Постанова

від 10.03.2020 по справі 657/1054/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року м. Херсон

справа № 657/1054/19

провадження № 22-ц/819/423/20

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого ( судді-доповідача)Пузанової Л.В., суддів:Склярської І.В. Чорної Т.Г., секретарПавловська Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу заступника прокурора Херсонської області, діючого в інтересах держави в особі Каланчацької селищної ради Херсонської області, на рішення Каланчацького районного суду Херсонської області у складі судді Максимовича І.В. від 09 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , Каланчацької селищної ради Херсонської області, третя особа: Каланчацька селищна об`єднана територіальна громада Херсонської області про визнання в порядку спадкування прав засновника, визнання права власності,

встановив:

У червні 2019 року ОСОБА_1 , від імені якого діяла ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Каланчацької селищної ради Херсонської області, третя особа- Каланчацька селищна об`єднана територіальна громада Херсонської області, про визнання в порядку спадкування прав засновника.

В обґрунтування заявлених вимог вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько- ОСОБА_4 , після якого відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями і спорудами, земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, автомобілів та цілісного майнового комплексу у фермерському господарстві Надія , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у вигляді частки в складеному капіталі, земельної ділянки та іншого майна.

Як спадкоємець першої черги за законом він в установленому законом порядку прийняв спадщину та оформив свої спадкові права на певне майно, щодо якого спір відсутній.

Крім майна, спадкові права на яке оформлені шляхом видачі нотаріусом свідоцтв про право на спадщину за законом, ОСОБА_4 як члену Фермерського господарства Надія належить частка у складеному капіталі (майні) цього господарства у розмірі 100 гривень, що становить 25% складеного капіталу. Крім складеного капіталу Фермерське господарство Надія є власником іншого майна, а саме: ранцевого мотооприскувача Solo 450 , бензинового мотопома Forte, бетонозамішувача Forte та телевізора Supra CTV-14NI.

Рішенням Каланчацької районної Ради народних депутатів Каланчацького району Херсонської області №65 від 02 березня 1999 року ОСОБА_4 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 19,2га, кадастровий номер 6523284400:05:001:0614, розташовану на території Каланчацької районної ради, для ведення селянського фермерського господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею ІY-ХС №000197, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №133 від 27 травня 1999 року. Зазначена земельна ділянка перебувала в постійному користуванні Фермерського господарства Надія .

Посилаючись на положення Конституції України, статей 407,1218, 1219 ЦК України, статей 102-1, 141 ЗК України, статей 27, 114 Земельного кодексу України в редакції 1990 року, Закону України Про фермерське господарство , практику Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права, положення статті першої Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини стосовно виникнення права користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення в порядку спадкування, позивач просив суд визнати за ним право власності на цілісний майновий комплекс Фермерського господарства Надія , до складу якого входить частка в складеному капіталі в розмірі 100 гривень, інше майно у вигляді: ранцевого мотооприскувача Solo 450 , бензинового мотопома Forte, бетонозамішувача Forte, телевізора Supra CTV-14NI, а також право постійного користування земельною ділянкою площею 19,2га, кадастровий номер 6523284400:05:001:0614, що розташована на території Каланчацької районної ради, для ведення селянського фермерського господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею ІY-ХС №000197, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 в повному обсязі.

Рішенням суду від 09.10.2019 року з врахуванням ухвали цього ж суду від 04.12.2019 року про виправлення описки позов задоволено.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Херсонської області, діючи в інтересах держави в особі Каланчацької селищної ради Херсонської обалсті, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, зазначаючи, що судове рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Зокрема, скаржник вважає висновок суду про те, що до складу спадщини входить право постійного користування земельною ділянкою, помилковим та таким, що суперечить положенням діючого в Україні як на час набуття спадкодавцем права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, так і на час оформлення спадкових прав, земельного та цивільного законодавства, а також таким, що не відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 24.01.2018 року у справі №908/799/17, від 13.08.2019 року у справі №908/1393/18 та правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 05.10.2016року у справі №6-2329цс16, від 23.11.2016 року у справі №6-3113цс16.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник прокуратури Херсонської області-прокурор ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги підтримала та уточнила, що прокурор, діючи в інтересах держави, оскаржив рішення суду першої інстанції лише в частині визнання за позивачем в порядку спадкування права постійного користування земельною ділянкою. В іншій частині рішення суду не стосується інтересів держави, тому апеляційна скарга не містить обґрунтування щодо його законності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Орловцева М.О. доводи скарги не визнала та зазначила, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 року, справа №368/54/17, відступила від правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №178/447/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі №668/477/15-ц. Вважає, що нормативно-правовими актами не врегульовано питання припинення права землекористування в зв`язку зі смертю особи та право спадкування права постійного користування землею, набутого до 2002 року, тому порушене позивачем питання підлягає вирішенню на його користь заради дотримання принципу верховенства права та запобігання дискримінації в результаті розмежування права спадкування користування земельною ділянкою на осіб, які переоформили право та осіб, які не встигли цього зробити при житті.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішення суду мотивовано тим, що майнові права засновника фермерського господарства відповідно до статті 1218 ЦК України входять до складу спадщини, тому до позивача як до спадкоємця за законом (з урахуванням фактичної відмови іншого спадкоємця за законом та визнання ним позову) засновника фермерського господарства, який висловив бажання продовжити діяльність господарства, повинні перейти права засновника, а отже і право власності на цілісний майновий комплекс Фермерського господарства Надія , в тому числі і право постійного користування земельною ділянкою.

В процесі розгляду справи суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , після якого відкрилася спадщина за законом.

В установленому законом порядку спадщину після ОСОБА_4 прийняли його син- ОСОБА_1 (позивач) та його дружина- ОСОБА_3 (відповідач), які оформили свої права щодо спадкового майна за відповідним переліком та уклали і нотаріально оформили договір про його поділ (а.с.11).

На день смерті ОСОБА_4 був засновником та головою Фермерського господарства Надія , створеного у 1999році, яке знаходиться в АДРЕСА_1 .

Згідно із Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками Фермерського господарства Надія є: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 .. Розмір внеску до статутного капіталу кожного із засновників становить 100гривень. Кінцевим бенефіціарним власником (контролером) є ОСОБА_4 , який був і керівником господарства (а.с.19-21).

Як вбачається із Статуту Фермерського господарства Надія , це господарство було створено відповідно до законодавства України на земельній ділянці загальною площею 19,2га, що надана засновнику- ОСОБА_4 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення Каланчацької районної ради народних депутатів Каланчацького району Херсонської області від 02 березня 1999 року №65. Право на землю ОСОБА_4 посвідчено державним актом на право постійного користування землею ІY-ХС №000197, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №133 від 27 травня 1999 року (а.с.23,24-28).

Позивач зазначив, що Фермерському господарству Надія , крім права користування наведеною вище земельною ділянкою, належить на праві власності майно: ранцевий мотооприскувач Solo 450 , бензиновий мотопом Forte, бетонозмішувач Forte, телевізор Supra. У підтвердження зазначеної обставини ОСОБА_8 надав суду копію першої сторінки Інструкції користувача бетонозмішувача Forte, копію першої сторінки Руководства по эксплуатации бензиновых мотопом Forte , копію гарантійного талона від 04.04.07, який не містить інформації щодо найменування проданого товару, та копію першої сторінки документа без назви, на якій, зокрема, написано ОСОБА_9 . Усі наведені копії не містять інформації щодо власника майна (а.с.30,31).

Як зазначив суд у мотивувальній частині рішення, за відсутності майна на балансі фермерського господарства нотаріус не має підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину на фермерське господарство, аналогічно неможливо оформити право користування земельною ділянкою, оскільки воно не є матеріальним.

Чи звертався позивач до нотаріуса з приводу оформлення спадкових прав на фермерське господарство та чи було йому відмовлено в оформленні цих прав в установленому законом порядку, суд не з`ясував і матеріали справи не містять постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на наведене майно.

В суді апеляційної інстанції представник позивача пояснила, що відмова нотаріуса в оформленні прав на фермерське господарство була усною.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України, у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу .

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України, та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим, статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

При цьому, між власником спірної земельної ділянки та головою ФГ Надія не укладався договір, положеннями якого передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно вимог частин першої, другої статті 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужою земельною ділянкою.

Разом з тим, ФГ Надія не позбавлено можливості звернутися до власника земельної ділянки (орган місцевого самоврядування) для оформлення своїх прав на користування нею.

До такого правового висновку щодо застосування наведених вище норм матеріального права дійшов Верховний Суд України в постанові від 05 жовтня 2016 року, справа №181/698/14-ц, який підлягає врахуванню судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України.

Оскільки, суд першої інстанції положення норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду України щодо застосування цих норм матеріального права, не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що право постійного користування земельною ділянкою входить до складу спадщини, колегія суддів вважає, що ухвалене судом рішення в оскарженій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав.

При цьому колегія суддів відхиляє наведені представником позивача у відзиві на апеляційну скаргу арґументи щодо наявності постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №368/54/17 про відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі №181/698/14-ц, оскільки предметом спору у зазначеній справі є право спадкодавця на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою, яке передбачалося Земельним кодексом України 1990 року №561-ХІІ (у редакції на час його прийняття).

Так, за змістом статей 6,50 наведеного Кодексу громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, для ведення селянського (фермерського) господарства надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

У послідуючому положення зазначених норм матеріального права були змінені та Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року №2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано в установленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

Навівши наведене мотивування, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам України у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним (пункт 80 постанови).

Враховуючи, що право спадкодавця у справі, що переглядалася судом касаційної інстанції, полягало саме в довічному успадковуваному володінні земельною ділянкою, колегія суддів вважає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2019 року відступила від правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №178/447/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі №181/698/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі № 668/477/15-ц щодо системного посилання у цих судових рішеннях на вказані норми в сукупності з висновками про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, стосується лише права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, про що зазначено в пункті 66 постанови ( Велика Палата Верховного Суду вважала, що наявні підстави для відступлення від вказаних висновків лише у цій справі).

Складовою права постійного користування земельною ділянкою не є передача цього права в успадковане володіння, отже це право нерозривно пов`язане з особою спадкодавця та відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України припиняється у момент його смерті.

Необґрунтованим колегія суддів вважає також твердження представника позивача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що розмежування права спадкування користування земельною ділянкою на осіб, які переоформили право та осіб, які не встигли переоформити право постійного користування землею є дискримінаційним, оскільки відповідно до положень Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації дискримінація- це ситуація, за якої особа, зокрема, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

У спірних правовідносинах не йдеться про обмеження права на користування земельною ділянкою за визначеними наведеним Законом ознаками, а предметом спору є виникнення такого права у позивача в порядку спадкування за законом.

При цьому позивач не посилається на будь-які обмеження чи перешкоди, які існували у спадкодавця стосовно реалізації ним (чи членами фермерського господарства) права на приватизацію спірної земельної ділянки у визначених законом розмірах, або стосовно укладення із власником земельної ділянки (органом місцевого самоврядування чи державної влади) договору на право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), яке відповідно до статті 407 ЦК України може передаватися у порядку спадкування, однак яке потребує здійснення плати за користування землею на користь її власника (частина друга статті 409 ЦК України).

Отже, успадкування права постійного користування земельною ділянкою на умовах, на яких вона передана спадкодавцеві, порушуватиме визначені законом права власника земельної ділянки, яка на час вирішення судами спору належить до земель комунальної власності.

Що ж стосується права Фермерського господарства Надія на користування спірною земельною ділянкою, то воно може бути реалізовано в установленому законом порядку, в тому числі шляхом укладення відповідного договору із власником землі.

Скасовуючи ухвалене судом рішення в оскарженій частині та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визнавши за позивачем право власності на цілісний майновий комплекс Фермерського господарства Надія , в тому числі право постійного користування земельною ділянкою, суд не зважив на те, що відповідно до Статуту цього господарства його засновниками, крім ОСОБА_4 (спадкодавця) із рівними частками у статутному фонді є сам позивач, відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, суд не врахував, що спадщину після ОСОБА_4 прийняла також ОСОБА_3 , яка оформила свої спадкові права на інше належне спадкодавцеві майно та відповідно до діючого в Україні законодавства не вправі відмовитися від спадкування майна, що є предметом спору в даній справі.

Однак, враховуючи, що апеляційна скарга прокурора не містить доводів щодо висновків суду в іншій частині заявлених позивачем вимог та, як зазначив прокурор в судовому засіданні, подана лише на рішення в частині визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою, суд апеляційної інстанції законність та обґрунтованість судового рішення в неоскарженій частині в силу статті 367 ЦПК України не перевіряє.

Оскільки апеляційний суд, скасовує рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, відповідно до частин першої та 13 статті 141 ЦПК України з позивача на користь прокуратури Херсонської області підлягають стягненню понесені нею на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги витрати в сумі 6 994,77 гривень (а.с.83,98).

На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Херсонської області, діючого в інтересах держави в особі Каланчацької селищної ради Херсонської області, задовольнити.

Рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 09 жовтня 2019 року в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , Каланчацької селищної ради Херсонської області, третя особа- Каланчацька селищна об`єднана територіальна громада, про визнання в порядку спадкування прав засновника, визнання права власності відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 , який проживає в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь прокуратури Херсонської області, яка знаходиться в м.Херсоні, вул.Михайлівська,33, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04851120, понесені нею на сплату судового збору при поданні апеляційної скарги витрати в розмірі 6 994,77 грн (шість тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири гривні 77коп.).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.В.Пузанова

Судді: І.В. Склярська

Т.Г.Чорна

Повний текст постанови складено 13 березня 2020 року

Суддя Л.В. Пузанова