Постанова

від 05.03.2020 по справі 915/1640/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1640/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Мишкіної М.А., Богатиря К.В.

при секретарі - Лук`ященко В.Ю.

за участю представників:

від позивача: Стефанюк М.М.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВАЛІВКА"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 06.11.2019 року, суддя в І інстанції Ржепецький В.О., повний текст якого складено 06.11.2019 в м. Миколаєві

у справі № 915/1640/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРООПТИМА"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВАЛІВКА"

про: стягнення 255 965,29 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРООПТИМА" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВАЛІВКА" про стягнення 255 965,29 грн., з яких: 134 383,35 грн. основного боргу, 60 907,54 грн. пені, 47 183,23 грн. втрат від інфляції та 13 491,17 грн. 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки товару №90/МІВ від 21.03.2016 щодо оплати у повному обсязі поставленого у квітні 2016 року товару у встановлений строк.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору поставки товару №90/МІВ від 21.03.2016 не оплатив у повному обсязі вартість товару отриманого у квітні 2016 за видатковою накладною № 182 від 04.04.2016, заборгованість становить 134 383,35 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі п. 6.1 договору - 60 907,54 грн. пені та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 47 183,23 грн. втрат від інфляції та 13 491,17 грн.3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06.11.2019 у справі позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "КОВАЛІВКА" на користь ТОВ "АГРООПТИМА" заборгованість за договором поставки №90/МІВ від 21.03.2016 у розмірі 195057,75 грн., з яких: 134 383,35 грн. - основний борг, 47 183,23 грн - інфляційні збитки, 13 491,17 грн. - відсотки за користування чужими коштами, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2925,87грн. В задоволені позовних вимог про стягнення з ТОВ "КОВАЛІВКА" на користь ТОВ "АГРООПТИМА" пені в розмірі 60907,54 грн. - відмовлено.

Судове рішення в частині задоволення позову мотивовано встановленими по справі обставинами та приписами ст. ст. 509, 526, 530, 610, 626, 712, 655, 691, 692, 625, ЦК України, ст. ст. 173, 193 ГК України, в порушення яких відповідач не надав суду належних доказів виконання в повному обсязі своїх зобов`язань за укладеним договором поставки щодо оплати отриманого у квітні 2016 року товару у встановлений строк, отже, наявний борг, а також втрати від інфляції та проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання підлягають стягненню на користь позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені суд керувався приписами ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та виходив із того, що із змісту пункту 6.1 договору не вбачається умови про відповідальність покупця у вигляді пені, отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 60907,54 грн суд визнав такими, що не відповідають нормам чинного законодавства та не підлягають задоволенню.

ТОВ "КОВАЛІВКА" у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі.

Скаржник вважає оскаржуване рішення передчасним, ухваленим без з`ясування всіх обставин справи, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник посилається на те, ухвалою господарського суду Миколаївської області позовну заяву ТОВ АГРООПТИМА було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, серед іншого,: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Законом України Про державний бюджет на 2019 рік з 1 січня 2019 року встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 1 921 гривень. Таким чином, сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 192 100 гривень. Ціна позову ТОВ АГРООПТИМА становить 255 965,29 гривень, що перевищує встановлений на державному та законодавчому рівні розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб для поняття малозначні справи . Отже, відкриття судом першої інстанції провадження у справі та розгляд за правилами спрощеного позовного провадження є невірним.

Відповідно до видаткової накладної №182 товар був поставлений позивачем 04.04.2016 року, тобто з дати поставки товару починає перебіг строк позовної давності на стягнення боргу, який сплив 05.04.2019 року. Саме до цієї дати позивач мав право звернутися до суду, проте цього не зробив, а тому ТОВ КОВАЛІВКА просить суд застосувати строк позовної давності до відносин за договором поставки №90/МІВ від 21.03.2016 року. Тобто враховуючи, що строк, у межах якого ТОВ АГРООПТИМА могло звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу сплив, ТОВ КОВАЛІВКА вважає за необхідне відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності. Крім того, якщо строк позовної давності сплив для основного боргу, то й також не може бути стягнуто й інфляційні збитки у розмірі 47 183,23 гривень та 13 491,17 гривень відсотки за користування чужими коштами.

Одночасно з апеляційною скаргою скаржником подано до суду апеляційної інстанції клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи в порядку ст. 99 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність та надуманість викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Позивач, зокрема, вказує те, що підставою скарги апелянт зазначає сплив строку, у межах якого позивач міг звернутися до суду із вимогою про захист порушених прав. З даного приводу позивач зазначає, що ч. 1 ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Так, апелянт 20.12.2018 року перервав позовну давність шляхом часткового погашення заборгованості за договором постави №90/МІВ у розмірі 40 000 грн. Докази як цієї так і попередніх оплат були надані до суду першої інстанції, знаходяться у матеріалах судової справи. Дана обставина була відображена у рішенні суду першої інстанції та апелянтом не спростовується. Також даною оплатою апелянт фактично визнав наявність заборгованості та перервав строк позовної давності.

Згідно з п. 4.4 постанови пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів встановлено, що правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Твердження апелянта про те, що Угоду про врегулювання питання погашення заборгованості за договорами він не підписував, не відповідає дійсності, адже підпис директора відповідача додатково скріплений печаткою ТОВ КОВАЛІВКА .

Також позивач не погоджується із твердженням апелянта, що строк позовної давності потрібно рахувати з 04.04.2016 року (момент поставки товару), адже відповідно до п. 1.1 договору поставки товару №90/МІВ покупець (апелянт) зобов`язується прийняти Товар та оплатити його вартість. Пунктом 2.1 договору встановлено, що строк оплати вказується у Специфікації. Відповідно до умов, зазначених у Специфікації, друга частина вартості товару сплачується покупцем у строк до 31.07.2016 року, третя частина товару сплачується покупцем у строк до 15.09.2016 року. Сторони не заперечують, що перша частина товару була оплачена апелянтом вчасно. Отже, як мінімум перебіг позовної давності потрібно рахувати не від моменту поставки товару, а з 31.07.2016 року, тобто з моменту коли покупець повинен був здійснити другу оплату, адже до цієї дати покупець жодним чином не порушував прав продавця, а тому не було підстав для звернення до суду із відповідною позовною заявою.

Також, ТОВ "АГРООПТИМА" подало до апеляційного суду письмові заперечення щодо клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи вважаючи його таким, що подане для затягування строків вирішення справи у суді апеляційної інстанції та таким, що не встановить обставин справи, які необхідні для ухвалення законного рішення, а дії відповідача вважає зловживанням процесуальними правами у розумінні ст. 43 ГПК України.

Щодо клопотання ТОВ КОВАЛІВКА про призначення судової почеркознавчої експертизи колегія суддів зазначає наступне.

Своє клопотання про призначення почеркознавчої експертизи скаржник мотивує тим, що позивач зазначає у позовній заяві про те, що нібито 21.06.2017 року між сторонами по справі підписано Угоду про врегулювання заборгованості за договором поставки №90/МІВ від 21.03.2016 року. ТОВ КОВАЛІВКА категорично заперечує проти підписання директором або будь-якою іншою уповноваженою особою такої Угоди. Підпис директора добре відомий, тому очевидно, що Угода від 21.06.2017 року підписана не самим директором ТОВ КОВАЛІВКА , а тому є усі підстави засумніватися в достовірності представлених суду документів. Таким чином, з метою дотримання законності при ухваленні рішення скаржник вважає, що необхідним є проведення судової почеркознавчої експертизи, з метою підтвердження справжності підпису на Угоді про врегулювання питання погашення заборгованості за договором №90/МІВ. З огляду на наведене, скаржник просить призначити судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити наступне питання: Чи виконано підпис від імені особи ОСОБА_1 на Угоді про врегулювання питання погашення заборгованості за договором №90/МІВ від 21.06.2017 року тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?

ТОВ "АГРООПТИМА" у своїх запереченнях вказує те, що п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів зазначено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 ЦК України.

Статтею 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Пунктом 4.4.1 вищевказаної постанови пленуму встановлено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: часткова сплата боржником основного боргу та/або сум санкцій.

21.12.2018 року відповідач оплатив частину боргу у сумі 40 000,00 грн., докази чого були надані до суду першої інстанції та наявні в матеріалах судової справи, чим перервав перебіг позовної давності.

Частиною 3 ст. 264 ЦК України визначено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4 вищевказаної постанови пленуму ВГСУ визначено, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. Наявність рішення суду першої інстанції підтверджує той факт, що позовна давність позивачем не пропущена.

Розглянувши клопотання скаржника про призначення судової почеркознавчої експертизи колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України Про судову експертизу судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Суд відзначає, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, про що вказано у п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики призначення судової експертизи від 23 березня 2012 року №4.

Отже, призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду, вона здійснюється у разі встановлення судом недостатності доказів, наявних у матеріалах справи для можливості прийняття рішення за результатами розгляду.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Як вбачається із змісту позовної заяви ТОВ "АГРООПТИМА", підставою свого позову позивачем визначено, зокрема, те, що 21.03.2016 року між сторонами було укладено договір поставки товару № 90/МІВ; 15.12.2016 року між сторонами було підписано угоду про врегулювання питання погашення заборгованості за договорами поставки товару № 62/СВІ від 11.03.2016, № 90/МІВ від 21.03.2016, № 153/4 від 08.04.2016; 21.06.2017 сторонами було укладено ще одну угоду про врегулювання питання погашення заборгованості за договорами поставки товару № 62/СВІ від 11.03.2016, № 90/МІВ від 21.03.2016, № 153/4 від 08.04.2016; у березні 2018 року на адресу ТОВ "АГРООПТИМА" надійшов лист від ТОВ КОВАЛІВКА № 0203/2018 від 02.03.2018, в якому відповідач пропонував погодити нові терміни та строки погашення заборгованості за договором № 90/МІВ від 21.03.2016; 21.12.2018 року відповідач оплатив частину боргу у сумі 40 000 грн.

Як вбачається з наявних у справі договору поставки товару № 90/МІВ від 21.03.2016, угоди від 15.12.2016 про врегулювання питання погашення заборгованості за договорами поставки товару, угоди від 21.06.2017 про врегулювання питання погашення заборгованості за договорами поставки товару, листа № 0203/2018 від 02.03.2018, всі ці документи від імені ТОВ КОВАЛІВКА підписані директором підприємства та засвідчені відбитком печатки цієї юридичної особи.

З огляду на наведене твердження скаржника про те, що угода від 21.06.2017 про врегулювання питання погашення заборгованості за договорами поставки товару не підписувалася директором ТОВ КОВАЛІВКА колегія суддів оцінює критично, оскільки за відсутності підтверджуючих доказів таке твердження є припущенням. Водночас, в матеріалах справи відсутні документи, які свідчать про втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами печатки ТОВ КОВАЛІВКА всупереч волі підприємства. Суб`єкт господарської діяльності несе повну відповідальність за законність використання його печатки, у тому числі за засвідчення договорів. Адже контроль за виготовленням, зберіганням та використанням печаток і штампів підприємства покладено на канцелярії організацій та відповідальних за діловодство. Керівник підприємства призначає осіб, які персонально відповідають за їхній облік і зберігання.

Разом з тим, належних доказів, які б свідчили про те, що відповідач звертався до правоохоронних органів з заявою про втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі підприємства печатки ТОВ КОВАЛІВКА відповідачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься. При цьому колегія суддів враховує також і те, що дійсність підпису свого директора на договорі поставки товару № 90/МІВ від 21.03.2016, угоді від 15.12.2016 про врегулювання питання погашення заборгованості за договорами поставки товару та листі № 0203/2018 від 02.03.2018 відповідачем не заперечується.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Отже, колегія суддів також враховує, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Крім того, у постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 922/2716/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що суду слід виходити з того, що призначення судової експертизи, як процесуальної дії суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованою. При цьому призначення судової експертизи з порушенням зазначених вимог має наслідком безпідставне збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що суперечитиме статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи викладене, дослідивши обставини, викладені у клопотанні скаржника, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для призначення почеркознавчої експертизи, оскільки відсутня необхідність у спеціальних знаннях для встановлення обставин справи, що стосуються предмету доказування, спір може бути розглянуто за наявними в матеріалах справи доказами.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідач не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду. Водночас, 26.02.2020 до апеляційного суду від відповідача надійшла заява, в якій він просить 05.03.2020 року розглянути справу за відсутності його представника.

Оскільки частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 21.03.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРООПТИМА" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОВАЛІВКА" (покупець) було укладено договір поставки товару №90/МІВ, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язався у строки, передбачені договором, поставити та передати у власність покупцю товар, який визначається у специфікації/ях згідно з п 2.1 договору, а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його вартість, з урахуванням індексації вартості товару та інших умов, передбачених договором.

За умовами п. 2.1 даного договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю виміру, строк поставки (передачі) товару, вартість товару в гривнях на дату підписання відповідної специфікації на товар, строки оплати товару та інші умови, вказуються в специфікації/ях, які складаються та підписуються сторонами за результатами узгодження кожного відповідного замовлення покупця. Частина товару з кожного замовлення покупця оплачується на умовах передоплати, розмір якої не може бути менше 20% від вартості замовленого обсягу товару на дату підписання відповідної специфікації. Домовленість щодо конкретного розміру передоплати відображається у кожній специфікації. Специфікації є невід`ємною частиною даного договору. Вартість товару визначається в гривнях.

Згідно з п. 2.3 договору загальна сума договору складається із суми вартості товару по всіх специфікаціях, підписаних в рамках цього договору, з урахуванням зміни ціни та вартості товару, відповідно до умов п.п. 2.2, 3.1 та 2.4 договору.

Відповідно до п. 6.1 договору у випадку порушення термінів оплати товару, обумовлених у специфікаціях до договору, покупець сплачує постачальнику проценти у розмірі 30,00 % річних, або 0,0822% в день від суми простроченої заборгованості щодо виконання покупцем кожного кредитного зобов`язання по оплаті вартості товару, яке на момент розрахунку процентів визначається з урахуванням його індексації згідно п. 3.1 договору та з урахуванням можливої зміни вартості товару згідно п. 2.4 договору, за весь період прострочення оплати, включаючи день погашення заборгованості по виконанню кожного відповідного зобов`язання по оплаті товару щодо якого специфікацією встановлено окремий строк.

Пунктом 9.1 договору встановлено, що він набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє протягом двох років з моменту його укладення, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов`язань за цим договором.

На виконання своїх зобов`язань за укладеним договором позивач у квітні 2016 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 527 657,39 грн., що підтверджується відповідною видатковою накладною №182 від 04.04.2016, підписаною уповноваженими представниками сторін та посвідченою їх печатками, довіреністю №24 від 04.04.2016, виданою на отримання товару за видатковою накладною №182 від 04.04.2016.

Отже, за встановленими судом на підставі вищезгаданих документів обставинами справи загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару за вищевказаною накладною складає 527 657,39 грн.

Відповідно до п. 3 узгодженої та підписаної сторонами специфікації на товар №1 від 21.03.2016 року, яка є додатком № 1 до даного договору, відповідач зобов`язався сплатити вартість зазначеного товару у наступні строки та розмірах:

173 169,11 грн. - у строк не пізніше 23.03.2016 року;

177 244,14 грн. - у строк не пізніше 31.07.2016 року;

177 244,14 грн. - у строк не пізніше 15.09.2016 року.

Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату товару поставленого згідно з договором поставки № 90/МІВ від 21.03.2016 за вищевказаною видатковою накладною на суму 173 169,11 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за 24.03.2016, у зв`язку з чим в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем.

15.12.2016 між сторонами було укладено Угоду про врегулювання питання погашення заборгованості за договорами поставки №62/СВІ від 11.03.2016 року, №90/МІВ від 21.03.2016 року та №153/4 від 08.04.2016 року, за умовами якої відповідачу була надана можливість розрахуватися на більш вигідних умовах, проте відповідачем зобов`язання за угодою не виконано.

21.06.2017 між сторонами було укладено ще одну Угоду про врегулювання питання погашення заборгованості за договорами поставки №62/СВІ від 11.03.2016 року, №90/МІВ від 21.03.2016 року та №153/4 від 08.04.2016 року, за умовами п. 3 якої сторони домовилися, що відповідач здійснить платежі в рахунок сплати заборгованості за договорами поставки в такому порядку та розмірах:

- не пізніше 11.09.2017 покупець здійснить платіж постачальнику в загальній сумі не менше 35% від суми заборгованості, яка складеться за договорами поставки на день платежу;

- не пізніше 25.09.2017 покупець здійснить платіж постачальнику в загальній сумі не менше 50% від суми заборгованості, яка складеться за договорами поставки на день платежу;

- не пізніше 30.09.2017 покупець здійснить платіж постачальнику в загальній сумі, що дорівнюватиме залишку суми заборгованості, яка складеться за договорами поставки на день платежу.

Проте, відповідачем зобов`язання за вказаною угодою також не було виконано.

Листом від 02.03.2018 року за вих. №0203/2018 ТОВ "КОВАЛІВКА" звернулось до позивача з пропозицією щодо погашення заборгованості за договорами поставки в такому порядку та розмірах:

- у період з 13 по 15 березня 2018 року покупець здійснить платіж постачальнику в загальній сумі 100000,00 грн;

- у період з 20 по 24 березня 2018 року покупець здійснить платіж постачальнику в загальній сумі 100000,00 грн;

- у період з 27 по 30 березня 2018 року покупець здійснить платіж постачальнику в загальній сумі 120000,00 грн;

- у період з 03 по 06 квітня 2018 року покупець здійснить платіж постачальнику в загальній сумі 100000,00 грн.

Проте, запропонованих термінів погашення заборгованості відповідач також не дотримався.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що відповідач частково виконав умови Угоди сплативши заборгованість за договором №62/СВІ у повному обсязі. Також відповідач 27.10.2017 року сплатив 30 000,00 грн. (оскільки в призначенні платежу був вказаний договір №62/СВІ, але заборгованість за ним була погашена відповідачем раніше, сторони погодили зарахувати дані кошти в рахунок погашення заборгованості за договором 90/МІВ), 17.11.2017 року сплатив 30 000,00 грн. (оскільки в призначенні платежу був вказаний договір №62/СВІ, але заборгованість за них була погашена відповідачем раніше, сторони погодили зарахувати дані кошти в рахунок погашення заборгованості за договором 90/МІВ), 22.02.2018 року сплатив 20 104,93 грн., 14.12.2018 року сплатив 100 000,00 грн., 21.12.2018 року сплатив 40 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача за відповідний період та сторонами не заперечується.

Отже, станом на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом заборгованість відповідача за поставлений товар з урахуванням часткової оплати на загальну суму 393 274,04 грн. становить 134 383,35 грн., що останнім не заперечується.

Задовольняючи позов частково господарський суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що в порушення вимог чинного законодавства та умов спірного договору відповідач не надав суду належних доказів виконання в повному обсязі своїх зобов`язань за укладеним договором поставки щодо оплати отриманого товару у встановлений строк, отже, наявний борг, а також втрати від інфляції та проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання підлягають стягненню на користь позивача.

Апеляційний суд погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про часткове задоволення заявлених ТОВ "АГРООПТИМА" позовних вимог з огляду на таке.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Дії сторін (передача постачальником товару покупцеві за видатковою накладною, прийняття товару покупцем) відповідають змісту правовідносин за договором поставки.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом установлено, що вищевказаний договір поставки містить умову про строки оплати товару, відповідно до якої вони вказуються в специфікації/ях, які складаються та підписуються сторонами за результатами узгодження кожного відповідного замовлення покупця. Відповідно до п. 3 узгодженої та підписаної сторонами специфікації на товар №1 від 21.03.2016 року, яка є додатком № 1 до даного договору, відповідач зобов`язався сплатити вартість зазначеного товару у наступні строки та розмірах:

173 169,11 грн. - у строк не пізніше 23.03.2016 року;

177 244,14 грн. - у строк не пізніше 31.07.2016 року;

177 244,14 грн. - у строк не пізніше 15.09.2016 року.

21.06.2017 між сторонами було укладено ще одну Угоду про врегулювання питання погашення заборгованості за договорами поставки №62/СВІ від 11.03.2016 року, №90/МІВ від 21.03.2016 року та №153/4 від 08.04.2016 року, за умовами п. 3 якої сторони домовилися, що відповідач здійснить платежі в рахунок сплати заборгованості за договорами поставки в такому порядку та розмірах:

- не пізніше 11.09.2017 покупець здійснить платіж постачальнику в загальній сумі не менше 35% від суми заборгованості, яка складеться за договорами поставки на день платежу;

- не пізніше 25.09.2017 покупець здійснить платіж постачальнику в загальній сумі не менше 50% від суми заборгованості, яка складеться за договорами поставки на день платежу;

- не пізніше 30.09.2017 покупець здійснить платіж постачальнику в загальній сумі, що дорівнюватиме залишку суми заборгованості, яка складеться за договорами поставки на день платежу.

Проте, відповідачем зобов`язання за вказаною угодою також не було виконано.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростовуючи факту отримання від позивача товару у визначених кількості та вартості, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв`язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 134 383,35 грн. за поставлений згідно з видатковою накладною № 182 від 04.04.2016 товар обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що підлягає стягненню.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач на підставі п. 6.1 договору поставки нарахував відповідачеві 60 907,54 грн. пені та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, 47 183,23 грн. втрат від інфляції за весь час прострочення та 13 491,17 грн. 3% річних від простроченої суми.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору поставки строку виконання грошового зобов`язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не спростовано, то, відповідно, і вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції є обґрунтованими.

За результатами перевірки обчислених позивачем розрахунків процентів річних та втрат від інфляції судом першої інстанції правильно встановлено, що вони відповідають умовам укладеного сторонами договору поставки та чинному законодавству і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, доводи відповідача не містять власного контррозрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірно були задоволені місцевим судом.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ КОВАЛІВКА на користь ТОВ АГРООПТИМА пені в розмірі 60 907,54 грн. рішення господарського суду Одеської області від 06.11.2019 року у справі № 915/1640/19 не оскаржується, а відтак відповідно до ст. 269 ГПК України, не є предметом апеляційного перегляду.

Викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача про те, що відкриття судом першої інстанції провадження у справі та розгляд за правилами спрощеного позовного провадження є невірним, визнаються судом апеляційної інстанції безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:

1) наказного провадження;

2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно з ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

За змістом ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В силу ч. 2 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 1 ст. 250 ГПК України унормовано, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, а також те, що дана справа не є складною та не належить до винятку справ, зазначених у частині четвертій ст. 247 ГПК України, господарський суд першої інстанції правомірно визнав даний спір малозначним та розглянув його в порядку спрощеного позовного провадження.

Не приймається також до уваги наведені скаржником питання про те, що строк у межах якого ТОВ АГРООПТИМА могло звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу сплив, ТОВ КОВАЛІВКА вважає за необхідне відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, оскільки такі доводи є наслідком помилкового довільного тлумачення відповідачем змісту правових норм, якими врегульовано правила позовної давності.

Так статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Судом установлено, що відповідно до п. 3 узгодженої та підписаної сторонами специфікації на товар №1 від 21.03.2016 року, яка є додатком № 1 до договору поставки, відповідач зобов`язався сплатити вартість зазначеного товару у наступні строки та розмірах:

173 169,11 грн. - у строк не пізніше 23.03.2016 року;

177 244,14 грн. - у строк не пізніше 31.07.2016 року;

177 244,14 грн. - у строк не пізніше 15.09.2016 року.

Також судом установлено, що відповідач здійснив лише часткову оплату товару поставленого згідно з договором поставки № 90/МІВ від 21.03.2016 за вищевказаною видатковою накладною на суму 173 169,11 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за 24.03.2016.

Отже, перебіг позовної давності за вимогою щодо стягнення 177 244,14 грн. боргу за договором поставки № 90/МІВ від 21.03.2016 як мінімум почався з 01.08.2016 року, тобто з моменту коли відповідач прострочив сплату наступного платежу.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судом установлено, що відповідач 20.12.2018 року перервав позовну давність шляхом часткового погашення заборгованості за договором поставки № 90/МІВ від 21.03.2016 у розмірі 40 000 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача за відповідний період та сторонами не заперечується.

Позивач звернувся до господарського суду з даним позовом 24.06.2019 року, що підтверджується квитанцією Укрпошта Експресна конверті, тобто в межах встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності.

За змістом статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах Пономарьов проти України , Устименко проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нелюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому безпредметне посилання скаржника в цій частині не приймається до уваги.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 5759,22 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 06 листопада 2019 року у справі № 915/1640/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОВАЛІВКА" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 06.03.2020.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Cудді: Богатир К.В.

Мишкіна М.А.