Постанова

від 19.02.2020 по справі 761/23325/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 761/23325/17

провадження № 61-17305св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерства юстиції України,

третя особа - державна установа Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду

м. Києва від 13 червня 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Гаращенка Д. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, третя особа - державна установа Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України , про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу .

Позовна заява мотивована тим, що 30 вересня 2014 року наказом Державної пенітенціарної служби України № 145/ОС-14 його призначено на посаду директора Департаменту забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України.

18 жовтня 2016 року наказом Міністерства юстиції України № 2984/5 Департамент забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України перейменовано в Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом Міністерства юстиції України від 30 січня 2017 року № 420/К

у зв`язку з перейменуванням бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України

у бюджетну установу Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2016 року № 2984/5, та з метою приведення

у відповідність посад, його було визнано таким, що з 31 січня 2017 року обіймає посаду директора бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України .

Наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2017 року № 878/5 утворено державну установу Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України

та припинено в результаті реорганізації шляхом приєднання бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України до вищезазначеної державної установи.

20 березня 2017 року йому вручено попередження про звільнення, яке обґрунтоване тим, що державна установа Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України припиняється шляхом приєднання до державної установи Управління

з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України та внаслідок скорочення посади директора державної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України . Згідно з попередженням про звільнення він підлягав звільненню протягом двомісячного строку

з моменту отримання вказаного попередження.

Так, наказом Міністерства юстиції України від 26 травня 2017 року № 1961/К його звільнено з посади директора державної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України з 30 травня 2017 року у зв`язку з реорганізацією установи відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Вважав таке звільнення незаконним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним та скасувати наказ Міністерства юстиції України про його звільнення

від 26 травня 2017 року № 1961/К; поновити його на посаді директора Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України; стягнути з Міністерства юстиції України середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку середньомісячного заробітку (доходу) на день звільнення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року

в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивача звільнено внаслідок реорганізації (припинення) державної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України і утворення нової державної установи - Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України , при цьому відповідач звільнив позивача з дотриманням норм чинного законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 червня

2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем дотримано порядок звільнення позивача у зв`язку з реорганізацією установи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2020 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій

належним чином не встановили фактичних обставин справи, не врахували, що роботодавцем не було виконано вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки йому не були запропоновані наявної роботи за відповідною професією чи спеціальністю, чи наявної іншої роботи протягом двомісячного періоду з дня попередження про звільнення. Крім того, вважає, що він має переважне право на залишення на роботі.

Також, суди попередніх інстанцій не застосували норми частини четвертої статті 36 КЗпП України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року Міністерство юстиції України до подало Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначає, що оскаржувані судові рішення законні та обґрунтовані, а доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 вересня 2014 року наказом Державної пенітенціарної служби України

№ 145/ОС-14 ОСОБА_1 призначеного на посаду директора Департаменту забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України (а.с. 114, 165 т. 1).

Наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2016 року № 2984/5 Департамент забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України перейменовано в Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та переведено до сфери управління Міністерства юстиції України (а.с. 116 т. 1).

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних

осіб - підприємців та громадських формувань Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України був юридичною особою, ідентифікаційний код 08565003, дані про основний вид економічної діяльності: державне управління загального характеру

(а.с. 125 т. 1).

Наказом Міністерства юстиції України від 30 січня 2017 року № 420/К

у зв`язку з перейменуванням бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України

у бюджетну установу Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2016 року № 2984/5, та з метою приведення

у відповідність посад, ОСОБА_1 визнано таким, що з 31 січня

2017 року обіймає посаду директора бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України (а.с. 115, 166 т. 1).

Наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2017 року № 878/5 утворено державну установу Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України та припинено бюджетну установу Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та бюджетну установу Управління капітального будівництва та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України в результаті реорганізації шляхом приєднання останніх до державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України . Установлено, що після завершення процедури припинення Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та бюджетної установи Управління капітального будівництва та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України їх права та обов`язки перейдуть до державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України (а.с. 127, 170 - 186 т. 1).

20 березня 2017 року ОСОБА_1 під особистий підпис вручено попередження про звільнення, в якому зазначено, що державна установа Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України припиняється шляхом приєднання до державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України . Внаслідок скорочення посади директора бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України ОСОБА_1 підлягав звільненню протягом двомісячного строку з моменту отримання вказаного попередження (а.с. 126, 169 т. 1).

24 травня 2017 року ОСОБА_1 написав і подав заяву на ім`я виконуючого обов`язки Державного секретаря Міністерства юстиції України, в якій просив звільнити його з роботи відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України з 30 травня 2017 року та виплатити вихідну допомогу у зв`язку

із звільненням (а.с. 168 т. 1).

Наказом Міністерства юстиції України від 26 травня 2017 року № 1961/К ОСОБА_1 звільнено з посади директора державної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України 30 травня 2017 року у зв`язку з реорганізацією установи, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підстава звільнення: наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2017 року

№ 878/5, попередження про звільнення ОСОБА_1 від 17 березня

2017 року, заява ОСОБА_1 про звільнення від 24 травня 2017 року

(а.с. 136, 167 т. 1).

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 14 липня 2017 року

№ 2239/5 державну установу Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України перейменовано у державну установу Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України (а.с. 208 т. 1).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа - Державна установа Генеральна дирекція державної кримінально-виконавчої служби України , про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, задоволено частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 червня

2018 року скасовано. Провадження у справі закрито.

Роз`яснено ОСОБА_1 його право на звернення за захистом своїх прав

в порядку цивільного судочинства.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови

у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння

у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін

в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівники персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами

в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Судом встановлено, що 20 березня 2017 року ОСОБА_1 вручено попередження про звільнення, в якому зазначено, що внаслідок скорочення посади директора бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України

ОСОБА_1 підлягав звільненню протягом двомісячного строку

з моменту отримання вказаного попередження, звільнено останнього

26 травня 2017 року.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, посилався на те, що позивача звільнено внаслідок реорганізації (припинення) державної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України і утворення нової державної установи - Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України . Крім того, термін дії попередження ОСОБА_1 про звільнення закінчився 20 травня 2017 року, разом з тим, позивач 24 травня 2017 року написав заяву про звільнення його із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України та був звільнений із займаної посади наказом Міністерства юстиції України від 26 травня 2017 року № 1961/Кз 30 травня 2017 року.

Вказаний висновок судів попередніх інстанцій є передчасним.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва

і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Отже, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами

в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 роботодавцем було запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України роботодавець зобов`язаний запропонувати вивільнюваному працівникуіншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а невиконання цього обов`язку порушує право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій вказаного не врахували та дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Посилання апеляційного суду на недоведеність позовних вимог

ОСОБА_1 про відсутність скорочення посади, яку він обіймав, оскільки ним не оскаржено наказ Міністерства юстиції України від 15 березня

2017 року № 878/5 Про утворення державної установи Управління

з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України , правового значення не мають.

Вказане свідчить про те, що судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: чи було одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами

в організації виробництва і праці власником або уповноваженим ним органом запропоновано ОСОБА_1 іншу роботу на тому ж підприємстві,

в установі, організації та які є докази того, що останній відмовився від переведення на іншу роботу.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені обома судами, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані

у справі докази.

За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково .

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк