Постанова

від 12.03.2020 по справі 320/6675/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 12.03.2020 Справа № 320/6675/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 320/6675/19 Головуючий у 1 інстанції: Ковальова Ю.В.

№ 22-ц/807/740/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Полякова О.З.

Кухаря С.В.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальних витрат,

ВСТАНОВИВ

В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальних витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що повісткою його було викликано на допит у якості свідка по кримінальному провадженню № 42019080000000146 до ТУ ДБР у м.Мелітополі. У повістці було роз`яснено наслідки неявки, передбачені ст.ст. 138,139 КПК України. Слідчі дії відбулися. Хоча при допиті його як свідка він заперечував та звертав увагу слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі (далі-Першого СВ СУ ТУ ДБР у м. Мелітополі) Коротаєвої Ю.В., що він є потерпілим по вказаному кримінальному провадженню, відкритому за його заявою на підставі ухвали суду. Він мешкає у м. Запоріжжі, тому скористався міжміським транспортом для того, щоб виконати вимоги слідчого. З метою відшкодування витрат, пов`язаних з прибуттям на допит до слідчого він звернувся з заявою до начальника Першого СВ СУ ТУ ДБР у м. Мелітополі П. Орешина. Листом № 4462/4.1/19 від 21.06.2019 року йому офіційно було відмовлено у задоволенні його законних вимог. Крім того, йому помилково роз`яснювалось, що він у кримінальному провадженні є лише заявником, а тому не наділений правом подавати клопотання. Також вказує на те, що поніс витрати на правничу допомогу, надану йому фахівцем у галузі права ОСОБА_2 , пов`язані з розглядом справи, які підтверджуються: дипломом спеціаліста, договором про надання правової допомоги від 20.02.2017 № 1/20/02/17, дублікатом чеку ПриватБанку від 12.08.2019 на 700 грн., актом здавання-приймання юридичних послуг від 15.08.2019, розрахунком витрат на правничу допомогу, а тому є належним та достатнім документальним підтвердженням понесення ним витрат на правову допомогу під час розгляду даної цивільної справи. Також до судових витрат, пов`язаних з підготовкою та розглядом справи належать й його витрати на ксерокопіювання позовної заяви від 15.08.2019 із доданими до неї документами, які склали 300 грн. = 50 грн. (25 X 2гр - для суду) + 50 грн. (25 х 2гр - для позивача/архів/) + 50 грн. (25 х 2гр - для відповідача ТУ ДБР м. Мелітополь) + 50 грн. (25 х 2р - для відповідача ДКСУ) + 50 грн. (25 х. 2гр- для відповідача ГУ ДБР м. Київ) + 50 грн.(25 х 2гр - для представника/правозахисника/), де 25 - кількість сторінок позовної заяви з додатками від 15.08.2019 із доданими до неї документами, 2гр - вартість ксерокопіювання однієї сторінки аркуша, що підтверджується товарним чеком від 08.08.2019.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд, стягнути з Державної казначейської служби України на його користь 500 (п`ятсот) грн. 30 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої йому внаслідок протиправної бездіяльності Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі (далі-ТУ ДБР у м. Мелітополі) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку; стягнути з Державної казначейської служби України на його користь судові витрати на правничу допомогу у розмірі 700 (сімсот) грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку; стягнути з Державної казначейської служби України на його користь судові витрати, пов`язані з підготовкою та розглядом справи у розмірі 300 (триста) грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 листопада 2019 року у позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач Територіальне управління Державного бюро розслідувань скористалося своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. Ззазначає, що рішення суду є законним і обґрунтованим. Правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги стосовно спричинення йому майнової шкоди протиправною бездіяльністю ТУ ДБР у м. Мелітополі.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Положеннями ст. 1176 ЦК України визначені спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, які характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За приписами ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. За приписами якої обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Позивач не довів ані протиправності поведінки відповідачів, ані наявності шкоди та, відповідно, причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Звертаючись до суду першої інстанції з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що звертався до начальника Першого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого м. Мелітополі П. Орешина з заявою про відшкодування витрат, пов`язаних з прибуттям на допит слідчого Першого СВ СУ ТУ ДБР у м. Мелітополі Коротаєвої Ю.В. за її викликом у м. Мелітополь згідно зі ст. 122 КПК України. Листом № 4462/4.1/19 від 21.06.2019 року позивачу було офіційно відмовлено у задоволенні його законних вимог.

Проте, як встановлено судом першої інстанції, 12.06.2019 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого м. Мелітополі Ю.Коротаєвої з клопотанням про достатність доказів щодо злочину, здійсненого слідчим СВ ПЗО Балицьким М.С. В клопотанні заявник висловлює свою думку щодо необхідності пред`явлення підозри слідчому ОСОБА_3 , допиту його в якості підозрюваного та скерування справи до суду. Просить здійснити певні дії щодо скерування справи № 42018080000000146 до суду, розробити обвинувальний акт з урахуванням витрат заявника-потерпілого щодо правової допомоги у судах при відкритті провадження та скасувань неправомірних постанов. В якості додатків додає копію акту приймання-здавання юридичних послуг на 703 грн. та копії платіжних документів ПриватБанку на 703 грн. 52 коп. (а.с.49-51).

Відомостей та доказів щодо звернення до ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі з будь-якими іншими клопотаннями щодо відшкодування витрат на проїзд та добових позивачем суду не надано.

Листом № 4462/4.1/19 від 21.06.2019 року слідчого Першого СВ СУ ТУ ДБР у м. Мелітополі Коротаєвої Ю.В., наданим на заявлене клопотання позивачем від 12.06.2019 року (вх. № 2638вх119 від 19.06.2019 року), в якому позивач не ставить питання відшкодування йому добових та витрат на проїзд роз`яснено, що досудовим розслідуванням не встановлено достатніх підстав вважати, що вчинення службового підроблення завдало йому майнової шкоди, а можливі матеріальні затрати, пов`язані з отриманням правової допомоги, безпідставно вважати прямою матеріальною шкодою у кримінальному провадженні. Зазначено, що ОСОБА_1 на даний час у кримінальному провадженні є заявником, а тому не наділений правом подавати клопотання (а.с.6).

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю.

Крім того, слід зазначити, що витрати які поніс позивач ОСОБА_1 , пов`язані з його викликом до ТУ ДБР у м. Мелітополі на допит в якості свідка по кримінальному провадженні №62019080000000377 за підставами виникнення є процесуальним витратами свідка в кримінальному провадженні та пов`язані із прибуттям до органу, який проводить досудове розслідування, а тому не є шкодою в розумінні ст. 1174 ЦК України.

Частиною першою статті 122 КПК України встановлено, що витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 3 вказаної статті потерпілим, цивільним позивачам, свідкам оплачуються проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що чинним Кримінальним процесуальним кодексом України одним із завдань кримінального провадження встановлено охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, зокрема, і свідка, якому згідно з частиною першою статті 24 КПК України гарантовано право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом, зокрема і щодо права на відшкодування витрат, пов`язаних з викликом для давання показань.

Крім того, чинним Кримінальним процесуальним кодексом України не встановлено жодних застережень з приводу залежності відшкодування витрат, понесених для давання показань у якості свідка, від ухвалення вироку або постановлення ухвали про закриття кримінального провадження.

Посилання ОСОБА_1 на норми статей Цивільного Кодексу України є безпідставними в даному випадку, оскільки правовідносини щодо компенсації витрат, пов`язаних із залученням позивача яка свідка вникли між ним та ТУ ДБР як органом досудового розслідування, який зробив виклик, та компенсація вказаних витрат провадиться із коштів, виділених для зазначених цілей саме цьому органу, а не за рахунок Державного бюджету України. Державна казначейська служба не є органом, який здійснював виклик позивача та повинен виплачувати витрати, пов`язані із залученням свідка, а Державний бюджет України не є джерелом фінансування цих витрат.

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України є юридичною особою публічного права та самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями.

Державна казначейська служба України, як юридична особа, не порушувала прав позивача, будь-яких зобов`язань перед ОСОБА_1 не має, а тому не несе відповідальність за бездіяльність посадових осіб інших органів державної влади.

На підставі вищевикладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене у вказаній цивільній справі є законним та обґрунтованим.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судове рішення суперечить правовим висновкам касаційного суду, викладеним у постановах від 25.05.2016, 14.02.2018, 18.04.2018 та інші є неспроможними, оскільки у вказаних постановах між сторонами спору склалися інші правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, що згідно правил ЦПК України не є підставою для скасування правильного і законного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 листопада 2019 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 12 березня 2020 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: О.З. Поляков

С.В. Кухар