Рішення

від 10.08.2007 по справі 10/145-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10/145-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.08.07р.

Справа № 10/145-07

За позовом  Комітету комунальної власності міської ради , м. Дніпропетровськ 

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель"Дніпропетровськ", м. Дніпропетровськ   

про визнання п.п.1.1, 2.2, 6.2  договору не дійсними

Суддя  Кощеєв І.М.

Представники:

  Від позивача: Нікітін С.М.(дов.№ 21/3/34 від 29.05.07р.)-начальник юр. відділу

Від відповідача: Янова Є.В.(дов.№ б/н від 03.08.07р.)-представник 

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача про ( згідно уточнення ) :

- визнання п. 1.1 договору оренди цілісного майнового комплексу "готель "Дніпропетровськ" від 12.10.2000 р. № 3/2000 в частині словосполучення "з правом викупу" недійсним;

- визнання п. 2.2 договору оренди  цілісного майнового комплексу "готель "Дніпропетровськ" від 12.10.2000 р. №3/2000 в частині словосполучення "до часу викупу" недійсним;

         - визнання п. 6.2 договору оренди  цілісного майнового комплексу "готель "Дніпропетровськ" від 12.10.2000 року №3/2000 недійсним в частині другого речення «якщо Орендарем за згодою Орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого об'єкта ( будівлі ), яке неможливо відокремити без завдання йому шкоди вартістю не менше 25 відсотків балансової вартості об'єкта, орендар отримує право придбати цей об'єкт».

         Підста з якими Позивач пов'язує недійсність вказаних пунктів : цілісний майновий комплекс "готель "Дніпропетровськ" перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Дніпропетровська та на підставі Договору оренди  від 12.10.2000 року № 3/2000 знаходиться в користуванні у Відповідача. Вказані пункти оренди  від 12.10.2000 року № 3/2000 не відповідають чинному законодавству, оскільки містять положення про викуп орендованого майна.

         Відповідач проти задоволення позовних вимог Позивача заперечує, зазначаючи у відзиві на позов на їх безпідставність, оскільки спірні пункти договору оренди  цілісного майнового комплексу "готель "Дніпропетровськ" від 12.10.2000 року № 3/2000 не суперечать положенням чинного законодавства, що також знайшло своє підтвердження у рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.12.2006 р. по справі № 2-3992/06, яке набрало законної сили, а тому встановлені ним вищезазначені факти, відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України є обов'язковими для господарського суду.

           Представник Відповідача також у судовому засіданні заявив клопотання про застосування судом строків позовної давності, щодо позовних вимог Позивача.

           За згодою представників сторін у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення.

           Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд, -

                                                         ВСТАНОВИВ :

       12.10.2000 р. між Комітетом комунальної власності міської ради ( Орендодавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Готель"Дніпропетровськ"  ( Орендар ) був укладений Договір оренди № 3/2000, згідно з умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування з правом викупу цілісний майновий комплекс "готель "Дніпропетровськ", який перебуває у власності міської ради для використання під готель ( п. 1.1 договору ).

            Відповідно до п. 2.2 договору, передача майна в оренду не тягне за собою передачу Орендарю права власності на це майно. Власником є Орендодавець, а Орендар володіє і користується ним до часу викупу.

           Згідно п. 10.1 договору, договір діє з 12.10.2000 р. по 12.10.2010 р.

           Серед підстав припинення дії договору, п. 10.5 договору передбачає –приватизації орендарем об'єкта оренди.

           Згідно з постановою Пленума Верховного  Суду України N 3 від 28.04.1978 р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», угода  може  бути  визнана  недійсною  лише  з підстав і з наслідками, передбаченими законом.  Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

          Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.12.2006 р. по справі № 2-3992/06 за позовом Кудінова В.С. до Комітету комунальної власності міської ради та ТОВ «Готель «Дніпропетровськ»про визнання договору недійсним, було встановлено, що викуп майна, що є предметом оренди за спірним договором передбачає перехід права власності на нього від територіальної громади м. Дніпропетровська до орендаря, а отже є приватизацією в розумінні ст. 1, ч. 4 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна». Згідно ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»в редакції Закону № 98а/95-ВР від 14.03.1995 р., орендареві було надане право на викуп орендованого майна відповідно до чинного законодавства з питань приватизації. Законом від 15.09.1995 р. № 326-95-ВР полождення згаданої норми було уточнено та визначено, що предмет оренди може бути приватизований в порядку, визначеному чинним законодавством. Відповідно до до ч. 3 ст. 15 Закону України «Про приватизацію державного майна», приватизація підприємств готельного господарсьва може здійснюватися зокрема шляхом викупу, а згідно ст. 12 того ж Закону ініціатива щодо приватизації може виходити від покупців і відмова у приватизації можлива тільки з окремих підстав, встановлених законом. За викладених обставин Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська не вбачає суперечності вимогам закону в умовах п.п. 1.1., 6.2. оспорюваної угоди в частині права орендаря на викуп предмету оренди, а отже зазначені положення угоди підлягають виконання на умовах, узгоджених сторонами. За викладених обстави, районний суд у задоволені позову відмовив.

          Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.12.2006 р. по справі № 2-3992/06 набрало законної сили, а тому встановлені ним вищезазначені факти, відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України є обов'язковими для господарського суду.

          Відповідність або невідповідність договору вимогам закону, повинне оцінюватися судами відповідно до законодавства, що діяло на момент висновку спірного договору              ( роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»)

     На час укладання вказаного договору оренди, цивільні відносини регулювалися ЦК УРСР. Згідно ст. 48 ЦК УРСР недійсної визнається угода не відповідним вимогам закону.

           Ст. 267 ЦК України передбачає, що заява  про  захист  цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна  давність  застосовується  судом  лише  за  заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив  позовної  давності,  про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд  визнає  поважними  причини  пропущення  позовної давності, порушене право підлягає захисту.

         За  заявою сторони у спорі –представника Відповідача, зробленою у судовому засіданні до винесення рішення, судом застосовується позовна  давність до поданого позову.

             Так, ЦК України набрав чинності з 01.01.2004 р.

             Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України - ЦК УРСР втратив чинність з 01.01.2004 р.

             Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України ( далі Положення), ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

             П. 6. Положення передбачає, що правила  Цивільного  кодексу  України про позовну давність застосовуються до позовів,  строк пред'явлення яких,  встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

             Відповідно до п. 7. Положення, до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і  про  застосування  наслідків  недійсності нікчемного правочину, право  на  пред'явлення  якого  виникло  до  1  січня  2004  року, застосовується   позовна  давність,  встановлена  для  відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

             Таким чином, до позову про визнання спірних пунктів угоди недійсними ( право  на  пред'явлення  якого  виникло  до  1  січня  2004  року ), застосовується   позовна  давність,  встановлена ЦК УРСР, що діяв раніше.

             До договорів,  що були укладені до 1  січня  2004  року  і продовжують  діяти  після  набрання  чинності  Цивільним  кодексом України,  застосовуються  правила  цього  Кодексу  щодо   підстав, порядку  і  наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення ( п. 9 Положення ).

             На час укладання спірної угоди діяв ЦК УРСР.

             Ст. 71 ЦК УРСР передбачала загальний строк для захисту права за  позовом  особи,  право якої порушено (позовна давність), який встановлюється в три роки.

              Відповідно до ст. 75 ЦК УРСР, позовна  давність  повинна була застосовуватися  судом,   арбітражем    або третейським судом незалежно від заяви сторін.

              Перебіг строку позовної давності, згідно зі ст. 76 ЦК УРСР починався з дня виникнення права на позов. Право на позов виникало з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого  права.

             Право на зазначений позов виникло у Позивача після 12.10.2000 р., а закінчилося 13.10.2003 р., тобто ще до набрання чинності Цивільним Кодексом України  ( 01.01.2004 р. ). Таким чином на час звернення Позивача з позовом до Відповідача про визнання недійсними спірних пунктів договору, укладеного між сторонами минуло значно більше ніж три роки       ( позовна заява надійшла до суду 13.04.2007 р. ).

             Згідно зі ст. 80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову  є підставою для відмови в позові. Якщо  суд,  арбітраж  або  третейський  суд  визнає  поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

             Позивач не заявив клопотання про визнання  поважною причину пропуску строку позовної давності для захисту порушеного права.

             Отже строк позовної давності пропущено.

             Враховуючи вищенаведене, господарський суд знаходить достатньо підстав для відмови у позові щодо визнання недійсним зазначених пунктів договору оренди.

             Відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 25.04.2007 р. за № 27/14 «Про зміну найменуваня комітету комунальної власності міської ради»та Положення про Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради, Комітет комунальної власності міської ради реорганізовано в Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради.

             Приймаючи до уваги викладене та положення ст. 25 ГПК України, господарський суд вважає занеобхідне здійснити заміну Позивача його правонаступником.

             Згідно зазначеного, керуючись ст. ст.  25, 35, 44, 49, 82 - 85 ГПК  України, господарський суд, -

ВИРІШИВ :

              Здійснити заміну Позивача його правонаступником, Комітет комунальної власності міської ради на Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради.

            У задоволенні позовних вимог Позивача - відмовити.

            Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

        Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення    

     шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського   

     суду.

Суддя

 І.М. Кощеєв

 (  рішення оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України 10.08.07 р.)