Постанова

від 02.03.2020 по справі 910/12378/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2020 р. Справа№ 910/12378/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Гаврилюка О.М.

Попікової О.В.

за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 02.03.2020,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 (повний текст складено 11.11.2019)

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019

у справі №910/12378/19 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛЕНМАРК Україна"

до Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк"

про стягнення 516 470,78 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЛЕНМАРК Україна" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" (надалі - відповідач) про стягнення 516 470,78 грн заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним виконано обов`язок та поставлено товар за договором поставки №UAULCC16973 від 17.01.2019. У зв`язку з повним виконанням позивачем зобов`язань з поставки товару, просить задовольнити заявлені позовні вимоги на підставі банківської гарантії №5.19 GPB від 01.02.2019, яка є способом забезпечення виконання зобов`язань.

Матеріально - правовою підставою позову позивач обрав ст.ст. 16, 526, 560, 561, 562, 563, 565, 610 ЦК України, ст. 200 ГК України.

Короткий зміст рішень місцевого господарського суду та мотиви їх прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 у справі №910/12378/19 позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиійний Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛЕНМАРК Україна 516 470 грн 78 коп. заборгованості за банківською гарантією та 7 747 грн 06 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване настанням гарантійного випадку за Банківською гарантією, через невиконання покупцем/принципалом своїх зобов`язань та невиконанням банком (гарантом) обов`язку з виплати грошової суми у розмірі 516 470 грн 78 коп у строки, встановлені у Банківській гарантії.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 стягнуто з Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиійний Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛЕНМАРК Україна 50 126 грн 00 коп. витрат на надання правничої допомоги.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів.

Акціонерне товариство "Міжнародний Інвестиційний Банк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 у справі №910/12378/19 скасувати та прийняти нове судове рішення про залишення позову без задоволення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Скаржник послався на те. що банк правомірно відмовив у здійсненні виплати за банківською гарантією, через неналежне оформлення позивачем видаткових накладних, оскільки такі не містять відтиску печатки покупця/принципала, що, в свою чергу, відноситься до інших даних, які дають змогу ідентифікувати особу яка брала участь у господарській операції щодо отримання продукції відповідно до укладеного договору поставки.

Також відповідач зазначив, що до проведення оплати за поставлену продукцію слід застосовувати строк визначений п.1.1.1 додатку №1 до договору, а саме протягом 75 (сімдесяти п`яти) робочих днів з дати видаткової накладної, який станом на дату вимоги (08.05.2019) ще не сплинув.

Також, Акціонерне товариство "Міжнародний Інвестиційний Банк" не погодилося з ухваленим додатковим рішенням та звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 та ухвалити нове рішення про відмову у стягненні витрат на надання правничої допомоги у сумі 50 126,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм ст.ст. 126, 129, 221 ГПК України.

Зокрема вказав, що заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу подана з порушенням строку встановленого ч.8 ст. 129 ГПК України, а тому підлягає залишенню без розгляду. Зазначив про те, що заявлена позивачем сума не відповідає критерію співмірності із складністю справи та позивачем не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, що суперечить ч.3 ст. 126 ГПК України.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив скаргу відповідача відхилити, та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване. Позивач зазначив, що єдиною підставою відмови банку у виплаті за банківською гарантією є посилання на відсутність відтиску печатки покупця, однак відповідно до ст. 58-1 ГК України відсутність відтиску печатки на документі не створює юридичних наслідків. Крім того, вказав, що договір поставки в силу умов п.13.1 є продовженим, а тому строк оплати за гарантією настав відповідно до п.1.2.2 додатку №2 до договору поставки. Позивач зазначає, що поведінка банку суперечить принципу добросовісності venire contra factum proprium.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2019 справу №910/12378/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Алданова С.О., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 у справі №910/12378/19 . Закінчено проведення підготовчих дій. Розгляд апеляційної скарги призначено на 06.02.2020 о 15:00 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 27.01.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до до 27.01.2020.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/343/20 від 27.01.2020, у зв`язку з перебуванням судді Алданової С.О., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці з 27.01.2020 по 09.02.2020, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/12378/19.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Попікова О.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 у справі №910/12378/19 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Попікова О.В., Гаврилюк О.М. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 06.02.2020 о 15:00 год.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/12378/19 . Об`єднано апеляційні скарги Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/12378/19 в одне апеляційне провадження . Розгляд апеляційної скарги призначено на 06.02.2020 о 15:00 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги, заяви та клопотання в письмовій формі до 05.02.2020.

