Постанова

від 03.03.2020 по справі 300/395/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 300/395/19

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

Головуючого - судді Бисага Т.Ю.

суддів: Собослоя Г.Г., Куштана Б.П.,

за участі секретаря: Чучка Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на рішення Воловецького районного суду від 15 жовтня 2019 року, головуюча суддя Софілканич О.А., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішенням Воловецького районного суду від 15 жовтня 2019 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду Банк подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що кредитний договір між апелянтом та позивачем було укладено у встановленому законом порядку, договір є обов`язковим для виконання. Позивач виконав свої зобов`язання по договору, і у зв`язку з порушенням своїх зобов`язань по договору, відповідач повинен погасити заявлену Банком заборгованість по договору кредиту. Вказує, що Банком доведено факт укладення договору в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України, а відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, в умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору та, відповідно, факт виникнення зобов`язальних правовідносин між сторонами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Так, позивачем було подано Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку , яку 02 жовтня 2008 року підписав Губаш І.П. Відповідно до цієї заяви відповідач погодився, що вона разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між ним і Банком договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві зазначено, що ОСОБА_1 ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.privatbank.ua, а також зобов`язався виконувати вимоги Умов і Правил надання банківських послуг та регулярно самостійно знайомитись з їх змінами на вказаному сайті.

Отже, вказаною заявою доводиться факт звернення відповідача до Банку за отриманням банківських послуг.

Також до позовної заяви додані Витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (Ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/) та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна , в якому містяться тарифи щодо чотирьох продуктів - Універсальна, 30 днів пільгового періоду , Універсальна, 55 днів пільгового періоду , Універсальна CONTRAKT та Універсальна GOLD .

Згідно з наданим Банком розрахунком заборгованість ОСОБА_2 станом на 12.08.2019 складала 7078,49 грн., з яких: 4922,80 грн. - тіло кредиту, 88,56 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 1491,96 грн. - пеня, 250 грн. - штраф (фіксована частина), 325,17 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статей 633, 634 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати, зокрема, надання послуг кожному, хто до неї звернеться (зокрема, банківське обслуговування); умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги; договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання полягає у приєднанні другої сторони до запропонованого договору в цілому, а його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ ПриватБанк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За замістом статей 526, 1048, 1054, 1055 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним; за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України), відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Отже, в Заяві, крім інформації щодо послуги, яку просить надати клієнт, повинно міститись також розмір і порядок розрахунків щомісячного Платежу (залежно від виду платіжної картки), і така інформація повинна також міститись у Пам`ятці Клієнта або Довідці про умови кредитування.

Колегія констатує, що із Анкети-заяви, підписаної відповідачем 02.10.2008, неможливо встановити на отримання яких саме банківських послуг було волевиявлення ОСОБА_1 . А сама Анкета-заява не містить відомостей, які б вказували на: прохання відповідача отримати саме кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку; домовленість сторін про розмір кредитного ліміту, розмір відсотків за користування кредитом та порядок розрахунків щомісячного платежу; підтвердження видачі позивачем та одержання відповідачем певної кредитної картки.

До позовної заяви не додано Пам`ятку клієнта або Довідку про умови кредитування, які підписані відповідачем, як і не додано самих Умов і правилами надання банківських послуг. При цьому Банком не заперечується, що підписаних відповідачем Тарифів у Банку також немає.

Приєднані по позовної заяви Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна також відповідачем не підписані та містять інформацію щодо чотирьох кредитних карт Універсальна , по кожній з яких встановлено різні базові ставки та пеня. У Анкеті-заяві не вказано який саме тип кредитної картки обрав боржника (відмітка щодо типу обраної карти взагалі не проставлена). А відтак не можна навіть стверджувати, що у відповідача було волевиявлення на отримання саме кредитної картки.

Отже, надані позивачем до суду першої інстанції докази не дають можливості встановити істотні умови кредитного договору.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) у Постанові від 03 липня 2019 року зазначила, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк , тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Посилання апелянта на Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII Про захист прав споживачів (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17) зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту і Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ ПриватБанк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Зважаючи на встановлені обставини, надана позивачем Анкета-заява сама по собі не є належним і достатнім доказом укладення кредитного договору. Такий договір не містить жодних істотних умов, необхідних для договорів кредиту, та жодних умов, за якими сторони досягли згоди - суми кредиту (кредитного ліміту), строків повернення кредиту, відсоткової ставки та форми сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

У Анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яку 02 жовтня 2008 року підписав Губаш І.П., зазначено, що договір про надання банківських послуг складається з цієї заяви, разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами. Оскільки відсутні три із чотирьох складових договору, судова колегія вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження укладення кредитного договору.

В той же час, за доведеності факту користування коштами позивача, Банк не позбавлений права звертатись до суду з позовом в порядку ст. 1212 ЦК України - за поверненням майна, набутого без достатньої правової підстави.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому не заслуговують на увагу.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 374 , 375 , 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк залишити без задоволення.

Рішення Воловецького районного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 4 березня 2020 року .

Головуючий

Судді