Постанова

від 02.03.2020 по справі 388/1420/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 березня 2020 року м. Кропивницький

справа № 388/1420/19

провадження № 22-ц/4809/513/20

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючої судді Суровицької Л. В.,

суддів Авраменко Т. М., Черненка В. В.

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 24 грудня 2019 року, у складі судді Баранського Д.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за розпискою.

В обгрунтування позову зазначала, що 09 грудня 2009 року надала ОСОБА_3 у позику грошові кошти в сумі 58800 грн. на строк до січня 2011 року, про що ОСОБА_3 надала письмову розписку. Крім того, у випадку неповернення грошей, в якості заставного майна була земельна ділянка № НОМЕР_1 належна на праві власності ОСОБА_3 кадастровий номер 3521980400:02:000: 0206, розташована на території Олександрівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, яку ОСОБА_3 зобов`язувалась переоформити на неї у разі неповернення грошових коштів вчасно.

ОСОБА_3 не виконала умови договору позики, в зазначений у договорі строк не повернула отримані у позику грошові кошти. Переоформити право власності на земельну ділянку на себе вона не може через мораторій на відчуження земельних ділянок, ОСОБА_3 скасвувала надану їй раніше довіреність на розпорядження земельною ділянкою, вимагає розірвання договору оренди землі, тому позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість за договором позики в сумі 58800 грн. та 3% річних за незаконне використання коштів в розмірі 15518 грн. 37 коп., інфляційні втрати в розмірі 101071 грн.32 коп., а також 1753 грн. судового збору (а.с. 2-3).

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 24 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Суд мотивував рішення тим, що позивачем будь-яких достатніх та обґрунтованих доводів про пропуск строку звернення до суду за наявності причин, що виникли незалежно від її волі та об?єктивно унеможливили звернення за судовим захистом не зазначено, тому у задоволенні позову належить відмовити у зв?язку із спливом строку позовної давності (а.с.59-61).

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Зазначає, що відповідач в порушення всих домовленостей у травні 2018 року звернулась до суду з позовом про розірвання договору оренди землі, тоді і стало зрозуміло, що відповідач не буде виконувати боргові зобов?язання (а.с.70).

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 10 лютого 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, 24 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на 02 березня 2020 року (а.с. 75,82).

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначила, що власноручно розписку не писала та кошти від ОСОБА_1 не отримувала, про її існування дізналася у вересні 2018 року. Твердження позивача про передання земельної ділянки є неправдиві. Вказала, що є і була власником свого майна та нікому його не передавала та не продавала. Вважає, що довіреність, договір оренди землі від 10 жовтня 2012 року укладений між ОСОБА_1 від її імені з ОСОБА_4 та заповіт не відносяться до предмету спору та не мають ніякого правового значення для правовідносин, що виникають з договору позики. Подана позивачем розписка підтверджує виникнення правовідносин з договору позики, за яким виник обов`язок повернути кошти до кінця січня 2011 року. Отже, починаючи з 01 лютого 2011 року у ОСОБА_1 розпочався перебіг строку позовної давності на звернення до суду з позовом про стягнення коштів за договором позики. Цей строк закінчився 31 січня 2014 року. У позивачки не було об?єктивних перешкод для звернення до суду з позовом в установлений законом строк (а.с.84-86).

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У ч.1 ст.369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 175386 грн.69 коп., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей такого ж роду та такої якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК УКраїни).

Частиною 1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичальником ) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.1047 ЦК УКраїни договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передавання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Розпискою від 09 грудня 2009 року, наданою позивачем, підтверджується, що ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_1 58800 грн., які зобов`язалась повернути в січні 2011 року (а.с.4).

У розписці зазначено, що у випадку неповернення грошових коштів ОСОБА_3 зобов`язується переоформити на ОСОБА_1 земельну ділянку № НОМЕР_1 на підставі Державного акта КР № 105845 кадастровий номер 3521980400:02:000:0206, виданого Долинською РДА Кіровоградської області 03 червня 2003 року, що розташована на території Олександрівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

Крім того, 09 грудня 2009 року приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Фоміних В.В. посвідчено довіреність, зареєстровану у реєстрі за № 1776. За цією довіреністю ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 здійснювати дії щодо одержання у касі господарства в якому буде знаходитись в оренді земельна ділянка, належні їй виплати в грошовому та натуральному вигляді за оренду земельної ділянки № НОМЕР_1 , належної на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії КР № 105845, № 3521980400:02:000:0206, виданого Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 03 червня 2003 року, користуватися цією земельною ділянкою, оформляти договори оренди землі на умовах, найбільш сприятливих для неї, у порядку, передбаченому чинним законодавством і з додержанням при цьому відповідних вимог і правил (а. с. 17).

На підставі вказаної довіреності позивач передала належну ОСОБА_3 земельну ділянку в оренду своєму синові ОСОБА_4

17 серпня 2012 року приватним нотаріусом Фоміних В.В. було зареєстровано припинення дії довіреності від 09 грудня 2009 року номер у реєстрі нотаріальних дій 1776, бланк ВМО 649418.

Після припинення дії довіреності ОСОБА_3 зверталась з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі, про повернення земельної ділянки про скасування реєстрації іншого речового права.

Факт особистого виконання підпису на розписці від 09 грудня 2009 року, яка є підставою позову, ОСОБА_3 не заперечується.

Безгрошовість вказаної розписки відповідачем не доведено. Не надані також докази виконання боргового зобов`язання щодо повернення грошових коштів ОСОБА_1 в сумі 58800 грн..

Частина 2 ст.1047 ЦК України допускає пред`явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції відповідно до вимог ст.89 ЦПК України дав належну оцінку наданим сторонами доказам на підтвердження їх вимог та заперечень та дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідач взяла кошти у борг, що підтверджується письмовою розпискою, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики.

Судом встановлено і вказане підтверджується змістом письмової розписки, наданої позивачем, що боргові зобов`язання щодо повернення грошових коштів мали б бути виконані позивачем у строк до кінця січня 2011 року. Відповідач не надала докази щодо повернення грошових коштів у визначений сторонами строк.

У відзиві на позовну заяву відповідач надала заяву про застосування судом наслідків пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільног права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частиною п`ятою статті 2767 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до договору позики від 09 грудня 2009 року ОСОБА_3 зобов`язалась повернути грошові кошти в сумі 58800 грн. у строк до кінця січня 2011 року.

У зазначений у договорі позики термін відповідач позичені кошти позивачу не повернула, тому станом на 01 лютого 2011 року у відповідача виникла заборгованість по поверненню зазначених коштів.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором позики в обумовлений у розписці строк, з 01 лютого 2011 року у позивача виникло право звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.

Як свідчать матеріали справи, до суду за захистом своїх прав ОСОБА_1 звернулась 21 жовтня 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Доказів щодо поважності причин пропуску строку позовної давності позивач не надала.

За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши, що позовні вимоги є обгрунтованими, але строк позовної давності позивачем пропущено, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову у зв?язку зі спливом строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

Доводи про те, що про порушення своїх прав позивач дізналась у травні 2018 року, коли відповідач звернулась до суду з позовом про розірвання договору оренди землі, про повернення земельної ділянки, правового значення для вирішення спору, що виник з договору позики, не мають, оскільки стосуються інших правовідносин, а саме користування земельною ділянкою відповідача.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.375 ЦПК України апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду залишається без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись п. 1ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 24 грудня 2019 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 06 березня 2020 року .

Головуюча суддя Л. В. Суровицька

Судді Т. М. Авраменко

В. В. Черненко