Постанова

від 26.02.2020 по справі 2-4440/11

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1424/20 Справа № 2-4440/11 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

за участю секретаря - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25 вересня 2019 року та на додаткове рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним договору-купівлі продажу, витребування майна та скасування запису про реєстрацію права власності ,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2007 року позивач звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог послався на те, що у період з 14.06.1997 року по 28.03.2006 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_1 . В період перебування в шлюбі з ОСОБА_4 відповідачка ОСОБА_1 05 квітня 2005 року уклала договір дарування з відповідачами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Відповідно до умов договору останні передали у власність відповідачки ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ). При укладанні договору дарування ОСОБА_1 сплатила на користь ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 суму в розмірі 30000 (тридцять тисяч) доларів США. 20 жовтня 2006 року ОСОБА_1 , без згоди позивача, уклала з ОСОБА_10 мирову угоду, згідно з якою остання набула право власності на вказану квартиру. Рішенням (заочним) Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2011 року визнано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_10 . Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у володінні майном та визнання права власності відмовлено. 12 березня 2012 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ), відповідно до якого до останньої перейшло право власності на зазначену квартиру. Квартира зареєстрована за ОСОБА_3 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно. При укладанні договору ОСОБА_2 діяла на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив визнати договір дарування, укладений між відповідачами удаваним та таким, що приховує насправді договір купівлі-продажу спірної квартири; визнати недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі- продажу спірної квартири від 12.03.2012 року; визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частку спірної квартири за кожним; витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1/2 частку спірної квартири; скасувати у Реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на 1/2 частку спірної квартири, зареєстровану за ОСОБА_3 .

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25 вересня 2019 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ), ВРО № 849454 реєстр 367 від 12.03.2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Суховаровою Н.В.,- недійсним. Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ), загальною площею 62,0 кв.м., житловою 35,1 кв.м. Скасовано у Реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ), загальною площею 62,0 кв.м., житловою 35,1 кв.м., зареєстровану за ОСОБА_3 .

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 на користь позивача ОСОБА_4 сплачений останнім судовий збір в розмірі по 676,60 грн.з кожного.

Не погодившись із такими рішеннями суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення суду та додаткове рішення суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права.

ОСОБА_4 відповідно до ст. 360 ЦПК України подав відзиви, в яких просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25 вересня 2019 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року - залишити без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , не скористалися.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити, а рішення суду та додаткове рішення суду - скасувати, з наступних підстав.

Судом встановлено, що в квітні 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовними вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання договору дарування від 05 квітня 2005 року недійсним та просив визнати за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири.

10 квітня 2009 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково, а саме: визнано договір дарування від 05 квітня 2005 року недійсним та визнано придбання квартири АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2009 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2009 року було скасовано та справу направлено на новий розгляд.

11 жовтня 2011 року позивачем було подано уточнену позовну заяву в якій він просив визнати договір дарування від 05 квітня 2005 року удаваним правочином, визнати, що 05 квітня 2005 року було укладено договір купівлі-продажу та визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину в спірній квартирі.

20 грудня 2011 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено.

18 січня 2012 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська винесено додаткове рішення, яким договір дарування квартири АДРЕСА_1 ), укладений 05 квітня 2005 року було визнано удаваним правочином, що приховує насправді складений 05 квітня 2005 року договір купівлі - продажу (т.2, а.с 40). Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2012 року зазначене додаткове рішення залишене без змін.

15 серпня 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2011 року.

11 грудня 2013 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2011 року було скасовано за нововиявленими обставинами.

08 січня 2014 року ОСОБА_4 уточнив позовні вимоги та просив суд визнати договір дарування від 05 квітня 2005 року удаваним правочином та стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача вартість 1/2 частини спірної квартири.

17 вересня 2015 року до суду надійшла уточнена позовна заява в остаточній редакції.

Рішенням Жовтневого районного суду від 14.03.2016 року, договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 05 квітня 2005 року між дарувателями ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та обдарованою ОСОБА_1 визнано удаваним правочином, що приховує насправді укладений 05 квітня 2005 року між продавцями ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та покупцем ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Визнано право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.07.2016 року зазначене рішення залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 19.12.2018 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2016 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 березня 2012 року, витребування у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1/2 частини спірної квартири та скасування у Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на 1/2 частину спірної квартири, зареєстрованої за ОСОБА_3 . Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2016 року в частині: визнання дарування квартири укладеного 05.04.2005 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та обдарованою ОСОБА_1 , удаваним правочином, що приховує насправді укладений 05.04.2005 року між продавцями ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та покупцем ОСОБА_1 договір купівлі-продажу цієї квартири; визнання право спільної сумісної власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; визнання за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину спірної квартири; визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірної квартири договір- набрало законної сили, суд зазначені вимоги не розглядав і вирішував вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.03.2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; про витребуваня у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1/2 частини квартири; про скасування у Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на 1/2 частину спірної квартири за ОСОБА_3 .

