. Середньоденна оплата праці визначається відповідно до законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про необхідність зменшення позивачем витрат на суму забезпечення відпусток, оскільки вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Вербицька Н. В. Кравченко К.В.