Постанова

від 25.02.2020 по справі 922/2010/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2020 р. Справа№ 922/2010/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Буравльова С.І.

Мартюк А.І.

при секретарі судового засідання Позюбан А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії Південно-західна залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019

у справі № 922/2010/19 (суддя Мудрий С.М.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенство інноваційних впроваджень "Аркона"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 298 249,03 грн.

за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенство інноваційних впроваджень "Аркона"

про визнання недійсним договору № ТЧ-1-17/12 від 17.12.2018

за участю представників учасників справи:

від позивача: Біляк Я.Ю., адвокат, представник на підставі ордеру

від відповідача: Шапран Л.І., представник за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенство інноваційних впроваджень "Аркона", м. Харків, звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, про стягнення заборгованості за договором № ТЧ-1-17/12 від 17.12.2018 в розмірі 298249,03 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.07.2019 року позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агенство інноваційних впроваджень "Аркона", м. Харків до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" м. Київ, про стягнення заборгованості в розмірі 298249,03 грн. направлено за територіальною підсудністю до господарського суду м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору № ТЧ-1-17/12 від 17.12.2018 року належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання по сплаті наданих послуг, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість у заявленому розмірі.

До господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява акціонерного товариства "Українська залізниця" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агенство інноваційних впроваджень "Аркона" про визнання недійсним договору № ТЧ-1-17/12 від 17.12.2018 р. та відзив на позовну заяву.

В обґрунтування зустрічного позову АТ "Українська залізниця" посилається на те, що договір № ТЧ-1-17/12 від 17.12.2018 підлягає визнанню недійсним через недодержання при його укладенні процедури, передбаченої Законом України "Про публічні закупівлі" та невідповідність його ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі № 922/2010/19 первісні позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Агенство інноваційних впроваджень "Аркона" основний борг в розмірі 276 600,00 грн, три проценти річних в розмірі 2 046,08 грн, пеню в розмірі 12 204,50 грн, індекс інфляції в розмірі 6 638,40 грн та судовий збір в розмірі 4 462,57 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, встановивши факт порушення відповідачем за первісним позовом зобов`язань в частині оплати прийнятих згідно акту надання послуг №1 від 29.12.2018, з посиланням на приписи ст. ст. 611, 612, 549 ЦК України та ст. ст. 216, 218, 231 ГК України, дійшов висновку про задоволення позову щодо стягнення основної заборгованості. В частині вимог про стягнення пені, інфляційних та річних суд дійшов висновку про часткове задоволення позову у відповідній частині у зв`язку з невірно проведеним позивачем за первісним позовом розрахунку штрафних санкцій, інфляційних та 3 % річних. В задоволенні зустрічного прозову судом відмовлено з мотивів того, що до спірного договору ч. 1 ст. 2 Закону України Про публічні закупівлі не застосовується, оскільки вартість предмета закупівлі робіт не перевищує 1,5 мільйони гривень.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, АТ "Українська залізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі № 922/2010/19 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні первісного позову в повному обсязі та задовольнити зустрічний позов.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права. Так, апелянт зазначає, що договір від 17.12.2018 підлягає визнанню недійсним через недодержання при його укладенні процедури, передбаченої Законом України Про публічні закупівлі та невідповідності його ст. ст. 203, 215 ЦК України. На переконання апелянта, місцевим господарським судом надано невірну правову оцінку відносинам сторін, що виникли на підставі договору про надання послуг. Також апелянт зазначає, що замовник на виконання умов договору не отримав необхідних документів, які зазначені в п. 1.5 Договору.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2019, справа № 922/2010/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Калатай Н.Ф., Зубець Л.П.

Розпорядженням № 09.1-08/5050/19 Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф. - у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2019 для розгляду справи № 922/2010/19 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Алданова С.О. (головуючий), Зубець Л.П., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 року у даній справі; учасникам справи встановлено процесуальний строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

Позивач за первісним позовом не скористався своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, та не подав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 розгляд справи призначено на 23.01.2020.

Розпорядженням № 09.1-08/247/20 Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Зубець Л.П. - у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2020 для розгляду справи № 922/2010/19 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 справу № 922/2010/19 прийнято до провадження визначеним складом суду, розгляд призначено на 25.02.2020.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні 25.02.2020 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення вимог зустрічного позову.

Представник позивача за первісним позовом заперечив проти доводів апелянта та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

17.12.2018 року між ПАТ "Українська залізниця" (організаційно-правова форма якого змінена на Акціонерне товариство) (замовник за договором, відповідач за первісним позовом) та ТОВ "Агенство інноваційних впроваджень "Аркона" (виконавець за договором, позивач за первісним позовом) укладено договір №ТЧ-1-17/12 (далі - Договір), згідно якого виконавець зобов`язується надати послуги з комплексного діагностування електровоза ДСЗ-008 (далі - послуги) згідно Настанови по визначенню стану електровозів ДС-3 41283050.002 , а замовник зобов`язується прийняти і оплатити зазначені послуги.

Даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2018 року, а в частині грошових зобов`язань - до повного виконання (п.7.1 договору).

Згідно з п.1.2 Договору, після фактичного надання послуг за цим договором виконавець формує та надає замовнику технічний формуляр, в якому описано все обладнання електровоза ДСЗ-008.

Пунктом 1.3 Договору визначено перелік послуг-робіт, що проводяться виконавцем на електровозі ДСЗ-008.

Відповідно до п.1.4 Договору послуги надаються на території виробничого підрозділу локомотивне депо Козятин за адресою: м. Козятин, площа Деповська 1.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна послуг визначається сторонами на підставі протоколу погодження вартості послуг з комплексного діагностування електровоза ДСЗ-008 (додаток 2).

Сума договору складає 276 600,00 грн (п. 3.2 Договору).

У відповідності до Протоколу погодження ціни до договору №ТЧ-1-17/12 від 17.12.2018 року (додаток 2) сторонами досягнута згода про вартість послуг з комплексного діагностування електровоза ДСЗ-008 в розмірі 276 600,00 грн.

Здача-приймання наданих послуг посвідчується актом здачі-приймання, який готується і передається виконавцем на підпис замовнику (п.2.10 договору).

Відповідно до п.3.3 договору замовник зобов`язується сплатити вартість послуг за цим договором протягом 30 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг по факту надання послуг.

Згідно акту надання послуг №1 від 29.12.2018 виконавцем надано, а замовником прийнято надані згідно договору №ТЧ-1-17/12 від 17.12.2018 роботи (надані послуги) - комплексне діагностування електровоза ДСЗ-008 на суму 276 600,00 грн.

Оскільки у визначений умовами договору строк відповідач за первісним позовом не розрахувався, ТОВ "Агенство інноваційних впроваджень "Аркона" пред`явлено позов про стягнення з АТ "Українська залізниця" основної заборгованості в сумі 276 600,00 грн, на яку позивачем згідно п. 5.3 Договору нараховано пеню за період з 14.02.2019 по 24.06.2019 в сумі 12 276,49 грн, а також на підставі ст. 625 ЦК України - річні за період з 14.02.2019 по 24.06.2019 в сумі 2 046,08 грн, інфляційні нарахування за період з лютого-квітень 2019 в сумі 7 326,46 грн.

Водночас, підставою для подання АТ "Українська залізниця" зустрічної позовної заяви про визнання недійсним договору, на думку апелянта, є його невідповідність вимогам Закону України Про публічні закупівлі , що на його переконання є підставою для визнання його недійсним згідно ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису зазначеної статті, правомірність правочину презюмується і обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України Про публічні закупівлі (далі - Закон № 922-VIII).

У відповідності до ст. 1 названого Закону договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

Статтею 2 Закону № 922-VIII унормовано, що цей Закон застосовується до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень.

Під час здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, вартість яких є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники повинні дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, установлених цим Законом, та можуть використовувати електронну систему закупівель з метою відбору постачальника товару (товарів), надавача послуги (послуг) та виконавця робіт для укладення договору (ч. 2 ст. 2 Закону № 922-VIII).

Крім того, у відповідності до п. 17); п. 22) ст. 1 Закону № 922-VIII послуги - будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, лізинг, найм (оренда), а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт;

роботи - проектування, будівництво нових, розширення, реконструкція, капітальний ремонт та реставрація існуючих об`єктів і споруд виробничого і невиробничого призначення, роботи з нормування в будівництві, геологорозвідувальні роботи, технічне переоснащення діючих підприємств та супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- і супутникова фотозйомка та інші послуги, що включаються до кошторисної вартості робіт, якщо вартість таких послуг не перевищує вартості самих робіт.

Колегія суддів дослідивши зміст укладеного між сторонами правочину встановила, що вказаний договір передбачає надання послуг, які полягають в комплексному діагностуванні електровоза, тобто сторона правочину споживає вказану послугу в процесі її отримання.

З урахуванням вищевикладеного, висновки місцевого господарського суду про правову кваліфікацію відносин сторін, що виникли на підставі договору №ТЧ-1-17/12 від 17.12.2018, за правилами ст. 837 ЦК України є помилковими.

Разом з цим, підстав для визнання недійсним оскаржуваного правочину у зв`язку із недотримання визначеної законом процедури не вбачається, виходячи із наступного.

Так, в абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 922-VIII визначено, що він застосовується до замовників, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень.

Під час здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, вартість яких є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники повинні дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, установлених цим Законом, та можуть використовувати електронну систему закупівель з метою відбору постачальника товару (товарів), надавача послуги (послуг) та виконавця робіт для укладення договору (ч. 2 ст. 2 Закону № 922-VIII).

Отже, використання електронної системи закупівель з метою відбору постачальника товару (товарів), надавача послуги (послуг) та виконавця робіт для укладення договору у такому разі є правом, а не обов`язком замовника. І відповідно придбання послуг замовником без використання цієї системи не може бути підставою для звільнення його від обов`язку сплачувати надані йому послуги.

У відповідності до п. 4) ст. 1 названого Закону діяльність в окремих сферах господарювання - це діяльність, що здійснюється в одній або декількох з таких сфер, зокрема, як надання послуг з користування інфраструктурою залізничного транспорту загального користування, забезпечення функціонування міського електричного транспорту та експлуатація його об`єктів для надання послуг з перевезення.

Враховуючи, що відповідач за зустрічним позовом є підприємством, що здійснює свою діяльність в окремих сферах господарювання, які визначені Законом України Про публічні закупівлі , то у даному випадку застосуванню підлягають приписи саме абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 922-VIII.

Беручи до уваги те, що загальна вартість придбаних замовником послуг не перевищує 1 мільйон гривень, судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, оскільки визначений Законом № 922-VIII порядок у даній справі не застосовується.

Колегія суддів, серед іншого, вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до абз. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 922-VIII центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів вживає заходів щодо перевірки наявності правовідносин сторін що мають передувати здійсненню оплати за відповідним договором.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 922-VIII у разі здійснення закупівель товарів, робіт і послуг без використання електронної системи закупівель, за умови, що вартість предмета закупівлі дорівнює або перевищує 50 тисяч гривень та є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники обов`язково оприлюднюють звіт про укладені договори в системі електронних закупівель відповідно до статті 10 цього Закону.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів критично оцінює заявлені доводи зустрічної позовної заяви та погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічного позову. Адже зі змісту зустрічного позову та додатків до нього не вбачається дотримання АТ "Українська залізниця", як замовником, здійснення відповідних робіт (послуг) порядку та процедур, що мали б передувати укладенню договору №ТЧ-1-17/12 від 17.12.2018, а відтак і висування вимог щодо його недійсності у порядку, визначеному Законом України Про публічні закупівлі .

Окрім цього, як вже зазначалось у даній постанові, згідно акту надання послуг №1 від 29.12.2018 виконавцем надано, а замовником прийнято надані згідно договору №ТЧ-1-17/12 від 17.12.2018 роботи (надані послуги) - комплексне діагностування електровоза ДСЗ-008 на суму 276 600,00 грн (а.с. 31).

Відтак, викладені в апеляційній скарзі доводи не звільняють апелянта від оплати наданих йому послуг у розмірі, визначеному сторонами в акті наданих послуг (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/17687/18).

Також, апеляційна інстанція зазначає, що сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору тощо, що відповідають нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин.

Тобто, укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм, добросовісністю, по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, унеможливити укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб) і дотримуватись зовнішніх критеріїв, справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у співмірності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої процесуальної поведінки, яка б виключала необ`єктивні (упереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Щодо вимог первісного позову судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 173 ГК України, що кореспондується зі ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідачем за первісним позовом зобов`язання з оплати вартості виконаних позивачем за первісним позовом робіт згідно акту надання послуг №1 від 29.12.2018 не виконано, а тому за ним рахується заборгованість в сумі 276 600,00 грн. Будь-яких доказів в спростування обставин наявності заборгованості відповідачем за первісним позовом суду не надано.

Посилання апелянта на те, що виконавцем не було надано жодних документів, визначених п. 1.5 Договору відхиляються судовою колегією, оскільки перевірка повноти виконання виконавцем умов договору покладено саме на уповноважену особу АТ "Українська залізниця" під час підписання нею акту приймання-передачі робіт (послуг), який у даній справі скріплений підписом і печаткою, зокрема, залізниці та не містить будь-яких зауважень чи заперечень.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Оскільки матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем за первісним позовом зобов`язань з оплати вартості прийнятих залізницею послуг, а скаржником, в порядку ст. 74 ГПК України, зворотного не доведено, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з АТ "Українська залізниця" основаної заборгованості в означеній сумі.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату наданих послуг, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Так, задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення пені, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем за первісним позовом при проведенні відповідного розрахунку не було враховано зміни процентної ставки НБУ в заявлений до стягнення період (за період з 14.02.2019 по 24.06.2019).

Колегія суддів, перевіривши проведений судом розрахунок названої штрафної санкції, встановила, що він є арифметично вірним та таким, що відповідає матеріалам справи, а відтак позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 12 204,50 грн правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку розрахунку нарахованих позивачем за первісним позовом сум інфляційних та 3% річних, як спеціального виду цивільно-правової відповідальності, погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову про стягнення трьох процентів річних в сумі 2 046,08 грн та інфляційних нарахувань в сумі 6 638,40 грн.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині задоволення вимог первісного позову.

Оскільки питання правомірності відмови Господарським судом міста Києва у відшкодуванні витрат на правничу допомогу адвоката в апеляційній скарзі не порушено, а судом апеляційної інстанції підстав виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги не встановлено, справу переглянуто в порядку ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі № 922/2010/19 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача за первісним позовом у справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва 29.10.2019 у справі №922/2010/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №922/2010/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-західна залізниця".

4. Справу №922/2010/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.І. Буравльов

А.І. Мартюк

Повний текст постанови підписано 04.03.2020