Ухвала

від 16.04.2020 по справі 320/6675/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

16 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 320/6675/19

провадження № 61-6538ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2020 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, Державної казначейської служби України,

про відшкодування витрат ,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з Державної казначейської служби України 500, 30 грн на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок протиправної бездіяльності Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з Єдиного казначейського рахунку; стягнення з Державної казначейської служби України судових витрат на правничу допомогу у розмірі 700, 00 грн та витрат, пов`язаних з підготовкою та розглядом справи у розмірі 300, 00 грн за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з Єдиного казначейського рахунку.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2020 року, у задоволені позову відмовлено.

Суд першої інстанції зробив висновок, що позивачем не надано докази протиправної поведінки відповідачів, наявності шкоди, не доведено причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Позивачем не надано докази звернення до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі із клопотанням щодо відшкодування витрат, пов`язаних із прибуттям до слідчого як свідка у кримінальному провадженні.

Суд першої інстанції зробив висновок, що позивач не надав належні та допустимі докази на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує вимоги щодо спричинення майнової шкоди протиправною бездіяльністю Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі.

Також суд встановив, що цивільне право та інтерес позивача не порушено, що є підставою для відмови у задоволенні позову за його недоведеністю

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що витрати, які поніс позивач, пов`язані з його викликом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на допит як свідка у кримінальному провадженні, є процесуальним витратами свідка у кримінальному провадженні та пов`язані із прибуттям до органу, який проводить досудове розслідування, а тому не є шкодою у розумінні статті 1174 ЦК України.

ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 06 квітня 2020 року засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій як такі, що ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Щодо віднесення справи, рішення у якій оскаржується учасником справи, до категорії малозначних (справа незначної складності)

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).

Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України).

Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2 102, 00 грн.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про відшкодування витрат .

Ціна позову у цій справі складає 1 500, 30 грн , яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102, 00 грн х 100 = 210 200, 00 грн).

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правил пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

Урахувавши усі обставини цієї справи, Суд визнає, що справа є такою, що не становить значної складності для вирішення судами (тобто, за визначенням, є малозначною справою).

Щодо наявності винятків для допуску до касаційного оскарження судового рішення у малозначній справі

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

ОСОБА_1 зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Заявник у касаційній скарзі не наводить норми права, при застосуванні яких існує потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики.

Щодо доводів касаційної скарги на підтвердження підстав на касаційне оскарження рішення суду, ухвалене у малозначній справі, а саме, неможливості спростувати обставини, встановлені у цій справі, при розгляді іншої справи № 937/7424/19, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Заявник на підтвердження винятків, за наявності яких судове рішення у малозначній справі може бути переглянуте у касаційному порядку, зокрема відповідно до підпункту б пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не зазначає, які саме обставини у цій справі № 320/6675/19, встановлені судом, він позбавлений можливості спростувати при розгляді іншої цивільної справи № 937/7424/19.

Разом з цим, Верховний Суд врахував, що у цивільній справі № 937/7424/19 Запорізький апеляційний суду 07 лютого 2020 року ухвалив рішення по суті, яким апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 грудня 2019 року без змін. Тобто у справі ухвалено остаточне рішення, у разі перегляду якого у касаційному порядку, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у справі, не встановлює обставини, не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Доводи касаційної скарги, що зазначена справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника, Верховним Судом відхиляються. Заявником не обґрунтовано в чому полягає таке виняткове значення та суспільний інтерес у розумінні підпункту в пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Вочевидь, непогодження заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є

З огляду на наведені доводи, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа Зубац проти Хорватії (Zubac v.Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, пункт 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі Леваж Престасьон Сервіс проти Франції , пункт 45; рішення у справі Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , пункт 37; та Козліца проти Хорватії (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, пункт 32, від 02 листопада 2006 року; Шамоян проти Вірменії (Shamoyan v. Armenia) від 07 липня 2015 року № 18499/08, пункт 29).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості

( Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , пункт 36; рішення у справі Козліца проти Хорватії , пункт 33; рішення у справі Булфрахт Лтд проти Хорватії , пункт 34, Добріч проти Сербії (Dobriж ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, пункт 54, від 21 червня 2011 року; та Йовановіч проти Сербії

(Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, пункт 48, від 02 жовтня 2012 року).

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі Добріч проти Сербії , пункт 54).

Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09 жовтня 2018 року у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Європейський суд у зазначеному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, Державної казначейської служби України, про відшкодування витрат, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2020 року , відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко