Постанова

від 05.03.2020 по справі 2а-3328/11/0970

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2020 року

Київ

справа №2а-3328/11/0970

адміністративне провадження №К/9901/39658/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засідання касаційну скаргу Приватного підприємства фірма Теплодар на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.12.2016 (суддя - Н.М. Микитин) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 (колегія суддів: В.Я. Качмар, О.М. Гінда, В.В. Ніколін) у справі № 2а-3328/11/0970 за позовом Приватного підприємства фірма Теплодар до Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство фірма Теплодар (далі - ПП) звернулося до суду з позовом до Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області (далі - ОДПІ) (правонаступник Коломийська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Івано-Франківській області), у якому з урахуванням уточненних позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 08.06.2011 №0000502310, від 19.10.2011 №№0000902310, 0000912310 та від 04.11.2011 №0001052310.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нікчемності, фіктивності) господарських операцій позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю Холдінг -Інвестиційна компанія Прикарпаття (далі - ТОВ), Приватним підприємством Львівресурс (далі - ПП-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Технострой-99 (далі - ТОВ-1) є безпідставними, необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.12.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 у задоволені позові відмовлено. Мотивами такого рішення, слугували встановлені судами обставини вчинення позивачем суттєвих порушень вимог податкового законодавства під час здійснення своєї господарської діяльності, що підтверджується дослідженими первинними документами по господарським операціям за перевіряємий відповідачем період.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.

У письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли ще до Вищого адміністративного суду України відповідач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.05.2011 ОДПІ проведено документальну невиїзну перевірку ПП з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ, їх реальності та повноти відображення в обліку за липень 2009 року, про що складено акт від 30.05.2011 № 663/231/32699570, в якому встановлено порушення позивачем вимог: статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину; підпунктів 7.2.2, 7.2.3 п.7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість (далі - Закон №168/97), в результаті чого завищено податковий кредит в липні 2009 року на суму 4167 грн. та відповідно занижено суму податкового зобов`язання з ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками липня 2009 року на суму 4167 грн.

08.06.2011 відповідачем на підставі Акту прийнято податкове повідомлення-рішення №0000502310, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 5 208,75 грн (основний платіж 4 167 грн, штрафні фінансові санкції (штрафи) 1041,75грн).

У період з 06.10.2011 по 12.10.2011 ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ-1, їх реальності та повноти відображення з обліку за лютий 2011 року, про що складено акт від 12.10.2011 №2045/231/32699570, в якому встановлено порушення позивачем вимог: статей 203, 215, 216 ЦК в частині недодержання вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину; п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого завищено податковий кредит в лютому 2011 року на 28334,00грн та відповідно завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду та зарахування від`ємного значення до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 21949грн та занижено суму податкового зобов`язання з ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками лютого 2011 року на 6385грн.

19.10.2011 відповідачем на підставі акту 1 прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000902310, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 6386грн (основний платіж 6385грн, штрафні фінансові санкції (штрафи) 1грн); №0000912310, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ у розмірі 21949 грн.

У період з 18.10.2011 по 24.10.2011 ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП-1, їх реальності та повноти відображення в обліку за червень, вересень 2010 року, про що складено акт від 26.10.2011 №2233/231/32699570. в якому встановлено порушення позивачем вимог: статей 203, 215, 216 ЦК в частині недодержання вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п.7.4, підпунктів 7.2.3, 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168/97, в результаті чого донараховано ПДВ на суму 21355,00грн.

04.11.2011 відповідачем на підставі акта-2 прийнято податкове повідомлення-рішення №0001052310, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 32 032,50грн (основний платіж 21355 грн, штрафні фінансові санкції (штрафи) 10677,50грн).

Судами також було установлено, що під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами ТОВ, ТОВ-1 та ПП-1 зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду, який відмовив у задоволені позову, з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.

У пункті 1.3 статті 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов`язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах а , в , г , д пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов`язання з ПДВ у відповідності до положень Закону №168/97-ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Аналогічні положення містить Податковий кодекс України.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов`язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 ПК України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону №996-ХІV, підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини другої статті 3 Закону №996-ХІV на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так, вирішуючи спір по суті та посилаючись на положення податкового законодавства чинного на час виникнення спірних правовідносин, дійшли правильного висновку, що наведеними правовими нормами, в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів/робіт/послуг чи отримання відповідного доходу від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як установлено судами, і що не спростовано матеріалами справи, ПП відноситься до суб`єктів підприємництва, що не у належний спосіб вело податковий, а також бухгалтерський облік.

Судами попередніх інстанцій були вірно надано оцінку наявним правовідносинам, які, на їх думку, не мали реального змісту.

При цьому, правильно взято до уваги, що податковий орган під час судового розгляду справи в обґрунтування прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень навів обставин, які б вказували на безтоварність операцій, тоді як позивач не зміг у належний спосіб довести хибність такої позиції. Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що вказані обставини були підтверджені під час судового розгляду, як-то, зазначалось Вищим адміністративним судом України за наслідками перегляду даної справи в касаційному порядку в перший раз (ухвала від 15.06.2016, провадження №К/800/47794/14, т.2, а.с.41-47).

Так судами попередніх інстанцій досліджено долучені позивачем до матеріалів договори, що були укладені між ним та його контрагентами, - ТОВ, ТОВ-1, ПП-1 наслідки реалізації по яким були спростовані під час судового розгляду. При цьому зміст тверджень та доводів позивача викладених у касаційній скарзі не спростовують зворотного.

Зміст виявлених податкових правопорушень щодо невірності відображень у кількісному еквіваленті в бік завищення податкового кредиту не може бути спростований доводами позивача, оскільки щодо їх підтвердження не має необхідних доказів. Верховний Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи документи, не свідчать про зворотне.

За таких умов суди, надаючи оцінку обставинам справи та наявним у справі доказам, об`єктивно звернули увагу на недостатність наданих позивачем доказів для підтвердження фактів та результатів реального виконання здійснених ним з контрагентом господарських операцій, а також на оформлення первинних документів з порушенням вимог, встановлених статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , у зв`язку з чим зробили вмотивований висновок про не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних робіт та послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку - позивача.

Підсумовуючи наведене, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що оскаржувані позивачам податкові повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому вони не підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суд першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства фірма Теплодар залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.12.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду