Постанова

від 26.02.2020 по справі 910/2845/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2020 р. Справа№ 910/2845/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Даниленко Т.О.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 26.02.2020.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Міністерства фінансів України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 09.09.2019 (повний текст рішення складено 15.11.2019)

у справі №910/2845/19 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

до Міністерства фінансів України

треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1) Київська міська рада

2) Київська міська державна адміністрація

про визнання права на поділ земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - ПАТ "НАСК "ОРАНТА", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства фінансів України (далі - відповідач) про визнання права на поділ земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 згідно з планом поділу земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Причальна, 5-А, з подальшим оформленням права користування (оренда) земельною ділянкою площею 0,1483 га, без погодження Міністерства фінансів України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно відмовив ПАТ "НАСК "ОРАНТА" в погодженні плану поділу земельної ділянки, чим порушив права позивача на оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" до Міністерства фінансів України задоволено повністю.

Визнано право Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на поділ земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 згідно з планом поділу земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Причальна, 5-А, з подальшим оформленням права користування (оренда) земельною ділянкою площею 0,1483 га, без погодження Міністерства фінансів України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Міністерство фінансів України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило прийняти нове судове рішення, яким скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі № 910/2845/19 та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що оскаржуване рішення є безпідставним, необґрунтованим та винесеним в наслідок неправильного установлення обставин, які мають значення для справи, а також неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Зазначаючи при цьому, що позивач фактично просить суд встановити факти про відмову у наданні нотаріально засвідченої згоди на поділ земельної ділянки. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Посилаючись на лист відповідача від 03.01.2019 №22010-06-10/203, яким надано відповідь про те, що на запропонованих умовах Мінфін не вбачає підстав для погодження наданою ПАТ НАСК ОРАНТА плану поділу земельної ділянки, позивач вказує, що нібито порушено його право, однак дана відповідь тільки підтверджує позицію відповідача, яка полягає в тому, що в разі бажання ПАТ НАСК ОРАНТА отримати нотаріально засвідчений дозвіл на поділ земельної ділянки необхідно щоб технічна документація відповідача нормам чинного законодавства. Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача, суд першої інстанції повинен був відмовити у позові.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2019 апеляційну скаргу Міністерства фінансів України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі №910/2845/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2019 апеляційну скаргу Міністерства фінансів України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі №910/2845/19 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

15.01.2020 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додані: докази на підтвердження направлення апеляційної скарги позивачу, третім особам з описом вкладення, платіжне доручення №1581 від 11.12.2019 про сплату судового збору в сумі 2881,50 грн., а також клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 задоволено клопотання Міністерства фінансів України про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі № 910/2845/19. Відновлено Міністерству фінансів України строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі № 910/2845/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства фінансів України на рішення Господарського міста Києва від 09.09.2019 у справі №910/2845/19. Призначено справу до розгляду на 26.02.2020.

06.02.2020 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. Зазначаючи при цьому, що і лист-відповідь, і аргументи апеляційної скарги свідчать про порушення Міністерством фінансів України права ТАК НАСК ОРАНТА на оформлення в користування земельної ділянки (відповідно до плану розподілу у позивача ділянка І площею 0,1483 га), на якій розташовано його власне нерухоме майно (будівля складу), що повністю спростовує твердження скаржника про відсутність порушення Міністерством фінансів України прав позивача.

В судовому засіданні 26.02.2020 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив прийняти нове судове рішення, яким скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі № 910/2845/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні 26.02.2020 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі № 910/2845/19 залишити без змін.

В судовому засіданні 26.02.2020 представник третьої особи на стороні відповідача, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору-2 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі № 910/2845/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Третя особа на стороні відповідача, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору-1 в судове засідання 26.02.2020 не з`явилася. Про поважність причин нез`явлення суд не повідомила, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення третьої особи на стороні відповідача, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору-1 про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності третьої особи на стороні відповідача, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору-1 та її повноваженого представника за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 26.02.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та третьої особи на стороні відповідача, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору-2, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судовою колегією, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ПАТ "НАСК "ОРАНТА" є власником нерухомого майна - нежитлової будівлі (літера "А") загальною площею 519,4 кв. м, що знаходиться за адресою вул. Причальна, буд. 5, м. Київ. Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:90:144:0003.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.01.2019 № HB-8000872142019 земельна ділянка із кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 площею 0,5195 га розташована за адресою вул. Причальна, 5-а, Дарницький р-н, м. Київ і перебуває в державній власності (власник: Держава Україна в особі Київської міської державної адміністрації). Земельна ділянка зареєстрована 14.06.2012 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №385026 від 14.06.2012 Міністерству фінансів України на підставі рішення Київської міської ради від 16.02.2012 № 159/7496 надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,5195 га за адресою вул. Причальна, 5-а у Дарницькому районі міста Києва. Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 10-9-00068.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

З урахуванням зазначеного вище, відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою із кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 за Міністерством фінансів України не свідчить про відсутність у відповідача права користування відповідною земельною ділянкою.

22.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міська Бізнес Група" (виконавець) та ПАТ "НАСК "ОРАНТА" (замовник) укладено договір на виконання топографо-геодезичних робіт (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання з виконання комплексу робіт із складання документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:144:0003 за адресою: вул. Причальна, 5-а у Дарницькому районі міста Києва. На виконання умов Договору замовник підготував план поділу земельної ділянки на вул. Причальній, 5-а у Дарницькому районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:90:144:0003, відповідно до якого земельна ділянка під будівлею, що є власністю позивача та необхідна для її (будівлі) обслуговування, (ділянка І) складає 0,1483 га.

У листопаді 2018 ПАТ "НАСК "ОРАНТА" звернулось до Київської міської адміністрації щодо оформлення земельної ділянки.

04.01.2018 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) у відповідь на лист позивача від 30.11.2018 № 08-04-16/8794 повідомив, що для оформлення ПАТ "НАСК "ОРАНТА" права користування частиною земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:144:0003), Міністерство фінансів України має надати нотаріально посвідчену згоду на поділ цієї земельної ділянки.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 30.11.2018 № 08-04-16/8793 щодо надання згоди на поділ земельної ділянки за адресою: вул. Причальна, 5-а у Дарницькому районі міста Києва. Міністерство фінансів України своїм листом від 03.01.2018 повідомило, що не вбачає підстав для погодження наданого ПАТ "НАСК "ОРАНТА" варіанту плану поділу спірної земельної ділянки на запропонованих умовах.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд керувався тим, що безпідставна відмова відповідача надати нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки не тільки порушує право позивача на оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля, що знаходиться у власності позивача, а й порушує його права як власника нерухомого майна - нежитлової будівлі (літера "А") загальною площею 519,4 кв. м, що знаходиться за адресою вул. Причальна, буд. 5, м. Київ.

Розглянувши апеляційну скаргу Міністерства фінансів України, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 ЗК України та 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

За приписами частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Положеннями статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч. 6 ст. 122 ЗК України).

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла до переконання, що з моменту набуття ПАТ "НАСК "ОРАНТА" у власність нежитлової будівлі, розташованої на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:90:144:0003, до позивача перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщена ця будівля. Однак, з аналізу положень статей 116, 123, 124 та 125 ЗК України, можна зробити висновок, що в даному випадку право користування земельною ділянкою не переходить до позивача автоматично, а має бути оформлене та зареєстроване з дотриманням вимог законодавства. Передача в оренду ПАТ "НАСК "ОРАНТА" частини земельної ділянки може бути здійснена після виділення цієї частини в окрему земельну та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

За приписами статті 56 Закону України технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає, зокрема, нотаріально посвідчену згоду на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні).

Водночас судова колегія звертає увагу, що предметом позову у цій справі є визнання у Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" права на поділ земельної ділянки, яке на переконання позивача, порушується відповідачем, у зв`язку із відмовою останнього у наданні нотаріально засвідченої згоди на поділ земельної ділянки.

Судова колегія зазначає, що право на поділ земельної ділянки у позивача виникло з моменту набуття останнім у власність нежитлової будівлі, розташованої на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:90:144:0003, у зв`язку із переходом до позивача права користування земельною ділянкою, на якій розміщена ця будівля.

Відповідно до ч. 6 ст. 791 ЗК України, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Водночас колегія суддів зазначає, що зі змісту листа-відповіді Міністерства фінансів України судовою колегією не вбачається, що останнім не визнається чи оспорюється право позивача на поділ земельної ділянки, а зазначається лише про неможливість погодження наданого позивачем варіанту плану поділу земельної ділянки на запропонованих умовах.

Відповідно статті 13 Конвенції "Про захист прав і основоположних свобод людини", кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. ст. 15, 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 ст. 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див.mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Під порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що під судовим захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушенням його прав.

Таким чином, беручи до уваги вище встановлені обставини у даній справі, судова колегія дійшла висновку, що право на поділ земельної ділянки виникло у позивача в силу закону з моменту набуття останнім у власність нежитлової будівлі, а визнання такого права в судовому порядку не є ефективним способом захисту права позивача в контексті оформлення права користування земельною ділянкою, яке має бути оформлене та зареєстроване з дотриманням вимог законодавства, а тому судова колегія дійшла до переконання, що місцевий господарський суд дійшов передчасних висновків про задоволення позову у даній справі про визнання права на поділ земельної ділянки.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Міністерства фінансів України - задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі №910/2845/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-д, код: 00034186) на користь Міністерства фінансів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код: 00013480) 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна гривня) 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/2845/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст складено 03.03.2020.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв