Постанова

від 04.03.2020 по справі 233/1551/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 233/1551/19

Номер провадження 22-ц/804/699/20

П О С Т А Н О В А

Іменем У К Р А Ї Н И

04 березня 2020 року Донецький апеляційний суд колегією суддів у складі:

Головуючого судді Никифоряка Л.П.

Суддів Новікової Г.В., Гапонова А.В.,

за участі секретаря судового засідання Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу що виникла із земельних правовідносин за позовом Приватного акціонерного товариства АПК-ІНВЕСТ до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Костянтинівської районної державної адміністрації Донецької області про визнання права користування земельною ділянкою на підставі переукладеного договору оренди землі;

та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства АПК-ІНВЕСТ про припинення договору оренди землі шляхом його розірвання,

в якій подано апеляційну скаргу Приватним акціонерним товариством АПК-ІНВЕСТ на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 листопада 2019 року (головуючий у першій інстанції Малінов О.С.), -

В С Т А Н О В И В:

В позові пред`явленому до суду 18 березня 2019 року Приватне акціонерне товариство АПК-ІНВЕСТ /надалі Товариство/ виклало вимоги до ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі переукладеним на тих самих умовах. В обґрунтування позову Товариство посилалось на те, що ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 20 лютого 2014 року /надалі Договір оренди/ передав Товариству в оренду належну йому земельну частку (пай) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом строком на 20 років. В подальшому ОСОБА_1 набувши право власності на земельну ділянку що перебувала в оренді Товариства не повідомив про це орендаря в порядку визначеному чинним законодавством та після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки відмовляється виконувати вимоги законодавства і умови договору та переукладати договір оренди землі відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений.

02 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до Товариства та просив припинити дію Договору оренди землі шляхом його розірвання. В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 посилався на те, що наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року затверджено типовий договір оренди земельної частки (паю) згідно положень якого у разі виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства, та зокрема Конституцією України передбачено що власник самостійно визначає порядок користування та розпорядження належною йому власністю. Про свої наміри щодо припинення Договору оренди орендодавець повідомив орендаря та вважав договір припиненим. Та ОСОБА_1 посилався на те, що зміна Договору оренди може бути тільки за його згодою та із оформленням права власності на землю змінилася сторона Договору оренди і сам предмет договору. Також з підстав зміни статусу сторони договору ОСОБА_1 , із володільця земельної частки (паю) на власника вже виділеної земельної ділянки, виникли підстави для розірвання Договору оренди.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 листопада 2019 року відмовлено в задоволенні позову Товариства та задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 припинивши дію Договору оренди шляхом його розірвання.

Згідно висновків суду з часу отримання орендодавцем ОСОБА_1 статусу власника земельної ділянки змінилася сторона договору та предмет договору, що стало підставою для його розірвання.

Інші висновки суду першої інстанції зводились до того, що умова Договору оренди з приводу його переукладення у разі виділення земельної ділянки в натурі не є обов`язком для орендодавця, оскільки не може бути розцінена як примус для власника волевиявлення якого є вирішальним в договірних відносинах.

В апеляційній скарзі позивач Товариство просило рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову та відмовити в задоволенні зустрічного позову, через неправильне застосування норм матеріального права.

Заявник обґрунтовував скаргу тим, що відсутній правовий висновок суду першої інстанції щодо незастосування умови Договору оренди за якою орендодавець ОСОБА_1 прийняв на себе зобов`язання повідомити орендаря з приводу набуття і оформлення права власності на предмет оренди та зобов`язався переукласти договір якщо наведені умови виникнуть та щодо незастосування ідентичних положень Закону України "Про оренду землі" /надалі Закон/ чинного на час ухвалення рішення.

Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до невідповідності обставинам справи висновку суду з приводу того, що ОСОБА_1 не висловлював свого волевиявлення з приводу обставин які можуть виникнути щодо виділення земельної ділянки (предмету оренди) в натурі на місцевості, які сторони врегулювали в договорі.

Також заявник стверджував про те, що судом не наведено жодної передбаченої чинним законодавством підстави для розірвання Договору оренди. Так само останній не навів обставин за яких такий договір вважається припиненим.

На час розгляду справи відповідач ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про необґрунтованість апеляційної скарги Товариства з огляду на правові висновки що мали місце в постановах касаційного суду і доводи наведені в зустрічному позові, та викладено вимогу про залишення рішення суду першої інстанції без змін, як таке що є законним, обґрунтованим та винесеним з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши пояснення особи яка падала апеляційну скаргу та пояснення представника відповідача, за відсутності третьої особи представник якої просив розглянути справу без нього, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

ОСОБА_1 як орендодавець передав орендарю Товариству у володіння та користування на термін 20років належну йому земельну часту (пай) розміром 4,65умовних кадастрових гектарів в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом /копія Договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року а.с.8-10/.

В Договорі оренди сторони узгодили істотні умови щодо розміру орендної плати, строків та порядку її сплати, передбачили права та обов`язки сторін, також в пункті 2.3 Договору оренди передбачили, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), Договір оренди землі переукладається не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору допускається у випадках, визначених цим Договором та чинним законодавством України /а.с.9/.

На виконання Договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв земельну часту (пай) розміром 4,65умовних кадастрових гектарів в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом 20 лютого 2014 року про що було складено акт приймання-передачі /а.с.12/.

Згідно платіжних доручень Товариство сплачувало орендну плату згідно Договору оренди за період з 29 вересня 2014 року по 21 грудня 2018 року отримувач платежу ОСОБА_1 /а.с.14-28/.

За Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 14 березня 2019 року земельна ділянка площею 6,6358га що розташована в Білокузьминівській сільській раді Костянтинівського району, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_1 04 травня 2018 року, передана в оренду Фермерському господарству Веліс 22 травня 2018 року /а.с.13, 52/.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2019 року задоволено позов Товариства та визнано недійсним з моменту укладення Договір оренди земельної ділянки площею 6,6358га між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Веліс , право оренди за яким було зареєстроване 22 травня 2018 року /а.с.30-31/.

11 лютого 2019 року ОСОБА_1 на адресу Товариства направив повідомлення про припинення Договору оренди, за змістом якого вважав договір припиненим /а.с.53/.

Вирішуючи позовні вимоги та зустрічний позов суд першої інстанції припинення Договору оренди пов`язував виключно із тим, що в орендодавця ОСОБА_1 , який оформив своє право власності на земельну ділянку, відсутнє волевиявлення на переукладення Договору оренди та в якості норми матеріального права суд керувався постановою Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ . Також на думку суду умови Договору оренди не зобов`язують ОСОБА_1 до їх виконання, оскільки останній як фізична особа набув іншого статусу власника, який вільний розпоряджатися земельною ділянкою на власний розсуд.

Такі висновки суду першої інстанції частково здійснені через неправильне застосування норм матеріального права.

Суд обґрунтовано до спірних правовідносин застосував положення Закону України Про оренду землі , Земельний кодекс України та Цивільний кодекс України.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору, відносини щодо найму землі регулюються спеціальними актами земельного законодавства та Законом України "Про оренду землі".

Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У даній справі сторони Договору оренди не заперечували обставин укладення договору на умовах визначених в ньому.

Встановлено, що спірний Договір оренди був укладений сторонами Товариством та ОСОБА_1 , об`єктом оренди та предметом договору стала належна останньому на праві власності земельна частка (пай) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом строком на 20 років.

ОСОБА_1 як орендодавець розпорядився належною йому власністю - земельною часткою (паєм) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, що узгоджувалося із вимогами чинного законодавства згідно якого громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону /Розділ IX. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону/.

Правочин є дійсним, якщо його зміст не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка його вчиняє, має необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників є вільним і відповідає їх внутрішній волі; він вчинений у формі, встановленій законом й спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недотримання хоча б однієї із зазначених умов дійсності правочину може тягнути його нікчемність, із застосуванням відповідних правових наслідків, або слугувати підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку відповідно до положень статті 215 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним /частина 1 статті 204 Цивільного кодексу України/.

