Постанова

від 03.03.2021 по справі 761/23325/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/23325/17 головуючий у суді І інстанції Рибак М.А.

провадження № 22-ц/824/2549/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 березня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Гасюк В.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа - Державна установа Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України , про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визнати недійсним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 за № 1961/К від 26 травня 2017 року; поновити позивача на посаді директора Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку середньомісячного заробітку доходу на день звільнення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 вересня 2014 року наказом Державної Пенітенціарної Служби України № 145/ОС-14 позивача було призначено на посаду Директора Департаменту забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України. Наказом Міністерства юстиції України № 2984/5 від 18 жовтня 2016 року Департамент забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України було перейменовано в бюджетну установу Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та переведено до сфери управління Міністерства юстиції України. Наказом Міністерства Юстиції України № 420/К від 30 січня 2017 року у зв`язку з перейменуванням бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України у бюджетну установу Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2016 року та з метою приведення у відповідність посад, ОСОБА_1 було визнано таким, що з 31 січня 2017 року обіймає посаду директора бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України . Наказом Міністерства юстиції України № 878/5 від 15 березня 2017 року було утворено державну установу Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України та припинено в результаті реорганізації шляхом приєднання бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України до вищезазначеної державної установи. 20 березня 2017 року ОСОБА_1 було вручено попередження про звільнення, яке обґрунтовано тим, що державна установа Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України припиняється шляхом приєднання до державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України та внаслідок скорочення посади директора державної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України . Згідно з зазначеним вище попередженням про звільнення позивач підлягав звільненню протягом двохмісячного строку з моменту отримання вказаного попередження. Проте, наказом № 1961/К від 26 травня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено з посади директора державної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України 30 травня 2017 року на підставі заяви про звільнення від 24 травня 2017 року в порядку ч. 1 ст. 40 КЗпПУ. Позивач зазначає, що пропозицій відносно переведення його на іншу роботу не надходило, а ОСОБА_1 був поставлений перед фактом щодо звільнення після спливу двохмісячного строку після попередження.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що в мотивувальній частині рішення наведені норми права, підстави застосування чи незастосування яких не наведені . Позивачу не була запропонована інша робота під час попередження про звільнення, що судом при розгляді справи не враховано. Бюджетна установа Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України не припинила діяльність, а перебуває у стадії припинення. Скорочення штату та посади не дає право роботодавцю порушувати норми закону. Суд не врахував, що наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2017 року затверджено структуру та штат зазначеної державної установи, який міститься у матеріалах справи, чисельність працівників лише збільшилася, посада керівника, з якої звільнено позивача, залишилася, її лише перейменовано на начальника управління. Відповідач не мотивував, чому не залишив позивача на посаді, яку останній обіймав та яка залишилися після реорганізації, як і не мотивував чому не запропонував іншу роботу. Розірвання трудового договору з працівником може мати місце тоді, коли неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. На це було також звернуто увагу у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 року. Внаслідок реорганізації до правонаступника перейшли всі права та обов`язки, у тому числі, й у трудових відносинах, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 442/61/16. Суд першої інстанції залишив поза увагою доводи про те, що установу не було ліквідовано, а лише відбулася реорганізація шляхом її приєднання до новоствореної установи. При звільненні роботодавець також не врахував, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому має переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство юстиції України зазначає, що позивач був ознайомлений з попередженням про звільнення, в якому зазначено, що державна установа Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України припиняється шляхом приєднання до державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України та внаслідок скорочення посади директора державної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України . Під час припинення діяльності зазначеної установи в результаті реорганізації шляхом приєднання дійсно мали місце зміни в організації праці, які серед іншого передбачали скорочення чисельності та штату працівників. Звільнення позивача відбулося у зв`язку з реорганізацією підприємства, в результаті якої можливість запропонувати йому іншу роботу була відсутня з огляду на повне скорочення штату. Функціональні обов`язки начальника державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України значно збільшилися та охоплюють ширше коло прав та обов`язків, аніж функціональні обов`язки посади директора Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, яку обіймав позивач. ОСОБА_1 особисто подав заяву про звільнення, тим самим підтвердивши своє небажання працювати на інших посадах, а, отже, має місце відсутність порушеного права позивача.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено,що наказом Державної Пенітенціарної Служби України № 145/ОС-14 від 30 вересня 2014 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України (а.с.26, Т.1).

Наказом Міністерства юстиції України № 2984/5 від 18 жовтня 2016 року Департамент забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України було перейменовано в бюджетну установу Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та переведено до сфери управління Міністерства юстиції України (а.с.27, Т.1).

Наказом Міністерства юстиції України № 420/К від 30 січня 2017 року у зв`язку з перейменуванням бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України у бюджетну установу Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2016 року № 2984/5 та з метою приведення у відповідність посад - ОСОБА_1 було визнано таким, що з 31 січня 2017 року обіймає посаду директора бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України (а.с.42, Т.1).

Наказом Міністерства юстиції України № 878/5 від 15 березня 2017 року утворено державну установу Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України та припинено Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України в результаті реорганізації шляхом приєднання до державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України (а.с.43, Т.1).

20 березня 2017 року ОСОБА_1 було вручено попередження про звільнення, яке обґрунтоване тим, що державна установа Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України припиняється шляхом приєднання до державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України та внаслідок скорочення посади директора державна установа Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України . Згідно з зазначеним вище попередженням про звільнення, ОСОБА_1 підлягав звільненню протягом 2-х місячного строку з моменту отримання вказаного попередження (а.с.52, Т.1).

Відповідно до п. 3, 4 Наказу Міністерства юстиції України № 1223/к від 28 березня 2017 року визнано таким, що втратив чинність Наказ Міністерства юстиції України від 28 листопада 2016 № 5341/к та скорочено організаційну структуру та штат Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України. Визнано таким, що втратив чинність Наказ Міністерства юстиції України від 21 лютого 2017 року № 827/к та скорочено структуру бюджетної установи Управління капітального будівництва та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України (а.с.53, Т.1).

Наказом № 1961/К від 26 травня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора державної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України 30 травня 2017 року на підставі заяви про звільнення від 24 травня 2017 року в порядку ч. 1 статті 40 КЗпП України (а.с.66, Т.1).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що бюджетна установа Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України припинила свою діяльність та скоротила свій штат, у зв`язку з чим на момент попередження позивача про звільнення та звільнення його була відсутня відповідна посада. Позивача відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України було попереджено за два місяці про його звільнення внаслідок скорочення посади директора державна установа Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України , яку він обіймав. Відповідачем було дотримано процедуру звільнення позивача з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. У даному випадку відбулося звільнення позивача у зв`язку із реорганізацією підприємства, в результаті якої можливість запропонувати йому іншу роботу на тому самому підприємстві - відсутня з огляду на повне скорочення штату. За вказаних обставин у відповідача була відсутня можливість запропонувати позивачу іншу роботу на вказаному підприємстві.

Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначає, що його було звільнено в порядку ч. 1 ст. 40 КЗпП без пропозицій відносно переведення його на іншу роботу.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно ч. 3 ст. 49-2 КЗпП одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Судом встановлено, що відповідач не пропонував позивачу іншу роботу в установі, яка б відповідала фаху та здібностям позивача.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06 листопада 1992 року роз`яснено судам, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У даному випадку жодних доказів, які б підтверджували, що позивач відмовився від переведення на іншу роботу, а також, що роботодавець не мав можливості перевести позивача з його згоди на іншу роботу матеріали справи не містять.

Таким чином, при звільненні ОСОБА_1 з роботи відповідачем було порушено вимоги ст. 40, 49-2 КЗпП України, а тому позовна вимога про скасування наказу та поновлення позивача на посаді є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначав про те, що 24 травня 2017 року позивач написав заяву про своє звільнення.

Разом з тим, вказана заява не має правового значення, оскільки позивач був звільнений на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України. При звільненні працівника з зазначених підстав роботодавець повинен дотримуватися ч. 2 ст. 40 КЗпП та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП. Разом з тим, такі вимоги відповідачем дотримано не було.

Збільшення функціональних обов`язків начальника державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України та розширення його прав та обов`язків, порівняно з функціональними обов`язками посади, яку обіймав позивач, не звільняли відповідача від обов`язку запропонувати ОСОБА_1 будь-яку іншу посаду в новоствореній установі.

Що стосується позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно положень п. 2, 8 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наявних у матеріалах справи розрахункових листів, останніми повними місяцями роботи позивача були березень та квітень 2017 року, в яких позивач отримав зарплату в розмірі - 25 296 грн. за березень та 25 296 грн. за квітень. Такий розмір заробітної плати підтверджується також наданою суду довідкою форми ОК-5 з Пенсійного фонду України.

Середньомісячна заробітна плата позивача буде складати 25 296 грн. (50 592/2).

Загальна кількість відпрацьованих робочих днів у березні та квітні 2017 року становить 41 день. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 1 233 грн. 95 коп. (50 592/41).

Враховуючи, що позивач був незаконно звільнений 26 травня 2017 року та має бути поновленим на роботі, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач має право на середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 травня 2017 року по 03 березня 2021 року, тобто, 45 місяців з 26 травня 2017 року по 26 лютого 2021 року та 3 робочих дні з 01 березня по 03 березня 2021 року.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу буде складати (25 296*45) + (1 233.95 грн.*3) = 1 138 320 + 3 701,85 грн., разом 1 142 021 грн. 85 коп., без врахування податків та інших обов`язкових платежів.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, судом неповно з 'ясовано обставини, що мають значення для справи,неправильно застосовано норми матеріального права, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з прийняттям постанови по суті вимог позивача.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Справа розглядалася судами неодноразово. За період розгляду справи з відповідача підлягають стягненню судові витрати, які підлягали сплаті за подачу позовної заяви, апеляційних скарг та касаційної скарги на загальну суму 11 872 грн. 40 коп., з яких: 1 920 грн. підлягали сплаті при подачі позову, 352 грн. 40 коп. - при подачі апеляційної скарги на ухвалу, 5 760 грн. - при подачі апеляційних скарг на рішення та 3 840 грн. - при подачі касаційної скарги на рішення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року скасувати та прийняти постанову.

Позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа - Державна установа Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України , про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати наказ № 1961/К від 26 травня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора державної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України .

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.

Стягнути з Міністерства юстиції України, місце знаходження - вул. Городецького, 13, м. Київ, ідентифікаційний код 00015622, на користь ОСОБА_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 142 021 (один мільйон сто сорок дві тисячі двадцять одна) гривня, 85 копійок, без врахування податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Міністерства юстиції України в дохід держави судовий збір у розмірі 11 872 (одинадцять тисяч вісімсот сімдесят дві) гривні, 40 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 04 березня 2021 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.