Рішення
від 12.02.2020 по справі 5015/3683/11
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2020 справа № 5015/3683/11

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Городоцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі

позивач: Фонду державного майна України, м. Київ

до відповідача-1: Дочірнього підприємства Санаторій Любінь Великий Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофозодовниця , смт. Великий Любінь, Городоцький район, Львівська область

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я , м. Київ

до відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 , смт. Великий Любінь, Городоцький район, Львівська область

до відповідача-4: Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця , м. Київ

до відповідача-5: Великолюбінської селищної ради Городоцького району, Львівської області, Львівська обл., Городоцький район, смт. Великий Любінь

до відповідача-6: Державної реєстраційної служби України, м. Київ

до відповідача-7: Федерації професійних спілок України, м.Київ

за участі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Комунального підприємство Львівської обласної ради Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації , м. Самбір, Львівська область

за участі третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Комунального підприємства Городоцьке районне бюро технічної інвентаризації , м. Городок, Львівська область

за участі третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів 1 та 3: Городоцького районного управління юстиції у Львівській області, Львівська область, м. Городок

про: 1) Визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на об`єкти нерухомого майна.

2) Витребування з чужого незаконного володіння ДП Санаторій Любінь Великий ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофозодовниця на користь Фонду державного майна України шляхом підписання акту прийому-передачі об`єктів нерухомого майна.

3) Витребування з чужого незаконного володіння ТзОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 на користь Фонду державного майна України шляхом підписання акту прийому-передачі об`єктів нерухомого майна.

За участю представників:

від прокуратури: Леонтьєва Н.Т. прокурор (посвідчення №0321/18);

від позивача: Жуган І.О. представник (довіреність №443 від 27.12.2019 р.);

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від відповідача-3: Рісний М.Б. адвокат (ордер на надання правничої допомоги серія ВС №1006507 від 08.11.2019 р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №245 від 12.09.2003 р.);

від відповідача-4: Стеценко В.П. представник (довіреність за вих.№03-01/03 від 03.01.2020 р.);

від відповідача-5: не з`явився;

від відповідача-6: не з`явився;

від відповідача-7: не з`явився;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився;

від третьої особи-3: не з`явився

Процес.

Позов було заявлено прокуратурою Городоцького району Львівської області в інтересах держави в особі позивача Фонду державного майна України до відповідача-1 Дочірнього підприємства Санаторій Любінь Великий Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця , до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я , до відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 , до відповідача-4 Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця , до відповідача-5 Великолюбінської селищної ради Городоцького району, до відповідача-6 Державної реєстраційної служби України та до відповідача-7 Федерації професійних спілок України за участі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Комунального підприємства Львівської обласної ради Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації , за участі третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Комунального підприємства Городоцьке районне бюро технічної інвентаризації , за участі третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів 1 та 3 Городоцького районного управління юстиції у Львівській області про визнання недійсними і скасування рішень про оформлення права власності та свідоцтв про право власності; визнання недійсною реєстрації права власності; визнання недійсними договорів купівлі продажу; визнання за державою Україна права власності та витребування майна.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.09.2011 р. у даній справі позов задоволено. Визнано недійсним свідоцтво на право власності від 23.11.2001 р. серії ААБ №000460 за реєстровим №53 на об`єкти нерухомого майна: спальні корпуси 2, 3, 4, 6, лікувально-діагностичний корпус №1, адмінкорпус, приміщення бібліотеки і ЛФК, водогрязелікарні, клубу-їдальні, овочесховища, котельні, пральні, очисних споруд, що знаходяться в селищі Великий Любінь по вулиці Львівській, 16, видане закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Визнано недійсним свідоцтво на право власності від 23.11.2001 р. серії ААБ №000459 за реєстровим №57 на водонапірну башту, що знаходиться в селищі Великий Любінь по вулиці Львівській, 16, видане закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна №4610116/200149 від 19.07.2001 р., укладений між Прикарпатським дочірнім підприємством закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та товариством з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров`я". Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11.08.2004 р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров`я" та товариством з обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс -санаторій Великий Любінь №1" про продаж спального корпусу №2 загальною площею 708,3 м 2 , що знаходиться за адресою: смт. Великий Любінь, вулиця Львівська, 16б. Визнано недійсною реєстрацію права власності на спальний корпус №2 загальною площею 708,3 м 2 , що знаходиться за адресою: смт. Великий Любінь, вулиця Львівська, 16б. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11.08.2004 р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Наукові технології здоров`я" та товариством з обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс - санаторій Великий Любінь №1" про продаж спального корпусу №4 загальною площею 874,0 м 2 , що знаходиться за адресою: смт. Великий Любінь, вулиця Львівська, 16г. Визнано недійсною реєстрацію права власності на спальний корпус №4 загальною площею 874,0 м 2 , що знаходиться за адресою: смт. Великий Любінь, вулиця Львівська, 16г. Визнано за Державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на майно санаторію "Любінь Великий". Зобов`язано Товариство обмеженою відповідальністю "Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій "Великий Любінь №1" (адреса: вулиця Львівська, будинок 16, селише міського типу Великий Любінь, Городоцький район, Львівська область, 81555; ідентифікаційний код 32858370) повернути спірні приміщення за актом приймання-передачі у розпорядження держави в особі Фонду державного майна України. Зобов`язано Дочірнє підприємство "Санаторій "Любінь Великий" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (адреса: вулиця Львівська, будинок 16, селише міського типу Великий Любінь, Городоцький район, Львівська область, 81555; ідентифікаційний код 02592022) повернути спірні приміщення за актом приймання-передачі у розпорядження держави в особі Фонду державного майна України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 р. рішення господарського суду Львівської області від 21.09.2011 р. у справі № 5015/3683/11 скасовано та прийнято нове рішення, яким визнано за Державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на майно санаторію Любінь Великий , а саме: приміщення котельні площею 352,0 кв.м., позначене цифрою 10; приміщення водонапірної башти, позначене цифрою 15; приміщення водогрязелікарні, позначене цифрою 14; приміщення пральні площею 204,0 кв.м., позначене цифрою 8; приміщення адмінкорпусу площею 253,0 кв.м., позначене цифрою 12; приміщення бібліотеки та ЛФК площею 466,4 кв.м., позначене цифрою 11; приміщення очисних споруд площею 84,4 кв.м., позначене цифрою 7; приміщення овочесховища площею 644,2 кв.м., позначене цифрою 9; приміщення клубу-їдальні, позначене цифрою 13; приміщення лікувально-діагностичного корпусу № 1; приміщення спального корпусу № 6; приміщення спального корпусу № 3. Зобов`язано Дочірнє підприємство Санаторій Любінь Великий Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця повернути спірні приміщення за актом приймання-передачі у розпорядження держави в особі Фонду державного майна України, а саме: приміщення котельні площею 352,0 кв.м., позначене цифрою 10; приміщення водонапірної башти, позначене цифрою 15; приміщення водогрязелікарні, позначене цифрою 14; приміщення пральні площею 204,0 кв.м., позначене цифрою 8; приміщення адмінкорпусу площею 253,0 кв.м., позначене цифрою 12; приміщення бібліотеки та ЛФК площею 466,4 кв.м., позначене цифрою 11; приміщення очисних споруд площею 84,4 кв.м., позначене цифрою 7; приміщення овочесховища площею 644,2 кв.м., позначене цифрою 9; приміщення клубу-їдальні, позначене цифрою 13; приміщення лікувально-діагностичного корпусу № 1; приміщення спального корпусу № 6; приміщення спального корпусу № 3. В решті у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.03.2014 р. рішення Господарського суду Львівської області від 21.09.2011 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 р. у справі № 5015/3683/11 скасовано. Справу № 5015/3683/11 передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

Внаслідок автоматизованого розподілу проведеного 08.04.2014 р., справу на новий розгляд передано судді Шпакович О.Ф.

У зв`язку із закінченням повноважень, як вперше призначеного на посаду судді Шпакович О.Ф., справу внаслідок автоматизованого розподілу 29.01.2016 р. передано на розгляд судді Коссаку С.М.

У зв`язку із закінченням повноважень судді Коссака С.М., 18.04.2017 р. протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано для розгляду судді Пазичеву В.М.

Хід розгляду справи на новому розгляді викладено в численних ухвалах суду та протоколах судових засідань, що містяться в матеріалах справи.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Львівської області №429 від 11.09.2019 р. у зв`язку із досягненням суддею Пазичевим В.М. шістдесяти п`яти років та припиненням повноважень судді, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Як вбачається з витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено суддю Сухович Ю.О.

16.10.2019 р. директором ТзОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 було подано до канцелярії суду клопотання за вих. б/ н від 16.10.2019 р. (вх.№42900/19) в якому просив суд поновити провадження у справі №5015/3683/11.

Ухвалою від 23.10.2019 р. суд прийняв справу №5015/3683/11 до розгляду судом у складі судді Сухович Ю.О., поновив провадження у справі, ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 12.11.2019 р. суд відмовив у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 (відповідача-3) про зустрічне забезпечення позову у справі №5015/3683/11.

Ухвалою від 12.11.2019 р. суд відклав підготовче засідання на 03.12.2019 р.

Ухвалою від 03.12.2019 р. суд відклав підготовче засідання на 23.12.2019 р.

Ухвалою від 23.12.2019 р. суд прийняв до розгляду заяву прокуратури про уточнення позовних вимог (зміну предмета позову) та постановив здійснювати розгляд справи №5015/3683/11 з урахуванням позовних вимог викладених у вказаній заяві, продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів - до 22.01.2020 р. включно та відклав підготовче засідання на 21.01.2020 р.

Згідно заяви прокуратури про уточнення позовних вимог (зміну предмета позову) позовними вимогами є:

1. Визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на наступні об`єкти нерухомого майна:

- спальний корпус №4 загальною площею 874 кв.м;

- спальний корпус №2 загальною площею 708,3 кв.м;

- приміщення котельні площею 352 кв.м;

- приміщення водонапірної башні;

- приміщення водогрязелікарні;

- приміщення пральні площею 204, кв.м;

- приміщення адмінкорпусу площею 253,0 кв.м;

- приміщення бібліотеки та ЛФК площею 466,4 кв.м;

- приміщення очисних споруд площею 84,4 кв.м;

- приміщення овочесховища площею 644,2 кв.м;

- приміщення клубу-їдальні;

- приміщення лікувально-діагностичного корпусу №1;

- приміщення спального корпусу №6;

- приміщення спального корпусу №3.

2. Витребувати з чужого незаконного володіння ДП Санаторій Любінь Великий Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця на користь Фонду державного майна України шляхом підписання акту прийому передачі наступні об`єкти:

- приміщення котельні площею 352 кв.м;

- приміщення водонапірної башні;

- приміщення водогрязелікарні;

- приміщення пральні площею 204, кв.м;

- приміщення адмінкорпусу площею 253,0 кв.м;

- приміщення бібліотеки та ЛФК площею 466,4 кв.м;

- приміщення очисних споруд площею 84,4 кв.м;

- приміщення овочесховища площею 644,2 кв.м;

- приміщення клубу-їдальні;

- приміщення лікувально-діагностичного корпусу № 1;

- приміщення спального корпусу №6;

- приміщення спального корпусу №3.

3. Витребувати з чужого незаконного володіння ТзОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс - санаторій Великий Любінь №1 на користь Фонду державного майна України шляхом підписання акту прийому-передачі наступні об`єкти:

- спальний корпус №4 загальною площею 874 кв.м;

- спальний корпус №2 загальною площею 708,3 кв.м.

Ухвалою від 28.12.2019 р. суд постановив здійснити процесуальне правонаступництво у справі № 5015/3683/11 та замінив прокуратуру Городоцького району Львівської області на її правонаступника Городоцьку місцеву прокуратуру.

Ухвалою від 21.01.2020 р. суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 12.02.2020 р.

У судовому засіданні 12.02.2020 р. прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги відповідно до заяви прокуратури про уточнення позовних вимог (зміну предмета позову), просили суд їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач-1 явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання по розгляду справи про суті був належним чином повідомлений, що підтверджується судовим повідомленням-викликом - штрихкодовий ідентифікатор №81555 0012733 6 від 27.01.2020 р., вручено - 30.01.2020 р. (вх.№6227/20 від 05.02.2020 р.).

Відповідач-2 явки повноважного представника в підготовче засідання 12.02.2020 р. не забезпечив. 05.02.2020 р. на адресу суду повернувся поштовий конверт з рекомендованим відправленням відповідачу-2 ухвали суду від 21.02.2020 р. про призначення судового засіданні для розгляду справи по суті на 12.02.2020 р., за адресою: 01001, м.Київ, вул. Софіївська, 10-А, з відміткою поштового відділення про те, що причиною повернення: за зазначеною адресою не знаходиться . Поштовий конверт надсилався відповідачу-2 на адресу вказану у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, а саме: 01001, м.Київ, вул. Софіївська, 10-А.

Представник відповідача-3, проти позовних вимог відповідно до заяви прокуратури про уточнення позовних вимог (зміну предмета позову), заперечив у повному обсязі, просив у позові відмовити повністю.

Представник відповідача-4 проти позовних вимог відповідно до заяви прокуратури про уточнення позовних вимог (зміну предмета позову), заперечив у повному обсязі, просив у позові відмовити повністю.

Відповідач-5 явки повноважного представника в судове засідання 12.02.2020 р. не забезпечив, 12.02.2020 р. від відповідача-5 надійшла заява від 12.02.2020 р. вих.№198 (вх.№7792/20) про розгляд справи без участі відповідача-5.

Відповідач-6 явки повноважного представника в підготовче засідання 12.02.2020 р. не забезпечив. Станом на 12.02.2020 р., на адресу суду від відповідача-6 не повернулось поштове повідомлення про вручення йому ухвали суду від 21.01.2020 р. про призначення судового засіданні для розгляду справи по суті на 12.02.2020 р.

Відповідач-7 явки повноважного представника судове засідання 12.02.2020 р. не забезпечив, причин неявки повноважного представника в судове засідання не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується судовим повідомленням-викликом - штрихкодовий ідентифікатор №01602 0708972 6 від 27.01.2020 р., вручено - 05.02.2020 р. (вх.№7234/20).

Третя особа-1 явки повноважного представника судове засідання 12.02.2020 р. не забезпечила, проте 04.02.2020 р. до канцелярії суду надійшло клопотання за вих.№01/5-12 від 29.01.2020 р. (вх.№6123/20) від директора КП ЛОР Самбірське МБТІ Буца М.М., в якому він просить суд розглядати справу №5015/3683/11 без участі представника третьої особи-1.

Третя особа-2 явки повноважного представника в судове засідання 12.02.2020 р. не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується судовим повідомленням-викликом - штрихкодовий ідентифікатор №81500 0372392 6 від 27.01.2020 р., вручено - 30.01.2020 р. (вх.№6219/20 від 05.02.2020 р.).

Третя особа-3 явки повноважного представника в підготовче засідання 12.02.2020 р. не забезпечила, проте 17.12.2019 р. представником третьої особи-3 подано до канцелярії суду пояснення (вх.№53053/19), в якому просить суд врахувати повноваження органів юстиції та розглядати в подальшому без участі представника ГТУЮ у Львівській області.

Позиції прокуратури та позивача.

В ході здійснення перевірки прокуратурою Городоцького району Львівської області проведеної у червні 2011 року, останній стало відомо про, порушення прав держави, а саме про факт незаконного вибуття із власності держави майна санаторію Любінь Великий .

Позов обґрунтований тим, що майно санаторію Любінь Великий , що знаходиться за адресою: Львівська область, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16 є державною власністю та Укрпрофоздоровниці не передавався, відтак ДП Санаторій Любінь Великий Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця володіє частиною майна санаторію Любінь Великий (приміщеннями котельні, водонапірної башні, водогрязелікарні, пральні, адмінкорпусу, бібліотеки та ЛФК, очисних споруд, овочесховища, клубу-їдальні, лікувально-діагностичного корпусу № 1, спального корпусу №6, спального корпусу №3) незаконно, а тому дане майно підлягає витребуванню в користь держави.

Внаслідок цього, прокурор та позивач вказували і на недійсність договору купівлі-продажу, за яким Укрпрофоздоровниця відчужила частину спірного майна санаторію Любінь Великий (спальні корпуси №2 та №4) на користь ТОВ Наукові технології здоров`я та договору купівлі-продажу, за яким ТОВ Наукові технології здоров`я відчужило згадане майно на користь ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 , та наявність підстав для повернення такого майна з чужого незаконного володіння ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 у державну власність.

В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивач вказували на наступні обставини.

На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 р. № 606 Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР , санаторій Любінь Великий (смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області) був безкоштовно переданий Міністерством охорони здоров`я УРСР у відання Української Республіканської ради профспілок. Правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Києва від 23.12.1991 р. № 9971 зареєстровано ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця - підприємство, котре є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об`єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні Федерації профспілок України. На підставі акта прийому-передачі від 24.01.1992 р. та відповідного переліку, складеного згідно з постановою Президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22.11.1991 р. Про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України Укрпрофоздоровниця , майно санаторію Любінь Великий передано Федерацією незалежних профспілок України у власність ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця .

У листопаді 2001 року Самбірським МБТІ було проведено реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна санаторію Любінь Великий на Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця і закріплено їх за санаторієм Любінь Великий Прикарпатського відділення ЗАТ Укрпрофоздоровниця . Реєстрація права власності проводилась на підставі рішення виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради № 35 від 28.05.1999 р. Про оформлення права власності нерухомого майна (будівлі, споруди), що знаходяться в селищі Великий Любінь по вул. Львівська, 16 та рішення виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради № 80 від 14.09.1999 р. Про оформлення права власності нерухомого майна (водонапірна башта), що знаходяться в селищі Великий Любінь по вул. Львівська, 16 .

19.07.2001 р. між Прикарпатським дочірнім підприємством ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я укладено договір № 4610116/2001-49, відповідно до якого продавець (Прикарпатське дочірнє підприємство ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця ) зобов`язувався передати у власність покупця (Товариство з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я ) частину нерухомого майна санаторію Любінь Великий , а саме корпус № 2 та корпус № 4 санаторію Любінь Великий , що знаходяться за адресою: вул. Львівська, смт. Любінь Великий Городоцького району Львівської області, а покупець зобов`язувався прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, які визначені в цьому договорі.

На підставі рішення Ради ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця від 19.03.2001 р. №Р4-9 та договору купівлі-продажу від 19.07.2001 року № 4610116/2001-49, Прикарпатське дочірнє підприємство ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця за актом прийому-передачі від 25.07.2001 року передало Товариству з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я спальний корпус № 2 санаторію Любінь Великий площею 708,3 кв.м. та спальний корпус № 4 санаторію Любінь Великий площею 874,0 кв.м.

Рішенням загальних зборів ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця , оформленим протоколом від 22.01.2003 року № 3, вирішено провести реорганізацію шляхом виділення філії Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця - Санаторій Любінь Великий у Дочірнє підприємство Санаторій Любінь Великий ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця .

11.08.2004 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я та ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 було укладено договори купівлі-продажу спальних корпусів № 2 та № 4, що знаходяться у смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області по вул. Львівській, 16Б та 16Г.

Згідно із ст.ст. 1, 3 Закону України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України , майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 року.

Згідно п.п. 1-3 постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР , тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

За викладених обставин, прокурор та позивач вважають, що майно, яке було передано ЗАТ Укрпрофоздоровниця до статутного фонду ДП ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця Санаторій Любінь Великий та відповідно до свідоцтва на право власності від 23.11.2001 р. зареєстровано на праві власності на ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця є державною власністю.

Таким чином, на думку прокуратури та позивача, цілісний майновий комплекс Санаторію Любінь Великий , що знаходиться за адресою: смт. Великий Любінь, вул. Львівська,16 є державною власністю та ЗАТ Укрпрофоздоровниця не передавалося, у зв`язку із чим прокурор указував на наявність підстав для повернення такого майна від ДП Санаторій Любінь Великий Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця та ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 у державну власність.

Отже, прокурор та позивач стверджують, що враховуючи те, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності поза волею держави, а відтак повинно бути витребуване на її користь.

Позиція відповідача -3.

Представник відповідача-3 у повному обсязі заперечив наведені прокурором обставини та правові підстави позову та обґрунтовував свої заперечення на позов наступним.

Санаторій Любінь Великий було віднесено до Переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській Раді профспілок Міністерством охорони здоров`я УРСР (додаток № 1 до постанови Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 р. № 606). Право власності за Федерацією незалежних профспілок України на майно, передане до статутного фонду ЗАТ Укрпрофоздоровниця , було закріплено відповідно до договору О закреплении прав по владению, пользованию и распоряжению профсоюзным имуществом від 18.11.1990р. між Федерацією незалежних профспілок України та Загальною Конфедерацією Профспілок СРСР, що, таким чином, свідчить про наявність волі держави на передачу спірного майна у її власність.

Згідно з постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506-ХІІ Про захист суверенних прав власності Української РСР , до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна - встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління. Враховуючи те, що майно санаторію Любінь Великий було закріплено на праві власності за Федерацією незалежних профспілок України на підставі договору, укладеного до 29.11.1990 року, прокурором, не наведено доводів на підтвердження того, що майно санаторію Любінь Великий було набуто у власність Федерації незалежних профспілок України незаконно.

Отже, майно було набуте у власність Федерацією незалежних профспілок України 11.11.1990 р., тобто до моменту прийняття Верховною радою Української РСР постанови від 29.11.1990 р. Таким чином, спірне майно не було загублено власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Крім того, на підставі проведеної перевірки Міжвідомчої комісії з питань виявлення майнових договорів, пов`язаних із зміною форм власності та власника державного майна, які було укладено підприємствами, об`єднаннями, установами і організаціями з порушенням мораторію, встановленого постановою Верховної Ради від 29.11.1990 Про захист суверенних прав власності Української РСР , ані Федерація професійних спілок України, ані ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця до переліку об`єднань, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов`язані із зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, віднесені не були.

Окрім того, ні Українська республіканська Рада профспілок, ні Федерація незалежних профспілок України громадськими організаціями загальносоюзного підпорядкування не були, адже не мали загальносоюзних органів і діяли в межах Української РСР.

Відповідач-3 стверджує, що прокурор та позивач ігнорують ту обставину, що як вбачається з наведених вище доказів (поміж іншого наданих самим прокурором) цілий ряд об`єктів нерухомого майна санаторію Любінь Великий взагалі не існувало станом на 1960 рік.

Крім того, об`єкти нерухомого майна - спірні спальні корпуси № 2 та № 4, які перебувають у власності ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 у тому вигляді, в котрому вони були передані Товариству з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я у відповідності з договором купівлі-продажу нерухомого майна від 19.07.2001 р. № 4610116/2001-49 на даний час фактично перестали існувати, адже внаслідок їх реконструкції були створені нові речі. Оскільки, станом на дату укладення договорів купівлі-продажу спальних корпусів № 2 та № 4 між ТОВ Наукові технології здоров`я та ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 вартість спального корпусу №2 становила 60496,00 грн., спального корпусу №4 становила 79690,00 грн., а виходячи із висновку від 10.01.2013 р. № 210/211 судової будівельно-технічної експертизи, вартість виконаних робіт по реконструкції цих корпусів приблизно становить 3 487 920,00грн. і 2 736 293,00 грн. відповідно.

Крім цього, ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 у 2004 році придбало спірні спальні корпуси № 2 та № 4 у ТОВ Наукові технології здоров`я за відплатними договорами купівлі-продажу. Відтак, ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 є добросовісним набувачем, оскільки він не міг знати про існування будь-яких перешкод для укладення договорів купівлі-продажу 2004 року, і на момент їх укладення такі перешкоди були відсутні. Таким чином, відповідно до статті 388 ЦК України держава не вправі витребувати спірне майно від ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 , який як добросовісний набувач набув на нього права власника.

Упродовж тривалого часу позивач був обізнаним про факт вибуття майна із державної власності та мав право і можливість звернутися до суду за захистом порушеного права, але таким правом не скористався. А прокурор при зверненні до суду із позовом у 2011 році, пропустив строк позовної давності.

У зв`язку з вищенаведеними запереченнями, відповідач-3 просить відмовити у задоволенні позову згідно заяви про зміну предмету позову.

Позиція відповідача -4.

Представник відповідача-4 у повному обсязі заперечив наведені прокурором обставини та правові підстави позову та обґрунтовував свої заперечення на позов наступним.

Право власності за Федерацією незалежних профспілок України на майно, передане до статутного фонду ЗАТ Укрпрофоздоровниця , було закріплено відповідно до договору О закреплении прав по владению, пользованию и распоряжению профсоюзным имуществом від 18.11.1990р. між Федерацією незалежних профспілок України та Загальною Конфедерацією Профспілок СРСР.

Згідно з постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506-ХІІ Про захист суверенних прав власності Української РСР , до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна - встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління. Водночас, як вбачається із матеріалів даної справи, ані Федерація професійних спілок України, ані ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця до переліку об`єднань, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов`язані із зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, віднесені не були.

Відповідно до ст. 3 Закону СРСР Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності від 10.12.1990 р. № 1818-І, профспілки є незалежними у своїй діяльності від органів державного управління, господарських органів, політичних та інших громадських організацій, вони їм не підзвітні і не підконтрольні. Забороняється будь-яке втручання, спроможне обмежити права профспілок або перешкодити їх здійсненню, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, дія Закону України Про підприємств, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України від 10.09.1991 року та мораторію не відноситься до профспілок України, які не є органами союзного підпорядкування, органами державної влади та управління. Крім того, профспілкові організації ФПУ у жовтні 1990 року вийшли зі складу Загальносоюзної громадської організації - ВЦРПС.

Згідно ст. 34 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , профспілки, їх об`єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності. Профспілки, їх об`єднання мають право власності також на майно та кошти, придбані в результаті господарської діяльності створених ними підприємств та організацій.

Враховуючи недоведеність належними та допустимими доказами факту перебування цілісного майнового комплексу санаторію Любінь Великий саме у державній власності, а не у власності профспілкових організацій, відсутні правові підстави для висновку про те, що відповідне нерухоме майно було передане у власність підтвердження того, що майно санаторію Любінь Великий було набуто у власність Федерації незалежних профспілок України незаконно. Отже, майно було набуте у власність Федерацією незалежних профспілок України 11.11.1990 р., тобто до моменту прийняття Верховною радою Української РСР постанови від 29.11.1990 р.

Відповідач-4 звертає увагу суду, що прокурором та позивачем не доведено, що станом на 29.11.1990 р. майно санаторію Любінь Великий було набуте у власність Федерацією незалежних профспілок України незаконно; санаторій Любінь Великий перебував у державній власності.

Щодо позовної вимоги прокурора про зобов`язання повернути нерухоме майно (витребування майна), відповідач-4 зазначив, що дана позовна вимога не підлягає задоволенню, у зв`язку з безпідставністю і необгрунтованістю.

Посилаючись на ч.1 ст. 387 ЦК України, ч.1 ст. 388 ЦК України, відповідач-4 зазначив, що рішенням від 20.01.1997 р. у справі № 137/7 Вищий арбітражний суд України відмовив у задоволенні позову Фонду держмайна до Федерації, Фонду соцстрахування, Укрпрофоздоровниці про визнання недійсними установчих документів Укрпрофоздоровниці. Зазначеним рішенням суду підтверджено право власності Федерації на спірне майно та законність його передання до статутного фонду Укрпрофоздоровниці.

Крім того, твердження прокурора про те, що нерухоме майно, а саме спальні корпуси № 4, вибули з державної власності поза волею держави, а тому повинні бути витребувані на її користь є такими, що не заслуговують на увагу. Адже, санаторій Любінь Великий передано в управління профспілкам власником - державою на виконання вищезгаданої Постанови № 606. Право в ласності за Федерацією незалежних профспілок України на майно,передане до статутного фонду ЗАТ Укрпрофоздоровниця , було закріплено відповідно до договору О закреплении прав по владению, пользованию и распоряжению профсоюзным имуществом від 18.11.1990р. між Федерацією незалежних профспілок України та Загальною Конфедерацією Профспілок СРСР.

Окрім цього, ст. 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років набуває право власності на це майно (набувальна давність).

До того ж, представник відповідача-4 зазначав, що упродовж тривалого часу позивач був обізнаним про факт вибуття майна із державної власності та мав право і можливість звернутися до суду за захистом порушеного права, але таким правом не скористався. А прокурор при зверненні до суду із позовом у 2011 році, пропустив строк позовної давності.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, представник відповідача-4 підсумував, що немає жодних підстав для задоволення позову відповідно до заяви про зміну предмету позову.

Позиція інших учасників справи.

Відповідач-5 у заяві про застосування позовної давності за вих.№1199 від 11.11.2019 р. (вх.№47473/19) просить застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються ст. 388 ЦК України, початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про момент порушення її права, тобто з вибуття майна із власності або користування, а не з моменту набуття майна особою, у якої це майно перебуває на час подачі позову.

Відзив на позов згідно заяви про зміну предмету не подавав.

Інші учасники справи при новому розгляді справи не подали відзивів, заперечень, пояснень на позовні вимоги прокурора згідно заяви про зміну предмету. Правом на участь у судових засідань не скористались.

Обставини справи встановлені судом.

Постановою Ради Міністрів СРСР №606 від 23.04.1960 року "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР" Міністерство охорони здоров`я зобов`язано усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати передати у строк до 01.05.1960 р. Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого покращення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

На виконання вказаної постанови, санаторій Любінь Великий (смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області) був безкоштовно переданий Міністерством охорони здоров`я УРСР у відання Української Республіканської ради профспілок.

На підставі договору від 11.11.1990 р., укладеного між Федерацією незалежних профспілок України (правонаступником якої є Федерація профспілок України) та Загальною конфедерацією профспілок СРСР, майно санаторію Любінь Великий було закріплено на праві власності за Федерацією незалежних профспілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Києва №9971 від 23.12.1991 р. зареєстровано Закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, яке є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об`єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створено на майні засновників -Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності.

На підставі акта прийому-передачі від 24.01.1992 р. та відповідного переліку, складеного згідно з постановою Президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22.11.1991 р. Про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України Укрпрофоздоровниця , майно санаторію Любінь Великий передано Федерацією незалежних профспілок України у власність ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця .

Рішенням правління ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" від 28.01.1992 р. №2 затверджено перелік оздоровниць та допоміжних господарств, які на правах філії входять до складу Прикарпатського відділення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця". Зокрема, до складу цього відділення було включено Санаторій "Любінь Великий".

Рішенням Виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради від 28.05.1999 року №35 оформлено право власності на об`єкти нерухомого майна: спальні корпуси 2, 3, 4, 6, лікувально-діагностичний корпус №1, адміністративний корпус, приміщення бібліотеки і ЛФК, водолікарні, клубу/їдальні, овочесховища, котельні, пральні, очисних споруд, що знаходяться в смт. Великий Любінь по вулиці Львівській, 16, за Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпровоздоровниця". Право власності на ці об`єкти зареєстровано Самбіоським бюро технічної інвентаризації, про що 23 листопада 2001 року видано свідоцтво про право власності серії ААБ №000460.

Рішенням Виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради від 14.09.1999 р. №80 оформлено право власності на водонапірну башту, що знаходиться в смт. Великий Любінь по вулиці Львівській, 16, за закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпровоздоровниця". Право власності на цю водонапірну башту зареєстровано Самбіоським бюро технічної інвентаризації, про що 23.11.2001 р. видано свідоцтво про право власності серії ААБ №000459.

15.03.2000р. Прикарпатське дочірнє підприємство ЗАТ Укрпрофоздоровниця видало наказ №28 Про створення філій Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ Укрпрофоздоровниця та затвердження положень про них, яким створило філію Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ Укрпрофоздоровниця - Санаторій Любінь Великий .

23.11.2001 р. Самбірським МБТІ було проведено реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна санаторію Любінь Великий на Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця і закріплено їх за санаторієм Любінь Великий Прикарпатського відділення ЗАТ Укрпрофоздоровниця .

Реєстрація права власності проводилась на підставі рішення виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради № 35 від 28.05.1999 р. Про оформлення права власності нерухомого майна (будівлі, споруди), що знаходяться в селищі Великий Любінь по вул. Львівська, 16 та рішення виконавчого комітету Великолюбінської селищної ради № 80 від 14.09.1999 р. Про оформлення права власності нерухомого майна (водонапірна башта), що знаходяться в селищі Великий Любінь по вул. Львівська, 16 .

19.07.2001 р. між Прикарпатським дочірнім підприємством ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я укладено договір № 4610116/2001-49 (затверджений Головою правління ЗАТ Укрпрофоздоровниця 19.07.2001 року), відповідно до якого продавець (Прикарпатське дочірнє підприємство ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця ) зобов`язувався передати у власність покупця (Товариство з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я ) корпус № 2 та корпус № 4 санаторію Любінь Великий , що знаходиться за адресою: смт. Любінь Великий Городоцького р-ну Львівської обл., а покупець зобов`язувався прийняти майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, які визначені в цьому договорі.

На підставі рішення Ради ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця від 19.03.2001 р. №Р4-9 та договору купівлі-продажу від 19.07.2001 р. № 4610116/2001-49, Прикарпатське дочірнє підприємство ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця за актом прийому-передачі від 25.07.2001 р. передало Товариству з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я спальний корпус № 2 санаторію Любінь Великий площею 708,3 кв.м. та спальний корпус № 4 санаторію Любінь Великий площею 874,0 кв.м.

11.08.2004 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я (продавець) та ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу (посвідчений приватним нотаріусом Городоцького РНО Тимофєєвою А.М. та зареєстрований в реєстрі за № 2669), відповідно до якого продавець передав покупцю у власність, а покупець - прийняв і зобов`язувався оплатити згідно з умовами договору об`єкт нерухомого майна, а саме: будинок, спальний корпус № 2, загальною площею 708,3 кв.м., що знаходиться у смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області по вул. Львівській, 16Б.

11.08.2004 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я (продавець) та ТОВ РОКСВеЛ № 1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу (посвідчений приватним нотаріусом Городоцького РНО Тимофєєвою А.М. та зареєстрований в реєстрі за № 2672), відповідно до якого продавець передав покупцю у власність, а покупець - прийняв і зобов`язувався оплатити згідно з умовами договору об`єкт нерухомого майна, а саме: будинок, спальний корпус № 4, загальною площею 874,0 кв.м., що знаходиться у смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області по вул. Львівській, 16Г.

24.06.2005 р. право власності на спальний корпус № 2 за адресою: Львівська область, Городоцький район, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16Б зареєстровано за ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.06.2005 р. № 7606574).

24.06.2005 р. право власності на спальний корпус № 4 за адресою: Львівська область, Городоцький район, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16Г було зареєстровано за ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.06.2005 року № 7606676).

Пред`явлення позову в інтересах Фонду державного майна України обумовлено нормами постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 р. Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України , якою передбачено прийняття майна, що знаходиться у віданні центральних органів профспілок СРСР. Фондом державного майна України, а також ст.1 Тимчасового Положення Про Фонд державного майна України , затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р., згідно якої Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Прокурор зазначає, що про існування свідоцтв, договорів купівлі-продажу прокуратурі Городоцького району Львівської області стало відомо під час прокурорської перевірки у червні 2011 р., тому строк позовної давності не пропущено.

Прокурор та позивач стверджують, що враховуючи те, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності поза волею держави, відтак повинно бути витребуване на її користь.

Посилаючись на ст.ст.15, 16, 316, 387, 392 ЦК України прокурор просить визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на наступні об`єкти нерухомого майна:

- спальний корпус №4 загальною площею 874 кв.м;

- спальний корпус №2 загальною площею 708,3 кв.м;

- приміщення котельні площею 352 кв.м;

- приміщення водонапірної башні;

- приміщення водогрязелікарні;

- приміщення пральні площею 204, кв.м;

- приміщення адмінкорпусу площею 253,0 кв.м;

- приміщення бібліотеки та ЛФК площею 466,4 кв.м;

- приміщення очисних споруд площею 84,4 кв.м;

- приміщення овочесховища площею 644,2 кв.м;

- приміщення клубу-їдальні;

- приміщення лікувально-діагностичного корпусу №1;

- приміщення спального корпусу №6;

- приміщення спального корпусу №3.

- приміщення котельні площею 352 кв.м;

- приміщення водонапірної башні;

- приміщення водогрязелікарні;

- приміщення пральні площею 204, кв.м;

- приміщення адмінкорпусу площею 253,0 кв.м;

- приміщення бібліотеки та ЛФК площею 466,4 кв.м;

- приміщення очисних споруд площею 84,4 кв.м;

- приміщення овочесховища площею 644,2 кв.м;

- приміщення клубу-їдальні;

- приміщення лікувально-діагностичного корпусу № 1;

- приміщення спального корпусу №6;

- приміщення спального корпусу №3.

- спальний корпус №4 загальною площею 874 кв.м;

- спальний корпус №2 загальною площею 708,3 кв.м.

Слід зазначити, що у п.1 прохальної частини заяви про уточнення позовних вимог (зміну предмету позову) прокурор неправильно зазначив площу приміщення очисних споруд, на які він просить визнати право власності за державою Україна в особі Фонду Державного майна України та витребувати з чужого незаконного володіння ДП Санаторій Любінь Великий Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця . Прокурор зазначив площу приміщення очисних споруд 8 434,4 кв.м., замість 84,4 кв.м.

Факт допущення вказаної описки підтвердив представник прокуратури у судовому засіданні 12.02.2020 р.

Висновки суду.

Як вбачається з постанови Верховної Ради України від 04.03.1992 р. № 2164-ХІІ Про введення в дію Закону України Про приватизацію майна державних підприємств . Кабінет Міністрів України було зобов`язано визначити перелік об`єднань, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов`язані із зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, встановленого Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. Про захист суверенних прав власності Української РСР , та вжити заходів щодо приведення зазначених договорів у відповідність з цим Законом.

Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.1992 р. № 665 Про приведення у відповідність із Законом України Про приватизацію майна державних підприємств майнових договорів, пов`язаних із зміною форм власності та власника державного майна, які було укладено підприємствами, об`єднаннями, установами і організаціями з порушенням мораторію, встановленого постановою Верховної Ради УРСР від 29.11.1990 р. Про захист суверенних прав власності Української РСР передбачено утворити Міжвідомчу комісію з питань виявлення майнових договорів, пов`язаних із зміною форм власності та власника державного майна, які було укладено підприємствами, об`єднаннями, установами і організаціями з порушенням мораторію, встановленого постановою Верховної Ради від 29.11.1990 Про захист суверенних прав власності Української РСР (падалі - Комісія). Комісії до 1 квітня 1993 року (термін виконання доручення було продовжено до 1 січня 1994 р. згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 629): провести перевірку всіх майнових договорів, пов`язаних із зміною форм власності та власника загальнодержавного майна, які було укладено підприємствами, об`єднаннями, установами і організаціями в період дії мораторію, щодо виявлення його порушень; вжити заходів до приведення зазначених договорів у відповідність із Законом України Про приватизацію майна державних підприємств і подати Кабінетові Міністрів України інформацію про усунення виявлених порушень.

Проте, як в строк до 01.01.1994 р., так і до даного часу, ані Федерація професійних спілок України, ані ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця до переліку об`єднань, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов`язані із зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, віднесені не були (докази протилежного у матеріалах справи відсутні).

Відповідно до ст. 7 Конституції (Основного Закону) Союзу Радянських Соціалістичних Республік 1977 року, професійні спілки, Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді, кооперативні та інші громадські організації відповідно до своїх статутних завдань беруть участь в управлінні державними і суспільними справами, у вирішенні політичних, господарських і соціально-культурних питань.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Конституції (Основного Закону) Союзу Радянських Соціалістичних Республік 1977 року, соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Конституції (Основного Закону) Української РСР 1978 року, соціалістичною власністю є також майно, профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Організації працівників і роботодавців мають право створювати федерації та конфедерації, а також право приєднуватися до них, і кожна така організація, федерація чи конфедерація має право вступати до міжнародних організацій працівників і роботодавців (ст.5 Конвенції Міжнародної праці від 09.07.1948 р. №87 Про свободу асоціації та захист права на організацію ратифікована Українською РСР у 1956 р.).

Таким чином, профспілки та їх об`єднання (федерації, конфедерації тощо) відносяться до громадських організацій, а не до органів державної влади та управління. За таких умов, покликання прокурора на постанову Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506-ХІІ є безпідставним.

Пунктом 1 постанови Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 року № 606 Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР зобов`язано Міністерство охорони здоров`я У РСР передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській Раді профспілок: а) всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних) загальною кількістю 73 об`єкти на 23586 ліжок, 92 будинки відпочинку на 20997 ліжок, 8 санаторних пансіонатів на 1510 ліжок, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства Хорони здоров`я УРСР, згідно з додатками №№ 1, 2, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього Управління; б) Головне республіканське і територіальні управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку з усіма підприємствами і організаціями. Що знаходяться у їх віданні та курортні контори, згідно з додатком № 3.

Відповідно до п. 2 цієї постанови, майно передавалось у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і Організацій безоплатно.Санаторій Любінь Великий ( Любен Великий ) було віднесено до Переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській Раді профспілок Міністерством охорони здоров`я УРСР (Додаток № 1 до постанови Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 року № 606). Правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спідок України.

Постановою від 18.11.1990 р. № 2-1а Президія Ради Загальної конфедерації професійних спілок СРСР затвердила договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1990 р, укладений між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, відповідно до умов якого за Федерацією незалежних профспілок України було закріплено перелік Майна (в т.ч. майно санаторію Любінь Великий ).

Постановою Верховної Ради Української РСР Про захист суверенних прав Української РСР від 29.11.1990 р. введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Ні прокурором ні позивачем не заперечується, що майно санаторію Любінь Великий було закріплено на праві власності за Федерацією незалежних профспілок України на підставі договору укладеного 02.11.1990 р. До того ж, ні прокурором, ні позивачем не наведено доводів та не надано доказів на підтвердження того, що майно Санаторію Любінь Великий було набуте у власність Федерації незалежних профспілок України незаконно.

Постановою від 22.1.1991 р. № 11-1-1 Президія Ради Федерації незалежних професійних спілок України вирішила створити Укрпрофоздоровницю на базі санаторно- курортних закладів, підприємств, об`єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соцстрахування.

Рішенням від 20.01.1997 р. у справі № 137/7 Вищий арбітражний суд України відмовив у задоволенні позову Фонду держмайна до Федерації, Фонду соцстрахування, Укрпрофоздоровниці про визнання недійсними установчих документів Укрпрофоздоровниці. Зазначеним рішенням суду підтверджено право власності Федерації на спірне майно та законність його передання до статутного фонду Укрпрофоздоровниці.

Санаторій Любінь Великий передано в управління профспілкам власником - державою на виконання вищезгаданої постанови № 606 від 23.04.1960 р. Тому, твердження прокурора та позивача про те, що нерухоме майно, а саме спальні корпуси № 4 вибули з державної власності поза волею держави, тому повинні бути витребувані на її користь є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.

Отже, спірне майно не було загублено власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. Натомість, згадане вказує на наявність волі держави на передачу спірного майна у власність Федерації незалежних профспілок України.

Щодо посилання прокурора та позивача на Закон України від 10.09.1991 р. Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України .

Справді, згідно із ст.ст. 1, З Закону України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України , встановлено, що майно та Фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного Підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р.

Проте, прокурором та позивачем не враховано, що ст. 2 Закону України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України передбачено: Кабінету Міністрів України, в основному до 1 жовтня 1991 року, забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій (тобто підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України) у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна.

У відповідності з п.п. 2 п. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 № 8- 92 Про управління майном, що є у загальнодержавній власності (набрав чинності 26.12.1992) зупинено дію ст. 2 Закону України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України у частині повноважень Фонду державного майна України, крім його повноважень як орендодавця.

Ні прокурором, ні позивачем не надано у розпорядження суду доказів переходу, зокрема в термін до 01.12.1991 р., будь-якого підприємства, установи та/чи організації, котре володіло б правомочністями щодо майна санаторію Любінь Великий , у відання органу державного управління, як це передбачено ст. 2 Закону України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України .

Також не надано доказів, які дії (включаючи захист прав держави в судовому порядку) були вчинені Кабінетом Міністрів України чи Фондом державного майна України, який за твердженням прокурора, з 26.12.1992 р. мав володіти лише повноваженнями орендодавця, стосовно майна санаторію Любінь Великий , якщо на нього поширюються правові приписи Закону України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України .

Посилання прокурора та позивача на Закон України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України у якості заперечення договору про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном від 18.11.1990р., є цілком безпідставними, так як Закон України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України прийнято вже після укладення зазначеного договору, проте закон не має зворотньої дії в часі, а отже його положення не можуть бути поширені на цей договір.

Крім того, ст.3 даного Закону встановлено, що недійсними визнаються майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого Постановою ВР Української РСР від 29.11.1990р. Зазначений же договір було укладено до ведення мораторію.

Відтак, покликання прокурора на Закон України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України є необґрунтованими.

З приводу посилання прокурора та позивача на постанову Верховної Ради України від 04.02.1994 р.№3943-XII Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР , суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 18 Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 01.12.1988 року № 9855-ХІ Про вибори народних депутатів СРСР , від загальносоюзних громадських організацій обирається 750 народних депутатів СРСР, у тому числі: від Комуністичної партії Радянського Союзу - 100 депутатів; від професійних спілок СРСР - 100 депутатів; від кооперативних організацій (колгоспів, споживчих товариств та інших кооперативних об`єднань громадян) - 100 депутатів; від Всесоюзної Ленінської Комуністичної Спілки Молоді - 75 депутатів; від жіночих рад, об`єднуваних Комітетом радянських жінок, - 75 депутатів; від організацій ветеранів війни і праці, об`єднуваних їх Всесоюзною радою, - 75 депутатів; від об`єднань наукових працівників (загальносоюзних академічних установ, наукових товариств і асоціацій). Союзу наукових та інженерних товариств СРСР.

