Рішення

від 02.03.2020 по справі 920/951/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.03.2020 Справа № 920/951/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі

судді Заєць С.В.,

при секретарі судового засідання - Гордієнко Ж.М.,

розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Лан

до - Товариства з обмеженою відповідальністю Софаро ,

про стягнення 662589 грн 56 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача - адвокат Касьяненко Д.С.,

від відповідача - адвокат Цимбал Б.П.

Стислий виклад позицій сторін по справі.

Позивач 11.09.2019 звернувся з позовною заявою до суду, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 662589 грн 56 коп. попередньої оплати за недопоставлений відповідачем товар.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що між сторонами виникли правовідносини з поставки будівельних матеріалів. Позивач перерахував відповідачу кошти на спірну суму. Однак відповідач товар не поставив. Позивач звернувся до відповідача з листом про відвантаження товару. Проте товар відповідач не поставив, кошти не повернув, а тому зобов`язання втратило інтерес для позивача і позивач звернувся до суду з даним позовом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

08.10.2019 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує.

Відповідач зазначає, що факт поставки будівельних матеріалів на спірну суму підтверджується тим, що позивач платіжними дорученнями оплачував вже отримані будівельні матеріали, оскільки всі податкові накладні видані раніше отримання коштів, тобто по першій події - факту відвантаження матеріалів. В позовній заяві зазначені неправдиві відомості щодо неотримання позивачем від відповідача оплачених будівельних матеріалів.

04.11.2019 позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що податкова накладна не засвідчує факт передання товару, оскільки складається в односторонньому порядку та не передбачає наявності підпису отримувача. Первинних документів, які засвідчують факт поставки відповідачем позивачу товару, відповідачем до суду не надано.

19.11.2019 відповідач надав до суду заперечення, в якому зазначає, що є необгрунтованою позиція позивача про неможливість застосування разом з іншими доказами податкових накладних, як одного із доказів, що підтверджує господарські операції з поставки товару.

02.01.2020 позивач надав до суду заперечення. Суд залучив заперечення до матеріалів справи.

11.02.2020 позивач надав пояснення по справі, в якому надає докази перерахування відповідачу спірних коштів.

27.02.2020 відповідач надав письмові пояснення з приводу доказів, в яких зазначає, що більш ймовірним є те, що відповідач відвантажив позивачу будівельні матеріали. Малоймовірним є те, що позивач не отримуючи необхідні йому оплачені будівельні матеріали продовжував би сплачувати грошові кошти протягом року, не висуваючи постачальнику жодних претензій.

02.03.2019 позивач надав до суду пояснення. Судом пояснення залучені до матеріалів справи.

Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою суду від 16.09.2019 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання по справі.

12.09.2019 судом був зроблений Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1005739000 стосовно даних відповідача.

07.11.2019 позивачем до суду була надана заява про забезпечення позову. Ухвалою суду від 08.11.2019 у задоволенні заяви було відмовлено. Позивач оскаржив ухвалу про відмову у забезпеченні позову. Ухвалою суду від 26.11.2019 було зупинено провадження у справі до закінчення апеляційного провадження по справі. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2019 було залишено без змін ухвалу господарського суду від 08.11.2019.

02.01.2020 відповідач надав до суду клопотання, в якому зазначає, що 04.11.2019 позивачем було подане клопотання про залучення до матеріалів справи заяви свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Тому відповідач просить суд викликати зазначених осіб для допиту.

Ухвалою суду від 31.01.2020 було поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання по справі.

Ухвалою суду від 11.02.2020 було залишено клопотання відповідача про виклик свідків без задоволення, а також закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні усно зазначив, що наполягає на задоволенні заявлених позовних вимог. Представник відповідача зазначив, що проти позовних вимог заперечує.

Інших заяв або клопотань, в тому числі заяви про зміну предмета позову сторонами до суду не надавалось.

В даному судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Позивач стверджує у позовній заяві, що перерахував відповідачу 662589 грн 56 коп. грошових коштів.

Факт перерахування коштів позивач підтверджує копіями платіжних доручень та банківськими виписками (а.с.23-35, том 1).

Згідно з ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Факт перерахування позивачем відповідачу коштів в сумі 662589 грн 56 коп. сторонами не спростовується, а тому є таким, що встановлений судом.

Позивач зазначає, що між сторонами виникли відносини з поставки будівельних матеріалів, а тому вказані кошти були спрямовані саме як попередня оплата для поставки відповідачем товару. Відповідач зазначених тверджень не спростовує.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами.

Позивачем до матеріалів справи не надано будь-яких заяв, листів (переписки), заявок, які б свідчили про те, що між сторонами у спрощений спосіб було укладено правочин спрямований на поставку будівельних матеріалів.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України (Допустимість доказів) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними.

Тому той факт, що сторони стверджують про те, що між ними виникли правовідносини з поставки будівельних матеріалів судом до уваги не приймається, оскільки саме твердження про факти не є доказом по справі, а сторонами не надано допустимих доказів, які підтверджують наявність між сторонами правовідносин з поставки будівельних матеріалів (рахунків, накладних, замовлень, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, видаткових накладних тощо).

Крім того, позивач зазначає, що кошти сплачувались згідно рахунків за будівельні матеріали, про що є відмітка на платіжних дорученнях. Однак позивачем до матеріалів справи не надано зазначених рахунків, а тому зазначені обставини позивачем перед судом не доведені.

