Рішення

від 20.02.2020 по справі 910/12041/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.02.2020Справа № 910/12041/19

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І. , за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/12041/19

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"

до Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "ІНТАР"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача - Приватного підприємства АСТРАСТАРПЛЮС .

про застосування наслідків нікчемного правочину

за участю представників сторін:

від позивача: Баранов О.В.;

від відповідача: Карпуніна О.В.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Банк Київська Русь звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Приватного підприємства Виробничо-Комерційна фірма Інтар про застосування наслідків нікчемного правочину.

Позовні вимоги обґрунтовані нікчемністю правочину з погашення заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитними договором № 70296-20/12-1 від 24.10.2012, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати за позивачем право іпотеки, яке виникло на підставі Договору іпотеки від 30.12.2009, укладеного між Публічним акціонерним товариством Банк Київська Русь та Приватним підприємством Виробничо-комерційна фірма Інтар , посвідченого призваним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 20336.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/12041/19 від 09.09.2019 позовну заяву Публічного акціонерного товариства Банк Київська Русь залишено без руху.

30.09.2019 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків та документи і пояснення на виконання вимог ухвали суду від 09.09.2019.

Ухвалою від 07.10.2019 судом було відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 07.11.2019.

22.10.2019 через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про застосування наслідків спливу позовної давності та відзив на позовну заяву, обґрунтований тим, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем, який в свою чергу незаконно поновив її у себе на балансі. Також, відповідач вважає відсутніми правові підстав для застосування до спірних відносин положень ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та необґрунтованими твердження позивача про нікчемність спірних правочинів.

В судовому засіданні 07.11.2019 оголошено перерву до 28.11.2019.

28.11.2019 через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові пояснення.

28.11.2019 через загальний відділ Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи.

Представник позивача в судовому засіданні 28.11.2019 підтримав заяву про залучення до участі у справі третьої особи - Приватне підприємство Астрастарплюс .

Представник відповідача не заперечував, проти залучення до участі у справі третьої особи.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача - Приватне підприємство АСТРАСТАРПЛЮС .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2019 відкладено підготовче засідання у справі на 19.12.2019, у зв`язку із залучення до участі у розгляді справи третьої особи.

16.12.2019 через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/12041/19 до перегляду Верховним Судом у касаційному порядку справи № 826/22323/15 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити дії.

19.12.2019 через загальний відділ Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

Присутній у підготовчому засіданні 19.12.2019 представник відповідача просив задовольнити клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник позивача заперечив щодо зупинення провадження у справі.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, відмовив у його задоволенні, оскільки перегляд Верховним Судом у касаційному порядку справи № 826/22323/15 за позовом Братка В.І. до Національного банку України, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити дії не перешкоджає вирішенню по суті спору по даній справі.

Водночас, суд відклав підготовче засідання у справі на 16.01.2020, у зв`язку з відсутністю доказів повідомлення третьої особи про дату, час і місце проведення судового засідання.

Присутній у підготовчому засіданні 16.01.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав та не заперечував щодо призначення справи до розгляду по суті.

Представник відповідача позов не визнав і також не заперечував щодо призначення справи до розгляду по суті.

Представник третьої особи в засідання суду вдруге не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи та пояснень по суті спору суду не подавав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.02.2020.

Присутній в судовому засіданні 20.02.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував.

Представник третьої особи правом на участь в судовому засіданні не скористався.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 20.02.2020, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між ПАТ Банк Київська Русь та ПП ВКФ Інтар було укладено:

- Кредитний договір №70296-20/12-1 від 24.10.2012 (далі - Кредитний договір-1), відповідно до умов якого, ПП ВКФ Інтар взяло на себе зобов`язання в строк по 23 жовтня 2015 року повернути кредит в сумі 24 500 000,00 грн, сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі, зазначеному в договорі.

В забезпечення виконання зобов`язань ПП ВКФ Інтар за цим Кредитним договором, між ним та банком 09 листопада 2012 року було укладено договір іпотеки від 09 листопада 2012, зареєстрований в реєстрі за №1353, відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлову будівлю, загальною площею 1526,5 кв. м, яка розташована за адресою: Львівська область, місто Трускавець, вулиця Куліша П., будинок 6 (шість), заставною вартістю 27 309 962,00 грн та земельну ділянку загальною площею 0,0621 га, що розташована за адресою: Львівська область, місто Трускавець, вулиця Куліша П., будинок 6 (шість), заставною вартістю 908 391,00 грн;

- Кредитний договір № 1901-20/9-1 від 24.12.2009 (далі - Кредитний договір-2), відповідно до умов якого ПП ВКФ Інтар взяло на себе зобов`язання в строк по 28 лютого 2015 року повернути кредит в сумі 11 000 000,00 грн, сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі, зазначеному в цьому договорі.

В забезпечення виконання зобов`язань ПП ВКФ Інтар за цим договором, між ним та банком 30 грудня 2012 було укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №20336, відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлову будівлю (банк), загальною площею 692,9 кв. м, яка розташована за адресою: Одеська область, місто Іллічівськ, вулиця Леніна, будинок 28-Б/1 (двадцять вісім Б дріб один), заставною вартістю 13 685 000,00 грн;

- Кредитний договір №70330-20/12-1 від 24.10.2012 (далі - Кредитний договір-3) із змінами та доповненнями, відповідно до умов якого ПП ВКФ Інтар взяло на себе зобов`язання в строк по 23 жовтня 2015 року повернути кредит в сумі 105 000 000,00 грн, сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі, зазначеному в цьому договорі.

В забезпечення виконання зобов`язань ПП ВКФ Інтар за договором між ним та банком було укладено:

- Договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №779, від 30 травня 2014 року, відповідно до якого в іпотеку було передано торгово-офісне приміщення, А, загальною площею 205,2 кв. м., що розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м . Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д, приміщення 380, заставною вартістю 1893 040,00 (один мільйон вісімсот дев`яносто три тисячі сорок) гривень 00 копійок.

- Договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №781, від 30 травня 2014 року відповідно до якого в іпотеку було передано торгово-офісне приміщення, загальною площею 63,7 кв. м, що розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д, приміщення 381, заставною вартістю 616 851,00 (шістсот шістнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят одна) гривень 00 копійок.

- Договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №783, від 30 травня 2014 року відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлове приміщення, загальною площею 101,6 кв. м., що розташоване за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вулиця Привокзальна, будинок 8, приміщення 2, заставною вартістю 642 376,00 (шістсот сорок дві тисячі триста сімдесят шість) гривень 00 копійок.

У подальшому, в забезпечення виконання зобов`язань ПП ВКФ Інтар перед ПАТ Банк Київська Русь за вищевказаними кредитними договорами, 27 червня 2014 року між ПП ВКФ Інтар та банком було укладено Договір застави №75064-23/14-б. Відповідно до умов цього договору, ПП ВКФ Інтар передало в заставу ПАТ Банк Київська Русь цінні папери загальною заставною вартістю 136 500 017,00 грн, а саме:

акції ПАТ Сінтрон (код ЄДРПОУ 37175982, код ISIN UA4000084404) кількістю 301 700 шт. за ціною 27 457 717,00 грн,

акції ПАТ Юридичні послуги (код ЄДРПОУ 37499765, код ISIN UA4000175947) кількістю 3 850 000 шт. за ціною 77 000 000,00 грн.,

акції ПАТ Сіам-Капітал (код ЄДРПОУ 35723951, код ISIN UA4000149215) кількістю 1 281 692 шт. за ціною 32 042 300,00 грн.

Станом на 08 серпня 2014 року за зазначеними кредитними договорами обліковувалась наступна заборгованість:

1. Кредитний договір 70296-20/12-1 від 24.10.2012 року, заборгованість 24 578 328,76 грн., в тому числі основної заборгованості за кредитом - 24 500 000,00 грн., за процентами - 48 328,76 грн.

