Рішення

від 26.02.2020 по справі 160/7847/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року Справа № 160/7847/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняЗіненко А.О. за участю представників сторін: від позивача: Чернобай С.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоізол до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0015351421, №0015361421, №0015381421 від 22.05.2019р., -

ВСТАНОВИВ:

13.08.2019р. Товариство з обмеженою відповідальністю Енергоізол звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та просить податкові повідомлення-рішення №0015351421, №0015361421, №0015381421 від 22.05.2019р. складені відповідачем скасувати повністю.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки позивача за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. відповідачем було складено акт перевірки від 15.04.2019р. за висновками якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: завищення суми податку на додану вартість за липень-серпень 2016р. по взаємовідносинах позивача з ТОВ СОКТА у загальному розмірі 248480 грн. внаслідок чого відповідачем за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями позивачеві були збільшені грошові зобов`язання з податку на додану вартість, зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за грудень 2016р та збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток через встановлення відповідачем нереальності господарської операції з постачання товарів по взаємовідносинах позивача із ТОВ СОКТА . Позивач не погоджується із вищенаведеними оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями з підстав того, що податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними за приписами постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 06.11.2009р., а в діях осіб, які уклали правочин не встановлено умисних дій, які суперечать інтересам держави та суспільства та п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України встановлено презумпція правомірності рішення платника податку; узагальнююча податкова інформація стосовно контрагентів позивача не є підтвердженням нереальності здійснення господарської операції, оскільки неналежне виконання його постачальниками приписів Податкового кодексу України щодо своєчасного подання ними звітності, нарахування та сплати податків жодним чином не свідчить про безтоварність операцій між позивачем на його контрагентами згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011р. на ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.11.2013р. у справі №К/800/1821/13; згідно до покладених на відповідача функцій та повноважень, не передбачена можливість визнання відповідачем правочину недійсним або фіктивним під час перевірки суб`єкта господарювання на підставі припущень згідно ст.20 ПК України; на позивача не може бути покладений тягар негативних наслідків від встановлення протиправності дій контрагента платника податків згідно рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі Інтерсплав проти України , а також у постанові Верховного Суду України від 13.01.2009р. у справі №21-1578; позивач не зобов`язний здійснювати перевірку директорів контрагентів та подання чи не подання ними звітності до податкового органу, оскільки такого обов`язку позивача законодавством не передбачено; вирок у справі №204/2342/18 від 25.05.2018р. стосовно визнання винною у вчиненні правопорушення за ч.2 ст.205 КК України ОСОБА_1 не може бути доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства при придбанні товарів у ТОВ СОКТА , оскільки взаємовідносини з вказаним підприємством фактично відбулися до 05.09.2016р., тобто до дати, яка фігурує у зазначеному вироку, крім того, позивачем був укладений договір з директором ОСОБА_2 В ОСОБА_3 , який не має жодного відношення до даного вироку. За викладеного, позивач вважає, що висновки посадової особи відповідача є необґрунтованими та хибними припущеннями, вважає, що позивач не порушував норми чинного податкового законодавства. У відповіді на відзив від 31.01.2020р. позивач посилається на ті ж самі обставини, що і у позові, а також зазначає, що позивач не отримував ані повідомлення від 15.03.2019р. № 515, ані копії наказу від 14.03.2019р. №1624-п, а відповідачем доказів їх направлення на адресу позивача не надано, тому відповідачем не дотримано обов`язкової умови порядку проведення позапланової невиїзної перевірки, встановленого п.42.2 ст.42, п.79.1, п.79.2 ст.79 ПК України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

У рамках проведення судом підготовчого засідання 16.12.2019р. відповідачем був наданий письмовий відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні даного адміністративного позову у повному обсязі посилаючись на те, що відповідачем направлявся на адресу позивача запит про надання пояснень та їх документального підтвердження щодо взаємовідносин позивача з ТОВ СОКТА за період липень-серпень 2016р. від 17.01.2019р., проте відповіді надано не було, а також і жодних копій бухгалтерських документів до перевірки не надано, повідомлення №515 від 15.03.2019р. та копія наказу від 14.03.2019р. №1624-п надіслані на податкову адресу підприємства засобами поштового зв`язку та за результатами дослідження інформаційних баз ДФС України щодо ТОВ СОКТА встановлено, що останнє знаходиться у стані припинення; свідоцтво платника ПДВ анульовано 06.10.2016р.; власні основні засоби відсутні; не встановлено у підприємства і основних фондів та необхідної кількості найманої робочої сили; перша декларація з ПДВ за червень 2016р. підписана директором ТОВ СОКТА Соктіним В.Є., який згідно баз даних був одночасно засновником, директором та головним бухгалтером ще трьох підприємств, здійснював бухгалтерський та податковий обліки при значному обсягу документообігу, заключав угоди в різних регіонах України; остання декларація з ПДВ за серпень 2016р. підписана директором ТОВ СОКТА - Антонцевою О.М., яка одночасно була засновником, директором та головним бухгалтером чотирьох підприємств, яка здійснювала бухгалтерський та податкові обліки при значному обсягу документообігу, заключала угоди в різних регіонах України; податкову декларацію з податку на прибуток за 2016р. ТОВ СОКТА не подавало; згідно із наявною у відповідача податковою інформацією у ТОВ СОКТА працює фактично лише одна особа (директор), форма 1-ДФ не надавалася та зазначене свідчить про недотримання позивачем прояву розумної обережності при виборі такого постачальника як ТОВ СОКТА , яке за 4 місяці існування змінило два директора, через 4 місяці після реєстрації підприємства була розпочата процедура його припинення з 01.06.2016р., тобто, для здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ`СОКТА щодо реалізації товарів (послуг) відсутні працівники за відповідною кваліфікацією та здібностями, отже, встановлено відсутність належної обачності при виборі контрагента з ознакою штучного характеру оформлення договору, мета якого є лише формування документообігу по нереальній господарській операції, так як досліджені господарські операції не містять розумних економічних причин (ділової мети), а тому не можуть вважатися вчиненими в межах господарської діяльності платника для цілей оподаткування та не у відповідності з їх дійсною економічною метою. Окрім того, відповідач вказує на отримання вироку Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.05.2018р. по справі №204/2342/18 відповідно до якого директора ТОВ СОКТА було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205-1 КК України. За викладеного, відповідач вважає, що фактично позивачем було здійснено безпідставне оформлення нереальної господарської операції з ТОВ СОКТА та відображення їх у своєму бухгалтерському обліку щодо придбання товарів на суму 1242400 грн., оскільки відсутня господарська операція як певна дія або подія в основі якої має бути дійсний рух певного активу згідно до абзацу 5 ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (а.с.130-134).

Відповідач свого представника для участі в судовому засіданні не направив, про причини неявки свого представника суд не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи 26.02.2020р. повідомлений належним чином 03.02.2020р., що підтверджується електронним повідомленням та довідкою секретаря судового засідання від 05.02.2010р., складеною в порядку вимог ч.3 ст.129 Кодексу адміністративного судочинства України, які наявні у матеріалах справи (а.с.208-209).

У відповідності до вимог п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважної причини або без повідомлення причин неявки за умови, якщо такий учасник справи був належним чином повідомлений про судове зсідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача про дату та час судового розгляду справи 03.02.2020р., не повідомлення відповідачем причин неявки, строки розгляду справи, встановлені ст.193 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній доказами згідно до вимог п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 28.10.2019р. у даній справі було відкрито адміністративне провадження за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання у ній призначено на 27.11.2019р. (а.с.33).

У підготовчому засіданні 27.11.2019р. за клопотанням відповідача підготовче засідання було відкладено на 13.01.2020р., що підтверджується змістом протоколу підготовчого засідання (а.с.121-122).

13.01.2020р. у зв`язку з неявкою учасників справи у підготовчому засіданні строк підготовчого провадження було продовжено до 27.01.2020р. та підготовче засідання відкладено на 27.01.2020р., що підтверджується ухвалою суду від 13.01.2020р. та протоколом підготовчого засідання (а.с.148-149).

У підготовчому засіданні 27.01.2020р. було встановлено несплату позивачем судового збору у розмірі, встановленому згідно до вимог Закону України Про судовий збір внаслідок чого за ухвалою суду від 27.01.2020р. позов було залишено без руху та позивачу наданий п`ятиденний строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви, у зв`язку з чим у підготовчому засіданні була оголошена перерва до 03.02.2020р. (а.с.159-163).

03.02.2020р. з урахуванням клопотання представника позивача про проведення підготовчого засідання без участі позивача та його представника від 30.01.2020р. було проведено підготовче засідання за наслідками якого було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 26.02.2020р. виходячи з вимог ст.ст.180-183 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується протоколом підготовчого засідання та відповідною ухвалою (а.с.204-205).

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю Енергоізол зареєстроване як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область м. Дніпро, вул. Аржанова, буд. 2 офіс 39, що підтверджується наявним у справі витягом з ЄДРПОУ та відомостями, наведеними у акті перевірки від 15.04.2019р., які не оспорюються учасниками справи (а.с.17-18, 46).

У період з 02.04.2019р. по 08.04.2019р. на підставі повідомлення від 15.03.2019р. №515 та наказу від 14.03.2019р. №1624-п посадовою особою контролюючого органу була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ СОКТА за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. за результатами якої був складений акт від 15.04.2019р. за № 21423/04-36-14-21 за висновками якого було встановлено порушення позивачем вимог п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.185.1 ст.185, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.7 ст.201 ПК України внаслідок того, що під час перевірки було встановлено нереальність господарських операцій по взаємовідносинах позивача з ТОВ СОКТА , що призвело до завищення позивачем сум податку на додану вартість у загальній сумі 248480 грн., що підтверджується змістом наведеного акту (а.с.46-53).

На підставі згаданого вище акту, контролюючим органом 22.05.2019р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0015351421 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальній сумі 279540 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням - 223632 грн., за штрафними санкціями - 55908 грн. (а.с.54);

- №0015361421 за яким позивачеві було зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2016р. у сумі 148503 грн. (а.с.55);

- №0015381421 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 124971,25 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням - 99977 грн., за штрафними санкціями - 24994,25 грн. (а.с.56).

Вищенаведені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку шляхом подання відповідної скарги до ДФС України за наслідками розгляду якої оспорювані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення, що підтверджується змістом відповідного рішення, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.65-68).

Позивач оспорює вищенаведені податкові повідомлення-рішення у судовому порядку та просить їх скасувати посилаючись на те, що висновки відповідача ґрунтуються на припущеннях, реальність господарської операції позивача по взаємовідносинах з ТОВ СОКТА підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а не подання його контрагентом звітності до податкового органу не може бути безумовною підставою для визнання безтоварності господарської операції, тому вважає, що позивач не порушував норм чинного податкового законодавства.

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до положень пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з : придбанням або виготовленням та наданням послуг придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право платника податку на прибуток на формування витрат, що враховуються під час визначення об`єкта оподаткування податком, знаходиться у прямій залежності від підтвердження таких витрат розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, а також з фактом їх використання у власній господарській діяльності. Так само і операції, які дають право платнику податку на формування податкового кредиту, мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996).

Відповідно до статті 1 Закону №996 первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Якщо ж фактично здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст.44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Отже, аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податку на прибуток та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, в той же час, відсутність реально вчиненої господарської операції, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів, не дозволяє формувати витрати та податковий кредит, а відповідно, і податок на прибуток. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

Податкова вигода може бути визнана необгрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами ( цілями ділового характеру).

Відповідно до ч.6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Виходячи з аналізу вищенаведених положень та межі обов`язковості вироку для адміністративного суду вирок, який набрав законної сили, підлягає врахуванню у сукупності із дослідженням усіх складових господарських операцій.

При цьому, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не обмежується встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу у тому числі і досліджує також фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевіряє дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановлює зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Так, згідно наявних в матеріалах справи документів, зокрема, зі змісту акту документальної позапланової невиїзної перевірки №21423/04-36-14-21 від 15.04.2019р. вбачається, що висновок про нереальність господарської операції позивача по взаємовідносинах з ТОВ СОКТА з приводу придбання товарів у вказаного контрагента ґрунтується на аналізі баз даних ДФС України, бази даних ЄРПН по ланцюгу постачання товарів за результатами дослідження яких було встановлено, що асортимент придбаної номенклатури товарів не відповідає реалізованій (обрив ланцюга); ТОВ СОКТА декларацію на прибуток за 2016 рік не подавало; форма ДФ-1 не надавалась, що свідчить про відсутність у вказаного підприємства-постачальника працівників з визначеною кваліфікацією та здібностями, що вказує на те, що метою створення даного підприємства є лише оформлення документообігу по нереальним господарським операціям для мінімізації сплати податкових зобов`язань іншими підприємствами, у т.ч. ТОВ Енергоізол , у зв`язку з чим встановлено відсутність у останнього (ТОВ Енергоізол ) належної обачності при виборі контрагента, що є ознакою штучного характеру оформленого договору, мета укладення якого - формування документообігу по нереальній господарській операції; окрім того, за вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.05.2018р. у справі №204/2342/18 було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205-1 КК України директора ТОВ СОКТА ОСОБА_1 за внесення в документи, які відповідно до закону подавалися для проведення державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ СОКТА та які містили завідомо неправдиві відомості щодо призначення її директором, за що вона отримала винагороду, будь-яких дій, пов`язаних з діяльністю підприємства вона не здійснювала, будь-яких документів, пов`язаних з діяльністю підприємства вона не підписувала, вину свою у вчиненні злочину, передбаченому ч.2 ст.205-1 КК України визнала, а тому за висновком посадової особи відповідача позивачем здійснене безпідставне оформлення нереальної господарської операції з ТОВ СОКТА з постачання товарів і неправомірне складання первинних документів, оскільки відсутня господарська операція, як певна дія або подія в основі якої має бути дійсний рух певного активу згідно до абз.5 ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (а.с.46-54).

Разом з тим, на підтвердження реальності господарської операції між позивачем та ТОВ СОКТА надано копію договору поставки №ЕІ07-02 від 04.07.2016р. укладений між ТОВ СОКТА (Постачальником) та ТОВ Енергоізол (Покупцем) за умовами якого Постачальник зобов`язувався поставити та передати у власність Покупця продукцію у асортименті, кількості, у строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами у даному договорі та специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору; при цьому, умовами поставки було визначено самовивіз зі складу Постачальника за рахунок Покупця або узгодженого сторонами додатково будь-яким зручним способом, зі змісту копії договору також видно, що юридичною адресою Постачальника (ТОВ СОКТА ) є Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Івана Богуна, 9 приміщення 8, даний договір підписано від імені ТОВ СОКТА директором Соктіним В ОСОБА_4 Є. (а.с.76-77).

Також згідно копій Специфікацій №1 від 04.07.2016р., №2 від 01.08.2016р. до зазначеного договору поставки видно, що Постачальник зобов`язувався поставити на адресу Покупця товар на загальну суму 1490880 грн. (Специфікація № 1 - 826104,00 грн. з ПДВ, за Специфікацією №2 - 664776,00 грн. з ПДВ, вказані Специфікації також підписані від імені ТОВ СОКТА директором ОСОБА_5 Є. (а.с.79-80).

У подальшому, Постачальником (ТОВ СОКТА ) були виставлені рахунки-фактури №07061СК від 06.07.2016р. на суму 143340,00 грн. з ПДВ, №07071СК від 07.07.2016р. на суму 220980,00 грн. з ПДВ, №07151СК від 15.07.2016р. на суму 235632,00 грн. з ПДВ, №07291СК від 29.07.2016р. на суму 142632,00 грн. з ПДВ, №07293СК на суму 83520,00 грн. з ПДВ, №08015СК від 01.08.2016р. на суму 244440,00 грн. з ПДВ, №08053СК від 05.08.2016р. на суму 164304,00 грн. з ПДВ, №08083СК від 08.08.2016р. на суму 163800,00 грн. з ПДВ, №08104СК від 10.08.2016р. на 92232,00 грн. з ПДВ, а також за кожним рахунком-фактурою були виписані видаткові накладні на вказані суми, загальна їх сума поставки склала 1490880,00 грн.(а.с.81-82 ,85-86, 88-89, 91-94, 96-97, 99-100, 102-103, 105-106).

Згідно копії виписок Банку від 01.09.2016р. видно, що позивачем на користь ТОВ СОКТА сплачені кошти на виконання вказаного вище договору, а саме: 30.08.2016р. у сумі 70219,00 грн. у т.ч. ПДВ -11703,17 грн. та 01.09.2016р. у сумі 56505,00 грн. у т.ч. ПДВ - 9417,50 грн., тобто із загальної суми поставки за рахунками-фактурами у розмірі 1490880 грн. позивач здійснив лише часткову оплату за наведеним вище договором поставки тільки у сумі 126724 грн. (70219,00+56505,00 грн.) - (а.с.109-111, 200-202).

В той же час, зі змісту копій товарно-транспортних накладних №1 від 06.07.2016р., №2 від 06.07.2016р., №3 від 07.07.2016р., №4 від 15.07.2016р., №5 від 29.07.2016р., №6 від 01.08.2016р., №7 від 05.08.2016р., №8 від 08.08.2016р., №9 від 10.08.2016р. вбачається, що пунктом навантаження товару було визначено за адресою: вул. Кооперативна,4а м. Нікополь Дніпропетровська область, тоді як адресою Постачальника (ТОВ СОКТА ) є - м. Нікополь вул. Івана Богуна, буд.9, приміщення 8, а пунктом розвантаження Продавця (ТОВ Енергоізол ) є вул. Промилова, 28-Б м. Сєвєродонецьк, тоді як адреса позивача як Покупця є м. Дніпро, вул. Аржанова, буд.2 оф.39 (а.с.83-84,87,90,95,98,101,104,107).

У ході судового розгляду справи представник позивача не зміг пояснити факту навантаження та розвантаження придбаного товару за наведеними адресами, не зміг пояснити, що знаходиться за вказаними адресами та яке відношення вони мають до Постачальника та до Покупця, а також на підтвердження того, що позивач та його контрагент мають відповідні склади у своїй власності або орендують їх для здійснення своєї господарської діяльності за адресами - м. Нікополь, вул. Кооперативна,4а (пункт навантаження), м. Сєверодонецьк, вул. Промислова, 28-Б (пункт розвантаження) представник позивача відповідних доказів суду не надав.

Представником позивача не було надано і доказів того, хто із посадових осіб позивача мав повноваження на отримання товару, відряджався до м. Нікополя з метою такого отримання товару, оскільки зі змісту наданих копій документів вбачається, що саме директором позивача відбувалося прийняття придбаного товару, проте, жодних доказів того, що саме директор позивача був відряджений до м. Нікополя для отримання придбаного товару, суду позивачем не надано.

Окрім того, з метою дослідження реального вчинення господарських операцій позивача щодо поставки товару від ТОВ СОКТА судом у судовому засіданні у представника позивача, який є адвокатом та має повноваження на збирання доказів у справі на підтвердження реальності здійснення господарської операції та надання їх суду, з`ясовувалося питання щодо вжиття адвокатом заходів для надання гр. ОСОБА_6 (директором ТОВ СОКТА на момент укладення договору поставки) пояснень, оформлених у встановленому законодавством порядку, щодо реальності вчинених ним господарських операцій із позивачем щодо поставки товару у липні-серпні 2016р., які є спірними, однак представник позивача (адвокат) вказав, що жодних заходів для отримання такої інформації не вчиняв.

Судом у ході судового розгляду справи було запропоновано позивачеві надати всі копії документів на підтвердження реальності господарської операції позивача по взаємовідносинах ТОВ СОКТА , у тому числі і щодо руху активів з урахуванням обставин, які зазначені у позові, проте, представником позивача були надані лише дві копії виписок банку від 30.08.2016р. на суму 70219,00 грн., від 01.09.2016р. на суму 56505,00 грн., тобто надані докази лише про часткову оплату у загальному розмірі 126724 грн. із 1490880,00 грн. поставленого товару за договором поставки №ЕІ07-02 від 04.07.2016р. (а.с.109-111,200-202).

Таким чином, з аналізу наведених копій документів можна дійти висновку, що повна сума за договором поставки №ЕІ07-02 від 04.07.2016р. позивачем сплачена не була, таких доказів суду не надано, а тому фактичний рух активів позивача за вказаними вище господарськими операціями у повному обсязі не відбувся, тобто позивачем як покупцем товару у складі вартості товару ПДВ сплачено у повному обсязі до бюджету не було, а, відповідно, у такому випадку, позивач не мав правових підстав для формування та відшкодування сум ПДВ, виходячи з вимог податкового законодавства та встановлених судом обставин.

Окрім того, і зі змісту вироку Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.05.2018р. у справі №204/2342/18 за яким ОСОБА_1 (директора ТОВ СОКТА ) було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 205-1 КК України, вбачається, що вказаним вироком було встановлено, що у період з 05.09.2016р. по 08.09.2016р. остання, із невстановленою слідством особою, вступила у попередню змову, направлену на підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичних осіб, а саме: внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення держаної реєстрації, завідомо неправдивих відомостей за винагороду у сумі 400 грн., діючи умисно та достовірно знаючи, що вона ніколи не здійснювала та не буде здійснювати функції директора ТОВ СОКТА , не буде провадити фінансово-господарської діяльності, підписала завідомо підготовлені документи, які містили завідомо неправдиві відомості про зміну директора ТОВ СОКТА (її призначення директором) на підставі яких державним реєстратором до реєстраційних документів наведеної юридичної особи була проведена зміна директора підприємства. ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину визнала у повному обсязі та повідомила, що будь-яких дій, пов`язаних з діяльністю підприємства вона не здійснювала, навиків роботи відповідних не має, будь-яких документів, пов`язаних з діяльністю ТОВ СОКТА вона не підписувала (а.с.136-141).

Аналізуючи зміст вищезгаданого вироку та копій досліджених первинних бухгалтерських документів, наданих позивачем на підтвердження реальності здійснення господарської операції позивача по його взаємовідносинах з ТОВ СОКТА у липні-серпні 2016р. у їх сукупності, оцінюючи дії директора ОСОБА_6 , який підписував договір поставки з позивачем та у подальшому, виходячи зі змісту вироку, вчинив дії (через невстановлених слідством осіб) направлені на внесення змін до установчих документів підприємства щодо зміни себе як директора на директора ОСОБА_1 , про що не міг не знати ОСОБА_6 , будучи директором ТОВ СОКТА , так як такі зміни відбувалися саме за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ СОКТА від 13.09.2016р., які стали наслідком зміни директора вказаного підприємства, метою якого може бути уникнення його від відповідальності за діяння, вчинені на посаді директора ТОВ СОКТА та який не міг не підписувати договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі або надавати повноваження іншим особам на таке підписання, проте, з невідомив причин гр. ОСОБА_6 не був допитаний ні в якості потерпілого, ні в якості обвинуваченого, ні в якості свідка у вищенаведеній кримінальній справі, а тому суд приходить до висновку, що всі вище досліджені судом обставини та дії посадових осіб позивача та його контрагента свідчать про нереальність господарських операцій за договором поставки №ЕІ07-02 від 04.07.2016р., так як руху активів за ними у повному обсязі не відбулося, товар навантажувався та розвантажувався у пунктах, які не знаходилися у користуванні ні ТОВ СОКТА , ні у позивача, таких доказів суду не надано, директор позивача не направлявся у відрядження для отримання товару у м. Нікополі, з урахуванням оформлених документів про їх прийняття саме директором позивача, таких доказів суду не надано.

При цьому, судом критично надається оцінка доводам представника позивача про те, що взаємовідносини позивач мав з директором ТОВ СОКТА Соктіним ОСОБА_7 , який не має жодного відношення до вищезгаданого вироку, оскільки вказані твердження жодними доказами не підтверджені, пояснення гр. ОСОБА_6 щодо реальності господарської операції по взаємовідносинах позивача суду не надані, а обставини, встановлені вироком суду свідчать про спроби змінити директора ТОВ СОКТА шляхом укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ СОКТА , які не могли бути вчинені без відома гр. ОСОБА_6 , який був директором та єдиним засновником ТОВ СОКТА та з урахуванням досліджених судом доказів, суд вважає, що метою зміни директора ТОВ СОКТА з ОСОБА_6 на ОСОБА_1 на підставі документів, які містили завідомо неправдиві відомості (фактично фіктивної зміни директора підприємства), що встановлено вищевказаним вироком суду та не спростовано позивачем, може бути уникнення відповідальності за дії, вчинені ОСОБА_6 на посаді директора ТОВ СОКТА у тому числі і щодо фіктивного підприємництва.

Таким чином, висновки, встановлені у вироку суду щодо обставин з приводу проведення державної реєстрації змін до установчих документів за якими нібито ОСОБА_1 стала директором ТОВ СОКТА , проте, не здійснювала жодної господарської діяльності та жодних фінансово-господарських документів не підписувала, які не могли відбуватися без відома попереднього директора ТОВ СОКТА ОСОБА_6 (останній був єдиним засновником даного підприємства), оскільки саме він або уповноважені ним особи з його відома підписували договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ СОКТА та у подальшому призвели до фактично фіктивної зміни директора підприємства на ОСОБА_1 (що встановлено вироком суду), а тому дані висновки вироку суду підлягають врахуванню при розгляді даної справи та дослідження судом питання щодо реальності/нереальності господарської операції позивача по взаємовідносинах із ТОВ СОКТА з урахуванням вимог ч.6 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, зі змісту відзиву на позов та доданих до нього документів, судом встановлено, що остання декларація з ПДВ за серпень 2016р. (у т.ч. по господарських операціях з ТОВ СОКТА ) була подана та підписана директором ТОВ СОКТА ОСОБА_1 , яка фактично її не підписувала та не подавала (у вироку суду заперечувала факт підписання будь-яких документів фінансово-господарської діяльності від імені вказаного підприємства), що підтверджується змістом вищенаведеного вироку суду від 25.05.2018р. (а.с.136-141).

Отже, з урахуванням вищенаведеного, можна дійти висновку, що складені первинні бухгалтерські документи, які стали підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та податкового зобов`язання з податку на прибуток виписані від імені особи, яка заперечує свою участь у підписанні будь-яких фінансово-господарських документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (робіт, послуг), а тому віднесення відображених у ним сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідна правова позиція також узгоджується і з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 22.11.2019р. у справі №826/17642/14, яка підлягає застосуванню у даних правовідносинах згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст.77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і частина 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Проте, представником позивача у ході судового розгляду справи не було наведено жодних підстав та не надано доказів, які б свідчили про протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням встановлених судом обставин щодо розбіжностей у пунктах навантаження та розвантаження товару, які не перебувають у користуванні ні контрагента, ні позивача (таких доказів суду не надано), відсутності доказів сплати за придбаний товар у повному обсязі (у загальній сумі 1490880 грн.), а, відповідно, і відсутності доказів сплати ПДВ до державного бюджету у відповідному розмірі, а також з урахуванням висновків, встановлених вищенаведеним вироком суду, які у своїй сукупності свідчать про нереальність господарських операцій позивача по взаємовідносинах з ТОВ СОКТА у липні-серпні 2016р.

При цьому, є безпідставними та відхиляються доводи представника позивача з приводу того, що умисних дій посадових осіб позивача, які суперечать інтересам держави та суспільства відповідачем не встановлено, податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними, оскільки зі змісту акту перевірки від 15.04.2019р. вбачається, що наведені обставини посадовою особою відповідача не встановлювалися (нікчемність правочину), а лише встановлена нереальність господарських операцій при дослідженні первинних документів, які подаються до контролюючого органу в електронному вигляді платниками податків та які містяться в базах даних ДФС України та такими повноваженнями (аналіз первинних документів) на предмет їх реальності нереальності господарських операцій за договорами поставки наділені посадові особи контролюючого органу виходячи з вимог податкового законодавства та вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Судом також не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються, як підстави для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень, доводи представника позивача про недотримання відповідачем умов та порядку проведення перевірки, встановлених п.79.1, п.79.2 ст.79 ПК України, які відображені у відповіді на відзив щодо не направлення та неотримання позивачем запитів про надання інформації та документів, не вручення повідомлення та наказу на перевірку, з огляду на те, що вказані обставини не були обрані позивачем у позові від 13.08.2019р. в якості підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень, заяви про уточнення та доповнення підстав позову з дотриманням вимог ст.47 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем не подавалося.

Окрім того, слід зазначити, що з урахуванням вимог п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України у разі не надання платником податків пояснення та документального підтвердження на обов`язковий запит контролюючого органу, останній має право на призначення перевірки.

Зазначена правова позиція також викладена і в постанові Верховного Суду від 22.11.2019р. у справі №826/17642/14, яка є обов`язковою до застосування за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, зміст наданої позивачем копії відповіді на запит контролюючого органу №4922/10-04-36-14-09 від 17.01.2019р. щодо надання пояснень та їх документального підтвердження по взаємовідносинах позивача з ТОВ СОКТА за вих. №101 від 26.03.2019р. свідчить про направлення контролюючим органом відповідного запиту на адресу позивача та його отримання позивачем, а також про те, що позивачем було відмовлено контролюючому органу у наданні таких пояснень та їх документального підтвердження (а.с.196-197).

З огляду на викладене, є і безпідставним посилання представника позивача на те, що позивач не отримував запитів від контролюючого органу про надання пояснень та їх документального підтвердження, оскільки зазначені твердження спростовуються відповіддю позивача на такий запит, копія якого надана самим позивачем (а.с.196-197).

За викладених обставин, суд вважає призначення та проведення перевірки є таким, що відповідає вимогам п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у позивача відсутні належні, достатні та достовірні первинні бухгалтерські документи, які фіксують факт реальності здійснення господарських операцій з наведеним контрагентом з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу норм податкового законодавства.

При цьому, слід зазначити, що при провадженні господарської діяльності до обох контрагентів у відповідній операції встановлюються вимоги щодо належного оформлення первинних документів.

У пункті 65 рішення Європейського суду з прав людини Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009р., заява №3991/03 зазначено, що загальні інтереси спільноти полягають у підтриманні фінансової стабільності системи оподаткування ПДВ разом із її сукупністю нормам щодо нарахування ПДВ. Основними елементами підтримання такої стабільності слід визнати повне і своєчасне виконання усіма платниками ПДВ своїх зобов`язань щодо декларування та сплати ПДВ та, в кінцевому результаті, запобігання будь-яких видів шахрайських зловживань у вказаній системі. Щодо цього Суд визнає, що необхідно покладати край спробам зловживання у сфері оподаткування і що з метою попередження таких зловживань може бути розумним передбачати у національному законодавстві вимоги особливої обачливості для платників ПДВ.

На переконання суду, у разі нехтування платником податків своїм обов`язком щодо ретельної перевірки наданих йому від продавця (виконавця робіт, надання послуг) первинних документів, останній не може претендувати на формування податкового кредиту та витрат за таких обставин.

Таким чином, наведене у своїй сукупності не дає підстав вважати, що надані позивачем документи бухгалтерського обліку відповідають вимогам чинного законодавства щодо їх змісту та оформлення, що унеможливлює, з огляду на приписи Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , розцінювати їх як належні та достатні докази для користування позивачем податковим кредитом на законних підставах.

Аналогічна правова позиція узгоджується такою із позицією Верховного Суду, викладена у постанові від 09.12.2019р. у справі №804/729/17, яка і підлягає врахуванню при застосуванні норм матеріального права у даних правовідносинах згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідачем наведені достатні підстави та надані належні і допустимі докази, які свідчать про законність та обґрунтованість прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги викладене та перевіривши дії відповідача з приводу правомірності прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд приходить до висновку про те, що оспорюване рішення прийняте відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у задоволенні позову позивачеві слід відмовити повністю.

З урахуванням того, що позов не підлягає задоволенню, судові витрати слід покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоізол до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0015351421, №0015361421, №0015381421 від 22.05.2019р. - відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено - 06.03.2020р.

Суддя С.О. Конєва