Ухвала

від 25.02.2020 по справі 761/2260/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого суддіОСОБА_1 ,суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2020 року,

за участі: прокурора представника власника майна представника ДП «Катрін» в особі власника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №10 ОСОБА_7 , накладено арешт на нежилі приміщення (група приміщень) №76, приміщення громадського призначення, вбудованих в житловий будинок, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (призначення приміщень - нежитлове, складається з приміщень з №1 по №9, загальною площею 142,10 кв. м), що зареєстровані за ОСОБА_5 з забороною використання.

Не погоджуючись з таким рішення, власник майна ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2020 року, скасувати її в частині заборони користування нежилим приміщенням (група приміщень) №76, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та складається з приміщень з №1 по №9, загальною площею 142,10 кв. м, постановити в цій частині нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні 12015100100009368 від 11 серпня 2015 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України про арешт майна з забороною використання.

Щодо строку апеляційного оскарження зазначає, що про існування зазначеної ухвали апелянту стало відомо 31 січня 2020 року під час відчинення вхідної двері нежилого приміщення АДРЕСА_2 . Копія оскаржуваної ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 січня 2020 року була приклеєна громадянином ОСОБА_6 скотчем до двері цього приміщення.

В обґрунтування апеляційних вимог ОСОБА_5 зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою в частині накладення заборони невизначеному колу осіб у користуванні вказаним нежилим приміщенням.

Вказує,що слідчим суддею невірно встановлені обставини справи, ОСОБА_6 не є власником зазначеного майна, відтак його адвокат ОСОБА_9 не є представником власника майна. Крім того, згідно самого клопотання прокурора, власником майна, на яке накладено арешт є ДП «Катрін», а не ОСОБА_6 .

На думку апелянта, клопотання прокурора не містить даних, щодо пошкодження саме нежитлового приміщення, на яке накладено арешт. Відновлення ОСОБА_10 доступу до належному йому на праві приватної власності приміщення, шляхом заміни, раніше пошкоджених громадянином ОСОБА_6 замків на вхідній двері до цього приміщення, не свідчить про пошкодження самого приміщення, на яке накладено арешт.

Звертає увагу апелянт на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 12015100100009368 від 11 серпня 2015 року, в межах якого накладено арешт, триває понад чотири з половиною роки, тобто належним чином не проводиться, однак повідомлення про підозру жодній особі не вручено.

Окрім того, прокурором не надано документів, які підтверджують право власності ОСОБА_6 на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , що ставить під сумнів обґрунтованість оскаржуваної ухвали в частині визначення власника майна, на яке накладено арешт та процесуального статусу адвоката ОСОБА_9 , як представника саме власника майна, а не засновника ДП «Катрін»

Також, стороною обвинувачення в клопотанні про арешт майна та слідчим суддею в ухвалі, не обґрунтовано, яким саме чином вказане майно, що належить ОСОБА_5 і якому не повідомлено про підозру у даному кримінальному провадженні, має відношення до кримінального провадження № 12015100100009368.

ОСОБА_5 придбав вказане нежитлове приміщення на законних підставах, відповідно до договору купівлі - продажу приміщення від 06 вересня 2019 року. Жодними доказами не доведено, що вказане нежитлове приміщення здобуте злочинним шляхом, чи є об`єктом кримінального правопорушення, а відтак, на думку апелянта, це приміщення не має ознак речового доказу, визначених у ст. 98 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна ОСОБА_8 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін ухвалу слідчого судді, представника ДП «Катрін» в особі власника ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_9 , який вважав ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Оскільки, клопотання про накладення арешту на майно розглянуто слідчим суддею без виклику ОСОБА_5 та його представника, оскаржувану ухвалу від 24 січня 2020 року не надіслано, про її наявність стало відомо 31 січня 2020 року під час відчинення вхідної двері нежилого приміщення АДРЕСА_2 , що не спростовується матеріалами провадження, апеляційну скаргу подано 03 лютого 2020 року, у зв`язку з чим строк на апеляційне оскарження підлягаєпоновленню.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, Шевченківським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 11 серпня 2015 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12015100100009368, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що з 10 червня 2015 року, невідомі особи шахрайським шляхом заволоділи нежилими приміщеннями з № 1 по № 9 (групи приміщень № 76) загальною площею 142,10 (сто сорок два цілих двадцять два сотих) квадратних метра, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , які належали на праві приватної власності ДП «Катрін», єдиним засновником якого є ОСОБА_6 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №184633179, 09 жовтня 2019 року об 11 годині 40 хвилин 03 секунди приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11 посвідчив договір іпотеки, серія та номер 1500, між ОСОБА_5 та ТОВ «Центробудсервіс КС», код ЄДРПОУ: 39367974, на нежилі приміщення (група приміщень) №76, приміщення громадського призначення, вбудованих в житловий будинок, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (призначення приміщень - нежитлове, складається з приміщень з № 1 по № 9, загальною площею 142,10 кв. м), відповідно до якого іпотекодержатель: ТОВ «Центробудсервіс КС», код ЄДРПОУ: 39367974, а іпотекодавець: ОСОБА_5 , обтяжувач: ТОВ «Центробудсервіс КС», код ЄДРПОУ: 39367974.

11 жовтня 2019 року зазначені нежилі приміщення постановою прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_7 визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 12015100100009368.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2019 року на предмет злочину - нежилі приміщення (група приміщень) № 76, приміщення громадського призначення, вбудованих в житловий будинок, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт без заборони його використання.

Як зазначено у клопотанні прокурора, 18 жовтня, 22, 24 листопада, 13 грудня 2019 року, 20 січня 2020 року представниками ОСОБА_5 вживалися заходи, спрямовані на заміну замків вхідної двері предмету злочину, проникнення до нього, що вказує на те, що накладення арешту на описаний об`єкт нерухомості без заборони його використання є недостатнім заходом забезпечення.

22 січня 2020 року прокурор Київської місцевої прокуратури №10 ОСОБА_7 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту із забороною використання на нежилі приміщення (група приміщень) №76, приміщення громадського призначення, вбудованих в житловий будинок, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (призначення приміщень - нежитлове, складається з приміщень з №1 по №9, загальною площею 142,10 кв. м), що зареєстровані за ОСОБА_5 .

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2020 року вказане клопотання задоволено.

З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.

Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядкустатей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до ч. 1ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч.11 ст. 170 КПК України).

Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.

Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження №12015100100009368 про накладення арешту на нежилі приміщення (група приміщень) №76, приміщення громадського призначення, вбудованих в житловий будинок, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (призначення приміщень - нежитлове, складається з приміщень з №1 по №9, загальною площею 142,10 кв. м), що зареєстровані за ОСОБА_5 , слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, про необхідність накладення арешту на вказане майно із забороною використання нежилих приміщень, з метою забезпечення збереження речових доказів, оскільки прокурором доведено обставини, які підтверджують, що незастосування такого обмеження може призвести до приховування, пошкодження, псування, втрати, використання, перетворення, передачі майна.

Крім того, зазначене майно у даному кримінальному провадженні 11 жовтня 2019 року постановою прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_7 визнано речовим доказам (а.п. 58-59, т. 1).

Як вважає колегія суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права ОСОБА_5 , з потребами кримінального провадження.

З огляду на положення ч.ч. 2, 3ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним уст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Арешт майна з підстав передбачених ч.ч. 2, 3ст. 170 КПК Українипо суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Тому, посилання автора апеляційної скаргина те, що слідчим суддею безпідставнонакладено арешт на вказане майно, не можуть прийматися до уваги, оскільки арешт на вказане майно накладено з правових підстав, передбачених ч.ч. 2, 3ст. 170 КПК України.

Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність накладення арешту на вказане майно із забороною використання нежилих приміщень, з метою збереження речових доказів, оскільки прокурором доведені обставини, які підтверджують, що незастосування такого обмеження може призвести до приховування, пошкодження, псування, втрати, використання, перетворення, передачі майна.

Крім того, матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникнення чи відчуження майна, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна із забороною його використання, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_5 не перебуває у статусі підозрюваного або обвинуваченого, не спростовують висновків слідчого судді, зокрема тому, що арешт майна з підстав, передбачених частиною 2статті 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає обов`язкового оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_5 придбав вказане нежитлове приміщення на законних підставах, відповідно до договору купівлі - продажу приміщення від 06 вересня 2019 року, оскільки правомірність набуття права власності вказаного майна ОСОБА_5 на даний час є предметом перевірки органом досудового розслідування.

Зокрема, як встановлено органом досудового розслідування, 04 вересня 2019 року за використанням ідентифікатора доступу державного виконавця Сторожинецького РВ ДВС ОСОБА_12 відбулося втручання в Реєстр обтяжень та припинено обтяження на арешт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (призначення приміщень нежитлове, складається з приміщень з № 1 по № 9, загальною площею 142, 10 кв. м), на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва 16 грудня 2016 року.

Для з`ясування вказаних обставин, слідчий СВ ГУ НП в Чернівецькій області Сторожинецького відділу поліції ОСОБА_13 23 січня 2020 року звернувся до начальника відділу державної виконавчої служби Сторожинецького районного управління юстиції із запитом № 118/123/50/06-2020 про надання належним чином завірених копій документів на підставі яких припинено обтяження на нежилі приміщення (групи приміщень) № 76, приміщення громадського призначення, вбудованих в житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (призначення приміщень нежитлове, складається з приміщень з № 1 по № 9, загальною площею 142, 10 кв. м), на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва 16 грудня 2016 року.

У відповідь на вказаний запит державний виконавець Сторожинецького РВ ДВС ОСОБА_12 27 січня 2020 року повідомив про відсутність у відділі копій документів на підставі яких припинено обтяження на нерухоме майно, оскільки державним виконавцем не вчинено жодної виконавчої дії щодо зняття арешту відносно зазначеного об`єкту. Окрім того вказав, що 17 вересня 2019 року під час вилучення жорсткого диску з робочого комп`ютера державного виконавця встановлено, що здійснено хакерську атаку, а реєстрацію припинення обтяжень нерухомого майна здійснено з використанням ідентифікаторів доступу державного виконавця Сторожинецького РВДВС.

Наведені обставини дають підстави вважати про вчинення шахрайських дій по заволодінню вказаним нерухомим майном та необхідність такого виду обтяження на нерухоме майно на даному етапі досудового розслідування.

Відтак доводи, на які посилається представник в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони спростовуються матеріалами судового провадження.

Істотних порушень вимогКПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга ОСОБА_5 , навіть з урахуванням усіх викладених в ній доводами, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 395, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Поновити ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2020 року.

Ухвалуслідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2020 року в частині задоволенняклопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №10 ОСОБА_7 та встановлення заборони користування нежилим приміщенням(група приміщень) №76, приміщення громадського призначення, вбудованих в житловий будинок, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (призначення приміщень - нежитлове, складається з приміщень з №1 по №9, загальною площею 142,10 кв. м), яке зареєстровані за ОСОБА_5 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_5 , - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_14 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11сс/824/1298/2020 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_15

Категорія ст.170 КПК Доповідач ОСОБА_14