2. Кредитний договір 61901-20/9-1 від 24.12.2009 року, заборгованість 11 022 000,01 грн., в тому числі основної заборгованості за кредитом - 11 000 000,00 грн., за процентами - 22 000,01 грн.

3. Кредитний договір 70330-20/12-1 від 24.10.2012 року, заборгованість 100 933 839,93 грн., в тому числі основної заборгованості за кредитом - 100 771 643,27 грн., за процентами - 162 196,66 грн.

Всього - 136 504 168,7 грн.

08.08.2014 за рішенням Правління ПАТ Банк Київська Русь (витяг з протоколу №П-58/1) було здійснено погашення заборгованості позивача перед ПАТ Банк Київська Русь за вищевказаними кредитними договорами в загальному розмірі 136 504 168,70 грн шляхом звернення стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс ПАТ Банк Київська Русь цінних паперів на суму 136 504 168,70 грн, а саме акцій ПАТ Сінтрон кількістю 301 700 шт. за ціною 27 458 018,70 грн, акцій ПАТ Юридичні послуги кількістю 3 850 000 шт. за ціною 77 003 850,00 грн, акцій ПАТ Сіам-Капітал кількістю 1 281 692 шт. за ціною 32 042 300,00 грн.

Після оприбуткування на баланс ПАТ Банк Київська Русь акцій ПАТ Сінтрон , ПАТ Юридичні послуги і ПАТ Сіам-Капітал і погашення заборгованості ПП ВКФ Інтар за рахунок прийняття на баланс Банку зазначених акцій було припинено дію попередньо укладених забезпечувальних договорів, а саме:

- Договору іпотеки від 09 листопада 2012, зареєстрованого в реєстрі за № 1353;

- Договору іпотеки від 30 грудня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за №20336, договір іпотеки №20336 від 30 грудня 2009 року;

- Договору іпотеки №779 від 30 травня 2014 року;

- Договору іпотеки №781 від 30 травня 2014 року;

- Договору іпотеки №783 від 30 травня 2014 року.

Зазначене підтверджується меморіальними ордерами № 1238 від 27.06.2014 року, № 1270 від 27.06.2014 року, № 9507 від 27.06.2014 року, № 0332 від 27.06.2014 року, № 0379 від 27.06.2014 року, № 2834 від 27.06.2014 року сформованими в системі електронного обліку Банку, копії яких є додатками до позовної заяви.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 №190 Про віднесення ПАТ Банк Київська Русь до категорії неплатоспроможних , Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 19.03.2015 було прийнято рішення №61 про запровадження з 20.03.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ Банк Київська Русь .

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ Банк Київська Русь призначено Волкова Олександра Юрійовича.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ Банк Київська Русь запроваджено рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №61 від 19.03.2015 строком на 3 місяці з 20 березня 2015 року по 19 червня 2015 року включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.06.2015 №116 строк тимчасової адміністрації продовжено до 19.07.2015 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.07.2015 №138 на підставі постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2015 р. №460 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь розпочато процедуру ліквідації ПАТ Банк Київська Русь з 17.07.2015. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь призначено Волкова Олександра Юрійовича строком на 1 рік з 17.07.2015 по 16.07.2016 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.08.2015 №155/44 делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ Банк Київська Русь , визначені статтями 37, 38, ч.1 та ч.2 статті 48 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , Волкову Олександру Юрійовичу на час здійснення процедури ліквідації банку.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2015 № 1706 відсторонено уповноважену особу Фонду Волкова О.Ю. та призначено Білу І. В. , якій делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ Банк Київська Русь , окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, а рішенням від 12.06.2017 № 2448 повноваження Білої І.В. були продовжені.

18.06.2018 року ліквідаційну процедуру та повноваження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк Київська Русь Білої І.В. строком до 16.07.2020 року

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 грудня 2018 року №3382 Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ УКРБІЗНЕСБАНК та ПАТ БАНК КИЇВСЬКА РУСЬ призначено Стрюкову Ірину Олександрівну.

19.04.2016 на адресу ПП ВКФ Інтар був направлений лист за підписом Уповноваженої особи Волкова О.Ю. за вих. №2309/16, у якому відповідач, керуючись ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Закон), повідомив про те, що Правочин з погашення заборгованості та Правочини з припинення дії забезпечувальних договорів є нікчемними з підстав, визначених п.3 та п.8 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб . Також у цьому листі позивач виклав вимогу до ПП ВКФ Інтар погасити заборгованість перед ПАТ Банк Київська Русь за Кредитним договором №70296-20/12-1 від 24.10.2012, Кредитним договором №61901-20/9-1 від 24.12.2009 та Кредитним договором №70330-20/12-1 від 24.10.2012 в сумі 136 504 168,7 грн в строк до 30 квітня 2016 року.

Станом на дату звернення з позовною заявою, вимога Банку не виконана, заборгованість не погашена.

Так позивач стверджує, що правочини, вчинені з метою врегулювання заборгованості ПП ВКФ Інтар перед ПАТ БАНК КИЇВСЬКА РУСЬ за укладеними Кредитними договорами є нікчемними з підстав, визначених ч.3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , в редакції чинній станом на дату перевірки, оскільки:

- Банк, прийнявши у власність цінні папери в рахунок заборгованості за Кредитними договорами фактично відмовився від права вимоги грошових коштів в сумі 136 504 156,87, яка є різницею між сумою заборгованості за Кредитними договорами та визначеною вартістю акцій.

- Банк придбав майно - за ціною, яка більше ніж на 20 відсотків відрізняється від реальної вартості майна. ПАТ БАНК КИЇВСЬКА РУСЬ придбав у власність цінні папери вартістю 12 гривень за ціною 136 504 168,87 грн.

- Банк прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна - згідно оприлюдненої звітності на офіційному сайті Банку розмір зобов`язань Банку перед клієнтами становив 8 075 169 тис. грн., в той час, як Банк набув у власність майно вартістю 12 грн.

- звільнивши заставне майно від обтяжень ПАТ БАНК КИЇВСЬКА РУСЬ уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

- звільнивши заставне майно від обтяжень ПАТ БАНК КИЇВСЬКА РУСЬ уклав правочини (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку - ПП ВКФ Інтар , в супереч вимогам ст. 43 та ст. 44 Закону України Про банки і банківську діяльність , оскільки тривалий час засновником ПП ВКФ Інтар був Голова правління ПАТ БАНК КИЇВСЬКА РУСЬ ОСОБА_5 , потім ОСОБА_3 яка працювала в Банку на керівних посадах, Директором ПП Інтар був ОСОБА_4 , який теж працював в Банку на керівних посадах (станом на час укладання нікчемних правочинів).

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності правочинів шляхом визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі Договору іпотеки від 30.12.2009, укладеного між Публічним акціонерним товариством Банк Київська Русь та Приватним підприємством Виробничо-комерційна фірма Інтар , посвідченого призваним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 20336.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

З огляду на викладені норми вбачається, що підставою виникнення права вимоги виконання відповідного зобов`язання може бути як окремий правочин чи акти цивільного законодавства, так і настання певної події, з якою такий правочин чи акти цивільного законодавства пов`язують виникнення цивільних прав.

В даному випадку, як на правову підставу для визнання за ПАТ Банк Київська Русь права іпотеки, яке виникло на підставі Договору іпотеки від 30 грудня 2009 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством Банк Київська Русь та Приватним підприємством Виробничо-Комерційна Фірма Інтар , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 20336, позивачем вказується на нікчемність правочину з погашення заборгованості Підприємства перед ПАТ Банк Київська Русь за кредитними договорами від 24 жовтня 2012 року № 70296-20/12-1 та № 70330-20/12-1, від 24 грудня 2009 року № 61901-20/9-1 в силу Закону, наслідки чого зумовлюють чинність зазначеного Договору іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Зі змісту листа вих.№2309/16 від 19.04.2016 вбачається, що правовими підставами рішення позивача щодо нікчемності правочинів послугували п.3 та п.8 ч.3 ст.38 Закону №4452-VI.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.38 Закону №4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з тієї підстави, що банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Під час судового розгляду справи підтверджено те, що за правочином з погашення заборгованості ПАТ Банк Київська Русь отримав у власність цінні папери за цінами, що відповідали рівню звичайних цін.

Так, відповідно до п.14.1.71 Податкового кодексу України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини 2 статті 8 Закону України Про акціонерні товариства (в редакції, що діяла на момент вчинення Правочину з погашення заборгованості) ринкова вартість емісійних цінних паперів визначається для емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, - як вартість цінних паперів, визначена відповідно до законодавства про цінні папери та фондовий ринок.

Згідно із визначенням, наведеним у ст.1 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок котирування - це механізм визначення та/або фіксації на фондовій біржі ринкової ціни емісійного цінного паперу, що перебуває в обігу на такій біржі.

Частиною 2 розділу І Положення про функціонування фондових бірж, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.12.2006 за №1542 визначено, що біржовий курс цінного папера - це розрахункове значення ціни цінного папера (ринкова ціна цінного папера), яке визначається відповідно до порядку визначення біржового курсу цінного папера, встановленого Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, та оприлюднено відповідно до цього Положення.

Відповідно до Розділу VI цього Положення біржовий курс цінних паперів, визначений за результатами біржових торгів, підлягає обов`язковому оприлюдненню на власному веб-сайті фондової біржі (у цілодобовому режимі). Біржовий курс цінного папера оприлюднюється із зазначенням дати його визначення.

Враховуючи зазначене, визначеною відповідно до законодавства про цінні папери та фондовий ринок ринковою вартістю емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, є їх біржовий курс.

Як свідчить рішення Правління ПАТ Банк Київська Русь від 08.08.2014 про врегулювання заборгованості позивача (витяг з протоколу №П-58/1) оприбуткування цінних паперів на баланс ПАТ Банк Київська Русь було здійснено на підставі останнього біржового курсу цінних паперів згідно з листами відповідних фондових бірж (лист Української міжнародної фондової біржі від 06.08.2014 за №06/08-1, лист Київської міжнародної фондової біржі від 07.08.2014 за № 14/08-07/01, лист Фондової біржі ПФТС від 07.08.2014 за №0624).

Біржовий курс отриманих ПАТ Банк Київська Русь цінних паперів також підтверджується загальнодоступною інформацією, розміщеною на сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України smida.gov.ua, відповідно до якої:

1) біржовий курс на одну акцію ПАТ Сінтрон станом на 06.08.2014 складав 91,011 грн. Таким чином, загальна ринкова вартість пакету акцій у кількості 301700 штук складала 27 458 018,70 грн;

2) біржовий курс на одну акцію ПАТ Юридичні послуги станом на 06.08.2014 складав 20,0010 грн за одну акцію. Таким чином, загальна ринкова вартість пакету акцій у кількості 3 850 000 штук складала 77 003 850,00 грн;

3) біржовий курс на одну акцію ПАТ Сіам-Капітал станом на 06.08.2014 складав 25 грн за одну акцію. Таким чином, загальна ринкова вартість пакету акцій у кількості 1 281 692 штук складала 32 042 300,00 грн.

Таким чином, загальна ринкова вартість отриманих ПАТ Банк Київська Русь цінних паперів становила 136 504 168,70 грн. На таку ж саму суму була погашена заборгованість позивача перед ПАТ Банк Київська Русь за кредитними договорами.

Позивач подав до суду витяг зі Звіту про оцінку активів неплатоспроможного банку ПАТ Банк Київська Русь станом на 20.03.2012, виданий ТОВ Стоун Брідж , в якому загальна ринкова вартість цінних паперів станом на 20.03.2015 визначена у розмірі 3284696,00 грн.

Однак, вказаний Звіт не є належним та допустимим доказом заявлених позовних вимог, оскільки містить висновки щодо ринкової вартість цінних паперів станом на 20.03.2015, що на 8 місяців відрізняється від дати оприбуткування банком на баланс цінних паперів (08.08.2014).

Також, ПАТ Банк Київська Русь в позові посилається на лист Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.08.2017, в якому, пояснюються причини зупинення обігу акцій ПАТ CIAM-КАПІТАЛ , ПАТ СIНТРОН , ПАТ ЮРИДИЧНІ ПОСЛУГИ у липні-серпні 2015 року (майже через рік після 08.08.2014 - дати оприбуткування цінних паперів на баланс ПАТ Банк Київська Русь ), а також міститься посилання на дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-фінансова компанія Профінвест правил фінансового моніторингу за результатами проведеної перевірки.

Викладені у вказаному листі обставини не стосуються предмету доказування у судовій справі № 910/12041/19, оскільки він стосується виключно суб`єкта звернення (слідчого Національної поліції в м. Києві) та не є офіційним роз`ясненням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Крім того, вказаний лист жодним чином не підтверджує наявності маніпулювання ціновою політикою активів на ринку цінних паперів, про яку стверджує позивач.

Також, позивач стверджує, що ПАТ Банк Київська Русь , прийнявши у власність цінні папери в рахунок заборгованості за Кредитними договорами фактично відмовився від права вимоги грошових коштів в сумі 136 504 150,07 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстави, коли банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від Власних майнових вимог.

Як вже зазначалось вище, ПАТ Банк Київська Русь отримав у власність цінні папери загальною ринковою вартістю 136 504 168,7 грн. На таку ж саму суму була погашена заборгованість ПП ВКФ Інтар перед ПАТ Банк Київська Русь за Кредитними договорами.

Отже, твердження позивача про відмову ПАТ Банк Київська Русь від права вимоги грошових коштів не відповідає дійсності.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстави, коли банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна.

Разом з тим, позивач не надав до суду жодних доказів на підтвердження наявності вказаної підстави.

Позивач стверджує, що звільнивши заставне майно від обтяжень ПАТ Банк Київська Русь уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними - підстави, коли банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Вказана правова підстава стосується правочинів (договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг). Правочини з припинення дії Договорів іпотеки не підпадають під таку категорію правочинів, оскільки не передбачають передачу будь-якого майна банку чи здійснення ним платежу, при цьому ПП ВКФ Інтар в цих правочинах виступає боржником, а не кредитором.

Як свідчить доданий до позову меморіальний ордер №2834 від 27 червня 2014 року сума застави за Договором іпотеки була списана ПАТ Банк Київська Русь 27 червня 2014 року на підставі відповідного договору про розірвання від 27.06.2014 до Договору іпотеки. Таким чином, договір про розірвання Договору іпотеки від 27.06.2014 був виконаний ПАТ Банк Київська Русь 27.06.2014.

Таким чином, Договір іпотеки був припинений 27 червня 2014 року.

Також, 27 червня 2014 року між ПАТ Банк Київська Русь та ПП ВКФ Інтар був укладений Договір застави № 75064-23/14-6, за яким ПП ВКФ Інтар передало ПАТ Банк Київська Русь в заставу цінні папери на загальну суму 136 500 017,00 грн.

Отже, Договір іпотеки був розірваний між сторонами в той же день, коли ПАТ Банк Київська Русь отримав в заставу інше майно, заставна вартість якого покривала суму зобов`язань ПП ВКФ Інтар за Кредитними договорами на той момент.

Також, відсутності завдання ПАТ Банк Київська Русь збитків прийняттям цінних паперів у заставу по договору застави від 27.06.2014 № 75064-23/14-6 підтверджується копію висновку експерта № 19/13-2/24-CE/17 від 12.05.2017, наданого за результатами призначеної у судовій справі № 826/7711/16 судової економічної експертизи. За висновками цієї експертизи факт заподіяння збитків ПАТ Банк Київська Русь прийняттям цінних паперів у заставу по договору № 75064-23/14-6 від 27.06.2014 відсутній.

У тексті позову ПАТ Банк Київська Русь також посилається на те, що надання ПП ВКФ Інтар пільг (переваг) полягало також у тому, що звертаючи стягнення на заставлені цінні папери ПАТ Банк Київська Русь не дотримався вимог ст. 27 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень щодо реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Недотримання кредитором вимоги ст. 27 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень щодо реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження саме по собі не надає підстав для скасування чи недійсності проведеного звернення стягнення на предмет обтяження. Ризик наслідків недотримання цієї норми лежить повністю на кредиторові, який її порушив, якщо інший кредитор, не маючи відповідної інформації з реєстру зверне стягнення на предмет обтяження раніше за нього.

Позивач також стверджує, що звільнивши заставне майно від обтяжень ПАТ Банк Київська Русь уклав правочини з пов`язаною особою банку - ПП ВКФ Інтар , всупереч вимогам ст. 43 та ст. 44 Закону України Про банки і банківську діяльність , оскільки тривалий час засновником ПП ВКФ Інтар був Голова Правління ПАТ Банк Київська Русь ОСОБА_5 , потім ОСОБА_3 , яка працювала в банку на керівних посадах, директором ПП ВКФ Інтар був ОСОБА_4 , який теж працював в банку на керівних посадах (станом на час укладення нікчемних правочинів).

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстави, коли банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Разом з тим, позивач не зазначив та не підтвердив належними та допустимими доказами пов`язаність ПП ВКФ Інтар з ПАТ Банк Київська Русь саме на момент укладення правочину з припинення дії Договору іпотеки.

Позивач також не обґрунтував та не надав доказів того, що правочин з припинення дії Договору іпотеки не відповідає вимогам законодавства України щодо укладення правочинів з пов`язаними особами. Статті 43 та 44 Закону України Про банки і банківську діяльність , на які посилається позивач, не регламентують вимог до правочинів банку з пов`язаними особами.

Відтак, позивач не довів наявності підстав для нікчемності правочину з припинення дії Договору іпотеки за п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

За ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису цієї статті правомірність правочину презюмується. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Таким чином, позивачем відповідно до вимог ст.ст. 74, 76, 77 ГПК України не доведено, що спірні договори є нікчемними в силу статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

За таких обставин, враховуючи що позивачем не доведено, що спірні договори є нікчемними, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Також, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд зазначає, що частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у недодержанні сторонами при вчиненні правочину вимог закону; поширенні про особу недостовірної інформації; протиправному позбавленні права власності чи його обмеженні; безпідставному заволодінні особою майном іншої особи-власника; вчиненні власнику перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїх майном; неправомірному використанні товару без згоди автора; невиконанні чи неналежному виконанні умов зобов`язання; безпідставній односторонній відмові від договору.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до частини 2 вказаної статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю.

У відповідності до статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З матеріалів справи вбачається, що на час розгляду справи предмет іпотеки за Договором іпотеки від 30 грудня 2009 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством Банк Київська Русь та Приватним підприємством Виробничо-Комерційна Фірма Інтар , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 20336, належить на праві власності Приватному підприємству АСТРАСТАРПЛЮС .

З огляду на викладене, задоволення позову у даній справі призведе до порушення права власності ПП АСТРАСТАРПЛЮС , яке відповідно до положень чинного законодавства України є непорушним.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року №005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В статтях 6, 13 цієї Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 року у справі Дорани проти Ірландії поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція міститься в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, згідно з яким верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Відповідно до пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким, лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним, та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Разом з тим, обраний позивачем спосіб захисту його прав не буде ефективним у контексті ст. 13 Конвенції через відсутність механізму відновлення, поновлення порушеного, на думку позивача, права, оскільки заявлена ним вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення та наявністю належного набування права власності на спірний об`єкт іпотеки третьою особою.

Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , господарський суд, дійшовши до висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначені в сукупності, оцінивши надані сторонами документи та докази по справі, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Щодо заяви про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

У статті 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В статті 267 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, в пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

З урахуванням наведеного, оскільки суд відмовляє позивачу у позові по суті, в зв`язку з необґрунтованістю заявлених позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 06.03.2020.

Суддя А.І. Привалов