Постанова

від 03.03.2020 по справі 718/1976/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2020 року м. Чернівці

справа № 718/1976/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Владичан А. І.

суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.

секретар Скрипка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та усунення перешкод в користуванні майном, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 грудня 2019 року, (головуючий у 1-й інстанції Мізюк В.М.),

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та усунення перешкод в користуванні майном .

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся ОСОБА_3 , яка проживала в с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області разом з його батьком ОСОБА_4 . Вказував, що незадовго до смерті бабусі він зі своєю матір`ю ОСОБА_5 приходили провідували бабусю та під час спілкування вона говорила, що після її смерті все своє майно, в тому числі домогосподарство за адресою в с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області має залишити йому, як онуку.

Зазначав, що похорон відбувався за рахунок всієї родини і після нього, батько залишився проживати в бабусиній хаті, як її спадкоємець за законом. В червні 2018 року він прийшов провідати батька, але відповідач ОСОБА_2 не пустила не тільки до батька в хату, але й навіть у двір. Скориставшись правовою допомогою, в травні 2019 року він випадково дізнався, що відповідно до заповіту № 115 складеного 23 грудня 2015 року ОСОБА_2 є спадкоємцем його бабусі.

Провадження 22ц/822/218/20

Покійна бабуся ніколи і нічого не говорила про намір скласти заповіт, всі і так розуміли, що після батька, який є спадкоємцем після смерті бабусі за законом, він мав стати спадкоємцем будинковолодіння, яке раніше належало бабусі.

Вважає, що заповіт є незаконним, не відповідає волі його померлої бабусі, що відповідно до закону є підставою для його скасування, а також незаконними є дії відповідачки щодо недопущення його на територію будинку в с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області, а тому просив суд скасувати заповіт № 115 від 23.12.2015 року та заборонити відповідачу ОСОБА_2 чинити йому перешкоди в доступі до житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено .

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було оглянуто оригінал оспорюваного заповіту та не встановлено особу, яка поставила на ньому підпис. Не було з`ясовано місце знаходження оригіналу оскаржуваного заповіту, не досліджено наявність чи відсутність супровідної документації із зразками підпису спадкодавиці всупереч нормам діючого законодавства, зокрема, положення про єдиний реєстр заповітів та спадкових справ.

В порушення ст.81 ЦПК України, позивача було позбавлено можливості призначення та проведення почеркознавчої експертизи.

Також судом залишено поза увагою виявлені порушення процедури складання заповіту, а саме наявність свідків під час складання та підписання оскаржуваного заповіту. Судом неправомірно відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі, так як відповідачка визнала його право приходити до спірного будинковолодіння.

Просив скасувати рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 грудня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначала, що стороною позивача не надано оригіналу чи копії оскаржуваного заповіту та доказів, які б підтверджували про наявність перешкод в отриманні належно завіреної копії. Судом першої інстанції правомірно відмовлено в призначенні почеркознавчої експертизи, оскільки стороною позивача не подано доказів на підтвердження зразків підписів спадкодавця. В судовому засіданні не встановлено обставин щодо відсутності волі заповідача на складання заповіту, тому вважає що підстав для визнання заповіту недійсним немає.

Щодо доводів скарги про визнання нею позову в частині усунення перешкод у користуванні майном є необґрунтованими, оскільки вона позов не визнає в цілому, лише надала пояснення про те, що дозволила проживати в будинку батькові позивача та не чинила йому перешкод у спілкуванні з батьком.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанцій виходив з того, що оскаржуваний заповіт за формою, порядком його посвідчення, відображенням дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном відповідає вимогам закону. На підтвердження підстав його недійсності позивачами належних та допустимих доказів не надано, заповіт був підписаний з доброї волі за власним бажанням та з власної ініціативи власноручно спадкодавцем. Вимоги про усунення перешкод в користуванні майном, оскільки позивач не є власником майна, який має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним право користування та розпорядження власним майном.

Колегія суддів вважає правильними зазначені висновки суду.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 грудня 2015 року секретарем Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області Савчук Т.К., за реєстровим номером № НОМЕР_1 зареєстрований заповіт ОСОБА_3 . Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_3 заповіла все своє майно де б воно не знаходилось та з чого воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті ОСОБА_2 .

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 15.08.2016 року визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно: житловий будинок (літ. А-І), загальною площею 42,40кв.м., житловою площею 30,30кв.м., вартістю 43967 гривень, та господарські будівлі та споруди: погріб, вхід у погріб (літ. Пг, вх), літню кухню (літ. Б), навіс (літ. В), сараї (літ. Г,Д,Е,З), убиральню (літ. Ж), огорожу (№ 1-2), загальною вартістю будівель та споруд 107863 гривень, що розташовані в с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області, після смерті ОСОБА_3 , та земельну ділянку площею 1,05га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7322584500:01:001:0145 вартістю 62627,25 гривень, що розташована на території Кліводинської сільської ради (за межами населеного пункту) Кіцманського району Чернівецької області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 090380, виданого 10.07.2007 року на ім`я ОСОБА_3 , після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку ОСОБА_2 належить на праві приватної власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 7322584500:01:001:0145, площею 1,05 га, яка розташована на території Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, згідно державного акту від 10.07.2007 ЯД 090380. (а. с.34)

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником житлового будинку, по АДРЕСА_1 . (а. с. 35)

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Статтею 1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів.

Згідно статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу . Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 1251 ЦК України встановлено, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

У даній справі встановлено, що 23 грудня 2015 року секретарем Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області Савчук Т.К., за реєстровим номером №115 зареєстрований заповіт ОСОБА_3 .

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції, з урахуванням зазначених вимог закону та встановлених обставин у справі, на підставі досліджених доказів, яким надано належну правову оцінку, правильно виходив із того, що доказів які б свідчили про відсутність волевиявлення спадкодавця заповісти усе своє майно ОСОБА_2 позивачем не надано, що також не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.

Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Згідно з частиною п`ятою статті 1, статті 37 Закону України Про нотаріат у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування. Однією з нотаріальних дій, які вчиняють уповноважені посадові особи органу місцевого самоврядування є посвідчення заповітів.

Відповідно до статті 1248 ЦК України, підпункту 1.6, 1.7 пункту 1 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Аналогічні положення закріплено й у підпункті 1.4 пункту 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 3306/5. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

Колегія суддів на підставі вищевикладеного та з урахуванням ч. 4 ст. 263 ЦПК України та висновків щодо застосування зазначених норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 515/1104/17, а саме про те, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з висновком якого погоджується колегія судів, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що вчинення ОСОБА_3 оспорюваного заповіту не суперечить актам цивільного законодавства, спадкодавець була дієздатною на час укладення заповіту, її дієздатність була перевірена секретарем сільської ради, волевиявлення заповідача було вільним, відповідало її внутрішній волі та наслідкам, які передбачав спадкодавець.

Доводи апеляційної скарги про порушення процедури складення заповіту, оскільки під час його укладання були присутні свідки, є необґрунтованими.

Так Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 Про судову практику у справах про спадкування роз`яснено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Верховний Суд у справах, в яких особи покликались на нікчемність заповіту вказав, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанова від 20.05.2019 у справі №522/904/16-ц, постанова від 03.07.2019 у справі № 725/2412/15-ц).

Разом з тим, питання щодо дотримання форми заповіту та щодо оригінальності підпису заповідача у заповіті не можуть бути предметом даного апеляційного розгляду, оскільки в позовні заяві вимоги щодо недійсності заповіту з цих підстав не заявлялися.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у задоволенні вимог про усунення перешкод в користуванні майном, враховуючи наступне .

Відповідно до ст. 319 ч. 1 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ст. 321 ч. 1 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов`язані з позбавленням його володінням майном.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, колегія суддів вважає що вимоги про усунення перешкод в користуванні майном є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не є власником майна, яке розташоване по АДРЕСА_1 , тому суд першої інстанції правомірно відмовив у їх задоволенні, оскільки підстав для звернення з вказаною вимогою у нього немає .

Разом з тим колегією суддів слід зазначити, що звертаючись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним ОСОБА_1 не зазначив яким саме чином порушуються його права.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України , кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст.12 ЦПК України , цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Крім цього, відповідно до ч.1 ст.48 ЦПК України , сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до ст.51ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі уній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження-до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.

Із наведеного вище вбачається, що позивачем подано позов про визнання недійсним заповіту, однак до участі у справі позивачем не залучено як співвідповідача свого батька, ОСОБА_4 , який є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 , права якого безпосередньо порушені оспорюваним заповітом.

Виходячи із заявлених позовних вимог зазначений позивачем відповідач не є єдиним належними відповідачем у даних правовідносинах, і однозначно у даній справі іншим належним відповідачем слід вважати ОСОБА_4 , оскільки права та інтереси його порушено як спадкоємцем першої черги після смерті його матері ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішення питання про залучення до участі у справі вказаної особи, оскільки по суті справа вирішується судом першої інсстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності та обгрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення в межах, встановлених статтею 376 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 03 березня 2020 року

Головуючий А.І. Владичан

Судді: Н.К. Височанська

І.М. Литвинюк