Та стосовно обставин справи спростування презумпції правомірності не було, оскільки недійсність правочину /Договору оренди/ прямо законом не встановлена, та ОСОБА_1 не оспорював обставин з приводу його волевиявлення на укладення Договору оренди земельної частки (паю).

Вираження волі ОСОБА_1 відбулось вчиненням певних дій, складанням та підписанням письмового Договору оренди, отже мало місце втілення волі у письмовому вираженні.

Наведені обставини дають підстави для висновку про те, що суд першої інстанції безпідставно відносини з приводу оренди земельної частки (паю) що виникли між Товариством та ОСОБА_1 , волевиявлення якого знайшло відображення у Договорі оренди аналізував відокремлено від особи орендодавця, який також як власник розпорядився своїм майном, яке на час укладення договору було у вигляді земельної частки (паю) та безпідставно не врахував зобов`язань взятих сторонами за договором.

Договором оренди на сторони покладались обов`язки які вони визначили як істотні умови договору, зокрема пунктом 2.3 Договору оренди, сторони передбачили, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), Договір оренди землі переукладається не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін.

Зазначена умова Договору оренди повністю узгоджувалась із абзацом 2 Розділу ІХ Перехідних положень яким у такий самий спосіб врегульовано, що після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін.

Отже суд першої інстанції віддав перевагу правам ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки, тобто вважав що пріоритетному захисту підлягають саме права власника земельної ділянки без врахування його зобов`язань, як власника земельної частки (паю), при цьому не навів мотивів з приводу того, чому до відносин що виникли не варто застосовувати спеціальну норму матеріального права, яким є Закон та договірні зобов`язання.

За встановлених обставин чітко вбачається що суд віддав перевагу захисту прав власника земельної ділянки ОСОБА_1 , який як власник земельної частки (паю) вже розпорядився своїм правом, та виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки відбулось на основі земельної частки (паю), над правами ОСОБА_1 , як власника земельної частки (паю), та при цьому судом не зазначена норма права, яка би передбачала таку можливість, також судом знехтувані права орендаря, який належним чином виконував взяті на себе за Договором оренди зобов`язання.

В результаті чого не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У той же час, суд першої інстанції не відреагував на аргументи заявника з приводу дії Договору оренди та відсутності правових підстав вважати його припиненим.

Перехідними положеннями Закону та Договором оренди передбачено, що припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом, Договором та чинним законодавством України.

В статті 31 Закону, якою передбачено підстави для припинення договору оренди землі, та серед підстав для припинення права користування земельною ділянкою і примусового припинення прав на земельну ділянку передбачених статтями 141 та 143 Земельного кодексу України - виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки власнику земельної частки (паю) не передбачено в якості підстави для припинення договору оренди.

Навпаки частина п`ята статті 31 Закону покладає на особу, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, обов`язок протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 1481 Земельного кодексу України.

Стаття 1481 Земельного кодексу України передбачає, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі /частина четверта статті 32 Закону/.

Також не обґрунтованим є посилання суду на положення Типового договору оренди земельної частки (паю) затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 р. N 5 як на єдине джерело права, оскільки в ньому йдеться про те, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства.

Чинне законодавство проголошує, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом /частина 1 та 2 статті 598 Цивільного кодексу України/.

Вирішення спору у даній справі не може бути покладено в залежність від формального тлумачення положень чинного законодавства, в якому не міститься інших підстав для припинення зобов`язання; та ґрунтуватися на безпідставному незастосуванні вимог Закону, який є спеціальною нормою права по відношенню до тих відносин що виникли між сторонами.

З огляду на положення Закону та умови Договору оренди висновок суду першої інстанції про припинення Договору оренди не містить під собою правового обґрунтування.

Вирішальним для результатів розгляду даної справи суд апеляційної інстанції вважає те, що обставини на які посилається відповідач, який просив визнати припиненим Договір оренди шляхом його розірвання не знаходять підтвердження в ході судового розгляду.

Також не являється належним виконанням вимог законодавства щодо розірвання Договору оренди направлення орендодавцем на адресу орендаря листа повідомлення.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом /стаття 31 Закону/.

Статтею 32 передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

За викладених обставин позивач обґрунтовано вважав, що договір оренди є таким, що не припинив свою дію та його припинення, може відбуватись на підставах передбачених законами України, з дотриманням визначеного порядку та у спосіб обумовлений сторонами в договорі.

Разом з тим, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Та внесення змін в Договір оренди і його переукладення законодавець пов`язує із волею сторін договору, що може бути здійснено тільки за їх згоди.

Так в статті 30 Закону йдеться про те, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

За встановлених обставин право оренди за Товариством на підставі Договору оренди не припинилося, та підтверджене неналежне виконання умов Договору оренди з боку орендодавця, який не повідомив орендаря з приводу виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки на основі земельної частки (паю), яка використовується Товариством, відмовляється переукладати Договір на тих самих умовах та передав землю іншому орендарю.

Однак відповідно до буквального змісту Розділу IX Перехідних положень Закону, відмова орендодавця, в порушення вимог Закону та умов Договору оренди його переукладати, не має своїм правовим наслідком автоматичне визнання такого договору переукладеним, оскільки це протирічить суті договірних відносин, та потребує згоди обох сторін договору.

Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Та суд позбавлений можливості визначати умови на яких слід вважати договір переукладеним та вносити зміни до Договору оренди за відсутності волевиявлення та згоди на таке сторін правочину.

Разом з тим, з мотивів правового захисту прав орендодавця суд апеляційної інстанції вважає що ОСОБА_1 не позбавлений практичної доступної для нього можливості в порядку та спосіб визначений чинним законодавством та умовами Договору оренди врегулювати свої відносини із орендарем.

Його право може бути ефективно захищене шляхом переукладення договору відповідно до фактичних обставин чи шляхом достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Дана ситуація врегульована Законом, який проголошує, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом /стаття 31 Закону/.

Тим чином, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства про припинення Договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року шляхом його розірвання, оскільки набуття орендодавцем права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді не свідчать про припинення правовідносин оренди та не є підставою для визнання договору припиненим чи розірваним, оскільки це не призвело до порушення прав жодної із сторін, які підтвердили своє волевиявлення укладенням та підписанням Договору оренди та фактичними діями направленими на виконання домовленостей досягнутих в Договорі оренди, оскільки підтверджено, що орендодавець і після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) продовжував отримувати орендну плату за Договором оренди /а.с.14-28/.

З огляду на встановлені обставини Договір оренди судом першої інстанції не вірно розцінений як такий що припинив свою дію чи є достроково розірваним на вимогу орендодавця.

У той же час, суд апеляційної інстанції виходить з того, що відсутні підстави для задоволення позову Товариства в частині визнання Договору оренди переукладеним на умовах зазначених в позовній заяві, оскільки чинне законодавство вимагає згоди сторін правочину на його переукладення.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимог закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування судового рішення в частині вимог ОСОБА_1 до Товариства про припинення договору оренди землі шляхом його розірвання та відмови в зустрічному позові, в решті рішення слід залишити без змін.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому підлягає скасуванню рішення в частині стягнення з Товариства на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 768(сімсот шістдесят вісім),40гривен та з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений Товариством судовий збір за подання апеляційної скарги в частині вимог про скасування зустрічного позову, в розмірі 1152,60грн (768,40грн*150%)

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства АПК-ІНВЕСТ задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 листопада 2019 року скасувати в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства АПК-ІНВЕСТ про припинення договору оренди землі шляхом його розірвання та в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства АПК-ІНВЕСТ на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 768(сімсот шістдесят вісім),40гривен.

Відмовити в зустрічному позові ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства АПК-ІНВЕСТ про припинення Договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року шляхом його розірвання.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства АПК-ІНВЕСТ з відповідача ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1152(одна тисячі сто п`ятдесят дві),60грн.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 04 березня 2020 року.

Судді: