Рішення

від 04.03.2020 по справі 500/2668/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2668/19

04 березня 2020 рокум. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0142156-5408-1918 від 30.07.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є власником нерухомого майна - будівлі і споруди Великобірківського заводу продтоварів, загальною площею 6747,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 . Враховуючи те, що позивач є власником зазначеного нерухомого майна, відповідач 30.07.2019 прийняв податкове повідомлення - рішення форми «Ф» № 0142156-5408-1918, яким визначив суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 251201,98 грн за податковий період 2018 р.

Прийняте відповідачем оскаржене податкове повідомлення - рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки зазначене нерухоме майно за всіма своїми будівельно - технічними характеристиками є промисловими будівлями, а тому відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК) на них не повинен нараховуватись та сплачуватись податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

Ухвалою суду від 02.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання.

Сторони в судове засідання не з`явилися, подали до суду заяви від 27.02.2020, в яких просять розглядати справу в порядку письмового провадження.

Водночас, представник відповідача у відзиві на позов та додатковому поясненні просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що оскаржені дії відповідача щодо прийняття на підставі пункту 266.7 статті 266 ПК оскарженого податкового повідомлення - рішення здійснені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Податковим кодексом України (арк. справи 37-38, 91).

У зв`язку з неявкою у судове засідання 27.02.2020 всіх осіб, які беруть учать у справі, суд, керуючись частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (далі - КАС) не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Також, з урахуванням заяв сторін про розгляд справи без їхньої участі, - суд згідно ухвали від 27.02.2020 перейшов до розгляду справи № 500/2668/19 в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивач є власником нерухомого майна - будівлі і споруди Великобірківського заводу продтоварів, загальною площею 6747,3 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Заводська, 30, с. Чернелів - Руський, Тернопільський район, Тернопільська область. Земельна ділянка місця розташування, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств, переробної, машинобудівної та іншої промисловості, площа 4,01 га, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав та нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (арк. справи 15-18).

Пунктом 4.4 статті 4 ПК визначено, що установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

Суд встановив, що відповідним рішенням сільської ради визначено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2018 рік, зокрема для будівель промисловості на рівні 1% розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр бази оподаткування (арк. справи 80-85).

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3723 гривні.

Враховуючи те, що позивач є власником зазначеного нерухомого майна, відповідач 30.07.2019 прийняв податкове повідомлення - рішення форми «Ф» № 0142156-5408-1918, яким визначив суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 251201,98 грн за податковий період 2018 р., виходячи з ставки податку 1% розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр бази оподаткування (арк. справи 11).

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 265 ПК податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК).

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК).

Таким чином, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості» , лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості» , оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість» , у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові» , які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості» , зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові» , законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 ПК), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, а тому відповідно до статті 242 КАС суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у зазначеній постанові зазначений суд вирішив частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа № 806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформував новий правовий висновок, відповідно до якого визначив, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості» ). Зокрема, до будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості» , що включає підкласи: 1251.1. «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості» ; 1251.2. «Будівлі підприємств чорної металургії» ; 1251.3. «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості» ; 1251.4. «Будівлі підприємств легкої промисловості» ; 1251.5. «Будівлі підприємств харчової промисловості» ; 1251.6. «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості» ; 1251.7. «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості» ; 1251.8. «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфорово-фаянсової промисловості» ; 1251.9. «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне» .

Згідно із положеннями Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, промисловими вважаються підприємства, які відносяться до секцій: В «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів» ; С «Переробна промисловість» , зокрема виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо; О «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря» ; Е «Водопостачання, каналізація, поводження з відходами» ; І «Будівництво» .

В державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 об`єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. До групи «Будівлі промислові та склади» належать будівлі промислового призначення (фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо).

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 55 ГК України суб`єктами господарювання є юридичні та фізичні особи. У частині першій статті 62 ГК України встановлено, що організаційною формою господарювання є, крім іншого, підприємство, яке є самостійним суб`єктом господарювання, що створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. При цьому, згідно до частини першої статті 63 ГК України, в Україні може діяти приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи).

В свою чергу, відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.

Як підтверджується матеріалами справи, що позивач у 2013 році, на базі належного йому у с. Чернелів - Руський комплексу будівель та споруд одноосібно створив приватне підприємство «Тернопільський млин» (код ЄДРПОУ 38837974) та став єдиним його власником (засновником), про що свідчить витяг з ЄДРПОУ та відповідний Статут ПП «Тернопільський млин» (арк. справи 52-63).

Надалі, 29.12.2017 між позивачем та зазначеним підприємством було укладено і договір управління майном, який згідно з пунктом 6.2 цього Договору поширюється і на правовідносини між сторонами, що виникли відповідно до умов цього договору, з 01.08.2013 до дати набрання чинності цього договору відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України (арк. справи 45-48).

Як підтверджується пунктом 1.3 Статуту ПП «Тернопільський млин» засновником та власником підприємства є позивач (100% власності майна підприємства). При цьому, відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 зазначеного Статуту основними завданнями та предметом діяльності підприємства, зокрема є виробництво та реалізація борошна, хлібобулочних та кондитерських виробів.

Водночас, витягом з ЄДРПОУ підтверджується, що основними видами діяльності позивача як фізичної - особи підприємця, зокрема є: КВЕД 10.61 - виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; КВЕД 10.71 - виробництво хліба та хлібобулочних виробів (арк. справи 28).

Таким чином, зазначені КВЕДи видів діяльності позивача як фізичної - особи підприємця відповідають і статутній діяльності заснованого ним приватного підприємства "Тернопільський млин", відповідно позивач реалізував своє право на підприємницьку діяльність, в тому числі шляхом створення юридичної особи з використанням у її діяльності власного нерухомого майна "будівлі і споруди Великобірківського заводу продтоварів", цільове призначення якого також відповідає видам діяльності позивача.

Таким чином, враховуючи те, що зазначене нерухоме майно позивача за всіма своїми будівельно - технічними характеристиками є промисловими будівлями, суд дійшов висновку, що таке майно у розумінні підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК не може виступати об`єктом оподаткування.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Також, при вирішенні спірних правовідносинах суд враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Водночас, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що оскаржене податкове повідомлення - рішення відповідач прийняв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Податковим кодексом України, а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0142156-5408-1918 від 30.07.2019, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 251201,98 грн за податковий період 2018 р.

Стягнути в користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області судові витрати на суму сплаченого судового збору 2512 (дві тисячі п`ятсот дванадцять) гривень 02 коп., згідно квитанції № 0.0.1532557343.1 від 22.11.2019.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04.03.2020.

Реквізити сторін:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач - Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ: 43142763).

Головуючий суддя Мірінович У.А.

копія вірна

Суддя Мірінович У.А.