Постанова

від 04.03.2020 по справі 922/3533/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2020 р. Справа № 922/3533/18

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді суддів За участю секретаря судового засідання: За участю представників сторін: від прокуратури: від позивача-1: від позивача-2: від відповідача: від третьої особи: Чернота Л. Ф. Гребенюк Н. В., Радіонова О.О. Телеснюк І.В. не з`явився Амельченко C. О., довіреність №158 від 26.12.2019 року не з`явився не з`явився Чулков Д. І., довіреність №04/17-200 від 12.01.2020 року розглянувши апеляційну скаргу (вх.№3731Х/3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сателіт-25» , м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2019 року (повне рішення складено 11.11.2019 року) у справі за позовом до за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: про №922/3533/18 (суддя - Р. М. Аюпова) Заступника прокурора Харківської області м. Харків, в інтересах держави, в особі: 1. Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області, м. Харків; 2. Міністерства освіти і науки України, м. Київ Товариства з обмеженою відповідальністю «Сателіт-25» , м. Харків Харківського національного університету радіоелектроніки, м. Харків виселення та повернення майна В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора Харківської області м. Харків, 20.12.2018 року звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою №08-153-18 від 18.12.2018 року в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області, м. Харків, та Міністерства освіти і науки України, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю Сателіт-25 , м. Харків про виселення ТОВ Сателіт-25 з нежитлового приміщення на першому поверсі 4-х поверхової будівлі гуртожитку загальною площею 154,5 кв. м., за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 10 та зобов`язання ТОВ Сателіт-25 повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області нежитлове приміщення на першому поверсі 4-х поверхової будівлі гуртожитку загальною площею 154,5 кв. м., за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 10.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.01.2019 року у справі №922/3533/18 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Харківський національний університет радіоелектроніки, м. Харків.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.11.2019 року (повне рішення складено 11.11.2019 року) у справі №922/3533/18 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Виселено Товариство з обмеженою відповідальністю Сателіт-25 , м. Харків з нежитлового приміщення на першому поверсі 4-х поверхової будівлі гуртожитку, загальною площею 154,5 кв. м., розташованого за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 10.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Сателіт-25 , м. Харків повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області, м. Харків нежитлове приміщення на першому поверсі 4-х поверхової будівлі гуртожитку загальною площею 154,5 кв. м., розташоване за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 10.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Сателіт-25 , м. Харків на користь прокуратури Харківської області, м. Харків витрати зі сплати судового збору у розмірі 21 785,50 грн.

Рішення мотивоване, зокрема, з тих підстав, що враховуючи належне здійснення орендодавцем повідомлення про заперечення щодо продовження дії договору оренди після 01.10.2018, у строк протягом одного місяця після закінчення строку його чинності, у відповідності до положень ст. 284 ГК України, ст. 764 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 10.6. договору оренди, дія Договору не продовжилась (не пролонгувалась), а припинилась з 01.10.2018, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, що відповідно до статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є підставою виникнення обов`язку з повернення орендованого майна орендареві.

Разом з цим, суд зазначив, що спірне майно підлягає поверненню саме позивачеві як орендареві, а не 3-й особі балансоутримувачу, як зазначено в п. 10.9 Договору, оскільки 3-тя особа - Харківський національний університет радіоелектроніки не є стороною в Договорі оренди , а статус балансоутримувача майна не наділяв третю особу належним виключно орендодавцеві за договором оренди правом витребування у той чи інший спосіб (у тому числі шляхом виселення) такого майна у орендаря та частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено повернення об`єкту найму (оренди) саме наймодавцеві (орендодавцеві), а не будь-якій іншій особі, у т.ч. балансоутримувачу - організації (підприємству), на балансі якого обліковується майно.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням,відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Сателіт-25 , м. Харків 01.12.2019 року звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 30.11.2019 року, в якій, посилаючись на неповне з`ясування господарським судом першої інстанції обставин,що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, зокрема те, що суд першої інстанції всупереч вимог законодавства , не з`ясував, хто є власником (чи уповноваженим органом власника), який має право заперечувати проти продовження договору, попереджати добросовісного орендаря про використання орендованого приміщення для власних потреб та вимагати від останнього повернення приміщення.

Також скаржник зазначає, що всупереч вимог п. 10.9 Договору суд зобов`язав повернути спірне майно орендодавцю -РВ ФДМУ по Харківській області, а не балансоутримувачу- Харківському національному університету радіоелектроніки чи власникові - Міністерству освіти і науки України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2019 року визначено колегію у складі: Чернота Л. Ф. - головуючий суддя (доповідач), судді: Гребенюк Н. В., Зубченко І. В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сателіт-25 , м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2019 року у справі №922/3533/18 залишено без руху та зобов`язано заявника надати докази оплати судового збору у розмірі 32 678,25 грн. за звернення з апеляційною скаргою та належні докази направлення копії апеляційної скарги б/н від 30.11.2019 року на адресу Заступника прокурора Харківської області м. Харків, Міністерства освіти і науки України, м. Київ, Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Харківській області, м. Харків та Харківського національного університету радіоелектроніки, м. Харків.

У зв`язку з усуненням скаржником недоліків апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Сателіт-25 , м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2019 року у справі №922/3533/18, ухвалою Східного апеляцінйого господарського суду від 13.01.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.

Ухвалою Східного апеляцінйого гоподарського суду від 29.01.2020 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Сателіт-25 , м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2019 року у справі №922/3533/18 призначено на 12 лютого 2020 р. о 14:00 год.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Зубченко І.В., розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 року, на підставі доповідної записки головуючого судді Черноти Л. Ф., було призначено повторний автоматизований розподіл справи №922/3533/18, яким визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Чернота Л. Ф., судді: Радіонова О.О., Гребенюк Н.В.

11.02.2020 на поштову адресу Східного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Сателіт-25 надійшла заява, в якій останній зазначає, що у зв`язку із тим, що представник Кієнко О.Д. перебуває за межами м. Харків та бажає особисто взяти участь у розгляді справи, просить суд перенести судове засідання по справі на іншу дату.

Судова колегія дійшла висновку, що вищенаведене клопотання відповідача необґрунтоване тому не піл гає задоволенню. Оскільки, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 явку представників учасників справи визнано необов`язковою.

Ухвалою суду, яку занесено до протоколу судового засідання, у судовому засіданні 12.02.2020 року з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сателіт-25» , м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2019 року (повне рішення складено 11.11.2019 року) у справі №922/3533/18 було оголошено перерву на 04 березня 2020 р. о 15:00 год.

Учасників процесу, про оголошення перерви було повідомлено під розписку.

Представників сторін, які не з`явились в судове засідання 12.02.2020 було повідомлено про оголошення перерви шляхом надсилання відповідної ухвали.

30.01.2020 р. від першого позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти її задоволення заперечує та просить оскаржуване рішення залишити без змін.

У судовому засіданні 04.03.2020 р. представник позивача-1 просиив відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Сателіт-25 повністю. Рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2019 р. у справі №922/3533/18 залишити без змін.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивачів, в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у попередньому судовому засіданні.

27.02.2020 від прокуратури надійшло клопотання, в якому останній зазначає, що враховуючи неможливість прибуття у вказаний період представників прокуратури області до суду, просить відкласти розгляд справи. Судова колегія розглянула вищенаведене клопотання та дійшла висновку про розгляд справи за відсутністю прокуратури.

02.03.2020 від апелянта надійшли додаткові письмові пояснення, в яких останній зазначає, що рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2019 року у справі 3922/3533/18 є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Учасники справи від прокуратури, позивача-2 та від відповідача в судове засідання 04.03.2020 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання не з`явились

Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отримавши апеляційну скаргу сторони не були позбавлені можливості дізнатися в суді апеляційної інстанції про подальший перебіг питання щодо зазначеної апеляційної скарги та своєчасно ознайомлюватися з відповідними судовими рішеннями в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України).

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 04.03.2020 р., не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу по суті, до суду не повідомлялося.

Таким чином, на думку колегії суддів, в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги по суті, не дивлячись на відсутність представників сторін, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність представників сторін від прокуратури, позивача-2 та відповідача у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя у встановлений законом строк.

Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 ГПК України фіксування судового засідання здійснювалося за допомогою технічних засобів фіксації та було складено протокол судового засідання.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора (у попередньому судовому засіанні 12.02.2020) та представників сторін від позивача-1 та третьої ососби, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, встановлено наступне.

01.11.2012 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сателіт-25" було укладено Договір оренди №4303-Н, згідно умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення на першому поверсі 4-х поверхової будівлі гуртожитку загальною площею 145,3 кв. м., за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 10, що знаходиться на балансі Харківського національного університету радіоелектроніки (балансоутримувач), вартістю згідно зі звітом про незалежну оцінку, станом на 01.09.2012 - 682200,00 грн. (надалі - договір).

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що майно передається в оренду з метою розміщення суб`єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (перукарня).

Відповідно до п. 10.1. договір було укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє до 01.10.2015 р.

Додатковою угодою №1 від 05.04.2016 до договору оренди №5303-Н було внесено зміни до п.1.1 розділу 1 "Предмет договору": змінено площу орендованого приміщення - 154,5 кв.м, а також змінено вартість оцінки майна, яка становить за незалежною оцінкою 1334900,00 грн. без ПДВ.

Додатковою угодою № 2 від 05.04.2016 до договору оренди №5303-Н було внесено зміни до п.10.1. розділу 10 договору, виклавши зміст п. 10.1 наступним чином: строк дії Договору продовжено строком на 1 рік, тобто до 01.10.2016 р.

Додатковою угодою № 3 від 28.07.2016 до договору оренди №5303-Н/1 було внесено зміни до п.10.1. Розділу 10 "Строк чинності, умови зміні та припинення Договору", а саме строк дії договору продовжено на 1 рік, тобто до 01.10.2017 р.

Додатковою угодою №3 від 28.07.2016 строк дії договору було продовжено до 01.10.2017; при цьому сторонами договору узгоджено дію договору протягом року. Зважаючи на те, що протягом місяця з моменту закінчення строку дії Договору (з 01.10.2017 по 01.11.2017) жодна зі сторін не заявила про припинення дії договору, відповідно до ч. 2 статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна його було автоматично продовжено на строк 1 (один) рік до 01.10.2018 р.

Разом з тим, у червні 2017 року балансоутримувачем було ініційовано рішення про необхідність використання орендованого майна для власних потреб.

Так, Харківським національним університетом радіоелектроніки було направлено до орендаря ТОВ "Сателіт-25" листа № 04/27-1508 від 29.06.2017 з попередженням про намір університету використовувати зазначені у договорі приміщення у власних потребах після закінчення терміну дії договору.

27.07.2017 Міністерством освіти і науки України, як уповноваженим органом власника державного майна, було повідомлено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавця), ТОВ "Сателіт-25" (орендаря) та Харківський національний університет радіоелектроніки (балансоутримувача), що у подальшому спірний договір оренди продовжено не буде, оскільки власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб.

Листом № 43-4846 від 12.09.2017 перший позивач направляв на адресу відповідача лист Міністерства освіти і науки України від 27.07.2017 №1/11-7538 щодо припинення дії договору оренди № 5303-Н/1 від 01.11.2012.

В свою чергу, листом від 31.10.2017 Харківський національний університет радіоелектроніки, попереджав про намір припинити договір оренди та просив негайно звільнити орендовані приміщення.

При цьому, у подальшому першим позивачем - Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області як орендодавцем за Договором на адресу ТОВ "Сателіт-25" направлено листи №43-6560 від 10.10.2018 р., № 43-6959 від 26.10.2018 р. та №43-7118 від 31.10.2018, в яких повідомлено, що договір оренди №5303-Н/1 від 01.11.2012 р. продовжено не буде та надані три примірники актів прийому-передачі нерухомого майна.

Як зазначає перший позивач, орендарем факт припинення дії договору оренди не визнається, акти приймання-передачі не підписано та спірне майно не звільнено, що підтверджується листом №24-ЮРП від 24.10.2018. Таким чином, як вказує перший позивач, на теперішній час, нерухоме майно, що є предметом договору оренди перебуває у користуванні відповідача без належних на те правових підстав, що і стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області, м. Харків, та Міністерства освіти і науки України до господарського суду Харківської області з даним позовом.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновок господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 р. №3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131 1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Ураховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Водночас із наведених вище положень законодавства вбачається, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

"Неналежність" здійснення такого захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 № 914/882/17, від 22.10.2019 № 926/979/19).

Прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист відповідних прав та інтересів (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18).

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

В тексті позовної зави прокурор зазначив, що необхідність захисту економічних інтересів держави у даному випадку зумовлена тим, що внаслідок перебування спірного майна у відповідача без достатніх правових підстав, державний навчальний заклад позбавлений можливості використовувати майно, яке передане йому в оперативне управління для освітніх потреб.

При цьому, оскільки органами, уповноваженими державою управляти майном та здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вжито заходів щодо захисту державного майна від нецільового використання, у прокурора наявні підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Такими органами визначено Міністерство освіти і науки України та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області.

Відповідно до статті 1 Закону України Про управління об`єктами державної власності управління об`єктами державної власності здійснюється уповноваженими органами влади з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частиною 1 статті 4 зазначеного Закону передбачено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності є Міністерства та Фонд державного майна України.

У відповідності до п. 32 ч. 1 зазначеного Закону,уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань організовують контроль за використанням орендованого державного майна.

Так, згідно з Положеням про Міністерство осіти і науки України, ,затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2-14 р.№ 630, Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Серед основних завдань Міністерства визначено,зокрема, забезпечення формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Пунктом 4.89 Положення визначено, що Міністерство освіти і науки України здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

Пунктом 1.3. Статуту Харківського національного університету радіоелектроніки Міністерства освіти і науки України, на балансі якого перебуває спірне нерухоме майно передбачено, що центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, у підпорядкуванні якого перебуває Університет є Міністерство освіти інауки України.

Пунктом 8.1. зазначеного Статуту визначено, що за Університетом як закладом державної форми власності закріплюєтья на правах господарського відання будівлі, споруди, майнові комплекси, а також інше необхідне майно, його регіональні відділення та представництва.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна , державну політику у сфері оренди державного майна здійснюють Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України.

Відповідно до Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна по Харківській області, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.05.2012 р. №678 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.06.2012 р. за №935/21247, основними завданнями Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області, є зокрема, здійснення повноважень орендодавця державного майна, здійснення контролю у сфері відчуження державного майна, передачі його в оренду та користування, повернення у державну власність.

Отже, відповідно до наведених положень законодавства та локальних актів, органами, уповноваженими здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Міністерство освіти і науки України та Регіональне відділення Фонду державного майна по Харківській області.

Прокурор зазначає, що неналежне забезпечення повернення майна Міністерством освіти і науки України та Регіональне відділення Фонду державного майна по Харківській області полягає в тому, що зазначені органи на час подання прокуратурою позову до суду з вимогами або позовом про виселення, повернення приміщення до цих самих відповідачів, з тим самим предметом та з тих самих підстав не зверталися, що призводить до порушень інтересів держави в галузі освіти, необхідність захисту яких покладено на прокуратуру.

З матеріалів справи не вбачається вжиття цими органами жодних передбачених законодавством заходів щодо повернення спірного майна орендодавцеві.

Отже, звертаючись до суду із позовом у даній справі прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому прокурором зазначено, що позивачами як уповноваженими органами управління самостійно не вжито заходів щодо усунення порушень інтересів держави.

Таким чином, органи, уповноважені здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Міністерство освіти і науки України та РВ ФДМУ по Харківській області не здійснили жодних заходів на захист законних інтересів держави, що відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру та статті 53 Господарського процесуального кодексу України є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до ч. 2 статі 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із орендою майна здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду державного та комунального майна", іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частиною 2 статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений у договорі.

Як зазначено вище, додатковою угодою №3 від 28.07.2016 р. до договору оренди №5303-Н/1 строк дії договору було продовжено на 1 рік, тобто до 01.10.2017 р.

Як правомірно встановив суд першої інстанції, належних доказів повідомлення орендодавця, в порядку приписів ч. 4 ст. 284 ЦК, ч. 2 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна України, орендаря про припинення спірного договору оренди у період з 02.10.2017 р. по 01.11.2017 р. до матеріалів справи не надано, а відтак договір №5303-Н/1 від 01.11.2012 р. було автоматично продовжено на один рік до 01.10.2018 року.

Відповідно до ст. 291 ГК України, одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється, зокрема, у разі, закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладен.

Одночасно матеріалами справи підтверджено, що балансоутримувачем (3-я особа) було ініційовано у 2017 році питання необхідності використання орендованого відповідачем майна для власних потреб.

Частиною 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що після закінчення терміну договору оренди, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Аналогічні за змістом норми щодо переважного права на продовження строку оренди містить ст. 285 ГК України та ст. 777 ЦК України.

Як правильно встановлено судом, з аналізу листів: Харківського національного університету радіоелектроніки №04/27-2046 від 31.10.2017 р., яким орендаря було повідомлено про припинення дії договору; Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області №43-4846 від 12.09.17 р., яким направлено на адресу орендаря лист Міністерства освіти і науки України про припинення дії договору (від 27.07.2017 р.), оскільки власник має намір використовувати майно для власних потреб, які мають належні докази направлення та вручення їх орендарю, вбачається та визнається судом, що станом на вересень 2017 року орендар був обізнаний та належним чином повідомлений, що у майбутньому договір оренди продовжено не буде. Це також підтверджується й листом самого орендаря від 05.09.2017 р. №27-ф, в якому останнім підтверджено отримання повідомлення від Міністерства освіти і науки України про те, що у майбутньому договір оренди продовжено не буде, оскільки власник має намір використовувати майно для власних потреб.

Таким чином, орендар був повідомлений належним чином про намір використовувати орендоване майно для власних потреб балансоутримувача; таке повідомлення було реалізовано більше ніж за три місяці до закінчення дії договору оренди (до 01.07.2018 р.).

Як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, враховуючи наявність у балансоутримувача та власника майна заперечень щодо продовження дії спірного договору оренди, у зв`язку з необхідністю орендованих приміщень балансоутримувачу для власних потреб, належного здійснення саме орендодавцем повідомлення про заперечення щодо продовження дії договору оренди після 01.10.2018, виражених у строк протягом одного місяця після закінчення строку його чинності, у відповідності до наведених положень ст. 284 ГК України, ст. 764 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 10.6. договору оренди, дія Договору не продовжилась (не пролонгувалась), а припинилась з 01.10.2018 р., у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Наведеним спростовуються доводи скаржника щодо невстановлення судом особи, яка має право надсилати повідомлення про непродовження договору на новий строк. Такою особою є орендодавець-1-й позивач, який і здійснив відповідне повідомлення у встановлений ч. 2 статі 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна строк.

Крім цього, суд першої інстанції правомірно зазначив наступне.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.04.2019 р., залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 р. та постановою Верховного Суду від 03.09.2019 р. у справі №922/3412/18 за позовом ТОВ "Сателіт-25" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, відмовлено ТОВ "Сателіт-25" у позові про визнання договору оренди №5303-Н/1 від 01.11.2012 р., укладеним між позивачем та відповідачем, продовженим до 01.10.2022 р.

Верховний Суд у постанові зауважив, що передбачене положеннями ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" переважне право на укладення договору оренди на новий строк має місце, коли є інші особи, які також виражають намір укласти договір оренди. Оскільки обставинами справи підтверджується наявність у балансоутримувача наміру використовувати предмет договору оренди для власних потреб, у орендаря відсутнє будь-яке право на укладення/продовження дії договору оренди поза волею володільця майна.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У п. 1 ст. 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна, визначено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Частиною 4 статті 291 Господарського кодексу України встановлено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Пунктами 10.9-10.10 Договору оренди №5303-Н/1 сторони визначили, що у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу з участю орендодавця. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання за участю балансоутримувача. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Отже, за наведених обставин припинення спірного договору 01.10.2018 р. господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у відповідача відповідно до статті 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна та п. 10.9 Догвоору обов`язку щодо повернення спірного майна орендодавцеві.

При цьому суд першої інстанції правомірно зазначив, що спірне майно підлягає поверненню саме першому позивачу - орендодавцю, а не 3-й особі -балансоутримувачу, як зазначено в п. 10.9 Договору.

Так, балансоутримувач спірного майна- Харківський національний університет радіоелектроніки не є стороною спірного Договору та 3-ю особою, на користь якої такий Договір укладено, а тому Договір не сворює для нього будь-яких прав.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції, наявність у Харківського національного університету радіоелектроніки статусу балансоутримувача спірного майна не надає йому права витребування у той чи інший спосіб (у тому числі шляхом виселення) такого майна у орендаря, оскільки як зазначено вище, відповідне право має виключно сторона за Договором-орендодавець, яким балансоутримувач не є, а баланс є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на певну дату, і він не визначає підстав знаходження майна на певному речовому праві.

Також норми ч. 1 ст. 785 ЦК України, ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачають повернення об`єкту найму (оренди) саме наймодавцеві (орендодавцеві), а не будь-якій іншій особі, у т.ч. балансоутримувачу - організації (підприємству), на балансі якого обліковується майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 02.04.2019 у справі № 915/1002/16.

Відповідно до ч. 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Крім того, за змістом статей 4, 45, 49 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду не може бути прийнято на користь особи, яка не залучена до участі у справі позивачем, не є третьою особою із самостійними вимогами на предммет спору.

Вимога про зобов`язання відповідача передати спірне майно балансоутримувачу за актом приймання-передачі стосується вчинення дій на користь особи, яка не є позивачем у справі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими, а оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 86, 126, 129, 236, 269, 270, 273, 275, 276 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сателіт-25 , м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2019 року (повне рішення складено 11.11.2019 року) у справі №922/3533/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2019 року (повне рішення складено 11.11.2019 року) у справі №922/3533/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 04.03.2020 р. оголошено вступну та резолютивну частину.

Повний текст постанови складено та підписано 10.03.2020 р.

Головуючий суддя Л.Ф. Чернота

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя О.О. Радіонова