Постанова

від 04.03.2020 по справі 0440/6017/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2020 року

Київ

справа №0440/6017/18

адміністративне провадження №К/9901/10182/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №0440/6017/18

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації втрати частини грошових доходів та моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Малиш Н.І., суддів: Білак С.В., Шальєвой В.А.,)

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. В серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідач), в якому просила стягнути з відповідача на її користь: середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 113 098,68 грн.; компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 91 669,42 грн. та моральну шкоду у розмірі 25 000 грн.

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року про поновлення її на посаді начальника відділу організації роботи та моніторингу фінансових операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, виконане відповідачем лише 11 травня 2018 року.

2.1. Позивач зазначає, що ГУ ДФС у Дніпропетровській області в добровільному порядку відмовилося виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки це не було встановлено судовим рішенням.

2.2. Крім цього, позивач звертає увагу на те, що за період вимушеного прогулу відбувалося зміни в оплаті праці, а тому стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення повинно проводитись з врахуванням коефіцієнта підвищення посадового окладу.

2.3. Разом з тим, вважає, що внаслідок тривалого невиконання судового рішення щодо поновлення її на посаді, ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, яка полягає в позбавленні гарантованого Конституцією України права на працю, позбавлення засобів до існування, душевних стражданнях, моральних переживаннях, почутті зневаги до себе, погіршенні стану здоров`я, та оцінює її в розмірі 25 000 грн.

3. Відповідач позов не визнав. У запереченнях проти позову наполягав на безпідставності позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні з огляду на незаконність та необгрунтованість.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. В серпні 2012 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, у якому просила скасувати наказ № 47-0 від 31 січня 2012 року про її звільнення з посади начальника відділу організації роботи та моніторингу фінансових операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області, та поновити її на зазначеній посаді.

5. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року, адміністративний позов задоволено повністю: скасовано наказ Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області №47-0 від 31 січня 2012 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організації роботи та моніторингу фінансових операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області та поновлено позивача на посаді начальника відділу організації роботи та моніторингу фінансових операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 березня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. Вказане рішення набрало законної сили.

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач зверталась до адміністративного суду із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів у адміністративній справі №2а/0470/10404/12 та ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2015 року, заяву задоволено.

8. У вересні 2015 року ОСОБА_1 зверталась до суду із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі №2а/0470/10404/12 та ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року, заяву задоволено, поновлено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі №2а/0470/10404/12.

9. 07 вересня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Дніпропетровській області про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

10. У липні 2017 року ОСОБА_1 зверталась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання по справі №2а/0470/10404/12 за її адміністративним позовом до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (правонаступником якого являється ГУ ДФС у Дніпропетровській області) про скасування наказу та поновлення на роботі. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року, заяву про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання задоволено.

11. Постановою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року у справі № 2а/0470/10404/12 залишено без змін.

12. 11 травня 2018 року Наказом №315-о позивача поновлено на посаді начальника відділу організації роботи та моніторингу фінансових операцій управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області.

13. Позивач 14 червня 2018 року зверталась із заявою до ГУ ДФС у Дніпропетровській області про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

14. ГУ ДФС у Дніпропетровській області 13 липня 2018 року надано позивачу відповідь №4151/10/04-36-05-02-16, відповідно до якої відповідач відмовив у виплаті позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з тим, що це не було встановлено судовим рішенням.

15. Враховуючи, що дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацій втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат та спричинення зазначеними діями моральної шкоди неправомірними, ОСОБА_1 звернулася із даним позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

16. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року, позовні вимоги задоволені частково.

16.1. Стягнуто з ГУ ДФС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2012 року по 09 жовтня 2012 року у сумі 12 445,92 грн. без урахування податків та зборів; середній заробіток за час вимушеного прогулу, у зв`язку з невиконанням рішення суду за період з 10 жовтня 2012 року по 11 травня 2018 року у сумі 101 231,64 грн. без урахування податків та зборів.

16.2. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

16.3. В частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 1591,92 грн. рішення підлягало негайному виконанню.

17. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки судовими рішеннями у справі про поновлення позивача на посаді не вирішувалось питання щодо виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2012 року (наступний день після незаконного звільнення) по 09 жовтня 2012 року (дата прийняття рішення у справі №2а/0470/10404/12), суму якого розраховано судом першої інстанції відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100) та з урахуванням доказів про те, що позивач по 31 січня 2012 року знаходилась у неоплачуваній відпустці по догляду за дитиною (онуком) та не мала складових заробітної плати протягом останніх шести місяців перед звільненням.

17.1. Крім цього, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з невиконанням судового рішення про поновлення позивача на посаді за період з 10 жовтня 2012 року по 11 травня 2018 року, оскільки такі категорії судових рішень підлягають негайному виконанню.

17.2. Судами звернуто увагу на те, що така сума судом першої інстанції розрахована шляхом визначення середньоденного грошового забезпечення позивача станом на день звільнення - 72,36 грн., грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, у зв`язку з невиконанням судового рішення позивача за період з 10 жовтня 2012 року включно по 11 травня 2018 року складає 101 231,64 грн. (1399 робочих днів).

17.3. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення компенсації втрати частини грошових доходів з врахуванням індексу зростання цін, судом першої інстанції зазначено, що виплати за час затримки виконання рішення суду мають разовий характер.

17.4. В частині стягнення суми завданої моральної шкоди, суд першої інстанції прийшов до висновок, що така є недоведеною та не обґрунтованою позивачем.

IV. Касаційне оскарження

18. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із невиконанням судового рішення та відмови в стягненні моральної шкоди скасувати, справу направити на новий судовий розгляд.

18.1. В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 , посилаючись на вимоги Закону України Про державну службу зазначає, що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням судового рішення здійснено без врахування підвищення посадових окладів державного службовця в установі відповідача, а також інших доплат та надбавок, що не відповідає вимогам закону та порушує її трудові права.

18.2. Також, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій при розрахунку її заробітку незаконно не було враховано пункт 10 Порядку №100 щодо підвищення тарифних ставок і посадових окладів у ГУ ДФС у Дніпропетровській області у розрахунковий період.

18.3. Крім цього, ОСОБА_1 вважає, що порушенням судами попередніх інстанцій норм діючого законодавства призвели до необгрунтованої відмови у стягненні моральної шкоди.

19. Відзив до суду касаційної інстанції не надходив.

20. Верховний Суд ухвалою від 16 квітня 2019 року відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року у справі №0440/6017/18.

21. В подальшому, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л., відповідно до рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14, розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги у справі №0440/6017/18 (провадження №К/9901/10182/19).

22. Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 21 червня 2019 року касаційну скаргу у справі №0440/6017/18 (провадження №К/9901/10182/19) передано на розгляд колегії суддів у складі: Калашнікова О.В. (головуючий суддя), судді: Білак М.В., Єресько Л.О.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

23. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

25. Частиною 2 статті 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

26. Згідно частини 2 статті 14 КАС України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

27. Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

28. Пунктом 3 частини 1 статті 371 КАС України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

29. Приписами статті 235 КЗпП України обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

30. За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

31. Статтею 236 КЗпП України установлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

32. Згідно частини 1 статті 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України

33. Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

34. Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

35. Відповідно до пункту 10 Порядку №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

36. Статею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

37. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

38. Частина 2 статті 23 Цивільного кодексу України: моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

VI. Позиція Верховного Суду

39. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

40. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення частково з огляду на наступне.

41. Позивачем оскаржуються рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині позовних вимог, в задоволенні яких судами відмовлено, тому оскаржувані рішення судом касаційної інстанції перевіряються лише в цій частині в межах доводів та вимог касаційної скарги.

42. Предметом розгляду даної справи є, зокрема, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із невиконанням судового рішення та стягнення моральної шкоди.

43. Вирішуючи спір по суті позовних вимог, судами попередніх інстанцій зазначено, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату середнього заробітку на час затримки виконання судового рішення.

44. При цьому, судами в частині розрахунків щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із невиконанням судового рішення вказано на те, що ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому вказала його предмет і підстави, а також вказала суму, яку бажала стягнути з відповідача за період з часу незаконного звільнення - 01 лютого 2012 року по 11 травня 2018 року, а саме 113098, 68 грн. Самостійного розрахунку позивачем надано не було.

45. Суд апеляційної інстанції, підтверджуючи висновок суду першої інстанції, вказав також на те, що при здійсненні розрахунку враховано заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи, та зазначив, що середня заробітна плата ОСОБА_1 повинна обчислюватися з виплат, отриманих за попередні два місяці роботи, а саме: за листопад та грудень 2011 року; при цьому згідно довідки ГУ ДФС у Дніпропетровській області №70296/10/04-36-05-02-16 від 19 листопада 2018 року позивач по 31 січня 2012 року знаходилась у неоплачуваній відпустці по догляду за дитиною (онуком) та не мала складових заробітної плати протягом останніх шести місяців перед звільненням.

46. Судами враховано, що середньоденне грошове забезпечення позивача станом на день звільнення складало 72,36 грн., таким чином, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, у зв`язку з невиконанням судового рішення позивача за період з 10 жовтня 2012 року включно по 11 травня 2018 року складало 101231,64 грн. (1399 робочих днів).

47. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 в позовній заяві дійсно самостійно здійснила розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 лютого 2012 року по 29 травня 2018 року в розмірі 113098, 68 грн.

48. Водночас, ОСОБА_1 в своїй позовній заяві в подальшому звернула увагу на те, що вона не обізнана щодо розміру та порядку підвищення посадових окладів протягом всього періоду незаконного звільнення та зазначила, що інформацію про підвищення посадового окладу начальника відділу організації роботи та моніторингу організацій Управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом та витяг із штатного розкладу (з урахуванням всіх змін та доповнень) з моменту звільнення за весь час вимушеного прогулу має бути витребувано судом у відповідача.

49. Крім того, позивач також зазначила, що оскільки відповідачем дані довідки про середньоденний заробіток при розрахунку суми при звільненні не врахував всіх виплат, які підлягають урахуванню відповідно до вимог Порядку №100, позивач самостійно не в змозі розрахувати спірну суми нарахувань, які підлягають стягненню.

50 . Колегія суддів зауважує, що матеріали справи містять лист ДФС України від 04 вересня 2018 року №13418/2/99-04-02-02-14 (том 1, а.с. 91), відповідно до якого відповідачем видано наказ від 29 серпня 2018 року №548-0, яким внесено зміни до частини третьої Наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 11 травня 2018 року №315-о Про поновлення на посаді ОСОБА_1 та встановлено посадовий оклад відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 січня 2018 року №24).

51. Крім цього, в матеріалах справи міститься довідка-розрахунок про здійснення нарахувань (виплат) складових заробітної плати ОСОБА_1 , із змісту якої вбачається, що після поновлення на роботі з 11 травня 2018 року по день звільнення відповідно до наказу відповідача від 11 травня 2018 року №315-о місячний оклад позивача складав 6000 грн., згідно до наказів ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 07 червня 2018 року №363-о Про встановлення стажу державної служби ОСОБА_1 та від 11 червня 2018 року №47-ф Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі надбавка за вислугу років на державній службі позивача встановлена у розмірі 50% до посадового окладу.

52. Зазначені вище докази не були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанції при розрахунку середньої заробітної плати у зв`язку з невиконанням судового рішення.

53. Колегія суддів вважає, що висновок судів попередніх інстанцій щодо розрахунку середньої заробітної плати у зв`язку з невиконанням судового рішення є передчасним з огляду на те, що суди не встановили обставини та не з`ясували питання чи підвищувався посадовий оклад позивача в розрахунковий період та чи були підстави для застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді на підставі пункту 10 Порядку № 100 з урахуванням наявних в матеріалах справи зазначеного вище листа ДФС України від 04 вересня 2018 року та довідки-розрахунку про здійснення нарахувань (виплат) складових заробітної плати ОСОБА_1 .

54. За змістом пункту 10 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

55. Аналізуючи зміст пункту 10 Порядку № 100, слід зазначити, що коефіцієнт коригування заробітної плати повинен розраховуватися шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівникові після підвищення, на посадовий оклад, який був у працівника до підвищення.

56. Отже, враховуючи вимоги зазначеної правої норми, слід зазначити, що підвищення саме посадового окладу (тарифної ставки) передбачає, відповідно, і коригування заробітної плати.

57. При цьому, розрахунок коефіцієнту коригування заробітної плати, який необхідно множити на суми виплат за період до підвищення, має здійснюватися при кожному підвищенні посадового окладу.

58. Колегія суддів також зауважує, що в даному випадку судами попередніх інстанцій не з`ясовано чи передбачає зміна структури заробітної плати з одночасним збільшенням посадових окладів, інші зміни та вимоги до розрахунку середнього заробітку та, відповідно, і визначення розрахункового періоду з огляду на положення пункту 10 Порядку № 100.

59. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №817/1169/16 (провадження №К/9901/55021/18) та від 26 червня 2019 року у справі №813/5855/15 (провадження №К/9901/13309/19).

60. За таких обставин, колегія суддів звертає увагу на те, що при вирішенні даного спору поза увагою суддів залишилося дослідження питання щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконання судового рішення з урахуванням коефіцієнту коригування з огляду на встановлення посадового окладу ОСОБА_1 відповідно до положень Постанови Уряду від 18 січня 2017 року №15 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 січня 2018 року №24), враховуючи наказ відповідача від 29 серпня 2018 року №548-0.

61. Таким чином, суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази та не підтвердив або спростував факт підвищення посадового окладу позивача та складових її заробітної плати з метою здійснення належного розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

62. Суд апеляційної інстанції на вказані обставині та докази, які містять в матеріалах справи, не звернув увагу та не надав їм належної оцінки.

63. Щодо позовних вимог в частині відшкодування на її користь моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, колегія суддів зазначає наступне.

64. Аналіз вимоги статті 237-1 КЗпП України та положення статті 23 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що для стягнення моральної шкоди повинна бути встановлена одночасна сукупність наступних обставин: 1) наявність вказаних правових підстав; 2) причинно-наслідковий зв`язок між ними та звільненням працівника.

65. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки із наявних в матеріалах справи відсутні докази щодо завдання моральної шкоди позивачу, а ОСОБА_1 не доведено в чому вона полягає, не доведено причинного зв`язку між неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача, відстуні підстави для задоволення позову в цій частині.

66. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

67. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді за період з 10 жовтня 2012 року по 11 травня 2018 року підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

68. В іншій частині судові рішення необхідно залишити без змін як законні й обґрунтовані.

69. Пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

70. Згідно частини 1 статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

VIІ. СУДОВІ ВИТРАТИ.

71. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 , 345 , 349 , 353 , 356 , 359 Кодексу адміністративного судочинства України , Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді за період з 10 жовтня 2012 року по 11 травня 2018 року скасувати, справу в зазначеній частині направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

3. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

О.В. Калашнікова

М.В. Білак

Л.О. Єресько ,

Судді Верховного Суду