Постанова

від 12.03.2020 по справі 713/1720/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року

м. Чернівці

Справа № 713/1720/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинака О. О.

суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.,

секретар Чубрей І.І.

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Пилип`юк І.В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Позивач просив

-визнати неправомірним використання відповідачем на особистій сторінці у соціальній мережі Facebook персональних даних позивача, а саме місця проживання та фотографій позивача та зобов`язати його припинити дії, спрямовані на втручання в особисте життя позивача шляхом видалення з особистої сторінки у соціальній мережі Facebook за посиланням ( ІНФОРМАЦІЯ_1 /Plavjuk) персональних даних, а саме фотографій Ліцензійного договору 1 на використання науково-технічного ноу-хау укладеного 04 лютого 2019 року між сторонами та фотографій на яких зображено позивача ;

-стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 50 000 гривень.

Позов обґрунтовував тим, що 04 лютого 2019 року між ним та ОСОБА_2 був укладений ліцензійний договір №1 на використання науково-технічного ноу-хау.

05 липня 2019 року йому стало відомо про розповсюдження відповідачем конфіденційної інформації щодо нього шляхом опублікування на персональній сторінці відповідача у соціальній мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 / ІНФОРМАЦІЯ_2 статті та долучення до неї фотографії ліцензійного договору №1, на якій чітко видно адресу місця проживання позивача та його фотографію.

Він попросив відповідача видалити вказану фотографію, оскільки дозволу на поширення такої інформації та фотографій відповідачу не надавав.

Однак, відповідач категорично відмовлявся від видалення даної інформації.

Вказував, що розповсюдження вказаної інформації порушує його права на недоторканість особистого і сімейного життя.

Такими діями відповідач спричинив йому значні душевні страждання.

Отже, позивачу було завдано моральну шкоду, розмір якої він оцінив у 50 000 гривень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено .

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що позивач не надав належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема, щодо факту неправомірного використання відповідачем інформації, що містить персональні дані позивача, а також того, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що експертний висновок за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі інтернет №153/2019-ЕВ від 3 вересня 2019 року був поданий позивачем як письмовий доказ в розумінні статті 95 ЦПК України, а не як висновок експерта в розумінні статті 102 ЦПК України.

Позивачем на підтвердження поширення відповідачем інформації було додано і інші письмові докази.

Розповсюдження відповідачем інформації про місце проживання позивача порушує права останнього на недоторканість особистого і сімейного життя.

Позивач не давав згоди на розповсюдження фотографій з його зображенням.

Узагальнені доводи та заперечень інших учасників справи

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу , в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.

Посилається на те, що він має всі підстави для оприлюднення персональних даних позивача.

Відповідач знав, що ліцензійний договір не є секретним, а є публічним.

ОСОБА_1 особисто зробив фото в момент підписання вказаного ліцензійного договору та надіслав його позивачу в електронному варіанті.

Персональна сторінка відповідача у соціальній мережі Facebook містить публічну інформацію, яка є доступною лише обмеженому колу його друзів, а отже така інформація має обмежений доступ.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що 4 лютого 2019 року між ОСОБА_2 (ліцензіаром) та ОСОБА_1 ( ліцензіатом) був укладений ліцензійний договір №1 на використання науково-технічного ноу-хау, згідно умов якого ліцензіар надає ліцензіату право на використання науково-технічних ноу-хау, в рамках модифікації, яка захищена даним ліцензійним договором, як "науково-технічне ноу-хау", та усіма додатками до нього(а.с.89).

Предметом даного ліцензійного договору є модифікація винаходу, що має назву ІНФОРМАЦІЯ_3 , який базується на Принципі ІНФОРМАЦІЯ_4 , з цього принципу витікає Правило ІНФОРМАЦІЯ_3 , принцип його дії є науково-технічним ноу-хау ліцензіара, - як і інша додаткова конфіденційна науково-технічна інформація, яка надаватиметься в додатках до цього договору ліцензіату лише виключно для використання в створені цієї модифікації. Вони є також науково-технічними ноу-хау Ліцензіара. Всі додатки до цього договору будуть складовою частиною даного цивільного договору, якщо навіть не буде його нотаріальної реєстрації, і матимуть однакову юридичну силу без нотаріальної реєстрації.

Договір підписаний сторонами, скріплений їх печатками та відбитками пальців рук. Як вбачається з останньої сторінки вказаного договору, сторонами зазначено також адреси їх місця проживання.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач посилався на те, що відповідач без його згоди розмістив на особистій сторінці у соціальній мережі Facebook вищевказаний ліцензійний договір 1, в якому містяться персональні дані позивача, а саме місце його проживання та його фотографії.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до частини 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Стаття 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно із частиною 1 статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно із частинами 1, 2 статті 11 Закону України Про інформацію інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Тобто, забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини.

Закон України Про захист персональних даних регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних.

Відповідно до статті 14 Закону України Про захист персональних даних поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов`язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою.

Згідно зі статтею 308 ЦК України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною 4 статті 303 цього Кодексу. Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

ЄСПЛ зауважує, що термін приватне життя є широким поняттям, яке не має вичерпного визначення, і поширюється на безліч аспектів самоідентифікації людини, наприклад, на ім`я особи та зображення, і включає в себе її фізичну та психологічну цілісність. Репутація і честь людини є частиною її самоідентифікації і психологічної цілісності, а тому також охоплюються поняттям приватне життя (рішення ЄСПЛ від 20 червня 2017 року у справі Богомолова проти Росії ).

Стосовно фотографій ЄСПЛ вказав, що зображення особи є одним із головних атрибутів її особистості, оскільки воно розкриває унікальні характеристики особи і відрізняє особу з-поміж інших. Право на захист свого зображення є, таким чином, однією з головних складових особистого розвитку. Воно передбачає, головним чином, право особи контролювати використання цього зображення, в тому числі і не дозволяти його опублікувати. Хоча головною метою статті 8 Конвенції є захист особи від неправомірного втручання з боку державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватися від такого втручання: окрім такого негативного заходу, можуть існувати позитивні зобов`язання, невід`ємні від ефективної поваги до приватного або сімейного життя особи. Ці зобов`язання можуть передбачати здійснення заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою. Це стосується також захисту зображення особи від зловживання з боку інших осіб (рішення ЄСПЛ від 07 лютого 2012 року у справі Фон Ганновер проти Німеччини ).

Такий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 667/266/15-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 161/19019/17.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає, виходячи з наступного.

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи від 27 лютого 2009 року № 1 роз`яснено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини 3ї статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 , від 30 січня 2020 року у справі № 509/4966/17.

Оскільки позивач не зазначив у позовній заяві власника веб-сайта, який створив технологічну можливість та умови для поширення відповідачем інформації про позивача та не заявив до нього клопотання про його залучення до участі у справі в якості співвідповідача, апеляційний суд вважає, що у задоволенні позову з цих підстав слід відмовити.

У силу наданих процесуальним законом повноважень апеляційний суд позбавлений можливості на стадії перегляду справи в апеляційному порядку вирішувати питання щодо залучення до участі у справі співвідповідачів , оскільки по суті справа вирішується судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності і обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення в межах, встановлених статтею 367 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не робить висновку щодо обґрунтованості та доведеності позову, оскільки суд може зробити такий висновок лише за умови залучення до участі у справі всіх належних відповідачів.

Враховуючи те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від позовних вимог про визнання неправомірним використання інформації, що містить персональні дані та зобов`язання вчинити дії, у задоволенні яких апеляційний суд вирішив відмовити, підстав для задоволення вказаної вимоги позивача про стягнення моральної шкоди апеляційним судом також не вбачається.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постановах від 11 липня 2018 року у справі № 658/1795/17-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 344/10697/15-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 687/1125/16-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 753/4350/17.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 367, 368,374,376,381,382 ЦПКУкраїни, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 13 березня 2020 року.

Головуючий О.О. Одинак

Судді: М.І. Кулянда

Н.Ю. Половінкіна