Постанова

від 12.03.2020 по справі 240/10522/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/10522/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Н.М.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

12 березня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Ватаманюка Р.В. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Бик Тетяни Валеріївни, Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

в вересні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 20.05.2019 №0111470-5113-0608.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Ю.Тютюнника,7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 43142501) від 20.05.2019 №0111470-5113-0608 в частині визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за податковий період 2018 рік у розмірі 8234,65 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Ю.Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 43142501) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 384,20 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не з`ясував усі обставини, що мають значення для справи та надав не належну оцінку тим обставинам та доказам, що присутні в матеріалах справи.

Також, не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині відмови у задоволені позовних вимог позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить, задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Разом з тим, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі надано оцінку матеріалам справи та доводам позивача.

Позивач в судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Разом з тим, від представника позивача 11.03.2020 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю коштів на покриття транспортних витрат представника.

Колегія суддів критично ставиться до таких доводів представника позивача, оскільки позивач не був позбавлений можливості самостійно прибути до суду. Доказів неможливості забезпечення (відсутності коштів) представника позивача транспортними витратами суду надано не було.

З урахуванням зазначеного колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Разом з тим, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі договору дарування виробничих приміщень від 20.12.2011 ОСОБА_2 (дарувальник) передав майно у власність ОСОБА_1 (обдарованої) безоплатно (п. 1 договору).

Відповідно до п.2 зазначеного договору виробничі приміщення комплексу, що відчужуються за даним договором, розташовані в місті Житомирі, АДРЕСА_2 . Виробничі приміщення комплексу складаються з: приміщення "А, А1" металево-каркасного, обкладеного цеглою, контори, котельної, майстерні і для працівників гаража, столярного цеху камінного "Б", складу будівельних та сипучих матеріалів металевого "В, В1", столярного цегляного цеху "Г", складу будівельних матеріалів металевого "Д". Виробничі приміщення комплексу загальною площею 1327,10 кв.м. розташовані на земельній ділянці площею 0,4879 га, кадастровий номер 1810136300:03:018:0013.

Рішенням Житомирської міської ради 47 сесії VI скликання від 10.06.2015 №932 "Про місцеві податки та збори" внесено зміни до п. 1 рішення Житомирської міської ради від 03.03.2011 №61 "Про встановлення податків і зборів на території м. Житомира відповідно до Податкового кодексу України" та вирішено затвердити Положення про порядок обчислення та сплати податку па нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з додатком 1.

Відповідно до п.6.1, п.6.4 цього Положення ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості комерційного призначення встановлюється, в т. ч. на 2015 рік, у розмірі 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування.

Контролюючим органом в порядку підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0111470-5113-0608, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за податковий період - 2018 рік - у розмірі 49407,93 грн.

Вважаючи рішення податкового органу протиправним та прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

В межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов - виробничі приміщення, які до того ж позивачем не використовувались за призначенням, що ним не заперечується.

Отже, об`єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а відтак є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно.

Також, суд першої інстанції зазначив, що рішення Житомирської міської ради від 10.06.2015 №932 відповідає вимогам Закону в частині неперевищення максимальної ставки податку.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що з витягу з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.11.2018 №146243035 вбачається, що позивач була власником виробничих приміщень у 2018 році лише протягом десяти місяців, оскільки право власності позивача на об`єкт оподаткування припинилося 19.11.2018.

Отже, податкове зобов`язання могло бути нараховане лише за десять місяців 2018 року, у той час як відповідач нарахував його за цілий рік, при цьому маючи доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно, оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині визначення позивачу зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно у розмірі 8234,65 грн., яке було нараховано за два останні місяці 2018 року.

На підставі вказаного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем 20.05.2019 №0111470-5113-0608, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" за податковий період - 2018 рік - у розмірі 8234,65 грн., не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим в ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права та законні інтереси платника податків, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування у зазначеній частині рішення суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Як передбачено ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Згідно з п.3.1 ст.3 Податкового кодексу України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до п.5.3 ст.5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

Статтею 16 Податкового кодексу України визначено, що платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Положеннями підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України врегульовано, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Пунктом 55.1 статті 55 Податкового кодексу України регламентовано, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Згідно з пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Крім того, приписами абзацу "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України закріплено, що не є об`єктом оподаткування, зокрема, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Положеннями підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з пунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Таким чином, об`єкт нерухомості не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у разі одночасного існування двох умов, а саме якщо це будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, які використовуються особою для промислових дій.

Також враховуючи зазначені норми Податкового кодексу України, суд звертає увагу, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність наступних умов: 1) використання споруди безпосередньо у промисловій діяльності; 2) власник об`єкта (будівлі промисловості) фактично використовує цю будівлю як об`єкт промисловості у виробництві, а не в інших цілях.

Разом з тим, як встановлено судами, позивач є власником цієї будівлі, однак, за даними Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не є ні фізичною особою-підприємцем, ні юридичною особою.

Враховуючи вказане та матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що будівля дійсно призначена для промисловості, однак позивач не використовує цю будівлю як об`єкт промисловості у виробництві. Тобто, позивач хоч і є власником даних будівель, однак не використовує їх у промисловості у розумінні Податкового кодексу України.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах ч.1 ст.308 КАС України.

В межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 перегляду підлягає рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.12.3 ст.12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно з пп.12.4.3 п.12.4 ст.12 ПК України до повноважень органів місцевого самоврядування належить, зокрема, до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з пп.12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Як передбачено пп.266.5.1 п.266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції Податковий кодекс України при регулюванні цього питання у жодній правовій нормі не використовує слово "щорічне", а з сукупності усього правового регулювання тільки регламентує повноваження органу місцевого самоврядування та процедуру запровадження місцевих податків та зборів.

Отже, довільне тлумачення приписів Податкового кодексу України призвело до спотвореного висновку про існування щорічного обов`язку у органу місцевого самоврядування приймати рішення про встановлення місцевих податків та зборів або про продовження дії попередніх, хоча Податковий кодекс Україні також взагалі не містить будь-якої згадки про "прийняття рішення про продовження дії попередніх рішень".

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Житомирська міська рада, ухваливши у 2015 році рішення про встановлення ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості комерційного призначення для фізичних осіб у розмірі 1 відсотку, діяла так, як це передбачає названий Кодекс, який у жодній його правовій нормі не встановлює обов`язку "щорічного" прийняття нового рішення з даного питання.

Відповідно, висновок про те, що у даній справі є підстави для застосування нульової ставки податку на нерухоме майно на 2018 рік за умови існування чинного рішення органу місцевого самоврядування про встановлення ставки цього податку у розмірі одного відсотка, є таким, що порушує чинне податкове законодавство.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, а саме, що пунктом 22 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII передбачено у підпункті 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 слова "три відсотки" замінити цифрами та словом "1,5 відсотка".

Пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, установлено, що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

Зміст наведеного правового регулювання свідчить на користь висновку, що умовою застосування коефіцієнту 0,5 є неприйняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, тобто у розмірі максимальної межі ставку податку, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати.

В свою чергу, рішення Житомирської міської ради від 10.06.2015 №932 відповідає вимогам Закону в частині неперевищення максимальної ставки податку, а висновок щодо відсутності у 2017 році у органу місцевого самоврядування додаткового обов`язку приймати нове рішення щодо вже запровадженого податку обґрунтований судом раніше.

Враховуючи зазначене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід залишити без змін.

В межах апеляційної скарги Головного управління ДПС у Житомирській області підлягає перегляду рішення суду першої інстанції в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0111470-5113-0608 в частині суми 8234,65 грн. у зв`язку з тією обставиною, що ОСОБА_1 була власником даної будівлі лише протягом десяти місяців.

Податковий орган не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що до ОСОБА_1 має бути застосований податок за повний рік.

Колегія суддів зазначає, що такі доводи податкового органу є необґрунтованими, оскільки пп.266.8.1. п.266.8 ст.266 ПК України передбачено, що у разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Крім того, як вірно вказав суд першої інстанції, з витягу з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.11.2018 №146243035 вбачається, що ОСОБА_1 була власником виробничих приміщень у 2018 році лише протягом десяти місяців, оскільки право власності позивача на об`єкт оподаткування припинилося 19.11.2018.

Отже, суд першої інстанції зробив правомірний висновок, з яким погоджується колегія суддів, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині визначення позивачу зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно у розмірі 8234,65 грн., яке було нараховано за два останні місяці 2018 року.

Тобто, доводи апеляційної скарги Головного управління ДПС у Житомирській області не спростовують висновки суд першої інстанції та встановлені обставини справи.

Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Ватаманюк Р.В. Полотнянко Ю.П.