Постанова

від 03.03.2020 по справі 344/6825/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/6825/18

Провадження № 22-ц/4808/165/20

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Девляшевського В.А.,

суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д.,

секретаря Турів О.В.,

з участю: представника Івано-Франківської міської ради -

Тарновської І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючою суддею Пастернак І.А. 05 листопада 2019 року, повний текст якого складено 12 листопада 2019 року,

в с т а н о в и в:

У травні 2018 року Івана-Франківська міська рада пред`явила до ОСОБА_1 позов про стягнення збитків. Позовні вимоги були мотивовані тим, що в порядку проведення обстеження земельних ділянок на предмет дотримання вимог земельного законодавства, а саме - наявності правовстановлюючих документів, Івано-Франківською міською радою було встановлено, що у відповідача ОСОБА_1 , який являється власником 35/100 ідеальних часток виробничих приміщень площею 188,3 кв.м, що розташовані на земельній ділянці площею 0,2987 га по АДРЕСА_1 , якою окрім нього, користуються ще троє власників виробничих приміщень, відсутня інформація про наявність у нього документів на право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться згадані вище приміщення. Посилаючись на те, що відповідач, набувши право власності на виробничі приміщення за вищевказаною адресою, належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою із Івано-Франківською міською радою, проігнорував вимогу позивача укласти договір оренди земельної ділянки та в добровільному порядку відмовляється відшкодувати завдані збитки, які полягають у неотриманні орендної плати за землю, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 39 000,40 грн завданих збитків за період з 20.09.2014 року по 20.09.2017 року, а також сплачений судовий збір.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2019 року позов Івано-Франківської міської ради задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради 39 000,40 грн збитків за період з 20.09.2014 року по 20.09.2017 року, а також 1 762 грн судового збору.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, судом першої інстанції не враховано того, що Івано-Франківська міська рада як на підставу своїх позовних вимог посилається на ст. 1166 ЦК України, яка регулює деліктне зобов`язання з відшкодування шкоди, в той час, як спірні правовідносини є кондикційними. Відповідач ОСОБА_1 вказує на те, що фактичний землекористувач за таких відносин зобов`язаний повернути кошти власнику земельних відносин на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України. А тому, на думку апелянта, заявлена позивачем сума коштів у розмірі 39 000,40 грн не є збитками і суд не вправі був стягувати її на користь Івано-Франківської міської ради. Також відповідач вказує на те, що суд застосував до спірних правовідносин також і положення ст. 1212 ЦК України, хоча позивач заявив позов про стягнення збитків та не скористався своїм правом на зміну підстави та предмета позову. Крім того, апелянт звертає увагу суду на наявність постанови Західного апеляційного господарського суду від 28 лютого 2019 року у справі №909/587/18 за позовом Івано-Франківської міської ради до Кооперативу Карпати , який є одним із чотирьох власників нерухомості на тій же земельній ділянці площею 0,2987 га. На думку апелянта, дана постанова, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, має преюдиційне значення для вирішення даного позову, оскільки цією постановою констатовано недоведеність міською радою розміру площі земельної ділянки та власне розміру завданих збитків. Також ОСОБА_1 зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які підтверджують площу земельної ділянки, яка ніби-то перебувала у його користуванні, відсутні документи, які б підтверджували правовий статус і належність такої земельної ділянки з вказаною загальною площею конкретній особі, а також існування сформованої земельної ділянки до 04.01. 2019 року. Більш того, зауважує апелянт, під час розгляду даного спору Івано-Франківською міською радою було прийнято рішення про передачу йому у користування земельної ділянки по АДРЕСА_2 та 25 квітня 2019 року укладено відповідний договір оренди, що свідчить про сформування земельної ділянки у 2019 році, тобто поза межами періоду стягнення. Також відповідач не погоджується із розмірами земельної ділянки, за користування якою йому нарахована орендна плата, оскільки йому фактично передано у користування земельна ділянка площею 0,0219 га, а не визначена міськрадою земельна ділянка площею 0,0576 га. Також ОСОБА_1 наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2014-2017 роки, натомість безпідставно взято до уваги лист відділу Держгеокадастру у м. Івано-Франківську від 23 травня 2017 року про орієнтовну оцінку земель у м. Івано-Франківську. Крім того, зазначає апелянт, розрахунок нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за 2014-2015 роки здійснено на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 25.06.2011 року №248-10/1, яке визнано незаконним постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року. Також ОСОБА_1 вказує, що судом першої інстанції була залишена поза увагою його заява про застосування строків позовної давності, оскільки Івано-Франківська міська рада звернулася з позовом 21 травня 2018 року, в той час як заборгованість просила стягнути за період з 20 вересня 2014 року по 20 вересня 2017 року, а тому вимога про стягнення коштів за період з 20 вересня 2014 року по 21 травня 2015 року заявлена позивачем із пропуском позовної давності. Посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, апелянт просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник Івано-Франківської міської ради доводи апелянта заперечив. Додатково представник позивача зазначив, що, користуючись земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, відповідач ОСОБА_1 позбавив Івано-Франківську міську раду можливості одержати дохід у вигляді орендної плати за землю. Також представник позивача вказує, що надані Івано-Франківською міською радою докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 збитків за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін.

Представник Івано-Франківської міської ради в засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги заперечила, вважаючи оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін.

Відповідач ОСОБА_1 в засідання апеляційного суду, призначені на 04 лютого та 03 березня 2020 року, не з`являвся з невідомих причин, хоч судове повідомлення було вручено завчасно. Крім того, відповідач ОСОБА_1 повідомлявся про розгляд справи в порядку ч.11 ст. 128 ЦПК України через сайт судової влади України. Отже, є правові підстави для розгляду справи у його відсутності.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника Івано-Франківської міської ради, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі частково не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги Івано-Франківської міської ради, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, користуючись земельною ділянкою, на якій розташовані належні йому на праві власності виробничі приміщення без укладення із Івано-Франківською міською радою відповідного договору оренди земельної ділянки та, не сплачуючи при цьому відповідної орендної плати за період з 20.09.2014 року по 20.09.2017 року , спричинив територіальній громаді м. Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради збитки у розмірі 39 000,40 грн, що підтверджується актом про визначення збитків власнику землі, затвердженого рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, та розрахунком збитків. При цьому, суд першої інстанції застосував до даних правовідносин приписи статті 22 та главу 83 ЦК України, зокрема ст. 1212 ЦК України. Однак, повністю погодитись із цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не може з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що відповідачу ОСОБА_1 належить 35/100 ідеальних часток виробничих приміщень по АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 20.12.2006 року, зареєстрованим в Івано-Франківському ОБТІ згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №13029396, виданим 23.12.2006 року за реєстраційним №12407353. Площа нерухомого майна ОСОБА_1 становить 188,3 кв.м. Загальна площа нерухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , 47 становить 978 кв.м., а частка ОСОБА_1 від усього нерухомого майна становить 0,193 кв.м.

Також з`ясовано, що на підставі п. 9 рішення Івано-Франківської міської ради від 25.02.2009 року було вилучено, за згодою, частину земельної ділянки площею 0,1899 га, яка знаходилась в постійному користуванні у ВАТ «Залізобетон» відповідно до державного акту на право постійного користування землею ІФ №0005777 15/04-000249 від 26.12.1996 року, з передачею її в оренду кооперативу «Карпати» для обслуговування адміністративно-виробничих приміщень за адресою АДРЕСА_3 . Цим же рішенням зобов`язано кооператив «Карпати» укласти договір оренди земельної ділянки площею 0,1899 га, відповідно ВАТ «Залізобетон» було зобов`язано внести зміни в державний акт на право постійного користування землею. Кооператив «Карпати» договір оренди земельної ділянки не уклав.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 10 липня 2008 року надано дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки підприємцю ОСОБА_2 на АДРЕСА_3 орієнтовною площею 0.0523 га для обслуговування виробничого приміщення, викупленого у ВАТ «Залізобетон» . Форма та площа обстежуваної земельної ділянки орієнтовно становить 0,3 га. На території знаходяться три одноповерхові цегляні будівлі, в двох з яких знаходиться устаткування та обладнання, різноманітні станки. Третя будівля під час обстеження була зачинена, тому, як вона використовується встановити не вдалося.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №79406184 від 02.02.2017 року нежитлові приміщення, які належать ОСОБА_3 . Бабаку та виробничі приміщення, які належать В ОСОБА_4 Пастернаку та ОСОБА_5 по АДРЕСА_3 знаходяться в третій будівлі.