Вирішуючи вимогу про визнання договору купівлі-продажу недійсним суд виходив з того що, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу спірної квартири, ОСОБА_2 діяла на підставі судового акту, яким не породжено жодних правових наслідків, є підстави для висновку про недодержання в момент вчинення правочину передбачених законом вимог, а відтак - для висновку про недійсність оспорюваного договору купівлі-продажу та відсутність у ОСОБА_2 права на відчуження квартири.

Вирішуючи питання про витребування Ѕ частки спірної квартири, суд виходив з того, що задоволення такої вимоги, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав позивача як власника. Вимога про витребування із чужого незаконного володіння частки квартири вирішувалась Верховним Судом аналогічно у постановах: від 29.08.2019 року справа № 725/4864/15-ц (провадження № 61-30206св18); від 31.07.2019 року справа № 234/2498/13-ц (провадження № 61-11448св18); постанові ВС від 17.07.2019 року справа № 640/8559/16-ц (провадження № 61-17011св18); від 31.10.2018 року справа № 641/8891/16-ц (провадження № 61-38210св18); від 07.11.2018 року справа № 199/3808/16 (провадження № 61-2249св18); від 16.01.2018 року справа № 202/11730/14-ц (провадження № 61-122 св 17). Оскільки, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу спірної квартири, ОСОБА_2 діяла на підставі судового акту, який в подальшому був скасований, та з урахуванням того, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не існує жодних юридичних відносин, суд прийшов до висновку, що Ѕ частина спірної квартири вибула із володіння ОСОБА_4 поза його волею, а тому є підстави для її витребування у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 .

Вимога про витребування іншої Ѕ частки спірної квартири від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 позивачем не заявлялась, тому суд її не вирішував.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що повноцінний захист прав та інтересів позивача можливий шляхом скасування у Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності АДРЕСА_1 ).

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ОСОБА_3 відсутні жодні правовідносини щодо спірної квартири.

Разом із тим, відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Отже, норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до частини першої статті 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Згідно з частиною другою статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Таким чином, витребувати можна лише індивідуально визначене майно, або майно яке виділено в натурі.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15.

Аналогічного висновку щодо неможливості витребування не виділеної частки майна в натурі та можливості витребування лише індивідуально визначеного майна, яке виділено в натурі дійшов Верховний Суд по справі № 472/34/15-ц (провадження № 61-28409св18) в постанові від 28 лютого 2019 року, по справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) в постанові від 05 вересня 2018 року, по справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18) в постанові від 21 серпня 2018 року, по справі № 522/12782/15-ц (провадження № 61-2963св18) в постанові від 02 квітня 2018 року, по справі № 520/9193/15-ц (провадження № 61-1466св18) в постанові від 25 січня 2018 року.

Крім того, суд першої інстанції, не враховуючи рекомендації Верховний Суд в своїй постанові від 19 грудня 2018 року, не встановив, чи виділено спірне майно в натурі, чи проживає позивач в квартирі АДРЕСА_1 і яку мету мав на увазі позивач, заявляючи вимогу про витребування своєї частки.

Також, вимога ОСОБА_4 щодо скасування реєстрації права власності, відноситься виключно до компентенції відповідних державних органів згідно із вимогами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» , а тому позовні вимоги в цій частині відносяться саме до компентенції Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, який мав би бути в такому випадку залучений до участі у справі в якості співвідповідача.

Як вбачається, суд першої інстанції не залучав до участі у справі в якості співвідповідача відповідний орган державної реєстрації речових прав.

Таким чином, з урахуванням висновків Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_4 , який обрав невірний спосіб захисту порушених прав, не може витребувати з чужого незаконного володіння 1/2 частину не виділеної в натурі квартири та не може на підставі ст.ст. 203,215,388,1212 ЦК України визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 12 березня 2012 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та відповідно скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відсутні жодні правовідносини щодо спірної квартири, про що також зазначає Верховний Суд в своїй постанові від 19 грудня 2018 року.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягають задоволенню, а рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25 вересня 2019 року - скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним договору-купівлі продажу, витребування майна та скасування запису про реєстрацію права власності - відмовити.

Водночас, з урахуванням скасування рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25 вересня 2019 року, колегія суддів дійшла висновку про скасування додаткового рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року.

Також, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу судових витрат та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судовий збір у розмірі по 2550 грн. 00 коп., кожному.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 25 вересня 2019 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року- скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним договору-купівлі продажу, витребування майна та скасування запису про реєстрацію права власності - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2550 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2550 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 2550 грн. 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

О.В. Лаченкова