В судовому засіданні від 06.02.2020 було оголошено перерву до 02.03.2020 на 14:20 год.

Відповідно до статті 118 ГПК України суд апеляційної інстанції не приймає та не розглядає подані відповідачем 06.02.2020 письмові пояснення до апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2019, та письмові пояснення до апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/12378/19, внаслідок пропуску встановленого в ухвалі від 16.12.2019, від 27.01.2020 процесуального строку.

Явка представників сторін.

У судове засідання від 02.03.2020 з`явились усі учасники апеляційного провадження.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу на рішення від 11.11.2019 залишити без задоволення, оскаржене рішення залишити без змін, апеляційну скаргу на додаткове рішення від 02.12.2019 задовольнити частково, заяву представника пощивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції залишити без розгляду, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

17.01.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЛЕНМАРК Україна" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАРМПЛАНЕТА" (далі - покупець) було укладено договір поставки № UAULCC16973 (далі - договір), за умовами якого (п. 1.1. договору) постачальник поставляє покупцю лікарські засоби, косметичні засоби, медичні вироби та дієтичні добавки (далі - продукція), а покупець зобов`язується приймати та оплачувати продукцію на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 3.2. договору строк поставки продукції - 7 (сім) робочих днів з моменту узгодження замовлення покупця на окрему партію продукції, а у випадку попередньої оплати - не раніше здійснення попередньої оплати.

Моментом поставки продукції є момент отримання продукції покупцем у місці поставки у відповідну дату, що підтверджується підписом уповноваженої особи покупця скріпленим печаткою на видатковій накладній (п. 3.4. договору).

Згідно з п. 1.1. додатку №1 до договору, визначено, що для покупців, тобто таких, з якими постачальник або інші-компанії-учасники групи компаній Гленмарк, співпрацює більше 12 (дванадцяти), календарних місяців згідно підписаних договорів, за умови дотримання покупцем виконання своїх відповідних договірних зобов`язань візаві постачальника і в покупця були активні торговельні операції за цей період часу, мають можливість здійснювати платежі за товар шляхом: 1.1.1 повної післяоплати протягом 75 (сімдесяти п`яти) робочих днів з дати видаткової накладної.

Згідно з п. 1.1. додатку №1 до договору, визначено, що для покупців, тобто таких, з якими постачальник або інші-компанії-учасники групи компаній Гленмарк, співпрацює більше 12 (дванадцяти), календарних місяців згідно підписаних договорів, за умови дотримання покупцем виконання своїх відповідних договірних зобов`язань візаві постачальника і в покупця були активні торговельні операції за цей період часу, мають можливість здійснювати платежі за товар шляхом: 1.1.1 повної післяоплати протягом 75 (сімдесяти п`яти) робочих днів з дати видаткової накладної.

Покупець, що не відповідає зазначеним вище вимогам, повинен здійснювати платежі за продукцію: 1.2.1. на умовах попередньої 100% предоплати, або 1.2.2. на умовах повної післяоплати протягом 45 днів з дати видаткової накладної за умови, що його платіжні зобов`язання забезпечені безвідкличною банківською гарантією або безвідкличним покритим акредитивом, виданого одним з відомих українських комерційних банків, прийнятих постачальником. (п. 1.2. додатку №1 до договору).

Згідно додатку №2 до договору, з п. 1.2.2 викладено у наступній редакції: на умовах повної післяоплати протягом 45 днів з дати видаткової накладної за умови, що його платіжні зобов`язання забезпечені безвідкличною банківською гарантією або безвідкличним покритим акредитивом, виданого одним з відомих українських комерційних банків, прийнятих постачальником, на суму 1 200 000,00 грн (п. 1.2. додатку №1 до договору). Строк дії банківської гарантії має перевищувати строк дії цього договору на 65 (шістдесят п`ять) календарних днів. Постачальник встановлює кредитний ліміт, що дорівнює зазначеній вище сумі банківської гарантії.

Відповідно до банківської гарантії №5.19-GPB від 01.02.2019 відповідач взяв на себе безвідкличне зобов`язання сплатити позивачу, як бенефіціару, суму, що не перевищує 700 000,00 грн у випадку якщо принципал (Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАРМПЛАНЕТА") не виконає свої зобов`язання за договором щодо оплати товару у відповідності до умов договору та після отримання письмової вимоги бенефіціара про сплату за гарантією.

Згідно Видаткових накладних № 19 від 04.02.2019 року на суму 165 329,39 грн, № 27 від 13.02.2019 року на суму 184 661,92 грн, №19 від 04.02.2019 року на суму 165 329,39 грн, № 32 від 19.02.2019 року на суму 166 479,48 грн, які містяться в матеріалах справи та підписані уповноваженими представниками обох сторін, позивачем поставлено покупцю (Товариству з обмеженою відповідальністю "ФАРМПЛАНЕТА") товару на суму 516 470,78 грн .

Крім того, на підтвердження факту поставки товару, позивач надав Товарно-транспортні накладні від 05.02.2019, від 14.02.2019, від 20.02.2019 та довіреності від 04.02.2019, 13.02.2019, 19.02.2019.

11.04.2019 позивач направив відповідачу вимогу №б/н про сплату заборгованості за банківською гарантією №5.19-GPB від 01.02.2019 відповідно до якої, у зв`язку із невиконанням ТОВ "ФАРМПЛАНЕТА" зобов`язання з оплати, просив сплатити 516 470,79 грн. До вимоги супровідним листом приєднано копії видаткових наклданих та товарно-транспортних накладних.

03.05.2019 відповідач направив позивачу відповідь на вимогу, в якій відмовив у виплаті банківської гарантії, пославшись на недоліки щодо її оформлення, які полягали в тому, що банк Бенефіціара (ПАТ Сітібанк ) підтвердив аутентифікованим SWIFT-повідомленням достовірність тільки одного підпису та відбитку печатки на вимозі.

Вимогою від 08.05.2019 позивач повторно просив відповідача сплатити 516 470,79 грн. у строк передбачені умовами Банківської гарантії №5.19-GPB від 01.02.2019. Також просив повідомити щодо рішення про сплату за цією Гарантією. Додатками визначено копії рахунків - фактур 3 шт., копії видаткових накладних - 3 шт.

08.05.2019 відповідач направив позивачу відповідь на вимогу, в якій відмовив у виплаті банківської гарантії. Банк, пославшись на ч.1 ст. 565 ЦК України та п.3.4 договору поставки № UAULCC16973 від 17.01.2018 зазначив, що вимога не відповідає умовам Гарантії. Вказав на те, що в представленому до вимоги пакету документів, відсутні копії видаткових накладних на товар, що підписані принципалом в порядку, що визначений договором поставки. Надані на розгляд видаткові накладні не містять печатки покупця/принципала (ТОВ "ФАРМПЛАНЕТА").

Ці обставини слугували підставою звернення позивача з даним позовом за захистом свого права.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 516 470,78 грн.

Відповідно до ст. 546 ЦК України гарантія є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання.

Уповноважені банки здійснюють операції за гарантіями відповідно до вимог статей 560 - 569 ЦК України, статті 200 ГК України.

Частиною 1 ст. 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог уповноваженої сторони у розмірі повної грошової суми, яку вказано у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконує вказані в ньому зобов`язання.

Отже, гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору - беніфеціару грошову суму відповідно до умов гарантій у разі невиконання чи неналежного виконання боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

За змістом положень статей 546, 560, 561, 566 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, гарантією. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Обов`язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов`язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Таким чином у відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов`язку перед беніфіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-беніфіціару грошову суму відповідно до умов гарантій у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов`язання тільки для гаранта.

Частиною 1 ст. 563 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням №639, відповідно до пункту 2 якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант (банк, який надає гарантію на користь бенефіціара) бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром (особа, на користь якої надається гарантія) сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Гарантійний лист - це гарантія, що оформлена належним чином на паперовому носії (п. 2 розділу І вказаного Положення).

Пунктом 4.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" визначається, що згідно зі статтями 563, 565 ЦК України обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умов порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги.

Судом першої інстанції з`ясовано та як свідчать матеріали справи, на підтвердження факту поставки товару та належного виконання зобов`язання за договором поставки позивачем покупцю (ТОВ "ФАРМПЛАНЕТА") товару надано видаткові накладні №19 від 04.02.2019 на суму 165 329,39 грн, № 27 від 13.02.2019 на суму 184 661,92 грн, № 19 від 04.02.2019 на суму 165 329,39 грн, № 32 від 19.02.2019 на суму 166 479,48 грн, які складають загальну суму 516 470,78 грн. Зазначені накладні підписані уповноваженими представниками обох сторін, та містять відтиск печатки позивача.

Також на підтвердження факту поставки товару, позивач надав Товарно-транспортні накладні від 05.02.2019, від 14.02.2019, від 20.02.2019 та довіреності від 04.02.2019, 13.02.2019, 19.02.2019.

Претензій щодо неналежного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором поставки матеріали справи не містять.

Докази сплати заборгованості в розмірі 516 470,78 грн до матеріалів справи не додано, що свідчить про порушення прав позивача, які забезпечені гарантією відповідача. Вищевказані обставини відповідачем не спростовано.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач листами від 03.05.2019 та 08.05.2019 направив позивачу відповіді на вимоги позивача, в яких відмовив у виплаті банківської гарантії. Зокрема, у листі від 08.05.2019, пославшись на ч.1 ст. 565 ЦК України та п.3.4 договору поставки № UAULCC16973 від 17.01.2018 зазначив, що вимога не відповідає умовам Гарантії. Вказав на те, що в представленому до вимоги пакеті документів, відсутні копії видаткових накладних на товар, що підписані принципалом в порядку, що визначений договором поставки. Надані на розгляд видаткові накладні не містять печатки покупця/принципала (ТОВ "ФАРМПЛАНЕТА").

Право гаранта на відмову в задоволенні вимоги кредитора встановлено статтею 565 ЦК України, згідно з частиною 1 якої гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Частинами 2, 3, 4 статті 563 ЦК України передбачено, що вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання , забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Таким чином, в частині змісту вимоги та доданих до неї документів законодавцем чітко встановлено, що обов`язковим є зазначення у вимозі або у доданих до неї документах того, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Проте обов`язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, закон не містить, тобто законодавець залишив на розсуд особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії певного переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.

Посилання відповідача, які також озвученні у апеляційній скарзі, на недоліки оформлення видаткових накладних, оскільки такі не містять відтиску печатки покупця/принципала, що, в свою чергу, відноситься до інших даних, які дають змогу ідентифікувати особу яка брала участь у господарській операції щодо отримання продукції відповідно до укладеного договору поставки, колегія суддів визнає неспроможними з огляду на наступне.

Як було встановлено вище, факт поставки товару підтверджено видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками обох сторін, та містять відтиск печатки позивача, зокрема, №19 від 04.02.2019, № 27 від 13.02.2019, № 19 від 04.02.2019, № 32 від 19.02.2019, які складають загальну суму 516 470,78 грн. Також наявні Товарно-транспортні накладні від 05.02.2019, від 14.02.2019, від 20.02.2019 та довіреності на отримання цінностей від 04.02.2019, 13.02.2019, 19.02.2019 відповідно.

За своїми доводами по суті відповідач не спростовує та не заперечує факт отримання принципалом товару згідно зазначених видаткових накладних. Водночас, підставою відмови у виконанні взятих на себе зобов`язань за договором гарантії відповідач визначає відсутність на зазначених накладних печатки принципала.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 58-1 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час, коли оформлювалися відповідні накладні) суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), серед іншого визначено:

- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції;

- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. (абзац перший пункту 2.5).

Водночас, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. (частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Додатково, колегія суддів звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. (Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19).

Таким чином, надані відповідачу видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, засвідчують факт отримання принципалом товару за договором, а сама по собі відсутність відбитку печатки покупця/принципала на спірних документах (видаткових накладних) у даному випадку не створює юридичних наслідків та не надає гаранту права відмовити у вимозі бенефіціара.

Крім того, умовами гарантії визначено, що до письмової вимоги бенефіціара про сплату за цією гарантією має бути підписана уповноваженою особою бенефіціара, скріплена печаткою та містити посилання на цю гарантію. До письмової вимоги додаються документи, серед яких визначено копії відповідних видаткових накладних на товар, підписаних принципалом, що підтверджують факт отримання принципалом товару за договору. Таким чином, умовами гарантії не визначено, що підпис принципала обов`язково має бути скріплений печаткою.

Відтак, вищенаведеним в сукупності також повністю спростовуються твердження скаржника про те, що скріплення печаткою підпису на видаткових накладних відноситься до інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу покупця, яка брала участь у здійсненні господарської операції щодо отамання продукції, а тому є обов`язковим. Стосовно цього колегія суддів також зазначає, що повноваження підписанта видаткових накладних підтверджені відповідними довіреностями на отримання матеріальних цінностей, що узгоджується з ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та пп. 2.5 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, які визначають, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою; водночас, повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи одержує товарно-матеріальні цінності згідно з договором підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, в тому числі довіреністю.

Інших підстав для відмови у виплаті гарантії за Банківською гарантією Банком наведено не було.

Серед іншого скаржник зазначив, що поза межами судового дослідження суду першої інстанції також залишились обставини відсутності порушення договору поставки, що зазначені у вимозі позивача від 08.05.2019. За доводами відповідача, для обчислення строку щодо проведення оплати за поставлену продукцію слід застосовувати строк визначений п.1.1.1 додатку №1 до договору, а саме протягом 75 (сімдесяти п`яти) робочих днів з дати видаткової накладної, який станом на дату вимоги (08.05.2019) ще не сплинув.

Так, відповідно до п. 13.1 договору, договір поставки вступає в силу з дати його підписання та скріплення печатками і діє до 31.12.2018. Якщо за 30 календарних днів сторони письмово не повідомлять про бажання розірвати Договір, він вважається автоматично продовженим на один календарний рік. Це положення може бути застосоване необмежену кількість разів.

Пунктом 4.1 договору визначено, що умови оплати за товар, що поставляється, визначаються сторонами в окремому додатку до цього договору, що є невід`ємною його частиною.

В цій частині колегія суддів визнає обґрунтованими заперечення позивача про те, що відповідно до п. 4.1, п. 13.1 договору поставки, договір є автоматично продовженим, оскільки сторони не вчиняли дій щодо його розірвання.

Пунктом 1.2.2 додатку №2 до договору поставки, підпункт 1.2.2 пункту 1 Умови оплати в додатку №1, викладено у наступній редакції: на умовах повної післяоплати протягом 45 днів з дати видаткової накладної за умови, що його платіжні зобов`язання забезпечені безвідкличною банківською гарантією або безвідкличним покритим акредитивом, виданого одним з відомих українських комерційних банків, прийнятих постачальником, на суму 1 200 000,00 грн (п. 1.2. додатку №1 до договору). Строк дії банківської гарантії має перевищувати строк дії цього договору на 65 (шістдесят п`ять) календарних днів. Постачальник встановлює кредитний ліміт, що дорівнює зазначеній вище сумі банківської гарантії.

Таким чином, оскільки договір поставки сторонами не розірвано, враховуючи умови п. 1.2.2 додатку №2 до договору поставки, посилання скаржника на те, що строк оплати станом на дату вимоги (08.05.2019) ще не сплинув, не знайшли свого підтвердження.

Окремо, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при розгляді даної справи судом першої інстанції, питання про залучення до участі у справі принципала (ТОВ "ФАРМПЛАНЕТА") не розглядалось, в зв`язку із тим, що позивач і відповідач у порядку визначеному ст.ст. 50 та 51 ГПК України такого клопотання не заявляли. В суді апеляційної інстанції таке клопотання також заявлено не було. Колегія суддів, з огляду на приписи ст. 277 ГПК України, зазначає, що у даному випадку відсутність такого клопотання та не залучення до участі у цій справі в якості третьої особи принципала, не є підставою для скасування судового рішення.

Колегією суддів досліджено правові позиції у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 №910/21641/17, від 16.04.2018 №904/1339/17, від 02.03.2018 №910/8297/17, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі. Однак, ці посилання відповідача не заслуговують на увагу, оскільки наведені правові позиції, переконливо свідчать про різні фактичні обставини у цих справах та даній справі, не підтверджують доводів відповідача про обов`язковість відтиску печатки на видаткових накладних, а відтак і виключає застосування вищевказаних правових позицій до спірних правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у згаданих справах.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Враховуючи фактичні обставини справи, умови банківської гарантії №5.19-GPB від 01.02.2019, як одностороннього правочину, укладеного на певний строк, якою відповідач взяв на себе безвідкличне зобов`язання сплатити позивачу, як бенефіціару, суму, що не перевищує 700 000,00 грн у випадку якщо принципал не виконає свої зобов`язання за договором щодо оплати товару та після отримання письмової вимоги бенефіціара про сплату за гарантією, в даному випадку відмова банку із наведених ним формальних мотивів, суперечить його попередній поведінці та є недобросовісною.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.

Щодо апеляційної скарги Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 , в якій скаржник просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у стягненні витрат на надання правничої допомоги у сумі 50 126,00 грн, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку.

19.11.2019 до суду першої інстанції надійшла заява, подана засобами поштового зв`язку - 18.11.2019, представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛЕНМАРК Україна" адвоката Пащенко О.О. про стягнення з Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" 50 126,80 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Заява обґрунтована наявністю витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, понесених у суді першої інстанції та наявністю правових підстав для їх відшкодування у заявленій сумі. У заяві зазначено, що у позовній заяві він надав орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу. Заявник також повідомив, що додаткові докази будуть подані до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

До заяви додано докази витрат позивача, а саме:

- копія платіжного доручення №4074 від 20.08.2019 на суму 50 126,80 грн;

- копія акту наданих послуг від 05.11.2019 на суму 50 126,80 грн із зазначенням найменування робіт, послуг правова допомога ;

- рахунок на оплату послуг №180 від 19.08.2019 на суму 50 126,80 грн з призначенням правова допомога зг. Договору про надання правової допомоги №325-АО-1/2019 від 22/07/2019, передоплата 1500,00 євро за офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, курс 27.848218 на суму 50 126,80 грн.

Крім того, копія договору про надання правової допомоги від 22.07.2019 №325-АО-1/2019, та додаток №1 від 08.08.2019 до договору про надання правової допомоги від 22.07.2019 №325-АО-1/2019, що укладені між позивачем та Адвокатським об`єднанням Інтегрітес . містяться в матеріалах справи та були приєднані до позову.

Позиція суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 126 цього Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 8 статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача; розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Аналіз наведених норм статті 126, а також статті 129 ГПК України дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Крім зазначеного у статті 126 ГПК України принципу змагальності сторін, іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є: верховенство права та пропорційність.

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Отже, з урахуванням викладеного, виходячи зі змісту статей 3, 11, 15 ГПК України, питання співмірності заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою та доведеною.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є недоведеним, завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В цій частині суд апеляційної інстанції звертається до практики Верховного Суду, зокрема, послуговується саме останніми правовими позиціями, які є обов`язковими для застосування у подібних правовідносинах, наведеними у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18, від 04.02.2020 у справі 904/1759/18.

Колегія суддів зазначає, що зважаючи на положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікаціюЗаконом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, прийняття Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Правову позицію щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України Верховний Суд, висловив, зокрема, у постановах від 03.05.2019 у справі №910/10911/18, від 14.05.2019 у справі № 922/576/18, від 29.05.2019 у справі № 910/10483/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 25.06.2019 №916/1340/18, від 10.12.2019 №902/844/18.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Правову позицію щодо права суду зменшити розмірі витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, яка має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах.

Задовольняючи заяву про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції взяв до уваги договір про надання правової допомоги від 22.07.2019 №325-АО-1/2019, додаток №1 від 08.08.2019 до договору про надання правової допомоги від 22.07.2019 №325-АО-1/2019, копію платіжного доручення №4074 від 20.08.2019 на суму 50 126,80 грн; копію акту наданих послуг від 05.11.2019 на суму 50 126,80 грн із зазначенням найменування робіт, послуг правова допомога ; рахунок на оплату послуг №180 від 19.08.2019 на суму 50 126,80 грн, як докази, що підтверджують розмір витрат відповідача на правову допомогу.

Так, у позовній заяві позивач надав орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу на суму 91 459,86 грн. Заявник також повідомив, що заява про розподіл судових витрат з їх кінцевим розрахунком та доказами будуть подані відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України.

У положеннях Господарського процесуального кодексу України закріплено вимогу до кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (стаття 124 ГПК). Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення частин 5-7 статті 129 ГПК попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини 2 статті 124 ГПК у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Отже, наведена норма процесуального закону надає суду право у разі невиконання стороною обв`язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.

