Рішення

від 25.02.2020 по справі 904/5818/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2020м. ДніпроСправа № 904/5818/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мартинюка С.В.

за участю секретаря судового засідання Кучма Т.В.

за участю представників сторін:

Від позивача: Галкіна І.В. дов. №01/04/19 від 01.04.2019 адвокат

Від відповідача: Ільєнко М.Л. дов. №2886 від 25.11.2019 представник

Від третьої особи: Дубич І.І. дов. №54-03/12д від 28.12.2019 представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження господарську справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ", м. Дніпро до Нікопольської міської Ради Дніпропетровської області, м. Нікополь

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м.Дніпро

про визнання незаконним та скасування пункту рішення Нікопольської міської ради

ПРОЦЕДУРА

Товариство з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту рішення Нікопольської міської ради.

Ухвалою Господарського суду від 10.12.2019 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 09.01.2020.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.01.2020 було відкладено розгляд справи у підготовчому провадженні на 21.01.2020.

Ухвалою господарського суду від 21.01.2020 відкладено підготовче засідання на 05.02.2020 року о 10:30 год. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.

Ухвалою господарського суду від 05.02.2020 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 25.02.2020.

У судових засіданнях здійснювалось повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.02.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 26.02.2016 відповідачем прийнято Рішення №32-5/VII "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ" в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину", яке, на думку позивача, порушує законодавство про економічну конкуренцію та має дискримінаційний характер.

Позиція відповідача

02.01.2020 на електронну адресу Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до змісту поданого відзиву на позов, відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з посиланням на те, що рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018, на яке посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не може бути прийнято як беззаперечний доказ протиправності оскаржуваного ним рішення Нікопольської міської ради від 26.02.2016.

Відповідач зазначає, що факт згадування оспорюваного Рішення НМР у описовій частині рішення АМК не свідчить про його дискримінаційність.

08.02.2020 на поштову адресу Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками.

Позиція позивача щодо відзиву відповідача.

20.01.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив від позивача, за змістом якої позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позивач зазначає, що відсутність єдиних ставок орендної плати дає можливість відповідачу визначати розмір ставки орендної плати для кожного суб`єкта господарювання окремо, що створює дискримінаційні умови.

Позиція відповідача щодо відповіді на відзив позивача

30.01.2020 від відповідача на адресу суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких, відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки резолютивна частина Рішення АМК приписів щодо зобов`язання вчинити певні дії, визнання дискримінаційними та/або скасування того чи іншого визначеного рішення відповідача - не містить, а відтак твердження позивача є безпідставними.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Третьою особою подано пояснення на позовну заяву, в яких зазначено, що відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, суб`єкти господарювання, що діють на певному товарному ринку повинні знаходитись в рівних умовах, що не є твердженням про необхідність встановлення всім таким суб`єктам господарювання саме мінімального розміру орендної плати за землю. Розмір орендної плати відповідної категорії (цільового призначення) земельних ділянок для суб`єктів господарювання, що діють на однакових товарних ринках (є конкурентами один одному), з урахуванням положень вищезазначених норм законодавства, повинен визначатися Міською радою на однаковому рівні та може становити певний розмір до 12 відсотків нормативної грошової оцінки землі.

Перелік обставин, які є предметом доказування у справі

Обставини допущеної відповідачем стосовно позивача дискримінації щодо рівності у платі за землю однакового цільового призначення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

26.02.2016 року Нікопольська міська рада (далі - Відповідач) прийняла рішення № 32-5/VII Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину (далі - Оскаржуване Рішення), яким вирішила, зокрема:

1. 1. Затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину в м. Нікополь на вул. Г.Чорнобиля, 100-а Товариства з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ (кадастровий номер земельної ділянки - 1211600000:03:031:0033).

2. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ в оренду терміном на 5 (п`ять) років земельну ділянку площею 0,6913 га на вул. Г.Чорнобиля, 100-а за

фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07.У

4. Встановити на земельну ділянку на вул. Г. Чорнобиля, 100-а орендну плату у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель .

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.01.2018 у справі № 200/10545/17 було задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ до Нікопольської міської ради. Зокрема, визнано протиправним та скасовано пункт 4 рішення Нікопольської міської ради № 32-5/VII від 26.02.2016 Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину .

Судове рішення вмотивоване, окрім іншого, порушенням відповідачем Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні в частині заборони дискримінації, що була допущена у формі встановлення відповідачем для суб`єктів господарювання різних ставок орендної плати за землю при однаковому її цільовому призначенні.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.11.2019 рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпра від 23.01.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 по справі №200/10545/17 скасовано, провадження у справі закрито, роз`яснено позивачу, що справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

30.01.2018 адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення) прийняла рішення № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17, яким визнала дії Нікопольської міської ради щодо:

прийняття рішень міської ради (зазначених у графі 6 таблиці 1, у тому числі оскаржуваного позивачем у цій справі рішення Нікопольської міської ради від 26.02.2016 № 32-5/VІI "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину") про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями;

прийняття рішень міської ради 2016 - 2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій,

порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Проаналізувавши надані міською радою договори оренди з господарюючими суб`єктами, територіальним відділенням було встановлено, що орендна плата за користування земельною ділянкою з цільовим призначенням 03.07 (Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) становить:

- для будівель магазину 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для павільйону торгівлі 3%, 5%, 6%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для нежитлових будівель 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для кафе 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для кіоску торгівлі 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі.

Територіальним відділенням також зазначено, що відсутність єдиних ставок орендної плати дало можливість міській раді суб`єктивно визначати розмір ставки орендної плати для кожного суб`єкта господарювання окремо. Такі дії суперечать нормам конкуренційного законодавства, так як створюють суб`єктам господарювання нерівні умови діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

Відтак, суб`єкту господарювання, якому був встановлений більший розмір орендної ставки за користування земельною ділянкою, створювались дискримінаційні умови діяльності у порівнянні з суб`єктом господарювання, який діяв на цьому ж товарному ринку та якому було встановлено менший розмір орендної ставки.

Із наведеної у рішенні таблиці № 1 убачається, що для орендарів, яким надано земельні ділянки з цільовим призначенням 03.07 установлено розмір орендної плати від 3% до 12% нормативної грошової оцінки землі (а.с. 43-49).

За твердженням позивача, Нікопольська міська рада вчинила стосовно нього дії дискримінаційного характеру, допустила грубе порушення вимог конкурентного законодавства.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладання договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

За частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами 34, 35 частини першої статті 26 цього Закону вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України відноситься до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Частиною першою статті 122 Земельного Кодексу України встановлено, що саме до повноважень сільських, селищних, міських рад відноситься передача земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За таких обставин Нікопольська міська рада є саме тим органом місцевого самоврядування, який повноважний представляти відповідну територіальну громаду в питаннях передачі в оренду земель комунальної власності для всіх потреб.

Разом з тим органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами (стаття 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Зокрема, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За частинами першою, другою статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

За змістом підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, не може бути меншою за розмір земельного податку - 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Визначаючи ставку орендної плати для позивача у справі, Нікопольська міська рада як орган місцевого самоврядування, маючи дискреційні повноваження щодо цього, повинна керуватися, в першу чергу, приписами статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому, оскаржуване рішення Нікопольської міської ради як органу місцевого самоврядування повинно бути не лише законним (прийнятим відповідно до повноважень та чинного законодавства), а й передбачуваним (прогнозованим), справедливим, оскільки цивільне законодавство, яке регулює його діяльність й визначає повноваження, в основі своїй ґрунтується на засадах:

неприпустимості свавільного позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

справедливості, добросовісності та розумності тощо (стаття 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень частини другої статті 25 Господарського кодексу України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель (частина перша статті 1 Закону України Про Антимонопольний комітет України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України Про Антимонопольний комітет України основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

У межах своїх повноважень адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у прийнятому за результатами розгляду справи №44/04-03-3/17 прийняла рішення від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18, яким визнала дії Нікопольської міської ради щодо прийняття рішень, у тому числі й оскаржуваного позивачем, про надання в оренду земельних ділянок із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, що є недопустимим.

Такі рішення Нікопольської міської ради територіальним відділенням визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 частини першої статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнається дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами (абзац восьмий частини другої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Антиконкурентні дії органів влади є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 3 частини першої статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

На сьогодні рішення територіального відділення є чинним.

Відповідно до частини першої статті 31 Господарського кодексу України дискримінацією суб`єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:

заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також установлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

примушування суб`єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об`єднання;

прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;

встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;

надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб`єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

обмеження прав суб`єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;

встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб`єктів господарювання або груп підприємців.

За змістом статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" непряма дискримінація (яка є однією з форм дискримінації) - це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Дискримінація суб`єктів господарювання не допускається (частина друга статті 31 Господарського кодексу України).

Допускаючи занадто широке й довільне розуміння (тлумачення) дискреції у питанні визначення ставки орендної плати під час прийняття оскаржуваного рішення, Нікопольська міська рада не врахувала допустимих законних меж своїх повноважень та об`єктивних й розумних критеріїв для убезпечення позивача від свавілля, несправедливості, непрогнозованості свого рішення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що загальних правил у вигляді нормативно-правового акту щодо порядку визначення розміру орендної плати в межах, визначених Податковим кодексом України, за користування землею у м. Нікополі місцевою радою не приймалось.

Відсутність будь-яких правил, положення чи методики визначення ставок орендної плати чи то хоча б матеріалів опрацювання заяви позивача компетентними постійними комісіями міської ради, яких відповідач на пропозицію суду так і не надав, у спірному питанні поставили позивача у залежність не від верховенства права, а від випадку, волі міської ради, яка з огляду на викладене не може бути абсолютною.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пунктах 127, 128 рішення Європейського суду з прав людини від 14.06.2007 у справі Свято-Михайлівська Парафія проти України Суд нагадав, що "закон" має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість в розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії (див., наприклад, Rekvenyi v. Hungary [GC], no. 25390/94, paragraphs 34, ECHR 1999-III; and Ukrainian Media Group v. Ukraine, no. 72713/01, paragraph 48, 29 March 2005). Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акту, який розглядається, сфери, яку він має охопити, та кількості та статусу тих, кому його адресовано (див., Groppera Radio AG and Others v. Switzerlend, judgment of 28 March 1990, Series A no. 173, p. 26 paragraph 68).

До того ж, в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання (див., серед інших рішень, Amann v. Switzerland [GC], no. 27798/95, ECHR 2000-II, paragraphs 55 and 56; Rotari v. Romania [GC], no 28341/95, ECHR 2000-V, paragraphs 55-63).

Головним нормативним актом в сучасній європейській системі захисту прав є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 14 якої забороняє дискримінацію.

Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis пункт 48 рішення ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі Пічкур проти України ).

Посилання відповідача на врахування під час прийняття рішення цільового призначення землі як то для будівництва чи то обслуговування є неприйнятним, оскільки їх не можна відокремлювати один від одного, оскільки, наприклад, будівництво на земельній ділянці передбачає також і її обслуговування.

Намагання відповідача диференціювати орендарів на час прийняття рішень за ознакою потужності їхнього бізнесу, теж не є об`єктивним підходом, оскільки, після такого рішення практики повернення міської ради за своєю ініціативою для перегляду прийнятого рішення для моніторингу ситуації щодо орендаря, яка може змінитися, не існує.

Водночас, помилковим буде й уніфікація підходу без урахування заслуговуючих на увагу обставин, інтересів господарюючих суб`єктів.

У цьому сенсі важливою стосовно тлумачення дискримінації видається справа Тлимменос (Thlimmenos) проти Греції , де Суд указав: …Право на захист від дискримінації порушено під час застосування однакового підходу до осіб, які перебувають у різних ситуаціях, за умови, що таке поводження не виправдане об`єктивною чи розумною метою… .

Отже, Суд вказує на наявність дискримінації не лише тоді, коли до осіб, що знаходяться в аналогічних ситуаціях, необґрунтовано ставляться по різному, але й у випадку однакового поводження з особами, ситуації яких відрізняються.

За змістом статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси , що становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Основна мета статті 1 Першого Протоколу - це захист особи від свавільного втручання з боку держави в її право на мирне володіння своїм майном. Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції.

Дотримання цього загального обов`язку може включати виконання позитивних зобов`язань, що випливають з необхідності забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих Конвенцією. У контексті статті 1 Першого Протоколу ці позитивні зобов`язання можуть вимагати від держави вжити заходів, необхідних для захисту права власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Broniowski проти Польщі", §143; у справі "Совтрансавто-Холдинг проти України" (Sovtransavto Holding v. Ukraine), №48553/99, § 96, ECHR 2002).

Аналіз статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дозволяє визначити критерії втручання у право на мирне володіння майном: держава гарантує кожному право на мирне володіння своїм майном, а будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним; втручання у право власності на мирне володіння майном повинно обґрунтовуватися суспільним інтересом (тобто, переслідувати легітимну мету); держава має право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів"; при втручанні у право на мирне володіння майном держава має забезпечувати справедливий баланс між необхідністю забезпечення безпеки та необхідністю захисту основоположних прав заявника.

Приймаючи до уваги непорушне право власності, у процесі розгляду численних справ, пов`язаних із застосуванням статті 14 Конвенції, Європейський суд з прав людини систематизував елементи, що утворюють дискримінацію, а саме:

1) мають бути встановлені факти, що свідчать про різне ставлення;

2) ця відмінність у ставленні не виправдана легітимною метою (суспільним інтересом), тобто відсутнє об`єктивне й розумне обґрунтування мети і результатів відповідного заходу;

3) відсутня розумна співмірність між засобами, що використовуються, і метою, що досягається (баланс інтересів).

У контексті викладеного під час розгляду справи відповідачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та переконливих доказів на підтвердження того, що прийняте ним рішення від 32-5№32-60/VІІ в частині встановлення ним для позивача на земельну ділянку на вул. Г.Чорнобиля, 100-а в м. Нікополі орендної плати у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель відповідає легітимній меті, а також балансу суспільного й приватного інтересу позивача.

Відповідачем не доведена об`єктивність та розумність підходу у визначенні позивачу ставки орендної плати за користування земельною ділянкою на рівні 12% від нормативної грошової оцінки.

Різний підхід до вирішення цього питання, яке торкнулося безпосередньо позивача, за встановлених судом обставин свідчить про допущену по відношенню до позивача дискримінацію.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1921 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 36, 43, 49, 82-85, 115-117 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ" до Нікопольської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту рішення Нікопольської міської ради - задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати пункт 4 рішення Нікопольської міської ради від 26.02.2016 № 32-5/VІІ "Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю РІАЛ ІСТЕЙТ в оренду земельної ділянки на вул. Героїв Чорнобиля, 100-а за фактичним розміщенням будівлі продовольчого магазину".

Стягнути з Нікопольської міської ради (53200, Дніпропетровська область, м.Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 3, код ЄДРПОУ 37338501) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ" (49000, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, б. 21А, код ЄДРПОУ 34918876) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 грн.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 розділу ХІ ГПК України.

Повне рішення складено 06.03.2020

Суддя С.В. Мартинюк