Постанова

від 12.01.2021 по справі 520/13610/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 р.Справа № 520/13610/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, повний текст складено 05.03.20 року по справі № 520/13610/19

за позовом Приватного підприємства " АМАРАНТ-8"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "АМАРАНТ-8" (далі за текстом також - позивач, ПП "АМАРАНТ-8") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (далі та текстом також - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 серпня 2019 року №00001501411.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19 серпня 2019 року №00001501411.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Приватного підприємства "АМАРАНТ-8" суму сплаченого судового збору у розмірі 7473,76 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Харківській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що господарські операції ПП АМАРАНТ-8 з ФГ ЗАГРАВА не спричинили настання реальних правових наслідків ураховуючи недоліки у складених первинних документах, а також за наявності результатів опрацювання зібраної податкової інформації щодо такого контрагента (у ФГ ЗАГРАВА відсутнє в 2018 придбання послуг з транспортування, відсутні на балансі власні основні засоби та відсутнє придбання палива, запасних частин тощо) та по ланцюгу постачання. Зазначає про дефектність первинних документів, а саме: у товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) неможливо ідентифікувати осіб, які дозволили відпуск продукції у зв`язку з відсутністю П.І.П (наявний лише підпис), не вказано модель авто, а тільки назву (DAF, МАН, КАМАЗ), що унеможливлює аналіз можливості чи неможливості перевезення даним автомобілем нібито придбаних у ФГ ЗАГРАВА товарів; відповідно до наданих ТТН автомобільний перевізник є ФГ ЗАГРАВА , але відповідно до відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам від 20.12.2018 за № 9285743738 жоден із зазначених у ТТН водіїв не працював у ФГ ЗАГРАВА , а відповідно до фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва за 2017 (фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва за 2018 рік - не надавався) балансова вартість основних засобів склала 0 тис грн, що, на думку відповідача, вказує на неможливість здійснення перевезення товару власними силами без залучення сторонніх організацій, водночас, відповідно до Єдиного реєстру податкових накладних (далі - ЄРГІН) послуги з перевезення товару не придбавались. Посилається на правові позиції Верховного Суду, сформовані у постановах від 06.09.2019 у справі № 820/2835/18, від 18.12.2018 у справі № 816/1118/17, від 21.11.2018 у справі № 820/10515/14, 15.01.2019 у справі № 805/4781/15-а, від 01.12.2015 у справі № 21-3788а15. За результатами апеляційного розгляду ГУ ДПС у Харківській області просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 КАС України.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі Наказу від 11.07.2019 за № 4781, направлення від 12.07.2019 за № 6565, Головним управлінням ДФС у Харківській області проведена позапланова виїзна перевірка ПП АМАРАНТ-8 з питань дотримання вимог податкового законодавства ФГ ЗАГРАВА за жовтень 2018 року та подальшої реалізації.

За результатами вказаної перевірки ГУ ДФС у Харківській області складено акт від 25.07.2019 за № 2534/20-40-14-11/36325439 (надалі також - акт перевірки) (а.с. 8-19).

За висновками акта перевірки ПП АМАРАНТ-8 порушено:

- пп. "а" п. 198.1 ст. 198, п.п. 198.3 ст. 198, п.п. 192.1.2 п. 192.1 ст. 192, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України сум податкового кредиту при придбанні товарів за жовтень 2018 року, встановлено завищення на загальну суму 248750 грн;

- п. 185.1 ст. 185 та п. 187.1 ст. 187, п.п. 192.1.2 п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України, встановлено завищення сум податкових зобов`язань при продажі товарів за жовтень 2018 року на суму 249501 грн.

На акт перевірки позивачем подано до контролюючого органу заперечення (а.с. 94, 95), проте, відповідачем висновки акту залишені без змін (а.с. 91-93).

На підставі висновків, викладених в акті від 25.07.2019 за № 2534/20-40-14-11/36325439, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 серпня 2019 року № 00001501411, яким ПП АМАРАНТ-8 зменшено суму грошового зобов`язання для цілей розділу V Податкового кодексу України у розмірі 249501 грн та зменшено суму податкового кредиту у розмірі 248750 грн за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україна товарів (робіт, послуг) (а.с. 23).

За результатами розгляду скарги позивача (а.с. 23, 24) Державною податковою службою України залишено без змін податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 19.08.2019 за № 00001501411, а скаргу - без задоволення (а.с. 26-29).

Скориставшись правом на оскарження рішень відповідача у судовому порядку, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 19.08.2019 за № 00001501411.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивачем підтверджено правомірність віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості придбання матеріальних цінностей у контрагента (ФГ ЗАГРАВА ), надані до перевірки належно оформлені документи і зібрані у справі докази підтверджують виконання зобов`язань між сторонами господарських операцій, податкове повідомлення-рішення від 19.08.2019 за № 00001501411 є протиправним та підлягає скасуванню. Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність узагальненої податкової інформації щодо контрагента позивача не може бути фактом, який підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій; порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи та виходить з такого.

Відповідно до п. 14.1.156 статті 14 Податкового кодексу України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об`єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов`язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг відповідно до приписів п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до пункту 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно із пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від`ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об`єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов`язання) та від`ємником (податковим кредитом). Від`ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії -"віднімання", і в силу дії об`єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.

Відповідно до ст. 201.1 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов`язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

За положеннями пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (надалі також - Закон № 996-ХІV) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 2.1, 2.2, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з викладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; встановлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Водночас, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій створює наслідки для податкового обліку платника податків.

Проте, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постановах від 02.04.2019 у справі № 826/14331/13-а, від 10.04.2020 у справі № 823/1389/16.

Отже, відповідно до наведеного нормативного регулювання податкових правовідносин, у цій справі суд апеляційної інстанції перевіряє реальність господарських правовідносин позивача з його контрагентом з урахуванням поданих сторонами доказів, щодо оцінки яких виник спір, протягом періоду, який перевірявся контролюючим органом.

Судовим розглядом установлено, що в періоді, який перевірявся контролюючим органом, ПП "АМАРАНТ-8" здійснювало господарські операції з ФГ ЗАГРАВА на підставі укладеного між сторонами договору.

16.10.2018 між ФГ ЗАГРАВА (як постачальником) та ПП АМАРАНТ-8 (як покупцем) укладено договір поставки № 16/10/2018 (а.с. 29).

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 вказаного договору постачальник зобов`язується передати у встановлений договором термін товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Товаром, що поставляється за договором, є сільськогосподарська продукція, визначена у видаткових накладних та/або у специфікаціях за договором.

Термін дії договору з моменту підписання до 31.12.2018.

За умовами п. 3.3. договору поставка здійснюється на умовах EXW франко-склад: адреса постачальника згідно зі складським документом або товарно-транспортною накладною, або актом прийому-передачі.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за договором №16/10/2018 позивачем надано до матеріалів справи такі первинні документи: специфікацію, товарно-транспортні накладні №1 від 17.10.2018, №2 від 17.10.2018, № 3 від 17.10.2018, № 4 від 17.10.2018, № 5 від 17.10.2018, видаткові накладні № 120 від 17.10.2018, № 121 від 17.10.2018, № 122 від 17.10.2018, № 123 від 17.10.2018, № 124 від 17.10.2018, акт прийому-передачі № 1 від 17.10.2018 до договору № 16/10/2018 від 16.10.2018, а також податкові накладні з квитанціями № 120 від 17.10.2018, № 121 від 17.10.2018, №122 від 17.10.2018, № 123 від 17.10.2018, № 124 від 17.10.2018, звіти про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2018 року, звіт збирання врожаю сільськогосподарських культур на 01.09.2018, довідку Виконавчого комітету Шацької селищної ради про те, що ФГ ЗАГРАВА взято для оброблення земельну ділянку у розмірі 4 202,2 га (ріллі).

17.10.2018 між ФГ ЗАГРАВА (в якості кредитора) та ТОВ РОНЕНБУРГ (в якості нового кредитора) укладено договір № 171018 про відступлення права вимоги (а.с. 33, 34).

За цим договором кредитор відступає, а новий кредитор приймає право вимоги оплати за договором поставки № 16/10/2018 від 16 жовтня 2018 року до ПП АМАРАНТ-8 (код ЄДРПОУ: 36325439, місцезнаходження юридичної особи: 61052, Харківська обл., місто Харків, пров. Сімферопольський, будинок 6, офіс 803/2).

На підтвердження оплати придбаного товару позивачем до матеріалів справи надано виписки з банків та оборотно-сальдові відомості по рахунку 281, 361, 631.

Отже, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що з аналізу письмових доказів, які містяться в матеріалах справи, вбачається реальність проведення господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом - ФГ "ЗАГРАВА" з придбання товарів.

Колегія суддів уважає правомірним висновок суду першої інстанції, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні, акти прийому-передачі є первинними документами та не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону № 996-XIV, статті 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а тому є належними та допустимими доказами, підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та ФГ "ЗАГРАВА", оскільки призвели до зміни майнового стану учасників господарських відносин.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, наведеними в постановах від 24.04.2018 у справі № 808/1077/17, від 24.04.2018 у справі № 808/1077/17.

Видаткові накладні та акт прийому-передачі, які підтверджують факт отримання товарно-матеріальних цінностей ПП АМАРАНТ-8 , дають змогу ідентифікувати господарські операції, яких стосуються, оскільки містять відомості про покупця і продавця; містять підписи осіб, що прийняли/відвантажили ТМЦ та печатки підприємств покупця і продавця; містять перелік ТМЦ, що відвантажені та їх кількість; містять вартість ТМЦ, що відвантажено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про їх достатність для підтвердження податкового кредиту, задекларованого за операціями з ФГ ЗАГРАВА щодо придбання товарів.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не надано достатніх доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 за № 363, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку витрат та податкового кредиту.

Крім того, податковий кредит за спірними господарськими операціями сформований ПП АМАРАНТ-8 за фактом придбання ТМЦ, а не транспортних послуг. Тому докази транспортування є додатковими (допоміжними) до підтвердження обставин реальності цих операцій, а товарно-транспортні документи в спірному випадку не є документами, на підставі яких формувався податковий кредит.

Відтак, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна не може бути підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов`язково мають бути підтверджені витрати на послуги з перевезення вантажів, а не придбання товару.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.06.2019 у справі № 815/2968/15, від 19.02.2019 у справі № 825/1493/14, від 04.09.2018 у справі № 820/908/18, від 02.10.2018 у справі № 804/7239/15, а також у постановах від 11.09.2018 у справах № 804/4787/16, №815/6105/17 та № 820/477/18.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію відносно контрагента позивача, як підтвердження неможливості здійснення господарських операцій між позивачем та таким контрагентом, є безпідставним, оскільки така інформація призначена для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу і носить виключно інформативний характері, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 18.12.2019 у справі № 825/3891/14 та від 22.11.2019 у справі № 817/2887/14.

Доводи відповідача про порушення податкового законодавства постачальниками чи покупцями товару при дослідженні ланцюга постачання придбаних ПП АМАРАНТ-8 товарів, колегія суддів відхиляє, оскільки позивач, як платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками чи покупцями товару (робіт, послуг) у ланцюгу вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків від можливої неправомірної діяльності контрагента.

Правовідносини ПП АМАРАНТ-8 з іншими суб`єктами господарювання у ланцюгу постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 440/426/19.

За умови подання платником податку на додану вартість належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми податку на додану вартість податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 ПК України, задекларований податковий кредит вважається підтвердженим (правомірним), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.

Це відповідає нормі абзацу 1 частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Така норма узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 ПК, відповідно до якої обов`язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексу України, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливо допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб`єктів не покладається обов`язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов`язання зі сплати податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань.

У той же час, порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Такі висновки відповідають сталій практиці застосування Верховним Судом норм пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зокрема, в постановах від 18.05.2018 у справі № П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі № 802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а, від 23.05.2018 у справі № 2а-102/09/0770, від 24.09.2019 у справі № 826/9039/16, від 18.11.2019 у справі № 808/3356/17, від 17.09.2019 у справі № 500/2733/18.

Сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не є вичерпними ознаками нереальності вчинених господарських операцій, якщо з інших даних вбачається фактична рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.

Залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу, а основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. У свою чергу, доказів проведення перевірки, яка б встановила факт неможливості контрагентами позивача вчиняти зазначені вище правочини, відповідачем до суду не надано.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 815/225/17.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірності оскарженого позивачем податкового повідомлення-рішення від 19 серпня 2019 року №00001501411, що є підставою для задоволення позову, є обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, спростовуються наведеним вище та не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції, зміст апеляційної скарги містить виключно суб`єктивне бачення відповідачем обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, а також не зазначено в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, відтак, підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Висновки суду першої інстанції відповідають правовим позиціям Верховного Суду, сформованим у постановах від 06.09.2019 у справі № 820/2835/18, від 18.12.2018 у справі № 816/1118/17, від 21.11.2018 у справі № 820/10515/14, 15.01.2019 у справі № 805/4781/15-а, від 01.12.2015 у справі № 21-3788а15, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, не протирічать та з ними узгоджуються.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 року по справі № 520/13610/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 18.01.2021 року