Відповідно до договору про виділення майна в натурі від 24.04.2007 року зареєстрованого в реєстрі за №272-Д ОСОБА_1 належить частина приміщень в розмірі 168,5 м 2 (в тому числі цех. майстерня) (а.с.30).

Земельна ділянка орієнтовною площею 0,3 га, на якій розташоване майно вищевказаних осіб має форму трикутника, огороджена частково бетонними плитами, частково металевою сіткою, знаходиться в східній частині міста, в промисловому районі та межує з двома суміжними між собою земельними ділянками, які знаходяться в користуванні ДТГО Львівської залізниці , кадастровий номер 2610100000:07:002:0019 та ВАТ Залізобетон кадастровий номер 2610100000:20:003:0065 (а.с.35).

Згідно листа ДПІ в м. Івано-Франківську №1465/10/09-15-13-03/9411 від 16.02.2017 року землекористувачі, зокрема ОСОБА_1 , протягом 2014-2016 років не здійснювали оплати за користування земельною ділянкою на АДРЕСА_2 (а.с.15).

Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради 23 лютого 2017 року на адресу відповідача було надіслано клопотання з вимогою укласти договір оренди земельної ділянки та здійснення оплати за користування земельною ділянкою за минулий період з розрахунку договору оренди, який мав бути укладений на час користування (а.с.8-9).

Крім цього листами Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради від 07 серпня та 12 вересня 2017 року відповідач неодноразово запрошувався на засідання комісії з визначення та відшкодування територіальній громаді м. Івано-Франківська збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок комунальної власності з порушенням законодавства для надання пояснень щодо оформлення права землекористування, добровільного відшкодування збитків та вжиття заходів щодо оформлення орендних відносин з міською радою (а.с.16, 18).

Відповідно до Акту про визначення збитків власнику землі від 20 вересня 2017 року, затвердженого рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 19 жовтня 2017 року №871 та розрахунку збитків, заподіяних внаслідок використання суб`єктом господарювання земельних ділянок комунальної власності з порушенням законодавства, сума недоодержаного територіальною громадою м. Івано-Франківська доходу визначається збитками, які нанесені міській раді за час фактичного використання земельної ділянки ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 площею 0,2987 га та становить 39 000,40 грн. (а.с.24-28).

Апеляційний суд зауважує, що на день проведення обстеження в Департаменті комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність документів на право користування обстежуваною ділянкою, зокрема що стосується укладеного (діючого) договору оренди.

Разом з тим, рішенням Івано-Франківської міської ради від 25 квітня 2019 року № 90-25 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0219 га у користування та 25 квітня 2019 року ОСОБА_1 уклав з Івано-Франківською міською радою договір оренди земельної ділянки площею 0,0219 га строком на 10 років (а.с.113-115, 120).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 182 ЦК України встановлені такі ж саме вимоги щодо здійснення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку.

Отже, відповідач володіє виробничими приміщеннями, які знаходиться на спірній земельній ділянці. З моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під нежитловою будівлею та ділянку, яка призначена для обслуговування будівлі.

Однак такий обов`язок ОСОБА_1 почав виконувати лише з 25 квітня 2019 року, уклавши договір оренди, тобто поза межами періоду, за який позивачем нараховано кошти за користування земельною ділянкою. Відповідачем не подано доказів про те, що для виконання згаданого обов`язку у нього були перешкоди.

Отже, до 25 квітня 2019 року відповідач використовував згадану земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалася для розміщення об`єкта нерухомого майна і користування ним.

У разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України .

Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Тому немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З огляду на викладене відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України .

При таких обставинах справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, а саме ст. 1166 ЦК України відсутні.

У зв`язку з наведеним безпідставними є доводи ОСОБА_1 про те, що заявлена позивачем сума коштів у розмірі 39 000,40 грн не є збитками, в розумінні ст. 1166 ЦК України і суд не вправі був стягувати її на користь Івано-Франківської міської ради.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

Вищенаведене спростовує посилання апелянта у скарзі на те, що суд першої інстанції змінив предмет і підставу позову.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 ПК України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідач не є власником чи постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. 14.1.36, 14.1.125, 288.5 ПК України).

З огляду на вищезазначене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 , як фактичний землекористувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, провадження № 14-77цс18, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, провадження № 12-182гс18.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України .

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Тому з відповідача ОСОБА_1 , як користувача земельної ділянки, на користь Івано-Франківської міської ради, як власника земельної ділянки, підлягають стягненню кошти за користування земельною ділянкою саме в порядку ст. 1212 ЦК України.

З огляду на вищенаведене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідач ОСОБА_1 , користуючись земельною ділянкою без укладення із Івано-Франківською міською радою відповідного договору оренди земельної ділянки, позбавив територіальну громаду м. Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради отримання доходу у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою.

Позивачем при нарахуванні коштів за фактичне користування земельною ділянкою вірно застосовано інформацію, що міститься у листі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області щодо нормативної грошової оцінки ряду земельних ділянок, відомості про які не внесено до Державного земельного кадастру.

Однак, на думку апеляційного суду, не можна погодитись із визначеними позивачем та судом першої інстанції розмірами земельної ділянки, якою користувався позивач ОСОБА_1 без правовстановлюючих документів, та відповідно з розміром завданих збитків, з огляду на таке.

Встановлено, що при розрахунку завданих збитків суд першої інстанції виходив із вказаного позивачем загального розміру земельної ділянки - 0,2987 га, якою користувалися всі співвласники будови № 34 та АДРЕСА_2 (а.с. 24-26). Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які підтверджують саме зазначену площу земельної ділянки, а також документи, які б підтверджували правовий статус і належність такої земельної ділянки з вказаною загальною площею конкретній особі. Крім того, слід зазначити, що земельна ділянка не була сформована до 04 січня 2019 року.

Водночас, ОСОБА_1 в подальшому було фактично передано у користування земельна ділянка площею 0,0219 га, тобто орієнтовно в 7 разів менше, ніж та, з площі якої проведено розрахунок (0,2987 га), що підтверджується договором оренди від 25 квітня 2019 року (а.с. 113-115).

З огляду на вищезазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що з ОСОБА_1 слід стягнути збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів площею саме 0,0219 га, а не 0,2987 га. Адже, саме така площа землі йому необхідна для користування як власнику 35/100 будівлі.

Також, перевіряючи правильність нарахування заборгованості по платі за землю, колегія суддів враховує те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявив про застосування позовної давності.

Враховуючи те, що Івано-Франківська міська рада звернулась до ОСОБА_1 з позовом 21.05.2018 року та просила стягнути збитки за період з 20.09.2014 року по 20.09.2017 року за користування земельною ділянкою площею 0,2987 га, то вимога про стягнення збитків за період з 20.09.2014 року по 21.05.2015 року заявлена з пропуском позовної давності.

Розраховуючи розмір збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів площею 0,0219 га, які слід стягнути з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради, колегія суддів приймає до уваги, що ця ділянка є орієнтовно в 7 разів менша за площу, виходячи з якої позивачем нараховано збитки (0,0219 га х 100% : 0,2987 га). Згідно з розрахунку збитків за два роки в сумі 32 758,91 грн, з вирахуванням заявленої позивачем з пропуском позовної давності вимоги про стягнення збитків за період з 20.09.2014 року по 21.05.2015 року (39 000,40 грн - 6 241,49 грн) ОСОБА_1 за користування ділянкою площею 0,0219 га мав би сплатити 2 293 грн (32 758,91 грн х 7% : 100% ).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Згідно ч.4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи вищенаведене та положення ст. 376 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2019 року слід змінити в частині суми стягнутих коштів, зменшивши таку з 39 000,40 грн до 2 293 грн.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно частини 13 зазначеної статті, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи наведене, судовий збір, у розмірі 105,72 грн, частково покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2019 року в даній справі змінити, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради коштів за користування земельною ділянкою з 39 000,40 грн до 2 293 (дві тисячі двісті дев`яносто три) грн, а розмір судового збору зменшити з 762 грн до 105,72 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення, і у випадках, передбачених п.2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Повний текст постанови складено 10 березня 2020 року.

Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський

Судді: І.В. Бойчук

В.Д. Фединяк