Слід звернути увагу, що на виконання постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР : Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 22.09.1994 № 656 Про управління майном Міжнародного дитячого центру Артек , розташованого у Республіці Крим ; Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 13.01.1995 № 18 Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР , у відповідності з п. 1 якої до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, покласти на міністерства повноваження органів управління цим майном. Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 виступає Перелік майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, управління яким покладається на міністерства, в якому санаторій Любінь Великий не фігурує; Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 03.02.1995 № 87 Про управління майном санаторіїв Горний і Прикарпаття ; Президентом України видано розпорядження від 24.05.1996 року № 123/96-рп Про заходи щоодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР , за яким Кабінету Міністрів України належало: поінформувати у двотижневий строк Президента України про виконання постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України та від 04.02.1994 Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР ; підготувати та внести в місячний строк на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо законодавчого визначення суб`єктів права власності майна колишніх ДТСААФ СРСР на території України і ДТСААФ Української РСР; провести у двомісячний строк за участю спеціалістів органів державної виконавчої влади, фахівців та вчених науково-правовий аналіз питання щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо вирішення питання права власності на майно громадських організацій колишнього Союзу РСР.

У жодному із наведених вище актів немає згадки про санаторій Любінь Великий , а отже твердження про те, що майно вказаного санаторію належало та/чи належить до майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР є безпідставним.

Також, прокурор та позивач не врахували, що 10.04.1992 р. Верховною Радою України було прийнято постанову № 2268-ХІІ Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України , якою Верховна Рада України постановила: до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій; Фонду державного майна України прийняти майно цих підприємстві установ та об`єктів до 1 травня 1992 року.

Докази прийняття позивачем майна Санаторію Любінь Великий на виконання постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ в матеріалах справи відсутні.

Відтак, покликання прокурора на постанову Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР теж безпідставні.

Відповідно до ч.1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, правовий режим незаконно відчуженого майна врегульовано статтею 330 ЦК України, за якою суб`єктом відносин є добросовісний набувач, який набуває право власності на майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Отже, порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача визначено ст.388 ЦК України, відповідно до якої власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно.

ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 придбало за відплатним договором у ТОВ Наукові технології здоров`я частину спірного майна (спальні корпуси №2 та №4) у 2004 році та у силу приписів ст. 330 ЦК України набуло право власності на спірне майно, бо не знало і не могло знати, що Укрпрофоздоровниця , яка у свою чергу відчужила спірне майно ТОВ Наукові технології здоров`я , не була власником майна і не мала права ним розпоряджатися, а тому виступає добросовісним набувачем.

У свою чергу, ТОВ Наукові технології здоров`я , придбавши за відплатним договором згадане майно у Прикарпатського дочірнього підприємства ЗАТ ЛОЗПУ Укрпрофоздоровниця , відповідно теж є добросовісним набувачем.

Відтак, наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч. 8 ст. 11 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

В силу ч. 8 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , рішення Європейського суду з прав людини та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) ратифіковано Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР. Для України вона набрала чинності 11.09.1997 р. і є частиною національного законодавства.

Згідно із ч.1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Одночасно, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ ст. 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення у справах Іммобіліаре Саффі проти Італії (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

Суд звертає увагу на те, що позовні вимоги повинні бути доведені "поза розумним сумнівом". У цьому разі розумний сумнів не є сумнівом, що базується на чисто теоретичній можливості чи викликаний для уникнення негативних висновків. Суд повинен спиратися на всі елементи наданих йому доказів чи у разі потреби на ті, які він зможе офіційно отримати (справа Європейського суду з прав людини "Грецька справа", № 3321/67, 3322/67, 3323/67, 3344/67, доповідь Комісії від 5 листопада 1969 р.; рішення Європейського суду з прав людини по справі "Вільваража та інші проти Об`єднаного Королівства" від 30 жовтня 1991 р. № 215, § 107; рішення Європейського суду з прав людини по справі "Науменко проти України" від 10 лютого 2004 року § 109).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 24.06.2003 р. (заява № 44277/98) Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії встановив, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції , тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон , є неприпустимим.

Тобто, правовий висновок ЄСПЛ полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

За змістом другого речення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб`єктів власності і позбавити їх майна, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Тобто, будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства. Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

ЄСПЛ у рішенні від 02.11.2004 р. у справі Трегубенко проти України (заява № 61333/00) вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар .

Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ майнове право особи може бути припинено в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Крім того, у пункті 57 рішення ЄСПЛ від 09.10. 2018 року у справі Фонд Батьківська турбота проти України (заява № 5876/15) наголошується на суперечності у національній практиці стосовно статусу майна Укрпрофоздоровниці, зокрема на суттєві відмінності у висновках, яких дійшли національні суди у цій справі (пункти 28, 31 та 32 рішення), та висновках в інших судових рішеннях (пункти 20, 21, 23, 42 та 43 рішення). ЄСПЛ зазначив, що з цих рішень не вбачається існування на національному рівні єдиного підходу щодо статусу майна колишніх профспілок, що контролювалися державою та розташовувались на території УРСР. Крім того, уряд не продемонстрував що, незважаючи на наявні у цій справі невідповідності у судовій практиці, згодом така практика стала єдиною. Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що така ситуація виникла внаслідок відсутності в Україні закону , який би регулював правовий статус розташованого на території України майна всесоюзних громадських організацій колишнього СРСР та передбачав інвентаризацію майна таких організацій. Відсутність такого законодавства, у свою чергу, призвела до різного розуміння національними судами того, яке майно належало таким організаціям та чи входила до цього майна також власність профспілкових організацій.

У пункті 61 згаданого рішення ЄСПЛ йдеться про те, що ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи.

Також ЄСПЛ зауважив, що, пояснюючи суспільний інтерес у втручанні у майнові права заявника, уряд навів лише загальний довід про відновлення прав держави на спірне майно (див. пункт 50 Рішення), не стверджуючи про потребу держави у цьому майні з будь-якої конкретної та обґрунтованої причини. Уряд не пояснив, яким чином інтереси держави у майні відповідали суспільному інтересу (пункт 62 Рішення).

ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у майнові права заявника поклало на нього непропорційний тягар з огляду на визнання недійсним його права власності на майно за наведених обставин, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 64 Рішення).Таким чином, указавши у Рішенні, серед іншого, на відсутність єдиного підходу на національному рівні щодо статусу майна колишніх профспілок, що контролювалися державою та розташовувались на території УРСР, та на наявні у цій справі невідповідності у судовій практиці, ЄСПЛ наголосив, що майно санаторію становило власність заявника у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Уряд не заперечував, що заявник був покупцем, придбавши нерухомість через більше ніж п`ять з половиною років після ухвалення Вищим арбітражним судом України остаточного рішення від 20 січня 1997 року (яким було підтверджено законність права власності Укрпрофоздоровниці на майно, до якого також входила спірна нерухомість). Іншими словами, немає жодних об`єктивних підстав вважати, що заявник придбав майно у недобросовісний спосіб, а витребування у добросовісного набувача майна становить порушення права на мирне володіння майном (пункти 55, 59 Рішення).

Отже, на підставі всебічного дослідження всіх обставин справи та доказів, судом не встановлено наявності такого суспільного інтересу у потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав у втручання у майнові права ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 , як добросовісного набувача спірного нерухомого майна.

Таким чином, відповідно до ст.388 ЦК України держава не вправі витребувати спірне майно від ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 , який як добросовісний набувач набув на нього права власника. Тому у задоволенні віндикаційної вимоги слід відмовити. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 48/340.

До того ж, санаторій передано в управління профспілкам власником - державою на виконання Постанови № 606 від 23.04.1960 р. Отже, спірне майно не було загублено власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Відтак, немає підстав і для витребування на користь держави від ДП Санаторій Любінь Великий Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця спірного нерухомого майна.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07. 2019 р. у справі № 48/340.

Крім того, обґрунтовуючи вимогу про визнання права власності держави в особі Фонду держмайна на спірне майно, прокурор посилався на ст. 392 ЦК України, відповідно до якої власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що на думку позивача, майно незаконно було передане Укрпрофоздоровниці, а від Укрпрофоздоровниці - ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 . Тобто, прокурор та позивач вважають порушеним право власності держави, і таке порушення пов`язане з позбавленням володіння через ланцюг передач майна, а інтерес прокурора та позивача полягає у поверненні державі майна з чужого незаконного володіння. Належним способом захисту такого права й інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, і така вимога прокурором була пред`явлена. Водночас у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 48/340.

Крім того, щодо позовної вимоги прокурора про витребування з чужого незаконного володіння ТзОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс - санаторій Великий Любінь №1 на користь Фонду державного майна України шляхом підписання акту прийому-передачі спірного нерухомого майна санаторію Любінь Великий , а саме спальних корпусів №4 та №2, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 11.08.2004 р., укладеного між ТОВ Наукові технології здоров`я та ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 предметом якого був спальний корпус №4, ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 придбало цей корпус за 79690,00 грн. Згідно із договору купівлі-продажу від 11.08.2004 р., укладеного між ТОВ Наукові технології здоров`я та ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 предметом якого був спальний корпус №2, ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 придбало цей корпус за 60496,00 грн.

Водночас, виходячи із наявного у матеріалах справи висновку від 10.01.2013 р. № 210/211 судової будівельно-технічної експертизи по господарській справі № 5015/3683/11:

- вартість виконаних робіт по реконструкції спального корпусу № 2 на вул. Львівській, 16 Б в смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області станом на час проведення дослідження може становити 3 487 920,00грн.;

- вартість виконаних робіт по реконструкції спального корпусу № 4 на вул. Львівській, 16 Г в смт. Великий Любінь Городоцького району Львівської області станом на час проведення дослідження може становити 2 736 293,00 грн.

- внаслідок здійснення робіт ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 по реконструкції спального корпусу № 2 за адресою: Львівська область, Городоцький район, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16 Б, Г було створено нову річ;

- внаслідок здійснення робіт ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 по реконструкції спального корпусу № 4 за адресою: Львівська обл., Городоцький район, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 16 Б, Г було створено нову річ.

Таким чином, об`єкти нерухомого майна - спірні спальні корпуси № 2 та № 4 у тому вигляді, в котрому вони були передані Товариству з обмеженою відповідальністю Наукові технології здоров`я у відповідності з договором купівлі-продажу нерухомого майна від 19.07.2001 р. № 4610116/2001-49 на даний час фактично перестали існувати, адже внаслідок їх реконструкції були створені нові речі. Відтак, підстави для витребування спірного майна (спальних корпусів №2 та №4) від ТОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 на користь держави відсутні.

Представники прокуратури та позивача в судовому засіданні по розгляду спору по суті заперечували вищевказаний висновок судового експерта, посилаючись на його численні недоліки.

Водночас, ні прокурор, ні позивач не оплатили судову будівельно-технічну експертизу спірних об`єктів нерухомості призначену ухвалою суду від 12.09.2016 р., у зв`язку з чим експертна установа повернула суду матеріали справи без проведення експертизи.

Згідно ч.ч.2, 4 ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

У відповідності до вимог ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч.5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши такі шляхом ґрунтовного, всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, із застосуванням практики ЄСПЛ та Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Щодо заяв відповідачів 3,4,5 про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256, ч.1 ст.261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

При цьому, п.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду Украхни від 29.05.2013р. № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів роз`яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи . Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки судом не виявлено в даному випадку порушення прав позивача, відтак відсутні підстави і для вирішення питання спливу строку позовної давності та його застосування.

Слід зазначити, що згідно даних отриманого судом Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань № 1005951734 від 12.11.2019 р. відповідач-6 Державна реєстраційна служба України припинена 11.07.2016 р. за рішенням засновників. Правонаступників у витязі не вказано.

Відтак, провадження у справі щодо відповідача-6 підлягає закриттю на підставі п.6 ч.1 ст.231 ГПК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що прокурором та позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог, внаслідок чого суд вирішив у задоволенні позову про визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на об`єкти нерухомого майна; витребування з чужого незаконного володіння ДП Санаторій Любінь Великий ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофозодовниця на користь Фонду державного майна України шляхом підписання акту прийому-передачі об`єктів нерухомого майна; витребування з чужого незаконного володіння ТзОВ Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 на користь Фонду державного майна України шляхом підписання акту прийому-передачі об`єктів нерухомого майна, відмовити повністю.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі Серявін проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.06.2014 р. задоволено заяву прокурора про вжиття заходів до забезпечення позову у справі № 5015/3683/11 шляхом накладення заборони на відчуження спірних об`єктів. Заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 відчужувати спальні корпуси № 2 та № 4 (загальною площею, відповідно , 708,3 м 2 та 874,0 м 2 ), що знаходяться у смт. Великий Любінь, вул. Львівська 16 б та 16 г (відповідно). Заборонено Приватному акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця відчужувати приміщення: котельні (площею 352,0 м 2 ); водонапірної башти; водогрязелікарні; пральні (площею 204,0 м 2 ); адмінкорпусу (площею 253,0 м 2 ); бібліотеки та ЛФК (площею 466,4 м 2 ); очисних споруд (площею 8434 м 2 ); овочесховища (площею 644,2 м 2 ); клубу - їдальні; лікувально-діагностичного корпусу № 1; спального корпусу № 6; спального корпусу № 3, - що знаходяться у смт. Великий Любінь (Городоцього району, Львівської області), вулиця Львівська, 16.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку відсутності підстав для задоволення позову, відтак заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 27.06.2014 р. підлягають скасуванню відповідно до положень ч.9 ст. 145 ГПК України.

Розподіл судових витрат.

Враховуючи, що рішення у справі приймається на новому розгляді, відтак, суд повинен провести розподіл судових витрат, які були понесені учасниками справи протягом усього розгляду справи.

Представник відповідача-3 в судовому засіданні 12.02.2020 р. просив при прийнятті рішення провести розподіл судових витрат понесених Товариством з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 під час розгляду даної справи.

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 було сплачено 12 750,00 грн. за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 21.09.2011 р. у даній справі (квитанція № 61934179 від 04.10.2011 р., яка знаходиться в матеріалах справи (том 3 а.с. 134), а також 8 460,00 грн. за проведення судової будівельно-технічної експертизи, що була призначена ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 р. У супровідному листі Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10.01.2013 р. вказано, що експертиза оплачена (том 4 а.с.113).

Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76-78, 86, 129, 145, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, м.Київ, вул.Генерала Алмазова, 18/9, ідентифікаційний код 00032945) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Реабілітаційно-оздоровчий комплекс санаторій Великий Любінь №1 (81555, Львівська область, Городоцький район, смт. Великий Любінь, вул.Львівська,16, ідентифікаційний код 32858370) 8 460,00 грн. витрат за проведення судової будівельно-технічної експеризи, 12 750,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

3. Наказ видати згідно ст.327 ГПК України, після набрання рішенням суду законної сили.

4. Закрити провадження у справі щодо Державної реєстраційної служби України.

5. Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.06.2014 р.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua .

Повне рішення складено 24.02.2020 р.

Суддя Сухович Ю.О.


Суд	Господарський суд Львівської області
Дата ухвалення рішення	12.02.2020
Оприлюднено	10.03.2020
Номер документу	88050001
Судочинство	Господарське

Гриців Віра Миколаївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 12.02.2020 по справі 5015/3683/11ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —5015/3683/11

Рішення
від 12.02.2020 по справі 5015/3683/11
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