Рішення

від 05.03.2020 по справі 520/13610/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 березня 2020 р. № 520/13610/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сагайдака В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "АМАРАНТ-8" (вул. Маліновського, 3, офіс 9, м. Харків, 61052, код 36325439) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Приватне підприємство "АМАРАНТ-8", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 серпня 2019 року №00001501411.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Запропоновано відповідачу подати до суду протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали відзив на позов та докази на обґрунтування відзиву, а також докази направлення відзиву позивачу.

Відповідач надав до суду відзив згідно змісту якого у задоволенні вимог просив суд відмовити.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено, що на підставі наказу від 11.07.2019 року №4781, направлення від 12.07.2019 року №6565, Головним управлінням ДФС у Харківській області проведена позапланова виїзна перевірка ПП АМАРАНТ-8 з питань дотримання вимог податкового законодавства ФГ ЗАГРАВА за жовтень 2018 року та подальшої реалізації.

За результатами вказаної перевірки ГУ ДФС у Харківській області складено акт від 25.07.2019 №2534/20-40-14-11/36325439(а.с.8-19).

Згідно висновку акту перевірки ПП АМАРАНТ-8 порушено:

пп. „а" п. 198.1 ст. 198, п.п. 198.3 ст. 198, п.п. 192.1.2 п. 192.1 ст. 192, п 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України сум податкового кредиту при придбанні товарів за жовтень 2018 року, встановлено завищення на загальну суму 248750 грн.;

порушено норми п. 185.1 ст. 185 та п. 187.1 ст. 187, п.п. 192.1.2 п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України, встановлено завищення сум податкових зобов`язань при продажі товарів за жовтень 2018 року на суму 249501 грн.

Слід вказати, що позивачем надані до контролюючого органу заперечення на акт(а.с.94-95) та з матеріалів справи встановлено, що висновки акту залишені без змін(а.с.91-93).

З посиланням на акт перевірки, Головним управлінням прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 серпня 2019 року №00001501411, яким ПП АМАРАНТ-8 зменшено суму грошового зобов`язання для цілей розділу V Податкового кодексу України у розмірі 249501 та зменшено суму податкового кредиту у розмірі 248750 за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україна товарів (робіт, послуг)(а.с.23).

За результатами розгляду скарги позивача (а.с.23-24) Державною податковою службою України залишено без змін податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 19.08.2019 №00001501411, а скаргу - без задоволення(а.с.26-29).

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

В ході проведення перевірки представлених ПП АМАРАНТ-8 первинних документів, бухгалтерського та податкового обліку, аналіз укладених правочинів, які висвітлюють взаємовідносини ПП АМАРАНТ-8 з ФГ ЗАГРАВА у жовтні 2018 року на предмет відповідності господарських операцій діючому законодавству, встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій з придбання ПП АМАРАНТ-8 насіння соняшника вражаю 2018 року у даного суб`єкта господарювання.

Судом встановлено, що 16.10.2018 року між ФГ Заграва (в якості постачальника) та ПП АМАРАНТ-8 (в якості покупця) укладено договір поставки №16/10/2018(а.с.29).

Відповідно до п. 1.1, 1.2 договору за даним договором постачальник зобов`язується передати у встановлений договором термін товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору.

Товаром, що поставляються за договором, є сільськогосподарська продукція, визначена у видаткових накладних та/або у специфікаціях за договором (далі по тексту - товар ).

Термін дії договору з моменту підписання до 31.12.2018 року.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за договором №16/10/2018 позивачем надані, а судом досліджені наступні первинні документи: специфікація, товарно-транспортні накладні №1 від 17.10.2018, №2 від 17.10.2018, № 3 від 17.10.2018 , № 4 від 17.10.2018, № 5 від 17.10.2018, видаткові накладні № 120 від 17.10.2018, № 121 від 17.10.2018, № 122 від 17.10.2018, № 123 від 17.10.2018, № 124 від 17.10.2018, акт прийому-передачі № 1 від 17.10.2018 до договору № 16/10/2018 від 16.10.2018, податкові накладні з квитанціями № 120 від 17.10.2018, № 121 від 17.10.2018, N122 від 17.10.2018, № 123 від 17.10.2018, № 124 від 17.10.2018, виписки з банків та оборотно-сальдові відомості по рахунку 281, 361, 631, звіти про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2018 року, звіт збирання врожаю сільськогосподарських культур на 01.09.2018, довідки виконавчого комітету Шацької селищної ради.

Судом встановив, що 17.10.2018 року між ФГ Заграва (в якості кредитора) та ТОВ РОНЕНБУРГ (в якості нового кредитора) укладено договір №171018 про відступлення права вимоги(а.с.33-34).

За цим договором кредитор відступає, а новий кредитор приймає право вимоги оплати за договором поставки №16/10/2018 від 16 жовтня 2018 року (далі - Основне зобов`язання ) до ПП АМАРАНТ-8 (код ЄДРПОУ: 36325439, місцезнаходження юридичної особи: 61052, Харківська обл., місто Харків, пров. Сімферопольський, будинок 6, офіс 803/2) (далі за текстом - БОРЖНИК ).

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1. ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі по тексту - Закон України №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

З урахуванням п. 2 ст. 3 Закону України №996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.1 та п. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з п. 2.1 та п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з приписами ПК України.

Відповідно до Постанови Касаційного адміністративного суду від 06.02.2018 у справі № 16/166/15-а:Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного, слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. Є безпідставними доводи контролюючого органу щодо відсутності сертифікатів якості та технічних паспортів товару та відсутності підпису водія та перевізника у товарно-транспортних накладних, як підстави для висновку про відсутність фактичного здійснення позивачем господарських операцій з вказаним контрагентом спростовується тим, що штампове оснащення, поставлене у рамках господарських взаємовідносин з ТОВ Фулденч , не входить до переліку продукції, яка підлягає сертифікації, а товарно-транспортна накладна не є документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, наявність або відсутність товарно-транспортних накладних та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків. (Постанова Касаційного адміністративного суду від17 квітня 2018 року у справі №816/1587/17).

Відповідно до Постанови Касаційного адміністративного суду від 06.02.2018 у справі №816/166/15-авідсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Факт реальності спірних господарських операцій підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, які оформлені відповідно до приписів чинного законодавства України. Первині бухгалтерські документи містять всі необхідні для цілей оподаткування відомості про обсяг, зміст та вартість спірних операцій та підтверджують їх фактичне виконання.

Суд зазначає, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент був належним чином зареєстрований як юридична особа та установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Контролюючим органом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності та обережності та, що йому було відомо про порушення, які допускали його контрагенти або, що єдиною метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди.

Суд зазначає наступне, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагент позивача є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Необхідно враховувати, жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платника податку - одержувача товару (послуг) - вимагати від контрагента-постачальника будь-яких відомостей щодо повноти сплати ним податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ним законодавчих приписів, а також наявність у цього контрагента умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

Межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Відносно податкової інформації, суд вказує, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Вказана позиція суду викладена у постанові Верховного суду від 29.03.2019 р. №808/3412/16.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. При цьому слід зазначити, що за змістом п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, визначальною ознакою витрат в податковому обліку є їх безпосередній зв`язок з господарською діяльністю платника податку.

Витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.

Порядок формування податкового кредиту встановлено Податковим кодексом України, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 якого податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об`єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованимив Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця видається податкова накладна, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Приватного підприємства "АМАРАНТ-8" (вул. Маліновського, 3, офіс 9, м. Харків, 61052, код 36325439) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення-задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 серпня 2019 року №00001501411.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) на користь Приватного підприємства "АМАРАНТ-8" (вул. Маліновського, 3, офіс 9, м. Харків, 61052, код 36325439) суму сплаченого судового збору у розмірі 7473,76 грн. (сім тисяч чотириста сімдесят три гривні 76 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05 березня 2020 року.

Суддя Сагайдак В.В.