Також, сторонами не надано суду належних та допустимих доказів, що між сторонами відсутні інші договори стосовно поставки будівельних матеріалів.

Посилання відповідача на те, що між керівництвом сторін проводились перемови, не є належним та допустимим доказом виникнення господарських відносин між сторонами, виходячи з зазначених вище норм процесуального законодавства.

Позивач зазначає, що у нього відсутні документи, які підтверджують виконання зобов`язань відповідачем. Позивач вказує, що звернувся до відповідача з листом-вимогою від 04.07.2019 про необхідність здійснити відвантаження оплаченого товару не пізніше семиденного строку від дня отримання листа. Однак лист повернувся позивачу та відповідачем отриманий не був (а.с.36-39). Тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач зазначає, що позивачем товар на спірну суму був отриманий. На підтвердження зазначених обставин відповідач надає копії податкових накладних (а.с.68-80, том 1).

На думку суду, здійснення господарської операції підлягають відображенню в бухгалтерському обліку та мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до ч.1 ст.9 закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Крім того, первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити, які передбачені законом.

Однак, відповідачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт поставки будівельних матеріалів позивачу на спірну суму, а надані податкові накладні не підтверджують господарські операції, оскільки складаються в односторонньому порядку та не передбачають наявності підпису отримувача. Доводи відповідача про те, що відповідач поставляв позивачу будівельні матеріали, бо позивач продовжував сплачувати кошти, судом до уваги не приймаються, оскільки не підтверджують факт здійснення господарської операції.

Також, суд звертає увагу, що оскільки факти оплати та поставки будівельних матеріалів можуть встановлюватись виключно відповідними господарськими документами, то такі обставини не можуть встановлюватись на підставі показань свідків не підтверджених такими документами, а тому суд не приймає, як доказ підтвердження виникнення господарських відносин між сторонами та факту поставки будівельних матеріалів, заяви свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 І. ОСОБА_4 . (а.с.115-116, том 1).

Щодо копії ухвали Ковпаківського районного суду міста Суми від 12.08.2019 по справі № 592/12165/19 та копії постанови слідчого від 31.07.2018 у кримінальній справі № 12018200260000348 про закриття кримінального провадження.

Згідно з ч. 6 ст. 75 ГПК України (Підстави звільнення від доказування) обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду.

Тому зазначена ухвала та постанова, не є обов`язковими для господарського суду та судом до уваги не приймаються, оскільки вони є неналежними, недопустимими доказами та на підставі цих доказів неможливо встановити факти, які входять до предмету доказування по даній справі.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду.

Згідно з ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Предметом позову у даній справі є повернення попередньої оплати за непоставлений товар, а підставою позову позивач самостійно визначив невиконання зобов`язання відповідачем, яке виникло між сторонами стосовно поставки будівельних матеріалів.

Оскільки позивач наполягає, що підставою позову є порушення відповідачем господарського зобов`язання, то предметом доказування по даній справі, у першу чергу, є наявність між сторонами господарських правовідносин з поставки, які регулюються нормами ЦК України, з урахуванням особливостей, які передбачені ст.ст. 264-271 ГК України.

Згідно з ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України). Пунктом 1 частини 1 статті 208 ЦК України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

За змістом частини 1, 2 статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у письмовій формі. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також прийняттям до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд звертає увагу, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, суд має враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях та недоведених доказами аргументах сторін.

В той же час, як було встановлено вище, позивач стверджує про наявність правовідносин між сторонами стосовно поставки будівельних матеріалів на спірну суму. Однак виходячи з тих доказів, які надані сторонами, суд дійшов висновку, що позивачем до суду не надано належних та допустимих доказів, що між сторонами відбувався обмін листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також прийняттям до виконання замовлень. Отже, системний аналіз наведених вище норм та встановлених судом обставин справи у їх поєднані між собою свідчить про відсутність між сторонами зобов`язальних правовідносин з поставки товару, регулювання яких здійснюється нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей притаманних даним правовідносинам.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України, на яку посилається позивач у позовній заяві, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Оскільки позивачем перед судом належними та допустимими доказами не доведено, що між сторонами взагалі виникли зобов`язальні правовідносини (не доведено наявність правової підстави перерахування спірної суми), то посилання на вищезазначену норму матеріального права є необгрунтованим.

У п. 58 Рішення Європеського суду з прав людини у справі Серявін протии України , яке є джерелом права, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини , зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених сторонами у справі.

В той же час, відповідач посилається на поняття поза розумним сумнівом . Суд вважає, що зазначений принцип оцінки доказів є стандартом доказування, однак, на думку суду, вказаний принцип не позбавляє сторін обов`язку підтверджувати свої аргументи належними та допустимими доказами, які відповідають вимогам процесуального та матеріального права.

Таким чином, на думку господарського суду, не зважаючи на встановлений судом факт перерахування спірної суми, позивач належними та допустимими доказами не довів виникнення господарського зобов`язання по сплаті коштів, в той час як сам позивач підставою позову визначив порушення відповідачем саме господарського зобов`язання, тобто не доведено, що кошти перераховані за наявності правової підстави і саме на її виконання.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є неправомірними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом в задоволенні позову відмовлено, то на позивача покладаються витрати із сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 120, 123, 129, 130,185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Лан до Товариства з обмеженою відповідальністю Софаро про стягнення 662589 грн 56 коп. - відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 9938 грн 84 коп. покласти на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Лан .

3. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.03.2020.

Суддя С.В. Заєць