Розгляд даної справи відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 13.09.2019 здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

В свою чергу, відповідач щодо зазначеного орієнтовного переліку витрат на професійну правничу допомогу на суму 91459,86 грн. у відзиві, поданому 10.10.2019 у встановлений судом першої інстанції строк для подачі відзиву на позов (11.10.2019), серед іншого, посилався на те, що заявлений позивачем орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію співмірності із складністю справи, виконаному обсягу робіт. Зазначив, що позивачем не надано детального опису наданих послуг (виконаних робіт). Таким чином, відповідач просив суд врахувати ступінь складності справи, принцип співмірності та розумності судових витрат.

Водночас, як слідує із заяви представника позивача від 15.11.2019 щодо витрат на професійну правничу допомогу (а/с 111-118), (яка надіслана на адресу суду в п`ятиденний термін після ухвалення рішення суду засобами поштового зв`язку 18.11.2019), докази, що підтверджують розмір витрат позивача на правову допомогу, разом із заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвокат Пащенко О.О. надіслав лише до Господарського суду міста Києва.

Матеріали справи не містять доказів того, що зазначена вище заява з кінцевим розрахунком та доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу була направлена іншому учаснику справи - Акціонерному товариству "Міжнародний Інвестиційний Банк".

Суд першої інстанції на наведене помилково уваги не звернув.

Таким чином, відповідач при розгляді цієї справи надав свої заперечення тільки щодо орієнтовного розрахунку розподілу витрат на професійну правничу допомогу, наведеного у позовній заяві. Водночас, щодо остаточної заяви позивача з кінцевим розрахунком, відповідач був позбавлений права надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку, оскільки така заява позивачем відповідачу не надсилалась.

При цьому, суд першої інстанції розгляд цієї заяви здійснив без призначення її до розгляду та повідомлення сторін про її надходження до суду.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Аналіз положень статей 126-129 ГПК України вказує на те, що процесуальне законодавство надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у разі незгоди із розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.

Відповідно до частини 9 статті 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Як уже зазначалося вище, склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягає доведенню, а відтак, ненадсилання іншому учаснику справи копій відповідних доказів витрат на професійну правничу допомогу, позбавило відповідача можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат відповідно до частин 5, 6 статті 126 ГПК України.

Таким чином, враховуючи вимоги статті 80 ГПК України, в даному випадку позивачем порушено процедуру надсилання (надання) копій доказів, що подаються до суду іншим учасникам справи.

Зазначене фактично призводить до порушення принципу змагальності, неможливості іншим учасником судового розгляду бути ознайомленим із їхнім змістом, позбавляє можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку.

Аналогічний висновок викладено у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/2821/18, постанові Верховного Суду від 10.12.2019 №902/844/18.

За таких обставин, у випадку недотримання позивачем вимог щодо належного направлення відповідних копій документів відповідачеві, а також у разі ненадання суду підтвердження факту такого надсилання суд з огляду на положення статті 80 ГПК України не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви.

Відповідно до ст. 118 ГПК України визначено наслідки пропуску процесуальних строків. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на те, що позивач ч. 9 ст. 80, ч. 8 ст. 129 ГПК України не виконав, та, враховуючи правову позицію Верховного Суду викладену у додатковій постанові від 21.08.2019 у справі №922/2821/18, постанові від 10.12.2019 №902/844/18, а також положення статті 13 ГПК України, за змістом якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, за якими учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення заяви позивача та вважає за необхідне заяву від 15.11.2019 представника ТОВ "ГЛЕНМАРК Україна" адвоката Пащенко О.О. про стягнення з Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" 50 126,80 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції - залишити без розгляду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо додаткового рішення колегія суддів дійшла висновку апеляційну скаргу задовольнити. додаткове рішення скасувати, заяву позивача про стягнення з відповідача 50 126,80 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції - залишити без розгляду.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на відповідача (скаржника).

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269-270, 273, 275-276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 у справі №910/12378/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 у справі №910/12378/19 залишити без змін.

3. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" на Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/12378/19 задовольнити частково.

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/12378/19 скасувати.

5. Заяву від 15.11.2019 представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛЕНМАРК Україна" адвоката Пащенко О.О. про стягнення з Акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" 50 126,80 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції - залишити без розгляду.

6. Матеріали справи №910/12378/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 13.03.2020, після виходу судді Попікової О.В. з лікарняного.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.М. Гаврилюк

О.В. Попікова